Рішення № 77764470, 09.11.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/658/17

Провадження № 2/324/20/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.,

за участю секретарів судового засідання Басараб А.О., Божко В.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Пологи цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Позивач 28 квітня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ спільного сумісного майна подружжя, яку на виконання ухвали суду від 03 травня 2017 року привела у відповідність до вимог ЦПК України, а в подальшому, 13 листопада 2017 року, уточнила свої позовні вимоги.

Просила постановити судове рішення, яким поділити спільне сумісне майно подружжя, набуте сторонами під час подружнього життя, а саме автомобіль НОМЕР_1 2003 року випуску і жилий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ушакова,30, визнавши за нею, ОСОБА_1, і відповідачем ОСОБА_3, за кожним, право власності на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_1 і на 1/2 частину жилого будинку №30 по вул.Ушакова у м.Пологи Запорізької області з господарськими будівлями та спорудами до нього; стягнути з ОСОБА_3 на її, ОСОБА_1, користь 37925,47 грн. у якості грошової компенсації за майно, відчужене без згоди другого подружжя, а саме автомобіль НОМЕР_1; судові витрати, пов’язанні із розглядом справи, розділити порівну.

На підставі заяви позивача у зв’язку з позасудовим врегулюванням спору щодо поділу жилого будинку, який є предметом спору, суд ухвалою від 07 листопада 2018 року закрив провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, а саме в частині поділу жилого будинку №30 по вул.Ушакова у м.Пологи Запорізької області, оскільки відповідач відшкодував позивачу у повному обсязі грошову компенсацію за 1/2 частину спірного будинку.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує наступним. 08 лютого 1998 року вона уклала шлюб із відповідачем. Даний шлюб рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року розірвано. Під час шлюбу сторонами було придбано майно, яке є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Так, під час шлюбу ними було придбано автомобіль НОМЕР_2 2003 року випуску. З часу припинення позивачем та відповідачем сімейних стосунків відповідач користувався автомобілем і розпоряджався ним на власний розсуд, вважаючи його своїм особистим майном, зазначений автомобіль відповідач не бажає ділити у добровільному порядку. Спірний автомобіль придбано за час шлюбу та за спільні кошти подружжя і він відноситься до цінного майна, вартість транспортного засобу відповідно до довідки консультативно-автоекспертного бюро складає 75850,94 грн. Під час розгляду справи (до початку розгляду по суті) з’ясувалося, що спірний автомобіль відповідачем був відчужений і перереєстрований на іншого власника. Таким чином, відповідач здійснив відчуження спільного сумісного майна подружжя без згоди другого подружжя. Так як автомобіль на теперішній час належить іншому власнику, він не може бути предметом поділу, у зв’язку із чим позивач просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 37925,47 грн. в якості грошової компенсації за майно, відчужене без згоди другого подружжя, а саме автомобіль НОМЕР_1.

У судовому засіданні сторони дійшли згоди про те, що вартість спірного автомобіля на день розгляду справи по суті становить 2 тис. доларів США, що в грошовому еквіваленті становить 56 тис. грн., у зв’язку з чим сторони і їх представники просили суд не призначати і не проводити авто товарознавчу експертизу на предмет оцінки зазначеного автомобіля.

Від відповідача 02 жовтня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги зі стягнення з нього на користь позивача в якості компенсації за майно, відчужене без згоди другого подружжя, грошових коштів у сумі 37925,47 грн. він не визнає, виходячи з наступного.

Так, відповідно до письмових доказів та позову спірний автомобіль, який «нібито» відчужено без її згоди, було реалізовано в 2013 році. Відповідно до рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року по справі №324/833/14-ц шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Рішення набрало законної сили 23 травня 2014 року. Тобто, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 лютого 1997 року по 23 травня 2014 рік. Як слідує із матеріалів справи, спірний автомобіль було придбано і реалізовано під час шлюбу. Позивачем не надано доказів на підтвердження того факту, що реалізація спірного автомобіля відбувалася не в інтересах сім'ї. Докази, на які спирається позивач щодо відчуження автомобіля не в інтересах сім'ї, не можуть бути, виходячи із змісту ст. ст. 77-80 ЦПК України, належними, допустимими та достатніми доказами для встановлення даного факту. Фактично такі докази відсутні (а.с.137-140).

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили стягнути з ОСОБА_3 компенсацію за майно, відчужене без згоди другого подружжя в сумі 28 тис. грн., що становить 1/2 частину вартості спірного автомобіля згідно узгодженої між сторонами вартості спірного автомобіля на день розгляду справи судом.

Відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на те, що, по-перше, відповідач не довела, що відповідач здійснив відчуження автомобіля без її згоди; по-друге, позивач не довела, що кошти від реалізації автомобіля пішли не в бюджет сім’ї, а згідно вимог ст.65 СК України тягар доведення цієї обставини лежить саме на позивачеві; по-третє, позивач пропустила строк позовної давності три роки. Просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

При цьому відповідач пояснив, що він здійснив відчуження автомобіля своєму сину від першого шлюбу, ці гроші пішли на потреби сім’ї, бо на той час він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 Він ходив до МРЕВ разом із сином переоформлювати спірний автомобіль, ОСОБА_1 згоду не писала на відчуження автомобіля і до МРЕВ не ходила. За скільки саме він продав автомобіль, він не пам’ятає, щось біля 5 тис. грн., бо автомобіль вже відслужив на той час своє. Наполягає, що з ОСОБА_1 він проживав у шлюбі аж до його розірвання судом. Не заперечує, що вони жили разом, але були випадки, коли вони разом не жили, але коли саме, він не може назвати.

Суд, вислухав сторони і їх представників, дослідивши письмові докази у справі, проаналізував добуті докази і дав їм оцінку в сукупності, а також проаналізував законодавство, яке регулює дані правовідносини, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 лютого 1997 року, що підтверджується копією повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Пологівського райнного управління юстиції у Запорізькій області 13 лютого 2014 року свідоцтва про шлюб серії І-ЖС №137759 (а.с.8).

12 травня 2014 року рішенням Пологівського районного суду Запорізької області у справі №324/833/14-ц, яке набрало законної сили 23 травня 2014 року, шлюб між cторонами у справі розірвано (а.с.9).

Під час перебування у шлюбі, а саме 30 липня 2005 року, сторонами придбано автомобіль НОМЕР_3, який був зареєстрований на відповідача, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не заперечується відповідачем (а.с.14).

З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу судом встановлено, що транспортний засіб ВАЗ 21113 державний реєстраційний номер НОМЕР_4 зареєстровано 08 січня 2013 року за ОСОБА_7 (а.с.62).

З копії довідки консультативно-автоекспертного бюро встановлено, що середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21113, 2003 року випуску з об’ємом двигуна 1499 куб. см і видом палива - бензин на 12 травня 2017 року складає 75850,94 грн. (а.с.23).

У судовому засіданні сторонами узгоджено, що вартість спірного транспортного засобу станом на день розгляду справи в суді становить 56 тис. грн.

З копії відповіді Територіального сервісного центру 2345 регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області встановлено, що згідно бази даних «НАІС» автомобіль НОМЕР_3, власник ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, була здійснена перереєстрація 08 січня 2013 року транспортного засобу на підставі документа, підтверджуючого законність придбання транспортного засобу – довідки-рахунку (термін зберігання документів три роки - знищені) (а.с.71).

З пояснень у судовому засіданні позивача і довідок на а.с.72,73 судом встановлено, що позивач працювала під час перебування у шлюбі з відповідачем (1997-2003 роки), у 2000 році народила дитину і перебувала у відпустці по догляду за дитиною три роки.

У відповідності до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст.60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Таким чином, спірне майно, а саме автомобіль НОМЕР_3, є об’єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя, оскільки з аналізу добутих судом письмових доказів встановлено, що воно було придбане сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя, що не спростовано відповідачем.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пункт 24 постанови вказує, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У п.22, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі, при цьому вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення а (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У постанові від 27 квітня 2016 року в справі №6-486цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Якщо при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження цього майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу. Крім того, в разі поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Оскільки відчужений автомобіль є цінною неподільною річчю, був фактично зареєстрований на ім'я відповідача і перебував у його користуванні та відчужений відповідачем без письмової згоди позивача, а тому позивач як співвласник спірного майна має право отримати грошову компенсацію за свою частку у праві власності на автомобіль.

При цьому, визначаючи розмір компенсації за належну позивачу частку спірного автомобіля, суд бере до уваги погоджену сторонами ціну даного автомобіля.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності у три роки, на чому наполягали відповідач і його представник, оскільки, на думку суду, позивачем доведено, що про своє порушене право, а саме відчуження спірного автомобіля відповідачем, вона дізналася після надання представником відповідача суду копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім’я сина відповідача, а відбулося це 07 вересня 2017 року (а.с.61-63), і, на переконання суду, саме з цієї дати позивач дізналася про своє порушене право, у зв’язку з чим суд не погоджується, що строк позовної давності на час звернення позивача з позовом до суду сплив. Такий висновок суду узгоджується з поясненнями в судовому засіданні сторін, згідно яких реєстраційний номер на спірному автомобілі після його відчуження не змінювався, а також копією доданого до позову свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за даними якого власником спірного автомобіля був зазначений відповідач у справі (а.с.14).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258-273 ЦПК України, ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості автомобіля НОМЕР_3 2003 року випуску в сумі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Пологівський районний суд Запорізької області до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складений 09 листопада 2018 року.

Суддя: Кацаренко І.О.