Рішення № 78053819, 21.11.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/3695/18

Провадження 2/206/1111/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії щодо видачі розпорядження про передачу житла у приватну власність,

за участі представників:

позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1, за довіреністю ОСОБА_3 у липні 2018 р. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради, в якому з урахуванням уточнень просить визнати дії ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради, які визначилися у відмові в приватизації АДРЕСА_1 від 26.12.2017 №3/4-3033 неправомірними. Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 та зобов’язати ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради видати розпорядження про передачу у приватну власність ОСОБА_1 (ОСОБА_5 НОМЕР_1) АДРЕСА_3 та оформити свідоцтво про право приватної власності на АДРЕСА_4 на ім’я ОСОБА_1 (ОСОБА_5 НОМЕР_1) (а.с.2-6, 100-102).

ОСОБА_5 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона поселилася в квартирі АДРЕСА_5 (літ.А-2) в м.Дніпропетровську за життя основного квартиронаймача - свого діда - ОСОБА_6, баби ОСОБА_7, які отримали цю квартиру в 1959 році за списками Дніпропетровського комбінату харчових концентратів, зареєстрована в квартирі з 21.07.1987 року. Після смерті діда та баби особистий рахунок № 2000102 на квартиру був переоформлений на ОСОБА_8 Через передачу житлового фонду до комунальної власності з балансу на баланс комунальних та обслуговуючих підприємств - балансоутримувачів, на цей час рішення райвиконкому Самарської районної у м.Дніпрі ради або наказ по підприємству з питання зміни умов договору найму житлового приміщення з померлого ОСОБА_6 на позивача не збереглися. З метою оформлення приватизації позивач звернулася на адресу органа приватизації - ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради, який роз’яснив про необхідність надання в пакеті документів на приватизацію квартирі АДРЕСА_6 копії рішення виконкому райради про зміну договору найму. Позивач звернулася на адресу Самарської райради з заявою від 18.10.2016р., надала копії документів, підтверджуючі родинні зв’язки з померлим дідом, виписки з будинкової книги, інформацію з архіву, довідку про відкриття особистого рахунку. За результатами розгляду наданих документів виконком Самарської районної в м.Дніпропетровську ради прийняв рішення від 21.10.2016 № 402 «Про звернення ОСОБА_1», яким визначив та підтвердив факт того, що позивач є відповідальним квартиронаймачем жилого приміщення АДРЕСА_7. В листопаді 2017 позивач повторно звернулася та надала документи на приватизацію згідно з переліком до органу приватизації. ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради відмовив в приватизації, про що повідомив листом від 26.12.2017 р. В обґрунтуванні своєї відмови орган приватизації посилався на те, що до заяви на приватизацію надано рішення виконкому Самарської районної в м.Дніпропетровську ради від 21.10.2016 № 402 «Про звернення ОСОБА_1», яке прийнято з порушенням меж повноважень, визначених для районних в м.Дніпро рад рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.02.2004 №18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів». Вважає відмову в задоволенні заяви на приватизацію неправомірною. Саме наявність укладеного договору найму жилого приміщення АДРЕСА_7 з нею і той факт, що вона є відповідальним квартиронаймачем підтвердив виконком Самарської районної у м.Дніпрі ради в прийнятому рішенні від 21.10.2016 №402, в межах наданих колегіальному органу повноважень за результатами засідання громадської комісії райвиконкому з житлових питань (протокол №12). Більше того, на момент відмови ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради в приватизації, визначену у листі від 26.12.2017 №3/4-3033, до рішення міської ради від 18.02.2004 №18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» були внесені доповнення рішенням міської ради від 21.12.2016 №44/17. За змістом, яких зміна договору найму відбувається на підставі лише дозволу, який виконком районної ради надає наймодавцю, - житлово-експлуатаційної організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста. Тобто право на вселення в квартиру, де позивач постійно проживає та зареєстрована, користування нею на умовах договору найму не оспорюється, а ні наймодавцем - КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради, ні виконавчим органом місцевого самоврядування - виконкомом Самарської районної в м.Дніпропетровську ради. Тобто райвиконком діяв в межах повноважень, визначених для районних в м.Дніпро рад рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.02.2004 18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів», а саме не надав дозволу на зміну договору найму через встановлені обставини, а саме, що договір найму між наймодавцем - КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради та позивачем - ОСОБА_1 вже укладений. Таким чином вини позивача у тому, що документи, на підставі яких в квартиру заселялися її дід та баба, а саме копії ордера на вселення, рішення щодо його видачі не збереглися - відсутня. Крім цього за вимогами ст.58 ЖК України ордер єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, строк дії ордеру встановлюється 30 днів, та законодавець не зобов’язує наймача зберігати його.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому.

Також представник позивача ОСОБА_3 надала письмові пояснення, в яких зазначає, що вини позивача у тому, що документи, на підставі яких в квартиру заселялися її дід та баба, а саме копії ордера на вселення, рішення щодо його видачі не збереглися, формулювання викладені в рішенні райвиконкому - відсутня. Саме за рішенням райвиконкому позивач визначений як відповідальний квартиронаймач та особою, яка має право на приватизацію державного житлового фонду згідно з чинним законодавством України.

Представник відповідача ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради ОСОБА_4 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачу відмовили у розгляді заяви, у зв’язку з подачею не повного пакету документів, а не з підстав, що у неї не має права на приватизацію. Не було надано ордер, який є підставою для вселення.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 09 липня 2018 року дану позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (а.с.55).

26 липня 2018 року представником позивача надано заяву про усунення недоліків (а.с.57-58).

27 липня 2018 року у даній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.95).

04 вересня 2018 року представником позивача подано уточнену позовну заяву в порядку ст. 49 ЦПК України (а.с.100-102).

Ухвалою судді від 25 вересня 2018 року закрито підготовче засідання у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.113).

21 листопада 2018 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом, заслухано представників сторін, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 52 від 26.01.2018 року виданої КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради про склад сім’ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинка) та займані приміщення у квартирі за адресою: АДРЕСА_8 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 зареєстрована з 21.07.1987 року (а.с.60).

З довідки № 703 від 25 січня 2018 року про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_9 зареєстрована ОСОБА_1 – наймач, зареєстрована з 21.07.1987р. (а.с.61).

Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Дніпрпоетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 06.11.2017 № 15230 станом на 31.12.12р. в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Молодогвардійська, будинок 47 відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру № 3 за ОСОБА_1, та за будь-якою іншою особою. Житловий будинок літ А-2 по вул. Молодогвардійська, будинок 47 в який увійшла квартира № 3, зареєстровано за Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Самарського району (а.с.62).

З відповіді комунального підприємства «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради від 13.10.2016 вих. № Ф-2 видно, що при передачі житлового будинку № 47 по вулиці Молодогвардійська не були передані документи на яких підставах був визначений відповідальний квартиронаймач ОСОБА_1 та її родинні стосунки з першонаймачем квартири (а.с.73).

У відповідності до відповіді архівного управління Дніпропетровської міської ради від 23.06.2016 року архівну копію рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів за 1991-2000 роки про переоформлення (зміну) особистого рахунку на квартиру АДРЕСА_10 та видачу ордеру на зазначену квартиру не знайдено (а.с.78).

Згідно відповіді ПАТ «Дніпропетровського комбінату харчових концентратів» від 14.07.2016 року до переліку житлового фонду у відповідності до Додатку № 1 до рішення обласної ради від 16.07.2002р. включений і будинок по вул. Молодогвардійська, 47, 1958 року вводу, але 29.07.2002р. переданий на баланс ОЖКП «Лівобережжя» з 01.09.2002р. разом з усією документацією, тому надати корінець ордеру на ОСОБА_6, який отримав квартиру у 1959 році АДРЕСА_11 (колишній буд. 51) та рішення про зміну основного квартиронаймача на ОСОБА_1, у зв’язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_6, особистої заяви ОСОБА_1, яка є унукою ОСОБА_6 немає можливості (а.с.79).

Відповідно до відповіді ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради від 10.07.2018р. будинок 47 по вулиці Молодогвардійська перебуває на балансі КП «Житлове господарство Самарського району» згідно рішення міської ради від 18.11.2004р. № 3179 (а.с.104).

23 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до органу приватизації, в якій просила оформити передачу в приватну власність квартиру АДРЕСА_12. Зазначила, що уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_1 (а.с.59).

26 грудня 2017 року ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив ОСОБА_1, що її заява на приватизацію квартири № 3 за адресою: вулиця Молодогвардійська, будинок № 47, в органі приватизації міськради не може бути розглянута, оскільки до зави на приватизацію надано Рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21.10.2016 № 402, щодо визначення ОСОБА_1 на теперішній час відповідальним квартиронаймачем жилого приміщення на квартиру АДРЕСА_13. Відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 18.02.2004 № 18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» (зі змінами) виконавчі органи районних рад надають дозвіл наймодавцю - житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, що знаходиться на території району, на зміну договору найму житлового приміщення у випадках і порядку, визначених чинним законодавством. Підставою у відмові надання адміністративної послуги є те, що не надані необхідні документи у повному обсязі (а.с.63).

Рішенням Виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21.10.2016 року № 402 визначено, що ОСОБА_1 на теперішній час є відповідальним квартиронаймачем жилого приміщення на квартиру АДРЕСА_14 (а.с.71).

З цього ж рішення видно, що за інформацією комунального підприємства «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради від 13.10.2016 вих. № Ф-2 при передачі будинку № 47 по вулиці Молодогвардійська на баланс підприємства особистий рахунок на квартиру № 3 був відкритий на ОСОБА_1 та відкритий на неї по цей час.

Рішенням Дніпровської міської ради від 21.12.2016 року № 44/17 доповнено рішення міської ради від 18.02.2004 року № 18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» (зі змінами та доповненнями) у частині додатка 3 (розділ ІІ) стосовно повноважень виконавчих органів районних рад (у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку) пунктом 18: «18) надають дозвіл наймодавцю – житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, що знаходиться на території району, на зміну договору найму жилого приміщення у випадках і порядку, визначених чинним законодавством» (а.с.91).

Згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 18.02.2004 року № 18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів», зокрема визначено обсяг і межі повноважень виконавчих органів районних у місті рад (а.с.124-125).

Так, відповідно до Додатку 3 до рішення міської ради від 18.02.2004 № 18/15 до обсягу і меж повноважень виконавчих органів районних у місті рад входило, зокрема розподіляти житлові площі повторного заселення (п.18) (а.с.126-142).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що регулюються нормами ЖК України та ЦК України.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (стаття 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами закріплено право людини на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною третью статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною 4 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення у дію цього Закону.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3, 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир, житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Згідно із пунктом 18 цього Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» законодавчо визначено об'єкти приватизації. А саме до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 2 даної статті визначені об'єкти які не підлягають приватизації, а саме: не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і видно, що на спірне житлове приміщення не розповсюджується.

Згідно з ч.1 ст. 345 ЦК Українифізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.

Обов'язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Так судом встановлено, що позивачу відмовлено у розгляді її заяви, у зв’язку з ненаданням необхідних документів передбачених чинним положенням, а не в приватизації квартири з підстав, що у неї немає не це права.

Проте судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що посилання відповідача на неможливість розгляду заяви позивача, оскільки нею надано рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21.10.2016 року № 402, щодо визначення її відповідальним квартиронаймачем, а рішенням Дніпровської міської ради від 18.02.2004 № 18/15 (зі змінами) вони не мали на це повноважень є хибним, оскільки рішення Дніпровської міської ради про внесення доповнень до рішення міської ради від 18.02.2004 № 18/15 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» ухвалено лише 21.12.2016 року.

Отже надане позивачем рішення до заяви на приватизацію виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21.10.2016 року № 402, щодо визначення її відповідальним квартиронаймачем ухвалено у межах їх повноважень станом на жовтень 2016 року і є чинним.

Враховуючи викладене у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у розгляді її заяви на приватизацію квартири, а отже їх є неправомірними.

Що стосується вимог позивача про визнання за нею права на приватизацію та зобов’язання видати їй розпорядження про передачу у приватну власність квартиру, оформити свідоцтво про право приватної власності слід відмовити, у зв’язку з тим, що вони є передчасними, оскільки ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради не приймав рішення щодо відмови позивачу у приватизації квартири з підстав, що у позивача не має права на приватизацію, а лише відмовив у розгляді її заяви.

Таким чином, з метою не порушення права позивача на приватизацію житла, а також враховуючи, що позивач зареєстрована та проживає в даній квартирі на законних підставах, незаконність проживання якої ніхто не оспорює та враховуючи, що у останньої є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача розглянути заяву позивача на приватизацію квартири АДРЕСА_12.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

А також відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80грн.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради (вул. Воскресенська, 16, м.Дніпро, і.к. 38114671) щодо відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 на приватизацію квартири №3 за адресою: вулиця Молодогвардійська, будинок №47 у м.Дніпро неправомірними.

Зобов’язати ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради (вул. Воскресенська, 16, м.Дніпро, і.к. 38114671) розглянути заяву ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_15, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) на приватизацію квартири №3 за адресою: вулиця Молодогвардійська, будинок №47 у м.Дніпро.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 житлового господарства Дніпровської міської ради (вул. Воскресенська, 16, м.Дніпро, і.к. 38114671) на користь ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_15, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 листопада 2018 року.

Суддя А.О. Сухоруков