Рішення № 78362073, 04.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 520/11074/18

Провадження № 2/520/5799/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.,

за участю секретаря – Шевчук В.О.,

за участю представників сторін:

представник позивача – ОСОБА_2, діючий на підставі ордеру та договору,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_3

до ОСОБА_4, ОСОБА_5

про визнання осіб такими, що втратили право користування,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018року ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якій просить суд визнати ОСОБА_4, 17.09.1973року народження, ІПН НОМЕР_1, та ОСОБА_5, 13.03.1989року народження, ІПН НОМЕР_2, такими, що втратили право користування квартирою №36 по вулиці Геранієвій, 2, у місті Одесі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачка зазначає, що вона користується та зареєстрована у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачка вказує, що відповідачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також зареєстровані у вказаній квартирі, однак ОСОБА_4 з лютого 2010року, а ОСОБА_5 з січня 2017року у ній не проживають, комунальні послуги не сплачують, фактичне мешкання відповідачів їй не відомо.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що реєстрація відповідачів у квартирі порушує її права як користувача жилого приміщення, оскільки вона не може в повній мірі реалізувати свої права як наймача, що передбачені Житловим кодексом, вимушена сплачувати комунальні платежі з розрахунку на всіх зареєстрованих у житловму приміщенні осіб, ОСОБА_3 звернулася до суду із відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 30.08.2018року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні 04.12.2018року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, а також вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про час та місце судових засідань повідомлялися належним чином шляхом надсилання судової ухвали та повісток на адреси, зазначені у позовній заяві, які не змінювалися, про що свідчать довідки з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, у судові засідання не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України за згодою представника позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивач - ОСОБА_3, на підставі розпорядження голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №777 від 29.09.2010року, є наймачем житлової площі, що складається із трьох кімнат, площею 39,90кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_2, що підтверджується розпорядженням на право переоформлення договору найму Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 04.10.2010року за №2005/075 (а.с. 9).

У зазначеному розпорядженні також вказано, що склад родини п’ять осіб: вона - ОСОБА_3, чоловік – ОСОБА_6 1962р.н., донька – ОСОБА_7О, 1987р.н., син – ОСОБА_5, 1989р.н., брат – ОСОБА_4 1973р.н.

Відповідач - ОСОБА_4 є братом позивачки, а відповідач - ОСОБА_5 є її сином.

З довідки ОСББ «Геранієва 2» за №36 від 12.05.2018року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_3, зареєстровані: ОСОБА_3 з 17.02.1983року, ОСОБА_5 з 21.12.2005року, ОСОБА_6 з 13.07.1992року, ОСОБА_4 з 03.12.1990року та ОСОБА_8 з 29.07.2003року (а.с. 7).

Відповідно до акту сусідів від 12 травня 2018року, підпис яких завірено Головою правління ОСББ «Геранієва 2», ОСОБА_4, 17.09.1973р.н., з лютого 2010року, а ОСОБА_5, 13.03.1989р.н., з січня 2017року, за місце місцем реєстрації, а саме у квартирі АДРЕСА_4, не проживають (а.с. 8).

За частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З цього слідує, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Згідно ст. 6 зазначеного закону України громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Ст. 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження факту не проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_5 позивачка надала та посилається лише на акт сусідів від 12 травня 2018року, згідно якого, ОСОБА_4, 17.09.1973р.н., з лютого 2010року, а ОСОБА_5, 13.03.1989р.н., з січня 2017року, за місце місцем реєстрації, а саме у квартирі АДРЕСА_4, не проживають.

Разом з тим, зазначений акт сусідів не приймається судом як належний доказ не проживання відповідачів у вищевказаній квартирі, оскільки його зміст ніким не завірений, а завірені лише підписи сусідів Головою правління ОСББ «Геранієва 2», що не може свідчити про достовірність даних, викладених у ньому.

В якості свідків сусіди, якими складено вказаний акт, викликані та допитані не були, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань судом не попереджались.

Відповідного клопотання про виклик та допит свідків позивачем, під час розгляду справи, заявлено не було.

Будь-яких інших доказів, зокрема, відповідної інформації з поліклініки, інформації з Одеської дирекції ПАТ «Укрпошта» тощо, які б підтверджували те, що ОСОБА_4, 17.09.1973р.н., з лютого 2010року, а ОСОБА_5, 13.03.1989р.н., з січня 2017року, за місцем реєстрації, а саме у квартирі АДРЕСА_4, не проживають, позивачкою надано не було, як і не було заявлено клопотання про витребування відповідних доказів.

Окрім викладеного, суд вважає, що оскільки позивачка - ОСОБА_3 є наймачем квартири АДРЕСА_2, визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, такими, що втратили право користування зазначеною квартирою необхідно їй для приватизації цієї квартири.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до абз.1 ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Таким чином, на думку суду, у випадку визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та подальшої приватизації позивачкою цієї квартири, буде порушено їх право на це житло, оскільки за відповідачами при передачі квартири в спільну сумісну або часткову власність зберігається право на житло,

З урахуванням викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та має бути обґрунтованим, містити посилання на належні та допустимі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування задоволенню не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв’язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279,280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 05.12.2018року.

Суддя Петренко В. С.