Рішення № 78018646, 12.11.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.11.2018 Єдиний унікальний номер 205/2756/18

Єдиний унікальний номер судової справи: 205/2756/2018

Номер провадження: 2/205/1944/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовомОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі – Позивачі) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що в 1981 році слюсарю газового господарства ОСОБА_5 була виділена службова квартира за адресою: АДРЕСА_1, на склад родини із трьох чоловік: ОСОБА_5, його дружини ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7, про що свідчить посвідчення на право зайняття службової житлової площі № 417 від 07.04.1981 року, видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів. Позивач-1 зазначає, що вона вселилась в вищевказану квартиру в квітні 1981 року. 16.04.1989 року померла її мати - ОСОБА_6, і до вересня 1995 року вона з батьком проживала у вказаній квартирі удвох. 15.09.1995 року було укладено шлюб із ОСОБА_2 (далі – Позивач-2). 02.07.2004 року помер і батько ОСОБА_5. Таким чином, з липня 2004 року і по теперішній час позивач-1 зазначає, що вона із своїм чоловіком постійно, безперервно проживають у спірній квартирі, сплачують комунальні послуги та експлуатаційні послуги вчасно та в повному обсязі. Далі, позивачі зазначають, що вони зверталися до Регіональної газової компанії «Дніпрогаз» та отримали від них листа, що вони не заперечують проти переведення квартири АДРЕСА_2 в неслужбову для подальшої її приватизації. Після цього, позивачі неодноразово звертались із запитами до Новокодацької районної у місті Дніпрі ради та Дніпровської міської ради з проханням передати квартиру в комунальну власність для подальшої приватизації, проте постійно отримують відповідь, про вимогу надати службовий ордер на заселення, рішення Виконавчого комітету про включення квартири до числа службових та списку на заселення цієї квартири. Однак, вищевказані документи надати неможливо, оскільки не має можливості їх поновити, адже в газовій компанії через давність подій не залишилося навіть копій списків на поселення та наказів, а перегляд архівних документів з 1979 року по 1985 року в Архівному управлінні департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, теж не дав ніяких результатів.

У зв’язку з вищевикладеним, позивачі змушені звернутися до суду та просити суд визнати за, ОСОБА_1, право користування жилим приміщенням на 1/2 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3, на іншу 1/2 частину квартири визнати право користування за ОСОБА_2.

Представник відповідача ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подала відзив на позовну заяву (а.с.64-66), в якому просила відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням, в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилалася на ті обставини, що до компанії ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради не входить вирішення питань щодо визнання права користування житловим приміщенням.

Позивачі у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подали відповідь на відзив (а.с.82-84), в якій просили задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням, в повному обсязі. У такій заяві по суті справи, позивачі заперечують проти доводів відповідача із посиланням на те, що Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем багатоповерхового будинку по вул. Волинській,11 в м. Дніпро, і саме це підприємство укладає договори про надання житлово – комунальних послуг та отримує за це плату, та є належним відповідачем по даній справі, і що саме до їхньої компетенції належить вирішення питання порушеного у позовній заяві.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивачі та їх представник під час проведення судового засідання позовні вимоги підтримали у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів такі учасники справи посилались на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Після оголошення у судовому розгляді перерви, Позивачі надали до суду письмову заяву про завершення розгляду справи за їх відсутності. У такій письмовій заяві просили позов задовольнити в повному обсязі (а.с.131).

Представник відповідача - ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився, надали суду заяву в якій просять слухати справу у їх відсутність, в задоволені позову відмовити (а.с.66).

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз», в судове засідання не з'явився, надали суду заяву в якій просять слухати справу у їх відсутність (а.с.93).

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпровської міської ради, під час розгляду справи позовні вимоги не визнала.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 13.07.2018 року клопотання позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 про витребування доказів у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням задоволено частково. Вирішено витребувати у КЖРЕП Новокодацького району м. Дніпра (49128, м. Дніпро, ж/м ОСОБА_8, 10-А) письмовий доказ, щодо статусу квартири АДРЕСА_4, а саме, доказ який містить інформацію щодо того, чи відноситься такий об’єкт нерухомого майна до службового житла чи ні. А у випадку відсутності статусу службового у вказаного житла - відповідні документи, які пов’язані з виведенням зазначеної квартири АДРЕСА_4 із числа службових. В іншій частині клопотання позивачів про витребування доказів було залишено без задоволення.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 працював в Управлінні газового господарства на посаді слюсаря з 15.01.1963 року (наказ про прийом на роботу № 4 від 16.01.1963 року) по 31.07.2000 року (наказ про звільнення № 265-к від 01.08.2000 року), що підтверджується довідкою ПАТ «Дніпрогаз» № 80/09 від 19.06.2014 року.

Судом також встановлено, що 07.04.1981 року слюсарю газового господарства ОСОБА_5 була виділена службова квартира за адресою: АДРЕСА_1, на склад родини із трьох чоловік: ОСОБА_5, його дружини ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7, про що свідчить посвідчення на право зайняття службової житлової площі № 417 від 07.04.1981 року, видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (а.с. 58).

Зі змісту вказаного посвідчення на право зайняття службової житлової площі вбачається, що вказане житлове приміщення включене до числа службових із заселенням в таке приміщення вказаних осіб на підставі відповідного рішення виконавчого комітету б/н від 20.03.1981 року.

Із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що ОСОБА_5 помер 02 липня 2004 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть 1-КИ № 547171 від 06.07.2004 року. Доказів видачі будь-яких інших спеціальних ордерів щодо вказаної спірної квартири, у тому числі на ім’я позивачів, суду не представлено.

Судом також встановлено, що у сторін виник спір стосовно користування позивачами вказаним житловим приміщенням, якій не було вирішено в позасудовому порядку. Порушення права позивачів в даному випадку пов'язане з позбавленням його володільців можливості здійснити (реалізувати) таке право повністю або частково. Зокрема, за відсутності підтвердженого права користування спірним житловим приміщенням, позивачі не можуть реалізувати своє наявне право на приватизацію житлового фонду. Відтак даний спір підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. В даному випадку ОСОБА_5 було видано відповідне посвідчення (яке є формою спеціального ордеру) на право зайняття службової житлової площі № 417 від 07.04.1981 року, а відтак вказана особа на відповідній правовій підставі вселилася у спірне житлове приміщення.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, з наведених норм матеріального закону вбачається, що право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) не є абсолютним, а має похідний характер від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Згідно із статтею 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, у зв’язку з припиненням трудових правовідносин між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Дніпрогаз» (правонаступника Дніпровського міжрайонного виробничого управління з експлуатації газового господарства (а.с. 15)члени його сім’ї втратили право на користування вказаною службовою квартирою у м. Дніпрі, оскільки на момент припинення таких трудових правовідносин (31.07.2000 р.) вказане житлове приміщення мало статус службового.

Із приводу доводів сторони позивачів, що вказана спірна квартира перебуває на балансі територіальної громади міста, і має бути виключена із числа службових, суд зазначає про наступне.

Дійсно, згідно листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/5 – 3226 від 27.06.2018 року за інформацією КП «Жилсервіс-2» спірна квартира знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста та обчислюється на балансі КЖРЕП Ленінського району. Однак, під час ухвалення рішення по справі, суд вимушений критично ставитись до змісту вказаного листа. Адже за наслідками вжитих судом заходів щодо забезпечення доказів із боку КП «Жилсервіс-2» не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаної інформації. І навпаки, відповідно до довідки ПАТ «Дніпрогаз» № 9558/2-1 від 28.11.2013 року (а.с. 16), листа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради № 1/4-1743 від 23.01.2014 року (а.с. 19) означена спірна квартира із числа службових не виключена, та у комунальну власність підприємства не прийнята. Також представник Дніпровської міської ради під час розгляду справи надала суду пояснення згідно змісту яких, у Дніпровської міської ради відсутня інформація щодо прийняття вказаної квартири до власності територіальної громади міста.

Суд зазначає з цього приводу, що відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку стороною позивача не надано суду будь-яких доказів, які б відповідали вищевказаним критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, щоб підтверджували виключення спірної квартири із числа службових. Суд зауважує, що сторони вважали за можливе ухвалення рішення за наявними в справі доказами. А відтак, оскільки на момент припинення трудових правовідносин з ОСОБА_5 (31.07.2000 р.) вказане житлове приміщення мало статус службового, і така обставина підтверджується письмовими доказами, а доказів зворотного суду не надано, суд вимушений відхилити вищевказані доводи сторони позивачів.

Суд також не може взяти до уваги посилання сторони позивачів щодо того, що останніми під час проживання у спірній квартирі сплачувались відповідні комунальні послуги та підтримувався відповідний стан такого приміщення, що є начебто доказом в обґрунтування заявленого позову. Суд зауважує з цього приводу, що сплата житлово-комунальних послуг та будь-які зроблені невід’ємні поліпшення житлового приміщення у вигляді ремонту в силу вищевказаних вимог матеріального закону не є підставою набуття особою відповідного житлового права, оскільки зазначені дії за своїм правовим змістом не можуть розцінюватись судом, як такі, що є тотожними процедурі отримання позивачем рішення балансоутримувача службового житла про надання дозволу на зайняття жилої площі та процедурі видачі спеціального ордеру на вселення.

Суд також вказує, що позивачі, зазначаючи про наявність неврегульованих спірних відносин стосовно не прийняття вказаної квартири на баланс територіальної громади міста, та не виключення її із числа службових, не звертались при цьому до суду із відповідними позовними вимогами з цього приводу. В той час, як згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, і в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки право позивачів на проживання у спірній службовій квартирі законом постановлено в залежність від наявності такого права у особи, яка отримала службове житло. Оскільки станом на день звернення до суду вказане право припинилось, суд не має правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв’язку із чим ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 71,72 Житлового Кодексу України, ст. ст. 4,5,81,82, 90,141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: 49000, АДРЕСА_3) ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстрований та проживає за адресою: 49000, АДРЕСА_3), до ОСОБА_3 підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради (місце знаходження: 49040, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 68, ЄДРПОУ 32350310), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Дніпровська міська рада, про визнання права користування жилим приміщенням – відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати віднести на рахунок позивача ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: 49000, АДРЕСА_3)

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан