Рішення № 78545969, 03.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3742/17

Провадження № 2/522/1725/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи ПрАТ «Уніка» про відшкодування матеріальної шкоди і морального збитку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути матеріальну шкоду з ОСОБА_2 у розмірі 85 208,00 гривень, а також 30 000,00 гривень моральної шкоди та судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити. Також, раніше надав суду письмові заперечення відповідно до яких зазначив, що позовні вимоги потребують уточнення, також вказав що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, а отже відшкодування матеріальної шкоди повинна здійснити страхова компанія у відповідності до укладеного договору з відповідачем.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що 22.07.2016 року, приблизно о 09 годині 30 хвилин в м. Одесі на вул. Польській, в районі будинку №5, водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись у світлий час доби в умовах необмеженої видимості, не забезпечила безпечну швидкість руху, не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1, яка рухалась попереду, в прямому, попутному напрямку. Від удару автомобілем «Хюндай-сантафе» «Понтіак-вібе» був відкинутий вперед на автомобіль НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4, який зупинився попереду на цій же смузі, у попутному напрямку.

Дана дорожньо-транспортна пригода мала місце внаслідок грубого порушення ОСОБА_2 п.п.12.1, 13.1, 12.3 «Правил дорожнього руху», про що було складено адміністративний протокол № 2\24148 від 24.11.2016 року, який був направлений в Приморський районний суд міста ОСОБА_4 для прийняття рішення.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 отримала легкі тілесні ушкодження з короткочасною втратою працездатності у вигляді забою шийного відділу хребта, хлистообразної травми шиї з вираженим мишечно-тонічним больовим і вестибулярним синдромом.

Відразу ж після даної дорожньо-транспортної пригоди, постраждала, позивач ОСОБА_1, була доставлена до лікувального закладу «Інто-сана», де їй було надано медичну допомогу.

Послуги медичного закладу «Інто-сана»: лікування та обстеження, перебування в медичному закладі, згідно чеку № 50410, становили - 13 491,00 грн.

Після виписки зі стаціонару лікарні «Інто-сана», позивач була направлена на амбулаторне лікування по місцю проживання, однак, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я після отримання «хлистової» травми шиї при ДТП, була направлена на проведення стаціонарного лікування в неврологічне відділення МКБ № 10 і знаходилась на стаціонарному лікуванні у вказаному відділенні з 04.08.2016 року до 15.08.2016 року.

У період амбулаторного і стаціонарного лікування постраждала ОСОБА_1 вимушена була купувати ліки і медичні прилади для підтримки шийних хребців, на що було витрачено, згідно чеків, - 3116, 92 грн. Крім того, за призначенням лікаря, постраждалій необхідно було пройти кілька курсів масажу шийно-комірцевої зони, на що було затрачено 3 000,00 грн.

Під час знаходження на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні МКБ №10, за 11 днів перебування в лікарні було заплачено 2 200,00 грн. Також, під час знаходження на амбулаторному лікуванні в поліклініці №20 і МКБ №10 постраждала ОСОБА_1 мала безліч додаткових витрат, які повністю неможливо довести документально:

- послуги медичного персоналу і консультації лікарів, витрати на пересування, послуги машин «таксі», так як автомобіль постраждалої був пошкоджений при ДТП і тривалий час не міг бути відновлений із- за відсутності необхідних запчастин, які позивач оцінює в - 5 000,00 грн.

Внаслідок ДТП отримав механічні ушкодження автомобіль НОМЕР_4, який належить постраждалій ОСОБА_1 і до ТТП був технічно-справний. Згідно акту виконаних робіт № АЗ -0006560 від 24.11.2016 року із автосервісу, товарних чеків від 26.07.2016 року та 01.11.2016 року, деталі для ремонту автомобіля «Понтіак- вібе» і ремонтні роботи по відновленню вказаного автомобіля становили- 58 401,00 грн.

Окрім того, внаслідок зазначених обставин позивач вважає, що їй була спричинена моральна шкода.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень чч.1 та 2 ст.509 ЦК зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають із підстав, установлених ст.11 цього кодексу.

За загальним правилом, відповідальність несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обовязок.

Так, відповідно до ст.999 ЦК законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності закон №1961-IV (ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Обєктом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV).

Згідно зі ст.6 закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

За змістом закону №1961-IV (стст.9, 2231, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоровю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, повязана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст.1194 ЦК, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобовязання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обовязком боржника відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобовязанні ним є страховик.

Зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання первісне, основне зобов’язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обовязково припиняє деліктне зобовязання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди й особа, яка завдала шкоди, залишається зобовязаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобовязаний виконати обовязок щодо страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК).

Відповідно до ст.511 ЦК зобовязання не створює обовязку для третьої особи. У випадках, установлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з чч.1 та 4 ст.636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобовязує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобовязанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобовязань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобовязання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди й цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обовязками страховика як сторони договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи не було встановлено, в чому саме полягла завдана позивачеві моральна шкода

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись: 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, ЦПК України; суд, -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 85 208,00 гривень.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 13.12.2018 року.

Суддя: А. Ю. Бойчук