Рішення № 78484848, 12.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2018Справа № 910/12911/18За позовом Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" (вул. Стельмаха, 6а, м. Київ, 03040)

до Товарної біржі "Українська універсальна товарна біржа" (вул. Кошиця, буд. 9-б, кв.18, м. Київ, 02068)

про стягнення 1 854,62 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Державне підприємство "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" до Товарної біржі "Українська універсальна товарна біржа" про стягнення 1 854,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 13 від 15.01.2018 зобов'язання по наданню послуг з проведення незалежної оцінки, в зв'язку з чим позивач просив повернути суму попередньої оплати у розмірі 1 500, 00 грн., нарахував відповідачу пеню у розмірі 298,50 грн., 3% річних у розмірі 24,53 грн., втрати від інфляції у розмірі 31,59 грн., та штрафи у розмірі 380,00 грн., і 133,00 грн.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 № 05-23/1725 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву № 910/12911/18 передано для розгляду судді Усатенко І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12911/18, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.10.2018 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме вул. Кошиця, буд. 9-б, кв.18, м. Київ, 02068.

Як вбачається із матеріалів справи, Товарна біржа "Українська універсальна товарна біржа" отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі 26.10.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0206815735568.

Згідно із п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем, як замовником та відповідачем, як виконавцем 15.01.2018 було укладено договір № 13 щодо проведення незалежної оцінки (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги з незалежної оцінки майна Тернопільської обласної філії Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції»: майно (відповідно до наданого переліку у Додатку 1), що є у власності Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» та розташоване за адресою: м. Теребовля, вул.. Князя Василька, 198 а.

Згідно з п. 2.1. договору ціна договору та загальна вартість послуг, що підлягає оплаті замовником складає: 1500, 00 грн. з врахуванням податку на додану вартість.

Замовник здійснює оплату вартості наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату (п. 2.2. договору).

Після надання послуг, виконавець направляє замовнику акт здачі - приймання наданих послуг (п. 2.3. договору).

Згідно з п. 3.1. договору виконавець розпочинає виконання своїх договірних зобов'язань після отримання від замовника оплати вартості послуг, згідно з п. 2.2. договору і повного пакету документів, передбаченого національними стандартами і чинними нормативно - правовими актами в сфері оцінки майна та майнових прав для проведення оцінки.

Строк завершення надання послуг в повному обсязі, передбаченому договором, і представлення замовнику звіту про оцінку не пізніше ніж через 31 календарний день від дати виконання умов, передбачених п. 3.1. договору.

У пункті 5.1 договору сторонами погоджено, що по закінченню надання послуг виконавець надає замовнику звіт про оцінку, оформлений у встановленій формі у кількості 3-х екземплярів.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що після надання послуг одночасно з передачею звітів про оцінку виконавець направляє замовнику акт здачі-приймання наданих послуг в двох екземплярах. Замовник в свою чергу зобов'язується підписати даний акт або направити мотивовану відмову від його підписання протягом 5 робочих днів з моменту отримання.

У відповідності до п. 6.1. договору за несвоєчасне надання послуг без об'єктивних причин виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0, 1% від вартості послуг за договором за кожен день прострочення.

За умовами п. 7.1. договору договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до повного виконання сторонами взаємних договірних зобов'язань.

Як вбачається з додатку 1 до договору в перелік майна Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» наданого для оцінки входить автомобіль УАЗ 3152-01 1988 року випуску залишковою вартістю 0, 00 грн.

Згідно платіжного доручення №3740 від 01.03.2018 позивачем здійснено 100% оплату послуг згідно вищезазначеного договору, яка склала 1 500, 00 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором у строк визначений договором або в будь - який інший строк не виконав і доказів іншого матеріали справи не містять.

У зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач звернувся до Товарної біржі "Українська універсальна товарна біржа" із претензією №1073 від 19.06.2018, в якій, посилаючись на порушення відповідачем строків виконання робіт, вимагав повернути попередню оплату у розмірі 106 500,00 грн. (в тому числі попередню оплату у сумі 1 500,00 грн. за договором).

Предметом позову у справі, згідно викладено в позовній заяві та додатку № 1 до неї (розрахунку заборгованості), є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 1 500, 00 грн. оплати за ненадані послуги, 298,50 грн. пені за період прострочення з 31.01.2018 до 17.08.2018, 24,53 грн. 3% річних за період прострочення з 31.01.2018 до 17.08.2018, 31, 59 грн. втрат від інфляції за лютий - липень 2018 року, та 380, 00 грн. штрафу у розмірі 20 % від суми прострочення і 133,00 грн. штрафу у розмірі 7 % від суми прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Згідно ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону. Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки. Сторони договору на проведення оцінки майна (замовник, платник) мають право вільного вибору суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання за умови виконання вимог, встановлених статтями 8 та 9 цього Закону. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів. Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови. Розмір і порядок оплати робіт з оцінки майна визначаються за домовленістю сторін або у випадках відбору суб'єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах - за результатами конкурсу. Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці. Права, обов'язки та відповідальність оцінювача (суб'єкта оціночної діяльності), який проводить експертизу на підставі ухвали (постанови) суду про її призначення, визначаються законодавством України про судову експертизу та цим Законом.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

З норм ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" вбачається, що договір про оцінку майна, укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором про виконання робіт.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Як було погоджено сторонами у п. 2.2 Договору, замовник здійснює оплату вартості наданих послуг на поточний рахунок виконавця протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 3740 від 01.03.2018 вбачається, що позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 1 500,00 грн. (призначення платежу - оплата за проведення незалежної оцінки майна).

Згідно ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

У пункті 3.2 договору сторонами було погоджено, що строк завершення надання послуг у повному обсязі, передбаченому даним договором, і представлення замовнику звіту про оцінку не пізніше ніж через 31 календарний день від дати виконання умов, передбачених п. 3.1 цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору виконавець розпочинає виконання своїх зобов'язань після отримання від замовника оплати вартості послуг і повного пакету документів, передбаченого національним стандартом і чинними нормативно-правовими актами в сфері оцінки майна та майнових прав для проведення оцінки.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи, що позивач сплатив попередню оплату у розмірі 1 500,00 грн. - 01.03.2018, суд дійшов висновку, що з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України кінцевим строком завершення виконання робіт відповідачем за договором є 01.04.2018 (беручи до уваги відсутність доказів невиконання позивачем свого обов'язку щодо передання відповідачу повного пакету документів, передбаченого національним стандартом і чинними нормативно-правовими актами в сфері оцінки майна та майнових прав для проведення оцінки).

Доказів виконання відповідачем робіт за договором матеріали справи не містять (відповідного акту виконання робіт, звіту, складеного за результатами оцінки, тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із претензією №1073 від 19.06.2018, в якій, посилаючись на порушення відповідачем строків виконання робіт, вимагав повернути попередню оплату у розмірі 106 500,00 грн. (в тому числі оплату у сумі 1 500,00 грн. за договором).

Вказана вимога 20.06.2018 була відправлена на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02068, м. Київ, вул. Кошиця, буд. 9-б, кв. 18) та повернута відправнику відділенням поштового зв'язку (відповідно до інформація, яка міститься на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень); 25.06.2018 - відправлення не вручене під час доставки та 05.07.2018 - повернення за зворотною адресою у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання).

Дослідивши вказану вимогу та викладені у ній обставини прострочення відповідачем виконання робіт за договором та вимоги позивача про повернення попередньої оплати за цим договором у розмірі 1 500,00 грн., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення попередньої оплати свідчать про волевиявлення замовника на відмову від подальшого виконання підрядних робіт та отримання результатів їх виконання.

Відтак, оскільки доказів того, що відповідач приступив до виконання та виконав роботи за договором, матеріали справи не містять, враховуючи факт прострочення Товарною біржею "Українська універсальна товарна біржа" виконання робіт, суд доходить висновку, що надіславши вимогу №1073 від 19.06.2018, позивач скористався наданим йому ч. 2 ст. 849 ЦК України правом на відмову від договору підряду.

Згідно частини 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню, особі яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 11.03.2011 у справі № 2-22/1351-2009 та від 12.06.2012 у справі № 55/385.

Грошові кошти передплати за договором позивач просив відповідача повернути у вимозі №1073 від 19.06.2018, яку було надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку, і щодо якої підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення (п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Враховуючи наведені норми та встановлені судом обставини справи відповідач був зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти переплати за договором в розмірі 1 500, 00 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто у строк до 13.07.2018 включно, проте не виконав відповідного зобов'язання.

Заборгованість в розмірі 1 500, 00 грн. погашена відповідачем не була і доказів іншого матеріали справи не містять.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення заборгованості в сумі 1 500, 00 грн. є обґрунтованим, підтверджується зібраними у справі доказами, відтак підлягає задоволенню.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Позивач просить також суд стягнути з відповідача: за несвоєчасне надання послуг, у відповідності до п. 6.1. договору, 298, 50 грн. пені за період прострочення з 31.01.2018 по 17.08.2018; за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, у відповідності до ст. 625 ЦК України, 24, 53 грн. 3 % річних за період прострочення з 31.01.2018 по 17.08.2018 та 31, 59 грн. інфляційних втрат за лютий - липень 2018 року; за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), у відповідності до ст. 231 ГК України, 380, 00 грн. штрафу в розмірі 20 % від вартості товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів, у відповідності до ст. 231 ГК України, 133, 00 грн. штрафу в розмірі 7 % від вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

В п. 6.1. договору, як встановлено судом, сторонами було погоджено сплату пені за несвоєчасне надання послуг без об'єктивних причин, в розмірі 0, 1% від вартості послуг за договором за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний виконати роботу обумовлену договором у строк до 01.04.2018 включно, відповідно прострочення відповідача щодо виконання ним зобов'язань за договором має місце з 02.04.2018. Судом також встановлено, що позивач скористався своїм правом на відмову від договору, та вимагав від відповідача повернення коштів передплати за договором, відповідно з моменту отримання відповідачем відповідної вимоги позивача (05.07.2018), зобов'язання відповідача щодо виконання робіт були припинені, водночас у відповідача виникли зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у відповідності до п. 6.1. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання його зобов'язання щодо виконання робіт, у розмірі визначеному судом, оскільки позивачем в його розрахунку невірно визначений період прострочення відповідача по виконанню його зобов'язань. Так, за розрахунком позивача несвоєчасне виконання робіт за договором мало місце з 31.01.2018 до 17.08.2018, однак, судом встановлено, що прострочення відповідача щодо виконання робіт обумовлених договором мало місце з 02.04.2018 по 05.07.2018, відповідно відсутні правові підстави для нарахування пені відповідачу, у відповідності до п. 6.1. договору, за період з 31.01.2018 по 01.04.2018 та з 05.07.2018 по 17.08.2018.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, за період прострочення з 02.04.2018 по 05.07.2018 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за порушення строків виконання зобов'язання в розмірі 142, 50 грн.

Частиною 2 ст. 231 ГК України внормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач, як вбачається із матеріалів справи, є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Судом встановлено, що відповідач не приступив до виконання та не виконав роботи за договором, і відповідно не передав роботи позивачу, відтак в даному випадку відсутні підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої абзацом другим ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки вимоги щодо якості робіт, з огляду на їх фактичне невиконання, не порушувалися відповідачем. За вказаних обставин, суд відмовляє позивачу в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача 380, 00 грн. штрафу в розмірі 20 % від вартості товарів (робіт, послуг) за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг).

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу

Відповідачем прострочено виконання його зобов'язання по виконанню робіт за договором на строк понад тридцять днів, відповідно в даному випадку наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 7 % від вартості товарів (робіт, послуг) за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів, у відповідності до ст. 231 ГК України. Такі вимоги задовольняються судом за розрахунком суду, оскільки при перевірці судом розрахунку штрафу здійсненого позивачем встановлено, що позивач неправильно здійснив вказаний розрахунок. За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 7 % від вартості товарів (робіт, послуг) за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів в сумі 105, 00 грн (1 500, 00 * 7% = 105, 00).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно постанови Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 , листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 N 62-97р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань (п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти переплати за договором в розмірі 1 500, 00 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто у строк до 13.07.2018 включно, проте не виконав відповідного зобов'язання.

Отже, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання має місце з 14.07.2018 по 17.08.2018, а не з 31.01.2018, як визначено позивачем.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення з 14.07.2018 по 17.08.2018 нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду, оскільки позивачем неправильно здійснено розрахунок 3 % річних. Так, за розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4, 32 грн. 3 % річних.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Позивач просить суд стягнути інфляційні втрати за лютий - липень 2018 року, проте враховуючи, що прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов'язання по поверненню коштів в розмірі 1 500, 00 грн. мало місце тільки з 14.07.2018 та, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, інфляційні втрати можуть бути нараховані відповідачу починаючи з серпня 2018 року, і відповідно відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат за період визначений позивачем.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність у відповідача обов'язку повернути кошти сплачені за договором, а також обов'язку сплатити пеню, 3 % річних та штрафу в розмірі 7 % від вартості товарів (робіт, послуг) за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів в розмірі визначеному судом, а не позивачем, відтак позовні вимоги задовольняються судом частково.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" про стягнення з Товарної біржі "Українська універсальна товарна біржа" 1 500, 00 грн. заборгованості по поверненню коштів, 142, 50 грн. пені, 4, 32 грн. 3 % річних та 105, 00 грн. штрафу.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно витрати по оплаті судового збору покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги задоволені судом частково.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" внормовано, що зайво сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких підстав, позивачу слід повернути зайво сплачений судовий збір, але оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору, зайво сплачений судовий збір не повертається судом.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товарної біржі "Українська універсальна товарна біржа" (вул. Кошиця, буд. 9-б, кв.18, м. Київ, 02068; ідентифікаційний код: 31759770) на користь Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" (вул. Стельмаха, буд. 6а, м. Київ, 03040; ідентифікаційний код: 39394238) 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. основної заборгованості, 142 (сто сорок дві) грн. 50 коп. пені, 4 (чотири) грн 32 коп. 3 % річних, 105 (сто п'ять) грн 00 коп. штрафу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 33 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Після набранням рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко