Рішення № 7857778, 01.12.2009, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

Головуючого, суддідді Іщенка В.І., суддів Авраміді Т.С.,

Полянської В.О., при секретарі Алієвій Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_7 та ОСОБА_5), ОСОБА_8, ОСОБА_9, до ОСОБА_10, Селянсько-фермерського господарства «Богдан» про витребування частки майнового паю у грошовому вигляді, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АРКрим від 15 вересня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_10 про витребування частки паю у грошовому вигляді, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 червня 2002 року позивачі видали ОСОБА_10 довіреності на отримання їх майнових паїв з пайового фонду ПСП «Восток» з метою утворення спільного сільхозгосподарського кооперативу та спільної праці. Одержавши майнові паї ОСОБА_6 на 7531,66 грн. кожного, а ОСОБА_11 на суму 3208,87 грн., ОСОБА_10 відмовився утворювати кооператив, частково повернув їм гроші за паї, проте безпідставно користується їх паями в неповернутій частині, отримує доходи з них з вересня 2001 року. Крім того, весною 2002 року позивачі отримали державні акти на право приватної власності на землю на підставі рішення Ленінської сільської ради від 28.12.2001року і мали намір обробляти земельну ділянку. Однак, у звязку з тим, що земельні ділянки перебували у користуванні ОСОБА_10, позивачі не змогли реалізувати свої права власників земельної ділянки та отримати дохід.

З урахуванням уточнення позовних вимог, позивачі просили суд стягнути з відповідача заборгованість по майновому паю: на користь ОСОБА_5 35грн.; ОСОБА_12 264,50 грн.; стягнути з відповідача на користь позивачів збитки у вигляді упущеної вигоди - неотриманий прибуток за час тимчасового не користування земельною ділянкою в сумі 5002грн. кожному; стягнути збитки, спричинені внаслідок погіршення якості ґрунтового покрову, інших корисних якостей сільхозугідь у сумі 2733,40грн. кожному, а також відшкодувати моральну шкоду, спричинену неправомірними діями відповідача, яку вони оцінюють в розмірі 5000 грн. кожному.

У червні 2008 року ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_13 про стягнення матеріальної шкоди, який ухвалою Леніського районного суду АР Крим від 28 липня 2008 року був повернутий позивачу на підставі ч.2 ст. 121 ЦПК України.

Ухвалою Ленінського районного суду АРКрим від 10 квітня 2009 року, у звязку зі смертю ОСОБА_6 13 лютого 2006 року, до участі у розгляді даної справи було залучено його правонаступників: ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Ухвалою Ленінського районного суду АРКрим від 16 червня 2009 року до участі у розгляді справи в якості відповідача залучено СФГ «Богдан».

Ухвалою Ленінського районного суду АРКрим від 15 липня 2009 року позов ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_6 в частині раніше заявлених позовних вимог до ОСОБА_10 про стягнення вартості майнових паїв на користь ОСОБА_5 в сумі 5345,66грн., ОСОБА_9 5208,16 грн., ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_5, ОСОБА_7В.) 6230,66грн., ОСОБА_11 в сумі 6208,87грн., а також в частині позовних вимог ОСОБА_11 про стягнення моральної шкоди в сумі 3000грн. було залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року позов ОСОБА_5, ОСОБА_9 задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 заборгованість по майновому паю в сумі 39 грн., на користь ОСОБА_9 264,50грн. В решті позовних вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_7 та ОСОБА_5.) відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року провадження у даній цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та вимог до СФГ «Богдан» закрито на підставі ст. 205 ЦПК України.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду АРКрим від 15 вересня 2009року з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 стягнутий судовий збір в сумі 0,39грн., на користь ОСОБА_9 2,65грн. Стягнуто з позивача ОСОБА_8 в дохід держбюджету судовий збір у сумі 77,35грн.. Позивачу ОСОБА_5 повернутий зайве сплачений судовий збір в сумі 173,34 грн., позивачу ОСОБА_11 в розмірі 62 гривні.

На рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АРКрим від 15 вересня 2009року ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальних збитків, неотриманого прибутку та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, на підставі ст. 88 ЦПК України скасувати додаткове рішення Ленінського районного суду від 15 вересня 2009року.

В якості доводів апелянти вказують, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення суми неотриманого прибутку є необґрунтованими, оскільки суперечать доказам, наданих позивачами та долучених до матеріалів справи, змісту ст. 22 ЦК України та положенням, викладеним в Постанові Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року «Про практику використання судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». При вирішенні справи суд також не врахував, що при вирощуванні певних сільхозкультур, із ґрунту виносяться елементи живлення, які необхідно знову вносити з мінеральними добривами, що не було виконано відповідачем. Засіявши земельні ділянки позивачів, ОСОБА_10 грубо порушив технологію, внаслідок чого позивачі зазнали збитків у звязку з погіршенням якості ґрунтового покрову земельних ділянок.

Також, апелянти не згодні з висновком суду про відсутність підстав для задоволення їх позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. Позивачі зазначають, що довготривалим розглядом справи, грубою поведінкою відповідача їм спричинені моральні страждання, що в свою чергу погано відобразилось на стані їх здоровя.

У запереченнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_10 просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків неотриманого прибутку за час тимчасового не користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

З таким висновком не може повністю погодитись колегія суддів, виходячи з такого.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки, що належать ОСОБА_5 на підставі державного акту від 28 березня 2002 року № 004806, померлому ОСОБА_6 - на підставі державного акту від 7 травня 2002 року № 004827, ОСОБА_8 - на підставі державного акту від 28 березня 2002 року № 004805, ОСОБА_9 - на підставі державного акту від 28 березня 2002 року № 004804 (а.с.44-48 т.1), протягом 2002 року використовувалися та перебували до збору врожаю у володінні ОСОБА_10, яким вони були засіяні озимою пшеницею без достатньої на то правової підстави, чим було порушено право власників вказаних земельних ділянок.

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_10 використовував вказані земельні ділянки у сільгоспвиробницьких цілях, а саме: вирощував зернові культури озиму пшеницю.

Відповідно до змісту ст. 152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом відшкодування заподіяних збитків.

З розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7 випливає, що вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 156 ЗК, ст. 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі. Зокрема, при самовільному зайнятті ріллі на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мали намір використовувати у 2002 році вищезазначені земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, а саме: вирощування ярового ячменя.

Для здійснення зазначеної господарської діяльності у вказаних позивачів були наявні необхідні умови, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази: копії документів про наявність у позивачів палива, зерна (а.с.19-22,27-28). Крім того, зазначені обставини підтверджуються і тим фактом, що після звільнення відповідачем земельних ділянок (збору озимої пшениці у 2002 році), позивачі тривалий час використовували земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, що свідчить про їх дійсні наміри та можливості вирощувати продукцію. Обставини, які б перешкоджали або обмежували б позивачів у здійсненні вказаної господарської діяльності, у відповідності з чинним законодавством, у 2002 році були відсутні.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 могли б реально отримати дохід від використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням. Однак, як випливає з матеріалів справи, через самовільне зайняття вказаних земельних ділянок відповідачем - ОСОБА_10, позивачами ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказана господарська діяльність здійснена не була, внаслідок чого останні зазнали збитків.

Отже доходи, які ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 могли б одержати при використанні вказаних земельних ділянок, через порушення відповідачем - ОСОБА_10 земельного законодавства, тобто з його, вини позивачами одержані не були.

З урахуванням наведених норм закону та обставин справи неодержаний дохід ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підлягає стягненню з ОСОБА_10

Згідно розрахунку, проведеного Управлінням агропромислового розвитку Ленінської районної Державної адміністрації АР Крим, який відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 224 т. 2), розмір неодержаного у 2002 році доходу позивачів у звязку з неможливістю використання земельної ділянки склав ОСОБА_5 - 2847,68 грн., ОСОБА_8 - 2343,07 грн., ОСОБА_9 2105,68 грн., інших розрахунків матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення неотриманого прибутку підлягають частковому задоволенню у вищевказаних сумах.

Однак, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення неотриманого прибутку в повному обсязі.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_6, правонаступники якого є ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про стягнення неотриманого доходу, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 125 ЗК України у редакції, яка була чинна під час виникнення спірних правовідносин, приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, забороняється.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 державний акт про право власності на землю виданий лише 7 травня 2002 року, тобто він отримав право використовувати вказану земельну ділянку лише у травні 2002 року.

За умов дотримання встановлених строків висіву ярового ячменя, від вирощування якого позивач ОСОБА_6 збирався отримати дохід, останній, з урахуванням часу отримання земельної ділянки у власність - 7 травня 2002 року, реально не міг отримати дохід від використання земельної ділянки для зазначених цілей, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, причинених погіршенням якості ґрунтового покрову, інших корисних якостей сільгоспугідь, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведений факт погіршення внаслідок використання відповідачем земельних ділянок, якості ґрунтового покрову, інших корисних якостей сільгоспугідь.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про погіршення якості ґрунтового покрову, інших корисних якостей сільгоспугідь, які належать позивачам на праві приватної власності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність вищевказаного висновку суду першої інстанції.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про неспроможність висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог позивачів про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно положенням ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наведених норм права випливає, що обовязковою умовою для задоволення вказаних позовних вимог є доведення позивачами наявності обставин викладених у ст. 23 ЦК України.

Проте, будь-які фактичні дані, на підставі яких можливо було встановити зазначені обставини позивачами надані не були.

А відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень п.п3,4 ч. 1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають зміні судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами з урахуванням вимог ст.89 ЦПК України.

Оскільки при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_5 був зайве сплачений судовий збір у сумі 173 гривні 34 копійки, а в ході розгляду справи розмір позовних вимог був зменшений позивачем, розмір судового збору, який підлягає поверненню ОСОБА_5 на підставі положень п.п.1,4 ч.1 ст.83 ЦПК України становить 210,23 гривень (квитанція на суму 242,58 гривень а.с.40 т.1 від 17.12.2002 р.). ОСОБА_8, ОСОБА_9 и підлягають поверненню зайве сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в сумі 120 гривень по кожній квитанції, сплачених при зверненні до апеляційного суду (а.с.46-47 т.3).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, п.п3,4 ч. 1 ст. 309, 313,316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення збитків скасувати.

Ухвалити по справі в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, до ОСОБА_10 про стягнення збитків задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_10 ОСОБА_14 у відшкодування збитків на користь: ОСОБА_5, 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 68коп., ОСОБА_9 2105 (дві тисячі сто пять) грн. 68коп., ОСОБА_8 2343 (дві тисячі триста сорок три) грн.07коп.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення Ленінського районного суду АРКрим від 12 серпня 2009 року в іншій частині залишити без змін.

Додаткове рішення Ленінського районного суду АРКрим від 15 вересня 2009 року в частині стягнення судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь держави судовий збір у сумі 47 (сорок сім) гривень 13 коп., з ОСОБА_8 на користь держави 62 (шістдесят дві) гривні 62коп.; з ОСОБА_9 на користь держави 10 (десять) гривень 07коп.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 у відшкодування судових витрат 188 (сто вісімдесят вісім) гривень 55коп.

Повернути ОСОБА_5, що проживає по АДРЕСА_1 сплачений судовий збір по квитанції № 64 від 17 грудня 2002 року у розмірі 210 (двісті десять) гривень 23коп. в ТОБО № 3 Феодосійської філії Обєднаного комерційного банку в місцевий бюджет с. Леніне на розрахунковий рахунок № 31412735900166 ЕДРПОУ 24043215 МФО 824026, код 22090100.

Повернути ОСОБА_8, ОСОБА_9 зайве сплачені витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи по квитанціям № 253 та №252 від 6 листопада 2009 року в АБ «Синтез» м. Сімферополь в місцевий бюджет м. Феодосії на розрахунковий рахунок № 31218259700002 ЕДРПОУ 34740405 МФО 824026, код 22050000 у розмірі по 120 (сто двадцять) гривень кожній.

Додаткове рішення Ленінського районного суду АРКрим від 15вересня 2009 року в частині повернення ОСОБА_11 надлишково сплаченого судового збору в сумі 62 (шістдесят дві) гривні 31коп. залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня його проголошення.

Судді: