Рішення № 7812490, 19.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2010 р. Справа № 61/324-09

вх. № 9648/4-61

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Шелудько І.І., за довіреністю №640 від 19.08.2009р.;

відповідача - Голубничий В.П., за довіреністю №156-01/2440 від 22.12.2009р.;

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський хлібзавод №2", м. Дніпропетровськ

до Відкритого акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків

про стягнення 30906,60 грн. та розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ВАТ "Дніпропетровський хлібзавод №2", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" про розірвання договору №76 від 23.06.2000р. на розрахунково - касове обслуговування та стягнення заборгованості в розмірі 30906,60 грн. Також судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позивач разом з позовною заявою звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову , шляхом накладення арешту на майно і грошові кошти відповідача.

Оскільки клопотання позивача належним чином обґрунтовано не було, суд ухвалою від 14.12.2009р. зобов"язав позивача надати додаткове письмове обґрунтування доцільності вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Ретельно дослідивши підстави, викладені в заяві в обґрунтування необхідності забезпечення позову, зважаючи не те, що позивачем достатніх правових обґрунтувань необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову та можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду надано не було, суд дійшов висновку про те, що заява позивача не обґрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

На підставі викладеного суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні 14.12.2009р. представник позивача надав клопотання про збільшення позовних вимог , в якому просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 26831,19 грн., суму штрафних санкцій та збитків у розмірі 4075,41грн., суму додаткових судових витрат у розмірі 168,63 грн.

Суд долучив до матеріалів справи клопотання позивача про збільшення позовних вимог, та зауважив , що питання щодо його прийняття буде розглянуто після надання позивачем доказів відправлення зазначеного клопотання відповідачу.

Представник позивача в судовому засіданні 19.01.2010р., надав письмові пояснення по суті заявлених ним збільшень позовних вимог , а також чек від 23.12.2009р., як доказ відправлення клопотання про збільшення позовних вимог відповідачу.

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував частково, надав відзив на позовну заяву (вх. 31896), в якому зазначив, що визнає позовні вимоги в частині розірвання договору №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 23.06.2000р. та стягнення на користь позивача 26831,19 грн. основного боргу, 654,27грн. пені, 478,42грн. інфляційних, 95,75 грн. 3% річних.

Суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на неї, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

23.06.2000р. між ВАТ "Дніпропетровський хлібзавод №2" (позивач по справі) та ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" (відповідач по справі) був укладений договір №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов якого відповідач зобов"язався відкрити позивачу рахунок в банку , забезпечити комплексне банківське обслуговування , вести облік руху коштів на рахунку і проводити по дорученню позивача всі розрахункові і касові операції , а позивач зобов’язався своєчасно здійснювати оплату за виконані банком операції та надані послуги.

Згідно з п. 3.1.3 договору відповідач взяв на себе зобов"язання своєчасно здійснювати розрахункові операції. Згідно з п. 3.1.5 договору позивач має право вимагати своєчасного та повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг.

13.07.2009р., 31.07.2009р. та 06.08.2009р. позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про закриття поточного банківського рахунку та про повернення залишку грошових коштів на рахунку.

Однак, відповідчем було відмовлено в закритті поточного рахунку позивача та перерахуванні залишку грошових коштів.

04.09.2009р. позивач на адресу відповідача направив претензію №649 з вимогою розірвати договір №76 від 23.06.2000р. на розрахунково - касове обслуговування та повернути залишок грошових коштів на рахунку позивача у розмірі 26419,65 грн., зазначена претензія була залишена відповідачем без розгляду та без відповіді.

На підставі довідки банку №770/14-06 від 16.11.2009р., вихідне сальдо станом на 13.11.2009р. становить 26831,19грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

Пунктом 6.1 договору №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування, предбачено, що сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір , письмово повідомляє про це іншу сторону.

Згідно зі ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь - який час, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку , встановлені банківськими правилами.

У відповідності зі ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача про розірвання договору №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 23.06.2000р., є законними, обґрунтованими, визнані відповідачем, і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 11 ЦК України зобов'язання виникають з договору.

У відповідності до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку , встановлені банківськими правилами.

Згідно п.20.5 Інструкції про порядок відкриття , використання і закриття рахунку у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою НБУ від 12.11.2003р. №492 закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку. За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів , виплати коштів готівкою , перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. У день закриття рахунку банк зобов"язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи відповідач своїх зобов’язань, передбачених договором №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування не виконав, залишок грошових коштів на рахунку позивача на суму 26419,65грн., не повернув. До того ж, відповідач визнає позовні вимоги в цій частині, про що зазначає і в судових засіданнях і у відзиві на позов. З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 26419,65грн., у зв’язку з чим ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 4.4 договору №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування сторони визначили, що у разі затримки нарахування грошових коштів на рахунок позивача з вини банка , останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період , за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За прострочення виконання зобов’язання позивач нарахував відповідачу пеню за період з 01.10.2009р. по 13.11.2009р. у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 654,27 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на всю суму заборгованості за період з 01.10.2009р. по 13.11.2009р. у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 654,27 грн. , розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

          Наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 654,27 грн.

Відповідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 95,75 грн. та інфляційні на суму 478,42 грн., що також визнається відповідачем. Розрахунок перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства. На підставі вказаного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 95,75 грн. та інфляційні на суму 478,42 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування завданих збитків, які понесені позивачем в сумі 2846,97 грн., суд вказує на наступне.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов”язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов”язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте позивач в позовній заяві не надав доказів того , що між сумою 2846,97грн. та неправомірною поведінкою відповідача є причинний зв"язок , а сама сума не підтверджена позивачем як збитки.

Оскільки, з наданого позивачем кредитного договору №240708-КЛВ , вбачається , що його було укладено між ЗАТ КБ "Кредит - Дніпро" та ВАТ "Дніпропетровський хлібзавод №9" 24.07.2008р., а листи, направлені на адресу відповідача 13.07.2009р., 31.07.2009р. та 06.08.2009р., та претензія №649 з вимогою розірвати договір №76 від 23.06.2000р. на розрахунково - касове обслуговування та перерахувати залишок коштів, тобто через один рік, після отримання кредиту, суд дійшов висновку про відсутність причинного зв"язку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про відшкодування збитків, що понесені позивачем у розмірі 2846,97грн. необґрунтованими та такими , що не підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму додаткових судових витрат у розмірі 168,63грн., за отримання витягів з реєстру на позивача та відповідача, довідки з ЄДРПОУ згідно рахунку 10411/46/2 від 04.12.2009р. , а також за інформаційні послуги. В обгрунтування зазначеної суми до стягнення, надав квитанцію №9935 від 03.12.2009р. на суму 19,73грн., платіжні доручення №1100, №1101 від 07.12.2009р. на загальну суму 115,60грн., та меморіальний ордер №1099 від 07.12.2009р.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита , сум , що підлягають сплаті за проведення судової експертизи , призначеної господарським судом , витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження , оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає , що позовні вимоги про стягнення з відповідача додаткових судових витрат у розмірі 168,63грн. обгрунтовані та такі , що підлягають задоволенню.

У відповідності до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог: державне мито –280,60грн., інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –214,26грн.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 22, 525, 526, 536, 612, 629, 651, 653, 1066, 1073 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 342-344 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82–85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати договір №76 на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Інноваційно - промисловий банк" та Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський хлібзавод №9" 23 червня 2000р.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Інноваційно - промисловий банк" (61003, м.Харків, вул.Клочківська, 3, код ЄДРПОУ 20021814, МФО 351878) на користь Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський хлібзавод №9" (49035, м.Дніпропетровськ, вул.Чеботарьова,28, р/р 26009120091001, в КБ "Приватбанк", м.Дніпропетровськ , МФО 305299 , ІК в ЄДРПОУ 00378000) 26419,65грн. основного боргу, 654,27 грн. пені , 3% річних у розмірі 95,75 грн., інфляційні на суму 478,42 грн., а також державне мито –280,60грн., інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –214,26грн. та додаткові судові витрати у розмірі 168,63грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в частині позовних вимог про відшкодування збитків у розмірі 2846,97грн.

Суддя

Повний текст рішення підписано 25.01.2010р.

Справа №61/324-09.