Рішення № 78378205, 29.11.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Справа № 915/1098/18

м. Миколаїв

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Марьяна”

до відповідача: Об’єднання фермерських господарств “Прогрес”

про: стягнення 137816,29 грн.,

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю б/н від 03.10.2018;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 5 від 23.10.2018.

Суть спору:

05 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Марьяна” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 05.10.2018 про стягнення з Об’єднання фермерських господарств “Прогрес” 137816,29 грн., з яких: 83000,00 грн. – основний борг, 27552,57 грн. – проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 08.07.2016 по 03.10.2018, 21683,39 грн. – інфляційні нарахування, 5580,33 грн. – 3% річних за період з 08.07.2016 по 03.10.2018.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов усного договору купівлі-продажу у вигляді оформленої накладної № 603 від 07.07.2016; письмової вимоги про сплату боргу вих. № 03.04 від 03.04.2018 та доказів її направлення; норм статей 536, 625, 655, 692, 712, 1048 Цивільного кодексу України, статей 193, 222 Господарського кодексу України, та мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе грошові зобов’язання, заборгувавши позивачу починаючи з 08.07.2016 суму вартості придбаного товару, а отже з 08.07.2016 відповідач почав користуватись грошовими коштами позивача у розмірі 83000,00 грн.

Ухвалою від 10.10.2018, позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1098/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 06 листопада 2018 року об 11 год. 30 хв.; встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву.

Відповідач у відзиві просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову, мотивуючи таким:

- обставини передачі прес-підбірачу "Class 55" за накладною № 603 від 07.07.2016 не підтверджують, що така передача здійснена на умовах договору купівлі - продажу (поставки) та у зв'язку із такою передачею до відповідача не перейшло право власності на зазначене майно;

- твердження позивача, що передача прес-підбірачу "Class 55" за накладною № 603 від 07.07.2016 здійснена на умовах усно укладеного договору купівлі-продажу (поставки) є неправильною, оскільки Позивач не довів що він є власником зазначеного майна та слід вважати, що правові підстави такої передачі виникли з інших обставин;

- приймаючи до уваги наказ № 644 від 22.11.2011Міністерства аграрної політики та продовольства України про затвердження Порядку роботи, пов'язаної з реєстрацією та зняттям з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, факт передачі прес-підбірачу "Class 55" за накладною № 603 від 07.07.2016 не підтверджує, що така передача здійснена на умовах договору купівлі - Продажу (поставки).

Позивач у наданій суду відповіді на відзив просив суд застосувати до відповідача захід процесуального примусу, а саме штраф з підстав зловживання процесуальними права та ненадання копії відзиву на позов іншому учаснику справи у встановлений строк. Суд з наведенням відповідної мотивації відмовив позивачу у задоволенні клопотання щодо застосування заходів процесуального примусу у вигляду штрафу.

Крім того, позивач заперечив проти доводів відповідача зазначених у відзиві та зазначав, що:

- «відповідач письмово визнає факт одержання ним такого товару, і не зазначає, які правовідносини виникли між сторонами, якщо не правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару (прес-підбирача «Class 55» вартістю 83000 грн.)»;

- прес-підбирач «Class 55» не є самохідним сільськогосподарським механізмом, а є причіпним обладнанням, а тому його відомча реєстрація не є обов'язковою.

29.11.2018 за наслідками розгляду справи суд, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача сум основного боргу процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та 3% річних внаслідок порушення останнім договірних зобов’язань щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Підставою – накладна № 603 від 07.07.2016, застосування норм статей 193, 222 Господарського кодексу України та статей 536, 625, 655, 712, 692, 1048 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків:

Матеріали справи свідчать, що 07 липня 2016 року на підставі накладної № 603, оригінал якої було оглянуто судом в судовому засіданні, позивачем було відпущено, а відповідачем одержано товар, а саме прес-підбирач «Class 55» у кількості 1 шт. вартістю 83000,00 грн. з ПДВ, про що свідчить: підпис позивача в графах «Керівник» та «Відпустив»; підпис та печатка відповідача в графах «головний бухгалтер» та «одержав».

Відповідач не заперечив той факт, що зазначена накладна, по-перше, підписана директором з боку відповідача, по-друге, товар дійсно був отриманий господарством.

Письмового договору сторони на вказані події не укладали, що також підтверджено представниками сторін в судовому засіданні.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з усної угоди купівлі-продажу, підтвердженням якої є саме підписана обома учасниками накладна № 603 від 07 липня 2016 року на суму 83000,00 грн., яка містить відомості про кількість товару, ціну та загальну суму товару.

Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про купівлю-продаж.

Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом складення та підписання між сторонами накладної на отримання товару та, відповідно, отримання зазначеного в накладній товару відповідачем.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки відповідач не розрахувався за отриманий товар, 03.04.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (вих. № 03.04 від 03.04.2018) в якій, посилаючись на приписи ст. 526, 530 ЦК України, вимагав у останнього сплатити суму в розмірі 83000,00 грн. на поточний рахунок позивача. Докази направленні зазначеної вимоги містяться в матеріалах справи та досліджені судом в судовому засіданні.

Відповідь господарства на вказану вимогу в матеріалах справи відсутня.

В матеріалах справи міститься вимога за вих. № 03/09 від 2018 року скерована позивачем на адресу відповідача, яка судом до уваги не береться оскільки відсутні докази її направлення останньому.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов’язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов’язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов’язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за зобов’язаннями, які виникли між сторонами.

Крім того, відповідач підтвердив факт одержання вказаного в накладній № 603 від 07.07.2016 товару на суму 83000,00 грн., не спростував обставини на які посилається позивач.

Таким чином, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 83000,00 грн. розраховано вірно.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5580,33 грн. за період з 08.07.2016 по 03.10.2018 та інфляційні втрати у розмірі 21683,39 грн. за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов’язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов’язання.

На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за вищевказані періоди.

Судом за допомогою програми “Законодавство” перевірено надані позивачем розрахунки, внаслідок чого суд погоджується із нарахованими позивачем сумами інфляційних витрат в розмірі 21683,39 грн. та 3% річних в розмірі 5580,33 грн., тому в цій частині позовні вимоги також є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем до стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами в сумі 27552,57 суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із позовними вимогами в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, позивач послався на те, що оскільки договір між сторонами не укладено, а отже розмір процентів за користування чужи ми грошовими коштами не встановлено, здійснив нарахування цих процентів на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За правилами частини 1 та 3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, прострочення покупцем оплати товару розуміється законодавцем як користування чужими грошовими коштами, хоча буквально при цьому чужих коштів у покупця немає, має місце прострочення грошового зобов’язання на стороні покупця, по-перше, оскільки в п. 3 ст. 692 ЦК України установлюються проценти, що не є санкцією за прострочення виконання грошового зобов’язання (а є платою за послугу, якою користується покупець), вони не можуть застосовуватись паралельно із застосуванням процентів, установлених ст. 625 ЦК України.

По-друге, за приписами ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, відповідно до зазначеної норми проценти можуть нараховуватись і сплачуватись як за правомірне, та і неправомірне користування чужими коштами.

Якщо виходити із того, що за зобов’язаннями особа зобов’язується виконати певну дію (ч. 1 ст. 509 ЦК України), то під грошовим зобов’язанням слід розуміти зобов’язання сплатити гроші.

Отже, користування чужими грошовими коштами має місце завжди, коли боржник допускає прострочення грошового зобов’язання за договором про відоплатне передання майна, виконання роботи, подання послуги, зокрема за договором позики, за кредитним договором.

По-третє, посилання позивача на норми ст. 1048 ЦК України до спірних відносин є помилковим, оскільки виходячи із положень ст. 1048 ЦК України, чинність ч. 1 цієї статті поширюється тільки на відносини щодо грошової позики.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами ци вільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 ЦК України є безпідставним (аналогічна позиція в постанові Верховного Суду України у справі №9/67-38 від 27.12.2010р.).

Отже, зважаючи на викладені обставини, оскільки ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає ст.536 ЦК України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами у розмірі 27552,57 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з висновками суду за результатами розгляду даної справи, судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 129, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об’єднаного фермерського господарства “Прогрес” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Марьяна” 83000,00 грн. – основного боргу, 21683,39 грн. - інфляційних втрат, 5580,33 грн. – три проценти річних та 1653,96 грн. судового збору.

3. Відмовити в задоволені позову в частині стягнення 27552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Марьяна” (54030, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 2/2)

відповідач: Об’єднання фермерських господарств “Прогрес” (55480, Миколаївська область, Братський район, с. Новоолександрівка)

Повне рішення складено та підписано 07 грудня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова