Рішення № 78464833, 11.12.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/20428/17

Провадження № 2/200/1893/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,

при секретарі: Лежньова О.Р.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з квітня 2010 року працює на посаді інженера в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР. На вказаній посаді виконував роботи, які віднесені до його посадових обов’язків, зокрема облік водопостачання, теплопостачання та електропостачання; здійснював підготовку документів та аналізував споживання електроенергії та водопостачання та інше. Окрім посадових обов’язків, був змушений виконувати ту роботу, яку йому в усній формі доручав безпосередньо головний лікар закладу ОСОБА_2, зокрема складання та ведення тендерних договорів різного призначення, оформлення ліцензій на медичні прекурсори, та інші доручення. В зв’язку з тим, що ОСОБА_2 всупереч нормам чинного законодавства намагався примусити позивача виконувати роботи, не обумовлені трудовим договором, виник конфлікт, в результаті якого були порушені права позивача. 23 жовтня 2017 року в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 видав наказ № 398-к про відсторонення позивача від роботи, за невиконання обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, категоричною відмовою виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію інженера, у зв’язку з відсутністю посвідчення про проходження курсів з охорони праці «Про об’єкти підвищеної небезпеки», з 23.10.2017 року – на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки він мав відповідне посвідчення № 168455, видане Комунальним підприємством «Навчально-курсовий комбінат» ДОР, про те, що він пройшов навчання стосовно Законів України «Про охорону праці», «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Крім того, спірний наказ не зазначає, яку саме роботу позивач відмовився виконувати, та які саме обов’язки передбачені посадовою інструкцією. Вказує, що спроби відповідача покласти на нього обов’язки щодо виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, почались в 2015 році. Так, 12.01.2015 року видано наказ № 72, яким призначено ОСОБА_1 відповідальним за технічний стан, безпечну експлуатацію систем газопостачання КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР. Наказ був прийнятий без попереднього повідомлення позивача, позивача не було направлено на відповідне навчання, хоча він не володіє знаннями з газопостачання та не отримував дозволів для виконання такого роду робіт. Позивач зазначав, що виконання такої роботи не передбачувалось трудовим договором при прийнятті на роботу, оскільки він за спеціальністю електрик, тому трудові обов’язки полягали в обслуговуванні електричних систем. Проте він випадково побачив у третіх осіб посвідчення № 070176, видане на ім’я позивача, про те, що він нібито пройшов навчання з охорони праці та Правил безпеки систем газопостачання. Однак такого навчання він не проходив, оскаржив вказане посвідчення до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, та його повідомлено, що вказане посвідчення анульовано. Вказує також, що влітку 2017 року керівництво відповідача надало йому на підпис посадову інструкцію інженера, в якій містились завдання та обов’язки, пов’язані з контролем за технічним станом та безпечною експлуатацією систем газопостачання, що не охоплюється посадовими обов’язками інженера та не є предметом трудового договору. На посадовій інструкції не зазначена дата підписання та затвердження її керівником, тобто не вказано періоду, з якого на позивача будуть покладені такі обов’язки. Вважає, що наказ про відсторонення від роботи прийнятий в результаті відмови позивача від підписання завідомо неправдивої та незаконної посадової інструкції. Вказує, що своїми діями відповідач фактично змінює істотні умови праці та вимагає від позивача виконання обов’язків, не передбачених трудовим договором. Оскільки з дати видання наказу про відсторонення від роботи позивач не отримував заробітну плату, з відповідача підлягає стягненню на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.» та поновити його на посаді інженера КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР. Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3403,84 грн. (том 1, а.с. 2-8).

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Яковлева Д.О. від 13 лютого 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 12 березня 2018 року (том 1, а.с. 52-53).

В подальшому, 06.03.2018 року позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій додатково зазначив, що за газове господарство відповідав інший працівник – ОСОБА_3, який пройшов відповідне навчання та мав довіреність відповідача на представництво інтересів закладу в ПАТ «Дніпрогаз». Вказав також, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду. Просив визнати незаконним та скасувати наказ в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.». Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15144,96 грн. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 15000 грн. (том 1, а.с. 71-75).

Ухвалою суду від 12 березня 2018 року клопотання позивача про прийняття уточненої позовної заяви задоволено частково, шляхом збільшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В прийнятті уточненої позовної заяви щодо стягнення грошових коштів в якості компенсації моральної шкоди у розмірі 15000 грн. відмовлено (том 1, а.с. 84-85).

07 березня 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву (том 1, а.с. 89-102) та 12 березня 2018 року – заперечення на уточнену позовну заяву (том 1, а.с. 163-167, а.с. 171-189). Вказує, що при прийому на роботу позивача було ознайомлено з посадовою інструкцією, яку він відмовився підписувати, про що було складено акт. Вказує, що в цій посадовій інструкції також були передбачені обов’язки щодо контролю систем газопостачання. Тобто, від позивача вимагалося виконання робіт, що передбачені інструкцією, з якою позивач ознайомився при прийомі на роботу. Облік водопостачання, теплопостачання та електропостачання здійснювалися не позивачем, а іншими працівниками відповідача, в тому числі головним бухгалтером, заступником головного лікаря з економічних питань та іншими. До складу тендерного комітету позивач не входив. На час прийняття оспорюваного наказу про відсторонення від роботи позивач посвідчень з охорони праці відповідачу не надав. Позивач також не надав згоди на проходження навчання з безпеки систем газопостачання. Обов’язки, передбачені посадовою інструкцією, позивач не виконував, пояснюючи це тим, що він її не підписав, а значить, і не буде виконувати роботу, передбачену нею. Оформлення дозвільних документів на підготовку котелень до опалювального сезону 2017-2018 року здійснював заступник головного лікаря з технічних питань ОСОБА_4 Таким чином, наказ від 23.10.2017 року виданий на підставі чинного законодавства України про працю та охорону праці. Вказує також, що згідно акту інспекційного відвідування № 4/4.1-6 від 12.01.2018 року інспектора Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, порушень не встановлено. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25 квітня 2018 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід судді Яковлева Д.О. (том 2, а.с. 14-15).

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року ОСОБА_5 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Яковлева Д.О. у справі № 200/20428/17 залишено без задоволення (том 2, а.с. 18).

Суддею Яковлевим Д.О. заявлено самовідвід та ухвалою від 02 травня 2018 року заяву про самовідвід задоволено (том 2, а.с. 20).

В порядку авторозподілу 07.05.2018 року вказану цивільну справу передано в провадження судді Шевцової Т.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Шевцової Т.В. від 08 травня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до провадження, призначено розгляд справи за правилами загального спрощеного провадження на 29 травня 2018 року (том 2, а.с. 22).

22 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 подав уточнення позовної заяви (том 2, а.с. 40-44). Вказав, що 07 травня 2018 року відповідачем було проголошено два накази № 157-к та 158-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. А саме, наказом № 157-к йому оголошено догану за порушення трудової дисципліни, де підставою зазначена відсутність на роботі 30.04.2018 року з 08.00 до 15.45 та 02.05.2018 року – з 08.00 до 16.45. Наказом № 158-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, та підставою зазначено його відсутність на роботі 03.05.2018 року з 09.00 до 16.45. Вважає, що дані накази є незаконними, за вимогою відповідача він надав пояснення з приводу відсутності на роботі 30.04.2018 та 02.05.2018 року, але незважаючи на це, наказ № 157-к складено виключно на підставі актів про відсутність на роботі, не враховуючи його позицію, зазначену в поясненнях. 07 травня 2018 року позивач знаходився на роботі, та ніхто від нього пояснень про відсутність на роботі 03.05.2018 року не вимагав. Крім цього, наказом № 160-к від 10.05.2018 року позивача звільнено з роботи за прогул, який встановлено за період з 13.30 по 16.40 год. 07.05.2018 року, та зазначено, що ОСОБА_1 начебто відмовився назвати причини відсутності на роботі. Цей наказ також є незаконним, оскільки позивачем були надані письмові пояснення, він знаходився на роботі, а саме на території закладу за адресою вул. Батумська, 13, де досліджував теплотрасу від 6 МКЛ до закладу, вчасно надати пояснення не зміг, бо позбавлений матеріальної можливості користуватися громадським транспортом, а змушений переміщуватися по місту пішки. Крім цього, в період з 13.30 по 16.40 позивач відвідував лікаря-терапевта, оскільки 04.05.2018 року в нього погіршилося здоров’я, та йому рекомендовано щоденно відвідувати лікаря для контролю за артеріальним тиском. Оскільки збільшився період вимушеного прогулу, позивач збільшив вимоги щодо стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідач своїми діями також заподіяв позивачу моральну шкоду, що виразилась в позбавленні його заробітку, в зв’язку з чим він не міг утримувати себе, а також сплачувати комунальні платежі. Робоче місце позивача не обмежується кабінетом, адже він є інженером, і вимушений наглядати за станом інженерних комунікацій задля безпеки та безперебійного функціонування приміщень закладу Незаконне звільнення за прогул призвело до неможливості працевлаштуватись. Моральну шкоду оцінює в 20000 грн.

З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.». Визнати незаконним та скасувати наказ № 157-к від 07 травня 2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача. Визнати незаконним та скасувати наказ № 158-к від 07 травня 2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача. Визнати незаконним та скасувати наказ № 160-к від 10 травня 2018 року про звільнення з роботи позивача за прогул. Поновити позивача на посаді інженера в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР. Стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 42697,72 грн., що складається з: 22697,72 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20000 грн. – моральна шкода.

Відповідач 21.06.2018 року надав відзив на уточнення позовної заяви (том 2, а.с. 63-75). Вказав, що позивачем не надано документів, які б підтверджували поважну причину його відсутності на роботі 30.04.2018 року з 08.00 до 15.45 год., 02.05.2018 року – з 08.00 до 16.45 год., 03.05.2018 року – з 09.50 до 16.45 год., хоча у всіх випадках від нього вимагалися пояснення щодо причин відсутності. Щодо наказу № 160-к пояснив, що позивач не повинен був виконувати обов’язки інженера, оскільки його відсторонено від роботи та наказом від 23.10.2017 року № 06-Од тимчасово покладено виконання обов’язків інженера на заступника головного лікаря з технічних питань ОСОБА_4 та наказом від 07.12.2017 року № 09-Од – на заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6 Крім того, працівники закладу не бачили позивача на території за адресою вул. Батумська, 13 07.05.2018 року. Амбулаторна картка також не є підтвердженням поважності причин відсутності позивача на роботі 07.05.2018 року, оскільки листок непрацездатності позивачу не видавався, у картці є запис лікаря, що позивач «є працездатним», а також відсутня вказівка про щоденне відвідування лікаря-терапевта. Вважає, що позивачем не доведено, що відповідач завдав йому моральної шкоди. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно автоматичному розподілу справ між суддями від 18.07.2018 року зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 23 липня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – прийнято до свого провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін з призначенням судового засідання на 10 вересня 2018 року (том 2, а.с. 113-114).

Відповідач 18.09.2018 року надав відзив на уточнення позовної заяви (том 2, а.с. 188-203), де виклав аналогічні доводи, наведені у відзиві на позов від 21.06.2018 року. Також вважає, що позивачем пропущено строк, протягом якого він мав право звернутися до суду із заявою про оскарження дисциплінарного стягнення.

Позивач 25 вересня 2018 року, а також 19 жовтня 2018 року надав відповідь на відзив (том 2, а.с. 151-154, том 2, а.с. 237-245). Зазначив, що він заперечує проти того, що в перший день прийняття на посаду відмовився підписувати посадову інструкцію, при цьому пройшов випробувальний термін та пропрацював без будь-яких дисциплінарних стягнень понад 7 років на посаді інженера, не виконуючи обов’язки, пов’язані із системами газопостачання. Він жодного разу не був направлений відповідачем на відповідне навчання з техніки безпеки систем газопостачання, а тому не міг виконувати обов’язки, пов’язані із газопостачанням. Дані обов’язки мали бути покладені на позивача після звільнення ОСОБА_3, шляхом підписання нової посадової інструкції, саме з цієї підстави позивач відмовився її підписувати, адже підписанням такої посадової інструкції фактично збільшується обсяг його трудових обов’язків.

До того ж, в судовому засіданні 09 жовтня 2018 року був допитаний свідок ОСОБА_6, який підтвердив пояснення представника відповідача та зазначив, що він став свідком того, що позивач відмовився від ознайомлення з посадовою інструкцією, а також виконувати свої посадові обов’язки. Зазначив також, що вони працювали разом в одному кабінеті та були моменти коли позивача не було на робочому місці, про що наскільки йому відомо були складені акти.

А також, у судовому засіданні 30 жовтня 2018 року був допитаний свідок ОСОБА_3, який пояснив, що працював з ОСОБА_1 в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер ДОР» в одному кабінеті, він виконував роботу по забезпеченню теплопостачання. Також зазначив, що робота ОСОБА_1 проходила в русі та необхідно було бути в різних місцях, а тому він не міг бути постійно в кабінеті.

Відповідач 05.11.2018 року надав заперечення на відповідь на відзив (том 3, а.с.36-44), в якому зазначив, що позивач не вказав у пояснювальній записці поважну причину його відсутності на роботі 07.05.2018 року. Наказ головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер ДОР» від 25.09.2017 року № 254-Адм «Про посилення заходів за використання робочого часу» стосується всіх працівників закладу, та його видано з метою недопущення випадків використання робочого часу в особистих цілях. Цим наказом звернуто увагу працівників, що територія диспансеру не є зоною трудової діяльності, окрім випадків, коли посадовою інструкцією передбачено виконання посадових обов’язків. Позивачу було визначено індивідуальне робоче місце. Журнал обліку відсутніх працівників постійно знаходився в приймальні диспансеру, де працювала секретар-друкарка. Вказує, що позивач досі не надав відповідачу оригіналів посвідчень про те, що він пройшов відповідні курси, що викликає сумнів у їх наявності.

Відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради від 01.12.2017 року № 292-11/VII, реорганізовано Комунальний заклад «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради шляхом приєднання до Комунального закладу «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради (том 2, а.с. 129-130).

Згідно Статуту, затвердженого рішенням Дніпропетровської обласної ради № 342-13/VII від 22.06.2018 року, вбачається, що нинішнє найменування відповідача - Комунальний заклад «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради (том 2, а.с. 137-146).

Суд, дослідивши надані докази, прийшов до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.4).

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Судом встановлено, що наказом головного лікаря Обласного комунального закладу «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» ОСОБА_2 від 26.04.2010 року № 155-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 26.04.2010 року на посаду інженера. Випробувальний термін – 2 місяці. (том 1, а.с. 45).

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 від 23.10.2017 року № 398-к інженера ОСОБА_1 відсторонено від роботи за невиконання обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, категоричною відмовою виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію інженера, у зв’язку з відсутністю посвідчення про проходження курсів з охорони праці «Про об’єкти підвищеної небезпеки», з 23.10.2017 року, на строк – до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати. (том 1, а.с. 12-13).

Підставою для видачі вказаного наказу послужив протокол засідання комісії з розслідування причин загрози зриву підготовки до опалювального сезону 2017-2018 р.р. котелень КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, невиконання обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, перевищення повноважень, порушення інфекційного контролю інженером ОСОБА_1 від 12.10.2017 року.

З протоколу засідання комісії з розслідування причин загрози зриву підготовки до опалювального сезону 2017-2018 р.р. котелень КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, невиконання обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, перевищення повноважень, порушення інфекційного контролю інженером ОСОБА_1 від 12.10.2017 року (том 1, а.с. 123-127), вбачається, що вказана комісія створена на підставі наказу в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 від 12.10.2017 року № 274-Адм. В засіданні комісії брали участь члени комісії ОСОБА_7 – заступник головного лікаря з медичної частини, ОСОБА_8 – заступник головного лікаря з медичної частини, ОСОБА_6 – заступник головного лікаря з економічних питань, ОСОБА_9 – інженер з охорони праці, ОСОБА_10 – головний бухгалтер, ОСОБА_11 – юрисконсульт, ОСОБА_12 – голова первинної профспілкової організації закладу, а також був присутнім ОСОБА_1 (том 1, а.с. 123-127).

Комісія вирішила, зокрема:

1.Визнати, що інженер ОСОБА_1 дійсно систематично порушує інфекційний контроль у закладі.

2.Визнати відмову інженера ОСОБА_1 підписати посадову інструкцію інженера та пояснення щодо невиконання ним обов’язків інженера необгрунтованими.

3. Визнати, що інженером ОСОБА_1 грубо порушуються п.п.1, 3, 4, 7, 8 Правил внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, затвердженими протоколом зборів трудового колективу від 03.01.2014 року № 2.

4. Визнати, що бездіяльність (необґрунтоване небажання підписати посадову інструкцію інженера, відсутність посвідчення про проходження курсів з охорони праці для працівників, які працюють з об’єктами підвищеної небезпеки, фактичне невиконання обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, невиконання вказівок головного лікаря, заступника головного лікаря з технічних питань, що стосуються його роботи) інженера ОСОБА_1 є протиправною поведінкою, в результаті якої можливі негативні наслідки для КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, а саме: не підготовка котелень до роботи в осінньо-зимовий період 2017-2018 р.р.

Комісія також вирішила рекомендувати головному лікарю відсторонити ОСОБА_1 від виконання обов’язків інженера без збереження заробітної плати на строк – до усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме: коли інженером ОСОБА_1 буде підписана посадова інструкція інженера, з послідуючим успішним проходженням курсів з охорони праці «Про об’єкти підвищеної небезпеки».

В подальшому, наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 07.05.2018 року № 157-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 30.04.2018 року з 08.00 до 15.45 та 02.05.2018 року з 08.00 до 16.45 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Про причину відсутності нікого не повідомив. Своїми діями порушив п.9 розділу 3 та п.5 розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку (том 2, а.с. 46).

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 07.05.2018 року № 158-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 03.05.2018 року з 09.00 до 16.45 ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Про причину відсутності нікого не повідомив. Надавати пояснення відмовився. Своїми діями порушив п.9 розділу 3 та п.5 розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку (том 2, а.с. 47).

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 10.05.2018 року № 160-к ОСОБА_1 звільнено 10.05.2018 року з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України – за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. (том 2, а.с. 48-49).

З наказу від 10.05.2018 року № 160-к вбачається, що 07.05.2018 року з 13.30 год. до 16.40 год. інженер ОСОБА_1 був відсутній на роботі в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, що підтверджується актом про відсутність працівника на роботі, складеного 07.05.2018 року. Назвати причини відсутності на роботі та самовільного залишення робочого місця ОСОБА_1 відмовився. Документів, які підтверджують поважні причини самовільного залишення роботи в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР та відсутності на роботі протягом встановленого часу ОСОБА_1 не надав.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.», суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставами для його винесення послужили наступні обставини:

-невиконання позивачем обов’язків, передбачених посадовою інструкцією інженера,

- категорична відмова виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію інженера,

- відсутність посвідчення про проходження курсів з охорони праці «Про об’єкти підвищеної небезпеки».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю. Усунення від роботи провадиться власником на підставі виявленого ним факту, через який власник має право усунути або зобов'язаний усунути працівника від роботи.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Тому оскільки законом визначено виключні підстави відсторонення, які не підлягають вільному тлумаченню, таке відсторонення можливе лише в межах закону, який регулює відповідні правовідносини.

Аналізуючи зміст ст.46 КЗпП України, КЗпП України в цілому, діюче законодавство на момент оскаржуваного наказу, а саме: ст.. 154 КПК України; ст.7; ст.42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, ст.22 Закону України «Про державну службу», ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які також передбачають відсторонення працівників від роботи, суд приходить до висновку, що положення законодавства України не передбачають відсторонення працівника від роботи на підставі невиконання ним обов’язків, передбачених посадовою інструкцією, відмовою виконувати роботу, відмовою підписувати посадову інструкцію.

Таким чином, відсторонення позивача від роботи із зазначених підстав, а саме - невиконання ним обов’язків, передбачених посадовою інструкцією, відмови виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію - не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, а отже, є незаконним.

Ще однією підставою відсторонення позивача від роботи в оскаржуваному наказі від 23.10.2017 року вказано - відсутність посвідчення про проходження курсів з охорони праці «Про об’єкти підвищеної небезпеки», що також не відповідає формулюванню підстави відсторонення від роботи, вказаної в ст. 46 КЗпП України, а саме: відмова або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони.

При цьому суд бере до уваги, що позивачем надано копію посвідчення № 168455, згідно якого ОСОБА_1 пройшов навчання і виявив потрібні знання Законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Підстава – протокол від 27 квітня 2017 року № 90. (том 1, а.с. 14, а.с.15-16).

Позивачем також надано копію посвідчення № 169102, згідно якого ОСОБА_1 пройшов навчання і виявив потрібні знання Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду, Правил користування тепловою енергією. Підстава – протокол від 14 квітня 2017 року № 75. (том 1, а.с. 17, а.с.18-19).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР суб’єкт господарської діяльності, у власності якого є об’єкти підвищеної небезпеки, а саме водонагрівні котли типу «Універсал-3», які працюють на природному газі та розташовані у котельнях закладу. Відповідно до посадової інструкції інженера, позивач здійснює діяльність, яка пов’язана з організацією безпечного ведення робіт на об’єктах з підвищеною небезпекою, тому відповідно до вимог Закону України «Про охорону праці» повинен пройти навчання з курсу охорони праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про охорону праці», п. 3.17 типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП) 0.00-4.12.05), яке затверджено Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці 26.01.2005 за № 15, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за № 231/10511, не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

Таким чином, працівник, який уклав трудовий договір, зобов'язаний виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

На підтвердження своїх доводів про ухилення позивача від проходження таких курсів відповідач надав лист № 1019 від 09.11.2017 року, лист № 66 від 26.01.2018 року.

Так, листом від 09.11.2017 року за № 1019 (том 1, а.с. 128) відповідач повідомив позивача про те, що інженером з охорони праці підготовлено лист до Комунального підприємства «Навчально-курсового комбінату» Дніпропетровської обласної ради» з проханням прийняти ОСОБА_1 на навчання із курсу охорони праці з «Правил безпеки систем газопостачання України».

Листом від 26.01.2018 року за № 66 (том 1, а.с. 130) відповідач повідомив позивача, що останнього внесено до плану навчання з питань охорони праці та техніки безпеки на 2018 рік, відповідно до якого він має пройти навчання з курсу охорони праці «Правил безпеки систем газопостачання України» НПОП 0.00-1.20-98, Газопостачання ДБН В 2.5-20-2001».

Разом з тим, суд не може прийняти вказані докази як належні, допустимі, та такі, що підтверджують доводи відповідача, оскільки ці листи датовані листопадом 2017 року та січнем 2018 року, а наказ про відсторонення від роботи винесений раніше – 23.10.2017 року, та відповідач не надав доказів, що до цієї дати позивач відмовлявся від проходження навчання з охорони праці.

Інших доказів на підтвердження того, що позивач відмовлявся від проходження навчання, що послужило підставою для винесення наказу про відсторонення від роботи від 23.10.2017 року, відповідач не надав, в зв’язку з чим суд приходить до висновку, що наказ КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.» - є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Щодо інших доводів відповідача, зокрема, ухилення позивача від підписання посадової інструкції, не підписання ним посадової інструкції в день прийняття на роботу, фактичного невиконання посадових обов’язків, в зв’язку з чим ці обов’язки були змушені виконувати інші працівники, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП України).

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу № 157-к від 07 травня 2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, суд зазначає наступне.

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 07.05.2018 року № 157-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 30.04.2018 року з 08.00 до 15.45 та 02.05.2018 року з 08.00 до 16.45 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Про причину відсутності нікого не повідомив. Своїми діями порушив п.9 розділу 3 та п.5 розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку (том 2, а.с. 46).

Підставою для видання зазначеного наказу послужили акти про відсутність на роботі від 30.04.2018 року та від 02.05.2018 року.

Так, акт про відсутність працівника на роботі від 30.04.2018 року (том 2, а.с. 77) складений інспектором з кадрів ОСОБА_13, заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6, бухгалтером ОСОБА_14, інженером з охорони праці ОСОБА_9, секретарем-друкаркою ОСОБА_15, та з вказаного акту вбачається, що 30.04.2018 року в 8.00 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, не повідомивши нікого, протягом робочого дня в КЗ «ДПТД ДОР» не з’явився. Був відсутній з 8.00 до 15.45 год.

Акт про відсутність працівника на роботі від 02.05.2018 року (том 2, а.с. 78) складений інспектором з кадрів ОСОБА_13, заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6, бухгалтером ОСОБА_14, інженером з охорони праці ОСОБА_9, секретарем-друкаркою ОСОБА_15, та з вказаного акту вбачається, що 02.05.2018 року в 8.00 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, не повідомивши нікого, протягом робочого дня в КЗ «ДПТД ДОР» не з’явився. Був відсутній з 8.00 до 16.45 год.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Трудова дисципліна — це сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов'язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов'язків.

Статтею 142 КЗпП України передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Згідно ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст.148 КЗпПУ дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 03.05.2018 року за № 306 (том 2, а.с. 50) відповідач зажадав від позивача надати пояснення причин його відсутності на роботі в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР 30 квітня з 08.00 год. до 15.45 год., та 02 травня 2018 року з 08.00 год. до 16.45 год.

04 травня 2018 року відповідач надав письмове пояснення (том 2, а.с. 51), з якого вбачається, що причин своєї відсутності на роботі він не вказав, як не вказав, і де конкретно він знаходився в цей час.

З доповідної записки інспектора з кадрів ОСОБА_13 на ім’я в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 вбачається, що вона 03.05.2018 року телефонувала позивачу з метою з’ясування причин його відсутності на роботі 30.04.2018 та 02.05.2018 року, на що він відповів, що не може дати письмове пояснення, тому що працює на іншій роботі, треба якось заробляти на життя. (том 2, а.с. 79).

В КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР діють «Правила внутрішнього трудового розпорядку» (далі - Правила), затверджені протоколом зборів трудового колективу від 03.01.2014 року № 2.

Згідно п.5 розділу 6 «Робочий час і його використання» Правил, встановлено час початку і закінчення роботи і перерви для співробітників з нормою робочого часу 40 годин на тиждень - адміністрація диспансеру: з 08.00 до 16.45, перерва з 13.00 до 13.30, п’ятниця – до 15.45.

Пунктом 1) розділу 3 «Основні обов’язки працівників диспансеру» Правил передбачено, що працівники диспансеру зобов’язані працювати чесно і сумлінно, додержуватись дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження керівництва диспансеру, а також функціональні обов’язки, які визначені посадовими інструкціями.

Згідно п.9) вказаного розділу Правил, працівники перед/після тимчасового відлучення від робочого місця з питань, пов’язаних з виконанням їх посадових обов’язків, відмічаються в журналі обліку відсутніх працівників.

25 вересня 2017 року головним лікарем КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 видано наказ № 254-Адм «Про посилення заходів з використання робочого часу» (том 2, а.с. 95), яким зобов’язано працівників закладу забезпечити неухильне виконання Правил внутрішнього трудового розпорядку, не допускати порушень трудової дисципліни, графіку роботи; не допускати випадків самовільного залишення робочого місця, виїзду в організації, установи та заклади без письмового розпорядження безпосереднього керівника (відмітка в журналі обліку тимчасово відсутніх працівників).

Позивач був ознайомлений з вказаним наказом під підпис.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що у даному випадку мало місце порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, а саме відсутність 30.04.2018 та 02.05.2018 року протягом робочого дня на роботі.

Суд звертає увагу, що відповідачем було дотримано встановлений законом порядок накладення дисциплінарного стягнення, та витребувано у позивача письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі, але таких причин позивачем не вказано.

Суду позивач також не надав доказів, які б свідчили про те, що він знаходився на роботі у вказаний час, або ж що його відсутність на роботі була викликана поважними причинами. Сам по собі факт надання письмових пояснень не свідчить про те, що відповідач не мав права накладати дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 158-к від 07 травня 2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача суд зазначає наступне.

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 07.05.2018 року № 158-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 03.05.2018 року з 09.00 до 16.45 ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Про причину відсутності нікого не повідомив. Надавати пояснення відмовився. Своїми діями порушив п.9 розділу 3 та п.5 розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку (том 2, а.с. 218).

Позивач ознайомлений з вказаним наказом 08.05.2018 року, про що свідчить його підпис на наказі.

Підставою для видання цього наказу послужив акт про відсутність на роботі від 03.05.2018 року, акт про відмову дати письмове пояснення від 07.05.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що акт про відсутність працівника на роботі від 03.05.2018 року (том 2, а.с. 84) складений інспектором з кадрів ОСОБА_13, заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6, бухгалтером ОСОБА_14, інженером з охорони праці ОСОБА_9, секретарем-друкаркою ОСОБА_15, та з вказаного акту вбачається, що 03.05.2018 року в 9.50 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, не повідомивши нікого, протягом робочого дня в КЗ «ДПТД ДОР» не з’явився. Був відсутній з 9.50 до 16.45 год.

Суд критично ставиться до доводів позивача, що пояснення у нього не відбиралися, оскільки з акту від 07.05.2018 року, складеного юрисконсультом ОСОБА_11, інспектором з кадрів ОСОБА_13, заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6 (том 2, а.с. 220), вбачається, що «на питання ОСОБА_13 щодо причини його відсутності на роботі 03.05.2018 року відповіді не надав».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем було дотримано встановлений законом порядок накладення дисциплінарного стягнення, та витребувано у позивача письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі, але таких причин позивачем не вказано.

Суду позивач також не надав доказів, які б свідчили про те, що він знаходився на роботі у вказаний час, або ж що його відсутність на роботі була викликана поважними причинами.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 160-к від 10 травня 2018 року про звільнення з роботи позивача за прогул та поновлення позивача на посаді інженера в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР.

Наказом в.о. головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_8 від 10.05.2018 року № 160-к ОСОБА_1 звільнено 10.05.2018 року з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України – за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. (том 2, а.с. 221-222).

З наказу від 10.05.2018 року № 160-к вбачається, що 07.05.2018 року з 13.30 год. до 16.40 год. інженер ОСОБА_1 був відсутній на роботі в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР, що підтверджується актом про відсутність працівника на роботі, складеного 07.05.2018 року. Назвати причини відсутності на роботі та самовільного залишення робочого місця ОСОБА_1 відмовився. Документів, які підтверджують поважні причини самовільного залишення роботи в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР та відсутності на роботі протягом встановленого часу ОСОБА_1 не надав.

Позивач ознайомлений з вказаним наказом 10.05.2018 року, про що свідчить його підпис на наказі.

Підставою для видання цього наказу послужив акт про відсутність на роботі від 07.05.2018 року, акт про відмову дати письмове пояснення від 07.05.2018 року, від 08.05.2018 року, звукозапис телефонної розмови 07.05.2018 року, графік та табель роботи на травень 2018 року, Правила внутрішнього трудового розпорядку закладу.

Згідно акту від 07.05.2018 року, складеного о 16.44 год. юрисконсультом ОСОБА_11, інспектором з кадрів ОСОБА_13, заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6 (том 2, а.с. 220), вбачається, що 07.05.2018 року з 13-30 год. до 16.40 год. інженер ОСОБА_16 був відсутній на роботі в КЗ «ДПТД» ДОР». На телефонний дзвінок з робочого телефону (785-24-10) на номер ОСОБА_1, який 07.05.2018 року о 13.32 год. здійснила ОСОБА_13 з включеним режимом гучної розмови, ОСОБА_1 повідомив, що на роботі його немає, повертатися не буде.

08 травня 2018 року інспектором з кадрів ОСОБА_13, секретарем-друкаркою ОСОБА_15, бухгалтером ОСОБА_17, інженером з охорони праці ОСОБА_9 складено «ОСОБА_11 про відмову надавати пояснення щодо відсутності на роботі», з якого вбачається, що інженер ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення щодо відсутності на роботі 03.05.2018 та 07.05.2018 року (том 2, а.с. 223).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінченні строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноважена ним органом, зокрема, у випадку прогулу, у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Позивач стверджує, що він надав письмові пояснення про те, що 07 травня 2018 року він знаходився на роботі, а саме на території закладу за адресою вул. Батумська, 13, де досліджував теплотрасу від 6 міської лікарні до закладу, вчасно надати пояснення не зміг, бо позбавлений матеріальної можливості користуватися громадським транспортом, а змушений переміщуватися по місту пішки.

Дійсно, в матеріалах справи міститься пояснювальна записка позивача вказаного змісту від 08.05.2018 року, яка зареєстрована відповідачем 10.05.2018 року (том 2, а.с. 52).

Крім цього, в матеріалах справи наявна довідка амбулаторії КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» від 07.05.2018 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 відвідав 07.05.2018 року в 14-00 амбулаторію № 3 ДЦПСМД № 2, був на прийомі у терапевта ОСОБА_18 для контролю АД і стану. На момент огляду АД 130/70. Є працездатним. Час перебування в амбулаторії з 14-00 до 14-20 (том 3, а.с. 8).

Оцінюючи докази, надані позивачем в підтвердження поважності причин відсутності на роботі 07.05.2018 року, суд звертає увагу на наступне.

Зі змісту ст. 46 КЗпП України вбачається, що при відстороненні трудові відносини не припиняються, також не припиняється і дія трудового договору, але працівник тимчасово до роботи не допускається.

Таким чином, доводи позивача про те, що він 07.05.2018 року знаходивсяадресою вул. Батумська, 13, де досліджував теплотрасу, суд не може взяти до уваги, як належні та допустимі докази, що свідчать про поважність його відсутності на робочому місці за основною адресою закладу вул. Богданова, 2-а, оскільки його дії не були викликані виробничою необхідністю – позивач не був допущений до роботи в зв’язку з дією наказу № 398-к від 23.10.2017 року про відсторонення його від роботи, а отже не міг та не повинен був виконувати свої посадові обов’язки.

Доводи позивача щодо того, що він знаходився в цей день за адресою м. Дніпро вул. Батумська, 13, де досліджував теплотрасу спростовується доповідними записками працівників закладу ОСОБА_19, ОСОБА_20 про те що 07.05.2018 року з 08.00 год. до 15.00 год. у підрозділі закладу, який знаходиться за вказаною адресою ОСОБА_1 не було. (Т.2 а.с.88-89)

Таким чином, доводи позивача, що хоч він і не знаходився у робочому кабінеті 07.05.2018 року, але перебував на території закладу, спростовуються вищевикладеними доказами, а тому судом до уваги не беруться.

В зв’язку з викладеним, суд не вдається до дослідження питання, який працівник був фактично відповідальний за контроль теплопостачання, оскільки це питання не є суттєвим для предмету спору.

Стосовно перебування позивача на прийомі у лікаря, суд звертає увагу на наступне.

Як вже зазначалось судом в цьому рішенні, 25 вересня 2017 року головним лікарем КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ДОР ОСОБА_2 видано наказ № 254-Адм «Про посилення заходів з використання робочого часу» (том 2, а.с. 95), яким зобов’язано працівників закладу забезпечити неухильне виконання Правил внутрішнього трудового розпорядку, не допускати порушень трудової дисципліни, графіку роботи; не допускати випадків самовільного залишення робочого місця, виїзду в організації, установи та заклади без письмового розпорядження безпосереднього керівника (відмітка в журналі обліку тимчасово відсутніх працівників).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не повідомив завчасно адміністрацію закладу про необхідність залишення ним робочого місця в зв’язку з відвіданням лікаря, та не робив відповідних відміток в журналі обліку тимчасово відсутніх працівників.

Відвідання позивачем лікаря суд також не може взяти до уваги, як поважну причину відсутності позивача на роботі протягом більш як трьох годин, оскільки позивачем не надано доказів необхідності такого відвідання.

Як вбачається з наданої позивачем довідки від 07.05.2018 року, листок непрацездатності позивачу виданий не був, навпаки, лікар підкреслив, що ОСОБА_1 є працездатним. Доводи позивача про необхідність щоденного відвідання лікаря для контролю за артеріальним тиском спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою невропатолога від 04.05.2018 року та довідкою про огляд лікаря від 04.05.2018 року (том 2, а.с. 30, том 3, а.с. 15), з якої вбачається, що позивач дійсно був 04.05.2018 року на прийомі у лікаря в зв’язку зі скаргами на тимчасову втрату свідомості, та йому поставлено діагноз «Симпатоадреналіновий криз по кардіальному типу», однак з вказаної довідки не вбачається, що ОСОБА_1 були надані рекомендації для щоденного відвідання лікаря.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено поважності причин відсутності на роботі 07.05.2018 року в період часу з 13.30 до 16.40 год., а отже наказ відповідача від 10.05.2018 року № 160-к є обґрунтованим.

Суд також приходить до висновку, що відповідачем не порушено встановлений законом порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності

Згідно зі ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду доказів, які б переконливо свідчили про протиправність наказу про його звільнення, в зв’язку з чим суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 42697,72 грн., що складається з: 22697,72 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20000 грн. – моральна шкода, суд зазначає наступне.

Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснює судам, що якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 ( 100-95-п ) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Судом було встановлено, що відсторонення позивача від роботи є незаконним, таким чином за час вимушеного прогулу, викликаний незаконним відстороненням від роботи, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто його середній заробіток.

Відповідно до абз. 6 п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (з наступними змінами), обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Період вимушеного прогулу суд обраховує виходячи з дати відсторонення від роботи – 23.10.2017 року по дату звільнення позивача – 10 травня 2018 року, оскільки звільнення останнього з роботи визнано судом законним. Таким чином, час вимушеного прогулу складає 136 робочих днів.

В матеріалах справи наявна довідка Пенсійного фонду України «Індивідуальні дані про застраховану особу», з якої вбачається, що розмір заробітної плати позивача в 2017 році складав, зокрема, серпень – 3109,97 грн., вересень – 3296,14 грн., жовтень – 1906,23 грн.

Оскільки в зв’язку з відстороненням від роботи позивач пропрацював у жовтні 2017 року не повний місяць, суд для визначення середнього заробітку бере заробітну плату за серпень та вересень 2017 року.

Розрахунок суми середнього заробітку для стягнення:

(3109,97 грн. + 3296,14 грн.)/ (22(робочі дні у серпні 2017 року)+ 21(робочі дні у вересні) х 136 (кількість днів вимушеного прогулу)= 20261 грн. 19 коп.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Крім того, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне, за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого, спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року „ Про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди " відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди крім інших вимог, передбачених цією статтею, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод ( в редакції Протоколу № 11 ), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав - учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини. Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча, на протиправну, щодо неї, поведінку, людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Згідно практики Європейського суду з прав людини, завжди призначається компенсація за порушення прав людини.

З огляду на зазначене, суд на підставі ст. 237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди частково, враховуючи при цьому характер та глибину моральних страждань позивача, тяжкість вимушених змін у його житті, пов’язаних з незаконним відстороненням від роботи, з урахуванням тривалості відсторонення та тієї обставини, що заробітну плату за весь цей час він не отримував, а отже, вимушено змушений був докладати зусиль для організації свого життя з урахуванням втрати доходу від роботи.

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди на користь позивача можливе в сумі 10 000 грн., оскільки позивачем доведено, що неправомірними діями відповідача, йому було завдано моральної шкоди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. головного лікаря Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_2 № 398-к від 23.10.2017 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1В.».

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 20261 грн. 19 коп.

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 10000 грн. моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1920 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску