Рішення № 78665712, 13.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/26382/15

Провадження №2/522/2284/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.

за участю секретаря Соболевої О.М.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 24 листопада 1990 року по 28 жовтня 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У період шлюбу було придбано згідно договору купівлі-продажу №1-4896 від 09 листопада 2001 року квартиру яка розташована за адресом: АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м. та згідно договору купівлі-продажу №154 р№8312, від 22 червня 2007 року нежитлове приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 кв.м.. Виходячи із вищевикладеного, позивач вважає, що квартири придбані під час шлюбу, є об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Просив здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири що розташована за адресом АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м. та визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення що розташоване у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 кв.м.

Позивача та його представник в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 24 листопада 1990 року, згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси 28 жовтня 2014 шлюб між сторонами було розірвано.

Згідно договору №1-4896 від 09 листопада 2001 року сторонами було придбано квартиру яка розташована за адресом: АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м., договір купівлі-продажу було оформлено на відповідача.

Згідно договору купівлі-продажу №154 р№8312, від 22 червня 2007 року сторонами було придбано нежитлове приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 кв.м, договір купівлі-продажу було оформлено на відповідача.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, враховуючи, що спірні квартири набуті сторонами за час шлюбу, то вони є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд доходить висновку про поділ майна між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частини квартири.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позов підставним та такий слід задовольнити.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 81, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати квартиру розташовану за адресом АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м. та нежитлове приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 кв.м. об'єктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири що розташована за адресом АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення що розташоване у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІП перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи через Приморський районний суд м. Одеси.

Суддя

13.12.18