Рішення № 78141178, 13.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16114/17

Провадження № 2/522/874/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

13 листопада2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, Хасбазар Гантулга до Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в порядку Закону України«Про захистправ споживачів» в якій просили суд визнати недійсним кредитний договір №014/0049/74/60564 від 20 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «ОСОБА_2 Аваль».

Предявлені вимоги мотивовано тим, що 20 липня 2006 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/0049/74/60564, за яким позичальник отримав кредит в сумі 97 600 доларів США.

Умовами договору було визначено надання кредиту позичальникові на умовах сплати процентів за користування ним за ставкою 13,25 % річних.

На думку позивача, надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті суперечило ст.99 Конституції України, адже імперативними приписами вказаної норми визначено, що грошовою одиницею в Україні є гривня, яка є єдиним законним засобом платежу. Оскільки надання банком позичальнику кредиту у вигляді кредитної лінії та проведення останнім дій відносно виконання своїх зобовязань в іноземній валюті за своєю природою є валютною операцією, то вона повинна проводитись в Україні на підставі відповідної ліцензії НБУ. Керуючись положеннями Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», представник вважає, що банк не мав права використовувати іноземну валюту для розрахунків за кредитним договором із ОСОБА_1, Банком в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з відповідачем, порушено вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року за № 168, оскільки позивачу не надано в письмовій формі інформацію про умови кредитування, Разом з тим, позивач вважав, що банком включено до кредитного договору несправедливі умови щодо надання кредиту саме в доларах США, як і погашення кредиту, процентів за користування ним в цій же валюті, що він розцінює як спосіб зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк покладає виключно на позичальника, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Вказані умови є такими, що суперечать принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Такі обставини представник розцінює за достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Не погоджуючись з предявленими вимогами, АТ «ОСОБА_2 Аваль» подано відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Свою позицію мотивував тим, що під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та підписав договір на запропонованих банком умовах. Під час укладення договору сторони погодили всі істотні умови. Підписуючи договір, ОСОБА_1 достовірно знав, що отримує кредит в іноземній валюті, та зобовязаний виплачувати тіло кредиту та проценти саме в доларах США. Таким чином, позивачу були відомі та зрозумілі усі умови кредитного договору та не існувало жодних обставин, які примусили б його прийняти їх на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, тривалий час позивач належним чином виконував взяті на себе зобовязання, погашаючи кредит та проценти за користування ним саме в доларах США. Представник також зазначив, що з огляду на наявність у АТ «ОСОБА_2 Аваль»» ліцензії та відповідного дозволу НБУ на здійснення операцій в іноземній валюті, укладення кредитного договору з позивачем саме в іноземній валюті було правомірним. Законодавством України не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, як і не заборонено визначення та виконання зобовязань в іноземній валюті. Посилання позивача на включення до кредитного договору несправедливих умов щодо видачі кредиту та його повернення в доларах США з огляду на різке коливання курсу долару США та його істотне зростання представник відповідача вважає безпідставними та не доведеними належними доказами. В сукупності всі доводи та загалом предявлення позову позивачем, представник відповідача розцінював як намір позичальника уникнути відповідальності за його кредитними зобовязаннями та визнати договір недійсним виключно на підставі здійснення ним маніпулювання матеріально-правовими нормами за відсутності для цього обєктивних, дійсних та доведених підстав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи позицію учасників справи, дослідивши письмові докази, надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив.

ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» стосовно надання йому кредиту, для придбання квартири.

Між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/0049/74/60564, за умовами якого кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит в сумі 97 600 доларів США. Процентна ставка складає13, 25 % річних. Згідно п. 2.1, кредит наданий для придбання конкретної квартири.

Згідно Додатку №1, кредит підлягає поверненню рівними платежами в долларах США.

Згідно ч. 1 ст.215Цивільного кодексуУкраїни підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст.203Цивільного кодексуУкраїни встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику.

Пунктом 1.1 кредитного договору № 014/0049/74/60564 від 20 липня 2006 року визначено, що ОСОБА_2 надає позичальнику кредит у доларах США, а п. 5.1цього Договору встановлено, що позичальник зобов'язується здійснювати безготівковим платежем або готівкоюв касу кредитора.

Відповідно до ст.524ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.35Закону України«Про Національнийбанк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно ст.99Конституції України грошовою одиницею України є гривня, дана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Частиною 1 ст.192ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Проте ч. 2 ст.192ЦК України визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 ст.533ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Хоча відповідно до вимог частини 3 цієї статті використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що 27 березня 1992 року Національним банком України видано Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» банківську ліцензію №10 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл № 10-1 від 03 грудня 2001 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, а також додаток до дозволу № 10-1 від 03 грудня 2001 року Перелік операцій, які має право здійснювати акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», відповідно до якого визначено перелік операцій з валютними цінностями.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону Українивід 15лютого 2011року №3024-VI«Про внесеннязмін додеяких законівУкраїни щодорегулювання діяльностібанків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті. Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Зазначені вище законодавчі акти хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Крім того, не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що сторони кредитного договору не мають права на використання іноземної валюти як засобу платежу, оскільки відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року N 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (Закон N 3024-VI) генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім тогопостанова ПравлінняНаціонального банкуУкраїни від10.05.2007року №168 про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, де передбачено обовязок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором несе споживач,прийнята та набрала чинності після укладення кредитного договору 02.06.2006 року.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, повязані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві.

Щодо доводів позивача та його представника про включення до умов кредитного договору положень, що є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та інтересів на шкоду позивача як споживача, суд вважає їх помилковими, недостатньо аргументованими та недоведеними з огляду на наступне.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, кредитор вправі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, повязані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві.

Враховуючи те, що при укладенні кредитного договору як правочину, що базується на волевиявленні обох учасників правочину, позивач на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішив оформити кредит саме в іноземній валюті доларах США, про що зазначив в попередньо поданій заяві-анкеті, що не суперечить положенням ст.ст.6, 627, 638 ЦК України, будучи належним чином обізнаним та повідомленим про наявність ризиків отримання кредиту в іноземній валюті, які він як позичальник несе сам, тому суд приходить до висновку про відсутність дій з боку відповідача, які б свідчили про включення до договору завідомо несправедливих умов.

Самі по собі аргументи позивача стосовно зміни курсу гривні по відношенню до долару США, його різке збільшення в порівнянні з діючим на момент укладення договору, не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, на чому також акцентує увагу Верховний Суд в постанові від 01.03.2018 року у справі №642/1408/17.

Окрім того, позивачем також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що кредитний договір містить положення, які були б несправедливими для позивача чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду як позичальника та поручителя. За даних обставин, всі наведені представником позивача твердження з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту інтересів його довірителя від наслідків, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.627ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.628ЦК України зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст..629ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.60ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача з огляду на їх недоведеність, безпідставність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 року №4909/04 у справі «Серянін та інші проти України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення ст.141 ЦПК України, звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ст.22Закону України«Про захистправ споживачів» та ухвалення рішення на користь відповідача, у звязку з чим витрати по сплаті судового збору підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 23 листопада 2018 року.

Суддя А.В. Науменко

13.11.18