Рішення № 77975292, 13.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/5925/14-ц

Провадження № 2/520/3078/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

судді Пучкової І.М.

за участю секретаря судового засідання Бродецької Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2014р. Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, посилаючись на невиконання відповідачами своїх обов’язків за договором споживчого кредиту № 307-217 ДОУ 1 Н від 03.04.2006 р.

17.12.2014р. ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Ухвалою суду від 08.04.2015р., позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2015р. зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим задоволено.

Представник позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсиббанк» в судове засідання не з’явився надав заяву про слухання справи за його відсутності.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.06.2015 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2015 року про залишення позовної заяви ПАТ "Укрсиббанк" без розгляду та передано справу за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором для продовження розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.06.2015 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2015р. та постановлено нове рішення, яким ОСОБА_4 у задоволені вимог про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.10.2015 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 18.06.2015 року залишено без змін.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одесі від 22.07.2015 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до провадження.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник просили слухати справу за його відсутності, представник надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого у задоволені позовної заяви просив відмовити, посилаючись на те, що позивач не надав первинних документів, які підтверджують видачу коштів, та банк неналежним чином повідомив відповідачів про дострокове стягнення заборгованості, надав до суду неналежним чином засвідчені копії документів.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що 03.04.2006р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 307-217 ДОУ 1 Н.

Відповідно до умов кредитного договору, банк надав Мигалю С.М. кредит в іноземній валюті у розмірі 42 000 дол. США, а позичальник зобов’язався повернути наданий йому кредит у повному розмірі не пізніше 03.04.2027р., згідно з графіком погашення кредиту, та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 10 % річних. Погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом усього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів, згідно з п. 1.3.4. Кредитного договору, відбувається з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти.

На виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р., були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк» щодо зміни повного найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

03.11.2008р. між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 307-217 ДОУ 1 Н від 03.04.2006р., за якою сторони домовилися, що погашення нарахованих процентів відбувається з 01 по 25 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитом № від 03.04.2006р., було укладено Договір поруки № 307-217 ДОУ 1 від 03.04.2006р. між банком та ОСОБА_3 Згідно умов якого, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Пунктом 1.4 договору поруки передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору.

Пунктом 2.1. договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до абз. 2 п. 9.2. кредитного договору, про встановлення іншого розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом направлення поштою рекомендованого листа.

Як вбачається з матеріалів справи, банком направлена вимога ОСОБА_2 за № 30-11/10051 від 03.03.2014р. та вимога, адресована ОСОБА_3, № 30-11/10052 від 03.03.2014р., щодо погашення простроченого зобов’язання протягом 31 календарного дня з дня одержання повідомлення. У випадку неусунення порушень на 32 день з дня отримання вимоги, та у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги – з 41 календарного дня з дати відправлення вимоги, банк змушений вимагати виконання зобов'язань, звернувшись до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до умов договору поруки, поручитель зобов’язується відповідати у повному обсязі за невиконання позичальником усіх зобов’язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Як зазначено в позовній заяві, банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачеві кредит у сумі 42000доларів США, ОСОБА_2 неналежно виконує взяті на себе зобов’язання, станом на 15.05.2014 року має прострочену заборгованість у розмірі 32270 дол. США 67 центів, що еквівалентно 379648,98 грн. з яких:

- 29 307,15 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.05.2014 року становить 344 784,58 гривень - заборгованість за простроченим кредитом;

- 2 956,07 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.05.2014 року становить 34 776,75 гривень - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом;

- 56,46 гривень - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом;

- 31,19 гривень - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладено між сторонами в письмовій формі, зазначено розмір, умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів.

Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем не надані суду жодні первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову.

Позивачем не надано належним чином оформлених витягів про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій, будь-яких інших первинних документів.

Викладені в позові твердження стосовно факту видачі кредиту та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.

Судом встановлено, що позивачем, в обґрунтування розміру заборгованості, надано розрахунок вимог банку до відповідача ОСОБА_2 станом на 15.05.2014 року - додаток до позову.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами 3 та 6 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що:

- відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів;

- керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи п.2.1.1. "Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України", затвердженого Постановою Національного банку, від 30.12.1998, №566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів, при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи, як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Відповідно до п.5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, витяги з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Проте, суд критично ставиться до наданих позивачем розрахунку вимог банкута довідки станом на 15.05.2014 року.

З аналізу наданих позивачем розрахунку вимог банку, довідки станом на 15.05.2014 року та наведених правових норм, зазначена довідка-розрахунок не задовольняють вимогам до первинних документів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 р., №566.

Надані представником позивача розрахунок вимог банку та довідка складена представником позивача, не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення, із зазначенням всіх вказаних реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення.

Розрахунок вимог банку та довідка не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім цього, судом встановлено, що позивачем не надавалися до матеріалів справи документи (довіреність, наказ тощо), які б засвідчували повноваження ОСОБА_5 (особи, що зазначена як підписант розрахунку вимог банку та довідки станом на 15.05.2014 року), складати та підписувати від імені позивача такі документи або здійснювати будь-які інші дії від імені позивача.

Відповідно до ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, довідка-розрахунок станом на 15.05.2014 року не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу у справі.

Таким чином, за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.

Правова позиція щодо необхідності дослідження саме первинних документів в справах про стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 р. у справі №161/16891/15-ц.

Вказаною постановою, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року без змін.

Отже, за результатами розгляду справи №161/16891/15-ц ПАТ КБ «Приватбанку» було відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності.

Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що:

-позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»)наявність заборгованості у відповідача перед банком;

-виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача.

Також, в постанові від 30.01.2018 р. у справі №161/16891/15-ц Верховний Суд зауважив, що:

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У згаданій постанові Верховний Суд також вказував на те, що суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами.

Аналогічна позиція щодо первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачеві кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Така ж позиція була висловлена і в ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011 р. у справі №6-4882св11, згідно з якою, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості.

Відповідно до ст.ст.76-81ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів, суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо надання кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідачів заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку вимог банку станом на 15.05.2014 року.

У зв’язку із викладеним, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» відсутні.

Керуючись ст.ст.3-7,10,12,13,18,19,23,76-81,83,89,141,228,229,258,259,263-268, 273 ЦПК України, ст.ст. 256,266,267,525,526,625, 1054,1055 ЦК України, ст.ст.8,9 Закону України"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договоромза договором споживчого кредиту № 307-217 ДОУ 1 Н від 03.04.2006 року та додаткової угоди № 2 від 03.11.2008 року відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Пучкова І. М.