Ухвала суду № 77717615, 07.11.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 135/325/18

Провадження №11-кп/772/1100/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Спринчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого – судді Спринчука В.В.,

суддів: Дедик В.П., Кривошеї А.І.,

із секретарем Табачук В.О.,

за участю:

прокурора Олексюка В.І.,

адвоката ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року, якою

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, не одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, раніше судимого:

-11.03.1986 року Мелітопольським міським судом Запорізької області за ст.194 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 15 років;

-17.10.2005 року Мелітопольським міським судом Запорізької області за ч.3 ст.185 до покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 роки, на підставі ст.ст.75,76 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

-05.06.2008 року Мелітопольським міським судом Запорізької області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.263, ч.1 ст.70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років;

-18.03.2014 року Мелітопольським міським судом Запорізької області за ч.3 ст.187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 9 років. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.03.2016 року згідно ч.5 ст.72 КК України зараховано строк попереднього ув’язнення з 03.09.2013 року по 29.03.2016 року,

відмовлено в задоволенні його клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,

в с т а н о в и в :

Як вбачається з матеріалів провадження 18 березня 2014 року Мелітопольським міським судом Запорізької області ОСОБА_3 засуджено за ч.3 ст.187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 9 років. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.03.2016 року згідно ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_3 зараховано строк попереднього ув’язнення з 03.09.2013 року по 29.03.2016 року.

На даний час відбув 3/4 строку покарання.

Початок строку покарання з 03.09.2013 року. Кінець строку 05.02.2020 року.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року в задоволені клопотання ОСОБА_3 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відмовлено.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити матеріали справи до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 09.06.2014 року відбуває покарання у ВК №39 і за дані роки в нього немає жодного порушення режиму в даній установі, з 2014 року він перебуває у в групі «соціального відродження» і відвідує церкву, також навчається в Ладижинському СПТУ на території ВК №39 по професії «автослюсар автомобілів». Крім того, зазначає, що він має проблеми із здоров’ям, а саме з нирками і досить часто відвідує лікарні в СВК №81 и БВК – 85, так в 2017 році 9 місяців він знаходився в лікарні і тільки 3 місяці перебував у Ладижинській ВК №39.

Зазначає, що при складані його характеристики адміністрацією установи не було враховано його історії хвороби, навчання в СПТУ на території ВК №39, його тяжкого сімейного стану, оскільки після смерті жінки в нього залишилась 13 річна дочка, яка на даний час проживає з його матір’ю ІНФОРМАЦІЯ_4 і потребує допомоги і підтримки, крім того, зазначає, що в установі ВК№39 роботи немає.

Заслухавши засудженого ОСОБА_3, який просив оскаржувану ухвалу скасувати, звільнити його від відбування покарання, адвоката ОСОБА_2, яка позицію засудженого підтримала, прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши судові матеріали провадження обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, у відповідності до ст.81 КК України, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення в процесі відбування покарання. Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі, а не за час, який безпосередньо передує розгляду подання. У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким» від 26 квітня 2002 року зазначено, що слід ретельно з’ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці, додержанні ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці. Сумлінна поведінка – це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає у стримуванні від порушень режиму, а й активна форма його поведінки.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 в умовно-достроковому звільненні належним чином мотивував в оскаржуваній ухвалі своє рішення, яке базується на досліджених у судовому засіданні доказах.

З матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_3 вбачається, що він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте на шлях виправлення на став та через незначний час знову продовжив свою злочинну діяльність. Наведене свідчить про значну суспільну небезпеку ОСОБА_3 та схильність останнього до скоєння злочинів.

Крім того, з наявної у матеріалах особової справи характеристики ОСОБА_3 вбачається, що до останнього заходи стягнення та заохочення адміністрацією установи не застосовувались, на виробництві установи не працевлаштований, працювати не бажає, не завжди дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, не приділяє необхідної уваги до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснення за ними належного догляду, не виконує роботи із самообслуговуванням, не має достатнього рівня необхідних навичок. Свідомо уникає виконання робіт із благоустрою установи, або перекладає її виконання на інших засуджених, особистої участі в організації виховних заходів, які проводяться в установі не приймає, участі у роботі самодіяльних організацій не приймає, соціально корисну активність в організації їх роботи не проявляє, соціально-корисні зв’язки не підтримує.

Також колегія суддів бере до уваги той факт що раніше до засудженого ОСОБА_3 вже був застосований інститут звільнення від відбування покарання (ст.ст.75,81 КК України), проте засуджений після цього вчиняв злочини перебував у місцях позбавлення волі, що свідчить про негативність наслідків.

Посилання засудженого на те, що характеристика установи є упередженою де він відбував покарання не спростовує висновків суду першої інстанції при розгляді даної справи, які зроблено при повному та всебічному дослідженні всіх інших матеріалів по справі, зокрема особової справи засудженого, та його пояснень в судовому засіданні, пояснень лікаря медичної частини та начальника відділення, де відбуває покарання засуджений.

Колегія суддів враховує всі наявні докази, які характеризують особу засудженого ОСОБА_3 та вважає, що відсутність дисциплінарних стягнень у останнього не може саме по собі свідчити про його сумлінну поведінку та є лише однією з її складових.

Рішеннями комісії установи від 09.02.2017 року протокол №3 та від 08.02.2018 року протокол №2 засудженому відмовлено в заміні невідбутої частини покарання більш м’яким, як такому що не став на шлях виправлення.

Так як засуджений ОСОБА_3 за час відбування покарання в установі характеризується посередньо, заохочень та дисциплінарних стягнень не має, не працевлаштований, двічи рішенням комісії установи було відмовлено у його умовно-достроковому звільненні, оскільки він не довів свого виправлення, тому рішення суду першої інстанції про відмову в умовно-достроковому звільнення є законним.

Ухвала Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року в повній мірі відповідає вимогам ст.81 КК України та роз’ясненням п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», відповідно до яких умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване лише в тому випадку, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що поганий стан здоров’я засудженого ОСОБА_3 не є підставою для умовно-дострокового його звільнення, а має бути предметом розгляду в порядку, передбаченому ст.84 КК України.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про його умовно-дострокове звільнення, відмовлено – залишити без змін.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Судді : (підпис)

Згідно з оригіналом