Постанова № 7862762, 04.02.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 6.11

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2010 року Справа № 2а-177/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.,

при секретарі: Псоміаді С.І.,

за участю:

позивача: не зявився;

відповідача: Золотухіна М.О., дов. від 11.01.2010;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Новоолександрівський кінний завод № 64» про стягнення адміністративно господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому зазначило, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2008 році. Так, у 2008 році на підприємстві відповідача замість 4 інвалідів працював 1, що підтверджується розрахунком суми позовної заяви за 2008 рік.

Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів за 2008 рік склала 26348,49 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2009 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.

На суму несплачених санкцій нарахована пеня за весь строк несплати, виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на день розрахунку. Розмір пені склав 590,24 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2008 році у розмірі 26348,49 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 590,24 грн., а всього 26938,73 грн.

Представник позивача у судове засідання не зявився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі. Пояснив, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. В 2008 році до підприємства самостійно звернувся один інвалід, який прийнятий на роботу та працює.

Стаття 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що саме державна служба зайнятості здійснює пошук роботи інваліду.

Позивач допомоги у вигляді інформаційно-консультаційних послуг роботодавцю не надавав.

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік 10-ПІ, що надано відповідачем позивачеві, відповідач має середньооблікову кількість штатних працівників у кількості 99 осіб, фактично працевлаштовано 1 інваліда. Середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 8783,00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів - 26938,73 грн.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Обовязок подання звітів про і нформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за місцем реєстрації організації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, передбачено також п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. № 70.

Як вбачається з листа Біловодського районного центру зайнятості від 27.05.2009 року, відповідач звітність за встановленою формою про наявність вакансій для інвалідів не надавав (а.с. 5).

Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобовязані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством місць та умов праці для інвалідів з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без здійснення підприємством усіх існуючих заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обовязку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжиті передбачені чинним законодавством певні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Заперечення відповідача із посиланням на ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, щодо того, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки ухвалою господарського суду Луганської області від 15.03.04. порушено провадження у справі № 10/20б про банкрутство відповідача та введено процедуру мораторію на задоволення вимог кредиторів суд не приймає з огляду на наступне.

Дійсно, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04.04.1992р. № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Проте, мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджує свою дію лише на вимоги кредиторів, які виникли на день порушення провадження про банкрутство. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів за 2008 рік. Тобто, ці зобовязання відповідача відносяться до поточних, оскільки виникли після порушення справи про банкрутство, відтак дія мораторію на них не розповсюджується.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем не вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. ст. 17, 18, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Новоолександрівський кінний завод № 64», р/р 2600212750156, МФО 304988, АБ «Укркомунбанк», код 00846228, на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, одержувач ВДК Біловодського району р/р 31218230700103 в ГУДКУ у Луганській області МФО 804013, код 24048193, код платежу 50070000, адміністративно-господарську санкцію у сумі 26348,49 грн. (двадцять шість тисяч триста сорок вісім грн. 49 коп.) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 590,24 грн. (пятсот девяносто грн. 24 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанову в повному обсязі складено 09 лютого 2010 року.

Суддя О.В. Солоніченко