Рішення № 78053815, 26.09.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/2060/18

Провадження 2/206/775/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

при секретарі Панюшкіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю представника

позивача ОСОБА_2,

відповідача, адвоката ОСОБА_3,

встановив:

13 квітня 2018 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 27.03.2006 року у розмірі 117000,00грн. станом на 28.02.2018 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 6119,57грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 110880,43грн. (а.с.1-4).

ОСОБА_5 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в анкеті-заяві від 27.03.2006 року. Відповідно до укладеного договору відповідач 27.03.2006 року отримала кредит у розмірі 2000,00 гри., з подальшим збільшенням до 6300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна Gold» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Заявою Відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПриватБанку, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. У зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2018 року має заборгованість – 117000,00грн., яка складається з: 6119,57 грн. - заборгованість за кредитом; 110880,43 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

25 травня 2018 року представником відповідача ОСОБА_3 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі та вважає, що обставини, викладені у позовній заяві, не підтверджуються наданими суду доказами. Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 27.03.2006 року не має ідентифікації та відношення до відповідача та підписаний невідомою особою. Довідка про зміну ліміту кредитування також не має ідентифікації. Позивачем порушені норми процесуального права, а саме не надані суду докази, що підтверджують заявлені позовні вимоги (а.с.43-45).

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні наполягав на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому. Зазначив, що в матеріалах справи є довідка, в якій зазначено про зміну кредитного ліміту. У 2012р. картка перевипускалася на інший період.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відповідачем у 2009-2010рр. був погашений кредит. Розрахунок позивача необґрунтований, не надано належних доказів на підтвердження заборгованості.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

25 квітня 2018 року у даній справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а.с.31).

26 вересня 2018 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом заслухано представників сторін, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 27.03.2006 року відповідач подав позивачу заяву про встановлення ліміту кредитування (а.с.11).

На підставі цієї заяви, 27.03.2006 року, було відкрито рахунок та оформлено кредитну картку, про що свідчить відмітка в заяві клієнта в розділі «Відмітки банку» (а.с.11 з обороту).

Датою укладення між сторонами договору є дата відкриття рахунку, тобто 27.03.2006 року.

Відповідно до п. 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, клієнт дає банку право в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання договору є згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом, відсоткам за його використання, перевитраті платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

З наданого розрахунку заборгованості за договором б/н від 27.03.2006р. виготовленого станом на 28.02.2018р. та виписки по рахунку за період з 27.03.2006р. – 28.02.2018р. вбачається, що залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 0грн., залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 6119,57грн., загальний залишок заборгованості за відсотками станом на 28.02.2018р. становить 143408,82грн., заборгованість за пенею та комісією 4706,34грн. (а.с.5-9, 61-77).

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 від 27.03.2006р. видно, що остання зміна кредитного ліміту відбулася 25.12.2012р. – кредитний ліміт 6300,00грн. (а.с.10).

З довідки наданої банком на вимогу суду, відповідачу ОСОБА_1Ю . за кредитним договором було надано дві кртки 27.03.2006р. термін дії 04/15 та 25.08.2012р. термін дії 03/16 (а.с.78-80).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ч.2 ст. 1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд доходить висновку, що в дійсності у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, що підлягають стягненню з відповідача.

Наданий розрахунок позивача не підтверджує і не обґрунтовує суми, які позивач просить стягнути.

Даного висновку суд дійшов перед усім, шляхом безпосередньої перевірки розрахунку, який було надано представником позивача (наприклад: станом на 31.05.2016р. залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 5452,2, залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 667,37 враховуючи процентну ставку 43,2% за місяць нараховано відсотків у сумі 5859,64, що не відповідає дійсному розрахунку: 6119,57 х 43,2 = 2643,65).

Отже, всупереч ст. 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за відсотками у розмірі 110880,43грн.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського,1Д, м.Київ, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 27.03.2006 року, станом на 28.02.2017 року в розмірі 6119 (шість тисяч сто дев’ятнадцять) гривень 57 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського,1Д, м.Київ, ЄДРПОУ 14360570) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 листопада 2018 року.

Суддя А.О. Сухоруков