Рішення № 77940017, 09.11.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/524/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Рудь Н.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача Безвершенка О.О., Мирошніченко І.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору частково недійсним,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору частково недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що 03 лютого 2014 року між сторонами було укладено Кредитний договір №50011648, відповідно до якого позивач отримала у відповідача кредит у розмірі 278 400,00 грн., еквівалент якого в доларах США становив 32 000,00 доларів США, строком на 60 місяців, зі сплатою 9,9 % річних. Згідно п. 1.3.1. Загальних умов кредитування, які є додатками до кредитного договору передбачено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визнано у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позивач вважає, що відповідачем були порушені вимоги ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що виразилось у відсутності в кредитному договорі інформації про сукупну вартість кредиту для споживача, як в процентному значенні так і в грошовому виразі, який мав бути відображений у національній валюті України. Просила визнати недійсним п. 1.3.1 Додатку до кредитного договору №50011648 від 03 лютого 2014 року під заголовком «Загальні умови кредитування», укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_4, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просить визнати недійсними положення кредитного договору №50011648 від 03 лютого 2014 року зміст: «усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування.» та пункту 1.3.1 додатку до Кредитного договору під заголовком «Загальні умови кредитування» укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_4, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

12 грудня 2017 року ухвалою суду позову заяву ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору частково недійсним залишено без розгляду.

28 березня 2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

10 вересня 2018 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судове засідання не з'явилася, хоча повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Дав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснив, що визначення в графіку погашення кредиту розміру щомісячного платежу в доларах США та закріплення в умовах кредитування щомісячного платежу еквівалентного в іноземній валюті є несправедливим та свідчить про зловживання відповідачем свого права.

Представники відповідача Безвершенко О.О. та Мирошніченко І.В. позовні вимоги не визнали. Підтримали письмові заперечення, в яких зазначено, що положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті. Перед укладенням кредитного договору позивачу надано повну та достовірну інформацію про умови кредитування, попереджено про ризики,які виникають через застосування еквіваленту платежів у іноземній валюті. Позивач погодився з усіма умовами кредитного договору. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

03 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ МОБІЛІТІ" був укладений кредитний договір № 50011648, згідно якого відповідач надав позивачу основний кредит у розмірі 278 400,00 грн., що еквівалентно 32000,00 доларів США, строком на 60 місяців зі змінною ставкою в розмірі 9,90 % річних (а.с. 42, 43-53).

Згідно п. 1.3. Загальних умов кредитування сторони погоджуються, що кошти у повернення Кредиту та Додаткового кредиту Позичальником відображають справедливу вартість Кредиту та Додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання Відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено Сторонами у Договорі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов спірного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

В п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, № 1023-XII до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 14 ст.1 цього Закону нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно частини 6 статті 19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частинами 1, 2, 5 статті 18 Закону визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно положень абз.3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється(частину першу статті 11 доповнено абзацом третім згідно із Законом України від 22.09.2011 № 3795-VI).

В п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Твердження представника позивача про те, що споживчий кредит наданий в іноземній валюті - доларах США, не відповідає дійсності, виходячи з такого.

У відповідності до п. 1.3.1. Загальних умов кредитування Позичальник сплачує платежі у повернення Кредиту та Додаткового кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у Договорі.

Відповідно до п.1.3.1. та п.2.4. «Загальних умов кредитування», що є додатком до кредитного договору, розмір платежів у повернення кредиту та додаткового кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення.

Графіком погашення кредиту № 50011648 від 03 лютого 2014 року передбачений еквівалент у доларах США, який при сплаті відповідного щомісячного платежу відповідатиме певній сумі у гривні. Даний спосіб розрахунку щомісячного платежу у Графіку погашення кредиту відповідає положенням п. 1.3.1. Загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною Договору (а.с. 8-9).

Судом не встановлено і позивачем не доведено, що умови кредитного договору в частині застосування еквівалентів в іноземній валюті при розрахунках за договором є несправедливими та встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, згідно з частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

В п.п.15, 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також отримання кредиту в національній валюті.

Отже істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та зростання суми боргу, яку необхідно сплачувати, не є підставою для скасування оспорюваних умов кредитного договору.

Крім того, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті (правова позиція Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. В силу ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно п. 9.5. Загальних умов кредитування підписанням Загальних умов кредитування позичальник підтверджує, що Компанія належним чином ознайомила його із інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також, що Позичальник ознайомився з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених Компанією.

Відповідно до п. 9.6. Загальних умов кредитування позивач підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальника, та умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови їх надання).

Отже, перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору, відповідачем на виконання вимог Закону України „Про захист прав споживачів" надано споживачу повну та достовірну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а позивач засвідчив особистим підписом про те, що він ознайомився з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією і був попереджений про те, що він несе валютні ризики під час зобов'язань за цим договором.

Тому слід визнати, що позивач був ознайомлений з умовами повернення кредиту та сплати процентів в національній валюті в розмірі, еквівалентному іноземній валюті станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку щодо законності умов кредитного договору про сплату платежів у валюті України в розмірі еквівалентному іноземній валюті, станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів".

За вказаних обставин відсутні підстави для визнання недійсним положення кредитного договору №50011648 від 03 лютого 2014 року зміст: «усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування.» та пункту 1.3.1 додатку до Кредитного договору під заголовком «Загальні умови кредитування» укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_4.

З урахуванням викладеного у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору частково недійсним слід відмовити.

При поданні позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Однак, відповідно до ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.192, 203, ч.1 ст.215, ст. 217, ст. 524, ч.ч. 1, 2 ст. 533, ч. 1 ст. 626,ст. 627,ч.1 ст.628, ст. 652, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п.п.13,14,15,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 листопада 2018 року.

Суддя Н.Є.Арапіна