Рішення № 78018635, 23.10.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.10.2018 Єдиний унікальний номер 205/1747/15-ц

Єдиний унікальний номер № 205/1747/15-ц

Провадження № 2/205/756/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним, –

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 12.03.2015 року звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Уточнивши позовні вимоги в редакції від 15.04.2015 року, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-302/388/2007, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 47000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань, 09.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Разом з тим, відповідачі свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконали, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 10.03.2015 року склав 45211,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10.03.2015 року становить 982693,18 грн., в т.ч.: по тілу кредиту – 38854,70 доларів США, що становить 844534,49 грн.; по відсоткам – 2246,21 доларів США, що становить 48822,97 грн.; по пені – 3472905,06 грн. Позивач за договором факторинггу від 30.01.2014 року прийняв право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором 982693,18 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 38854,70 доларів США, що становить 844534,49 грн.; заборгованості по відсоткам – 2246,21 доларів США, що становить 48822,97 грн.; заборгованості по пені – 89335,72 грн.; стягнути судовий збір у розмірі 3654,00 грн.

29.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 09.11.2007 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-302/388/2007 у розмірі 47000,00 доларів США. Вважає, що Банком порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема не було повідомлено позичальника про сукупну вартість кредиту. Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитним договір № ML-302/388/2007 від 09.11.2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У зв’язку з довготривалістю судового розгляду, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 09.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-302/388/2007, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 47000,00 доларів США на придбання нерухомого майна – квартири за адресою: АДРЕСА_1, з датою остаточного повернення кредиту – 09.11.2022 року, зі сплатою фіксованого відсотку 3,99% та FIDR (процентна ставка, яка може змінюватись Банком в порядку, передбаченому цим Договором), а позичальник зобов’язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених Договором та графіком платежів (а.с. 4-22 том 1).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань, 09.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-302/388/2007, за умовами якого поручитель зобов’язалась, у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому кредитором (а.с. 23-25 том 1).

Також 09.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РСL-302/388/2007, за умовами якого останній передав Банку в іпотеку нерухоме майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 138-140 том 1).

30.01.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу, за умовами якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № ML-302/388/2007 від 09.11.2007 року (а.с. 39-56 том 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

30.01.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір відступлення права вимоги за вищезазначеним кредитним договором, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 399 (ас. 49-54).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позичальником порушуються взяті на себе зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 24.03.2015 року відповідно до розрахунку виникла заборгованість у розмірі 45211,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10.03.2015 року становить 982693,18 грн., в т.ч.: по тілу кредиту – 38854,70 доларів США, що становить 844534,49 грн.; по відсоткам – 2246,21 доларів США, що становить 48822,97 грн.; по пені – 3472905,06 грн. (а.с. 61-62 том 1).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки платежів, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань. Тобто, умови цього договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту та періодичність платежів.

Судом взято до уваги, що станом на час укладання кредитного договору законодавцем не було встановлено вимоги про те, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки і що цей детальний розпис повинен бути викладений як окремий документ.

При цьому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договору недійсним, а ОСОБА_1 не довів введення його в оману під час укладення договору, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 грудня 2015 у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 2 статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, роз’яснено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет.

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15 та від 10.02.2016 р. у справі № 6-1680цс15.

Приймаючи до уваги наявність у позивача дозволу № 191-1 від 08.11.2006 року на використання іноземної валюти на території України (а.с. 61-64 том 2), та з урахуванням того, що у відповідачів перед позивачем існує заборгованість, яка ними добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором станом на 24.03.2015 року в розмірі 982693,18 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 38854,70 доларів США, що становить 844534,49 грн.; заборгованості по відсоткам – 2246,21 доларів США, що становить 48822,97 грн.; заборгованості по пені – 89335,72 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягають задоволенню, у зв’язку з чим судовий збір у розмірі 3654,00 грн. підлягає стягненню рівними частками з відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 192, 203, 215, 230, 514, 525-526, 530, 533, 553-554, 599, 625, 626, 629, 638, 1048-1050, 1054, 1077 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 4, 12-13, 82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ: 36789421, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ: 36789421, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д) заборгованість за кредитним договором № ML-302/388/2007 від 09.11.20007 року станом на 24.03.2015 року в розмірі 982693,18 грн. (дев’ятсот вісімдесят дві тисячі шістсот дев’яносто три гривні 18 копійок), яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 38854,70 доларів США, що становить 844534,49 грн.; заборгованості по відсоткам – 2246,21 доларів США, що становить 48822,97 грн.; заборгованості по пені – 89335,72 грн.

Стягнути рівними частками з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ: 36789421, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д) судовий збір у розмірі 3654,00 грн. (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири гривні).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 30 жовтня 2018 року.

Суддя Н.В. Басова