Рішення № 78484850, 07.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2018Справа № 910/12636/18Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомПриватного акціонерного товариства «Айбокс Банк»ДоМіністерства оборони України Третя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Тусмо» стягнення 453 850,60 грн

Представники сторін:

від позивача: Макарчук Л.Л.;

від відповідача: Кривошея Д.А.;

від третьої особи: Литвин В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення безпідставно набутих відповідачем грошових коштів у розмірі 386 937,00 грн та 66 913,60 грн процентів за користування чужими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 07.06.2017 позивачем видано гарантію №32-0671/TYSZ (за вих. № 27075БТ-041/-04862-04), у зв'язку з участю ТОВ «Тусмо» у відборі учасників на закупівлю, яке проводило Міністерство оборони України. У зв'язку з настанням гарантійного випадку: порушення постачальником умов виконання договору в частині терміну постачання продукції, позивачем на виконання умов гарантії 29.09.2017 сплачено відповідачу 386 937,00 грн.

Проте, позивачу стало відомо, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі № 910/18723/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, було внесено зміни в строки (терміни) поставки товару, у зв'язку з чим порушення зобов'язання фактично не відбулося. ТОВ «Тусмо» виконало свої зобов'язання за договором вчасно, а тому підстави для виплати банком гарантійного зобов'язання Міністерству оборони України відпали, у зв'язку з чим останнє повинне повернути банку 386 937,00 грн безпідставно набутих коштів.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно із п. 8 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.09.2018 було відкрито провадження у справі № 910/12636/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; вирішено здійснювати розгляд справи № 910/12636/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19.10.2018.

У підготовче засідання 19.10.2018 представники відповідача та третьої особи не з'явилися.

Судом у даному засіданні постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 09.11.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

23.10.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача та третю особу у підготовче засідання на 09.11.2018.

У судовому засіданні 09.11.2018 судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів, а також постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.11.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

13.11.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що на момент звернення Міністерства оборони України з вимогою від 11.09.2017 № 286/8/5323 мало місце неналежне виконання ТОВ «Тусмо» умов договору № 286 /8/5323, тобто настання гарантійного випадку, і звернення з вимогою про перерахування коштів було правом та обов'язком замовника. Також відповідачем зазначено про те, що строк дії договору № 286/3/1 7/140 та банківської гарантії закінчились, тому, після спливу зазначеного строку зобов'язання Міністерства оборони України з повернення суми банківської гарантії відсутні.

16.11.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення третьої особи на позовну заяву, в яких останнім наголошено на тому, що ним умови договору поставки (з урахуванням судового рішення) були виконані належним чином, у зв'язку з чим у Міністерства оборони України відсутні підстави вважати, що настав гарантійний випадок.

23.11.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім наголошено, що відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для відмови від виконання взятого на себе зобов'язання чи повернення безпідставно утримуваних коштів.

У підготовчому засіданні, призначеному на 26.11.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 26.11.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2018.

26.11.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача у судове засідання для розгляду справи по суті на 07.12.2018.

В судовому засіданні 07.12.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 07.12.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Представником третьої особи надані усні пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2018 Приватним акціонерним товариством «Айбокс Банк» (далі - AT «Айбокс Банк», позивач або банк) була видана Гарантія № 32-0617/TYSZv (за вих. № 27075/041-04862-04), у зв'язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (далі - ТОВ «Тусмо» або Третя особа) буде укладено договір з Міністерством оборони України (далі - МОУ або Відповідач), згідно Протоколу № 75/178/17 від 31.05.2017 засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі індивідуального обмундирування (3581) (Штани вітрозахисні зимові, вид 1) відповідно до оголошення № UA-2017-04-13-002097-b, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу.

На виконання вищевказаного рішення тендерного комітету між ТОВ «Тусмо» та Міністерством оборони України було укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 12.06.2017 (далі - Договір або Договір № 216/3/177140 від 12.06.2017).

Як встановлено судом, 15.09.2017 банк отримав вимогу від 11.09.2017 №286/8/5323 (далі - Вимога) за підписом директора департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, полковника Гулєвича В.В. щодо перерахування коштів згідно Гарантії у сумі 386 937,00 грн. Підставою сплати (перерахування) цієї суми у вимозі вказано настання гарантійного випадку, а саме: порушення постачальником умов виконання договору в частині терміну постачання штанів вітровологозахисних зимових (вид 1) першого терміну постачання у кількості 5 000 штук до 21.08.2017 (включно), фактично продукцію в кількості 2 200 комплектів на суму 1 778 756,00 грн поставлено 30.08.2017, тобто із запізненням на 8 діб.

У встановлений Гарантією строк, протягом 10 банківських днів, а саме: 29.09.2017 Банком було перераховано Міністерству оборони України за вказаними у Вимозі реквізитами (рах. № 37118201003192 в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО (код банку) 820172) суму згідно Гарантії в повному обсязі (386 937,00 грн.) з призначенням платежу: «Спл. за гар. вип. зг. гар. вид. ТОВ «ТУСМО» (за вих.№2707БТ/041-04862-04) зг. вим. МОУ від 11.09.2017 за №286/8/5323 без ПДВ».

Позивачем зазначено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/18723/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/18723/17, було змінено строки (терміни) поставки товару, а саме: внесено зміни в Договір № 286/3/17/40 від 12.06.2017 шляхом викладення пункту 1.2. в новій редакції (а також внесено зміни в Рознарядку - додаток 1 до Договору) та встановлено новий строк постачання товару, а саме: 5 000 шт. до 06.10.2017 (включно); 4 000 шт. до 17.12.2017 (включно).

Враховуючи вказане, договором № 286/3/17/140 від 12.06.2017 передбачено обов'язок ТОВ «Тусмо» поставити штани вітровологозахисні зимові (вид. 1) першого терміну постачання у кількості 5 000 шт. у строк (термін) до 06.10.2017 (включно).

За таких умов фактичне постачання ТОВ «ТУСМО» продукції у кількості 2 200 комплектів на суму 1 778 756,00 грн. - 30.08.2017, про яке вказувало у Вимозі Міністерство оборони України, повністю відповідає умовам Договору № 286/3/17/140 від 12.06.2017, тобто, здійснено в межах визначеного договором строку (терміну) - до 06.10.2017.

Таким чином, позивач вважає, що порушення зобов'язання в даному випадку не відбулось, оскільки ТОВ «Тусмо» виконало свої обов'язки за договором вчасно, а тому підстави для виплати банком гарантійного зобов'язання Міністерству оборони України відпали, що в свою чергу є підставою для повернення Міністерством оборони України банку 386 937,00 грн безпідставно набутих коштів, які були сплачені внаслідок настання гарантійного випадку.

Окрім того, у відповідності до ст.ст. 536, 1214 та статті 1048 ЦК України позивачем нараховані проценти у розмірі облікової ставки НБУ за користуванням чужими грошовими коштами у розмірі 66 913,60 грн за період з 20.02.2018 по 23.08.2018.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Наразі, суд зауважує, що згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено § 4 глави 49 ЦК, положеннями глави 22 ГК, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Відповідно до статті 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 562 ЦК встановлено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Згідно зі статтями 563, 565 ЦК обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними у гарантії документами. За відсутності хоча б однієї з цих умов відповідальність гаранта не настає.

Як встановлено судом, у зв'язку з настанням гарантійного випадку, 29.09.2017 позивачем було перераховано Міністерству оборони України за вказаними у вимозі реквізитами (рах. № 37118201003192 в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО (код банку) 820172) суму згідно Гарантії в повному обсязі (386 937,00 грн.) з призначенням платежу: «Спл. за гар. вип. зг. гар. вид. ТОВ «ТУСМО» (за вих.№2707БТ/041-04862-04) зг. вим. МОУ від 11.09.2017 за №286/8/5323. без ПДВ».

Проте в подальшому, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/18723/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/18723/17 було змінено строки (терміни) поставки товару, а саме: внесено зміни в Договір № 286/3/17/40 від 12.06.2017 шляхом викладення пункту 1.2. в новій редакції (а також внесено зміни в Рознарядку - додаток 1 до Договору) та встановлено новий строк постачання товару, а саме: 5 000 шт. до 06.10.2017 (включно); 4 000 шт. до 17.12.2017 (включно).

Зокрема, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі № 910/18723/17 з'ясовано, що Міністерством оборони України було підписано Договір не у найменш можливий строк - 08.06.2017, а із затягуванням на 4 календарних дні - 12.06.2017 з порушенням ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони».

Також вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що відмовитись від підписання Договору ТОВ «Тусмо» не могло, оскільки в такому випадку втратило б гарантійне забезпечення (ч. 3 ст. 24 Закону України «Про публічні закупівлі»), а також зазнало би негативних наслідків у вигляді відхилення в майбутньому цінових пропозицій товариства в інших процедурах закупівлі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони».

На підставі вищевикладеного, в рішенні Господарського суду м. Києва від 29.11.2017, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі № 910/18723/17, Господарський суд м. Києва прийшов до висновку, що запропоновані ТОВ «ТУСМО» зміни до Договору, а саме: збільшення строку постачання товару 5 000 шт. до 06.10.2017 та 4 000 шт. до 17.12.2017 не суперечать чинному законодавству України та є доцільним, враховуючи тривалість процедури закупівлі і укладення Договору, а тому вимога внести зміни до Договору (про збільшення строку постачання товару 5 000 шт. до 06.10.2017 та 4 000 шт. до 17.12.2017) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 91 рішення від 09.11.2004 «Науменко проти України» Європейський суд з прав людини Суд вказав, що: «що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/18723/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/18723/17, факти мають обов'язкову силу для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ТОВ «Тусмо», з урахуванням продовжених строків виконання зобов'язань по договору № 286/3/17/40 від 12.06.2017, виконав їх належним чином, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що гарантійний випадок не настав.

Враховуючи вищевказаний висновок, правові наслідки у вигляді сплати гарантійного забезпечення у розмірі 386 937,00 грн банком Міністерству оборони України є неправомірним, а тому безпідставно отримані відповідачем 386 937,00 грн протиправно не повертаються позивачу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми, суд дійшов висновку, що зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; 2) відсутність для цього правових підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Приписами ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на наведене, а також враховуючи відсутність між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів, в тому числі у якості оплати гарантії № 32-0617/TYSZv, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти).

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідачем доказів повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 386 937,00 грн до суду не надано, і в матеріалах справи такі докази відсутні.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства оборони України безпідставно набутих грошових коштів в сумі 386 937,00 грн є обґрунтованими, повністю підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім того, у відповідності до ст. 526, 1048, 1214 ЦК України позивачем нараховані проценти у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за користуванням чужими грошовими коштами у розмірі 66 913,60 грн за період з 20.02.2018 по 23.08.2018.

Позивач, посилаючись на норми ст.ст. 536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України, зазначив про можливість стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, застосовуючи за аналогією закону (ст. 8 ЦК України) приписи ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, висновок позивача про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 66 913,60 грн за користування чужими грошовим коштами.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» (03150, м. Київ, вул. Ділова, 9а, код ЄДРПОУ 21570492) суму основної заборгованості у розмірі 386 937,00 грн та судовий збір у розмірі 5 804,06 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 12.12.2018

Суддя Спичак О.М.