Постанова № 78267149, 27.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 1840/2748/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Бегунца А.О. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018, суддя О.А. Прилипчук, повний текст складено 20.08.18 по справі № 1840/2748/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі"

до Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анна Ігорівна

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та обтяжень, а саме: права оренди земельної з кадастровим номером НОМЕР_1 (власником й орендодавцем якої є ОСОБА_2) за ПП «Дубовичі-Агро», зареєстроване 23.02.2018 р.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі № 1840/2748/18 закрито провадження у справі.

Приймаючи рішення про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із даною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Дубовичі" подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу Сумського окружного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що судом першої інстанції порушено норми ст. 17 КАС України. Посилаючись на ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та рішення Конституційного суду України від 01.04.2010 р. № 10-рп/2010, зазначив, що дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що у цій справі відсутній спір про право оренди, оскільки предметом спору є оскарження дій державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень. Посилається на рішення Верховного суду України від 29.09.2015р. у справі № 21-760а15, від 31.08.2018р. № 804/14787/14, від 15.08.2018р. по справі № 823/755/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/315/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/602/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/376/16.

Від Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Приймаючи рішення про закриття провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні відносини виникли внаслідок укладення між ОСОБА_2 та Приватним підприємством "Дубовичі-Агро" договору оренди земельної ділянки, якою користується Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубовичі".

Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, належної ОСОБА_2, за ПП "Дубовичі-Агро", позивач ТОВ "Дубовичі" позовні вимоги обґрунтовує тим, що реєстраційні дії з оформлення права оренди вказаної земельної ділянки вчинені без урахування наявності чинного, зареєстрованого договору оренди, укладеного між вказаним вище орендодавцем та ТОВ "Дубовичі" (позивачем по справі), всупереч приписам абз.1 п.3 ч.3 ст.10, п.5 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, на думку позивача, державна реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за ПП "Дубовичі-Агро" вчинена відповідачем всупереч існуючій невідповідності заявленого права та поданих документів, а також суперечностям між заявленим та вже зареєстрованим речовим правом, внаслідок чого неправомірно здійснено подвійну (повторну) реєстрацію договорів оренди одних і тих самих земельних ділянок, що є неприпустимим, оскільки зумовлює ситуацію, коли одну і ту саму земельну ділянку передано в оренду різним орендарям (ПП "Дубовичі-Агро" та ТОВ "Дубовичі").

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія зазначає, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі укладених договорів, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією права оренди на земельну ділянку.

Скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та обтяжень, а саме: права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (власникам й орендодавцем якої є ОСОБА_2) за ПП "Дубовичі-Агро", зареєстроване 23.02.2018, обов'язково буде впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення угод та їх виконання, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Колегія суддів зазначає, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, колегія суду приходить до висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються набутого права оренди на земельну ділянку, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, внаслідок чого підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.09.2018р. по справі № 823/2042/16 та в постанові від 17.10.2018 по справі № 826/17908/14.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на рішення Верховного суду України від 29.09.2015р. у справі № 21-760а15, від 31.08.2018р. № 804/14787/14, від 15.08.2018р. по справі № 823/755/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/315/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/602/16, від 28.08.2018р. по справі № 823/376/16, колегія суддів вважає, що в даному випадку вони є помилковими, оскільки даним позовом позивач фактично захищає цивільне право і колегія суддів в даному випадку звертає увагу на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. по справі № 823/2042/16 та від 17.10.2018 по справі № 826/17908/14 .

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача з приводу того, що дана справа належить до юрисдикції адміністративного суду є помилковими.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про залишення без задоволення вимог апеляційної скарги позивача, то і клопотання позивача щодо розподілу судових витрат не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 по справі № 1840/2748/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 03.12.2018.