Постанова № 77714426, 25.09.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/1840/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Лисака І. Н., Литвинюк І.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа – Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, про визнання незаконним та скасування пункту 7 в додатку №2 до пункту 2 рішення Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року №1164 та зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за апеляційними скаргами ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції – суддя Чебан В. М.),

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_2, третя особа – Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, про визнання незаконним та скасування пункту 7 в додатку №2 до пункту 2 рішення Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року №1164 та зобов’язання скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Зазначала, що вона є власником квартири №3 у триквартирному житловому будинку №22 по вул. Н. Кобринської у м. Чернівці, у якому зареєстрована та проживає з 1953 року.

Власниками квартири №2 вказаного будинку є відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_2 О, ОСОБА_2 У їх власність перейшла також квартира №1 вказаного будинку.

Стверджувала, що вхід до кв. №1 та кв. №2 здійснювався з вул. Мемельської через частину земельної ділянки, яка була у спільному користуванні, а в її квартиру №3 вхід був із вул. Халтуріна (тепер – вул. ОСОБА_8).

Житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,0808 га

Станом на 1990 рік, ще до прибуття в будинок відповідачів, між мешканцями квартир у будинку був встановлений порядок користування земельною ділянкою, що підтверджується схемою порядку користування земельною ділянкою.

Зазначала, що на частині земельної ділянки, яка є в її користуванні, вона збудувала надвірні будівлі, а саме, сарай літ. «Г» та вбиральню літ. «Д», які є в наявності.

У 2016 році їй стало відомо, що частина земельної ділянки площею 0,0253 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, якою вона користується, без її відома та згоди перейшла у спільну сумісну власність відповідачів на підставі рішення Чернівецької міської ради №1164 від 27 березня 2014 року.

Посилаючись на порушення її прав на спірну земельну ділянку, позивачка просила визнати незаконним та скасувати пункт 7 в додатку №2 до пункту 2 рішення 48 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року №1164, визнати незаконною приватизацію земельної ділянки площею 0,0253 га (кадастровий №7310136300:12:003:1679) по вул. Н. Кобринської, 22 в м. Чернівці, зобов'язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0253 га по вул. Н. Кобринської, 22 в м. Чернівці, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 7 в додатку №2 до пункту 2 рішення Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року №1164.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах позивачки ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0253 га скасувати, указану позовну вимогу задовольнити.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення в частині визнання незаконним та зобов’язання скасувати п. 7 в додатку №2 до п. 2 рішення Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року №1164 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Заявники посилаються на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_7 не надали.

Позивачка ОСОБА_4 відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 не надала.

ЇЇ представник подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, проте не надіслав його копії іншим учасникам справи, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_4, та ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності у відповідній частині.

Зокрема, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка на час її приватизації відповідачами не перебувала у їх одноосібному правомірному користуванні, на цій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яким тривалий час користується позивачка, між колишніми власниками квартир у будинку з 1990 року склався певний порядок користування земельною ділянкою, земельна ділянка призначена для обслуговування багатоквартирного будинку, де проживають сторони, а тому за нормою ст. 42 ЗК України вона може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників.

Суд також зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення міської ради значиться рішення виконавчого комітету від 26 грудня 1995 року № 915/28/28, яке стосувалося іншої земельної ділянки.

Відмовляючи у позові в частині вимог про зобов’язання третьої особи скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з неправильності обраного позивачкою способу захисту порушеного права, передчасністю заявлених вимог, які спрямовані на покладення обов’язку на третю особу, а не на відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_4 проживає у квартирі №3 житлового будинку №22 по вул. Н. Кобринської, загальною площею 24,80 кв. м, яка належить їй на праві особистої власності, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 29 травня 1995 року (т. 1, а.с.15).

Вказана квартира складається із житлової кімнати, площею 18,70 кв. м та коридору площею 6,10 кв. м (т. 1, а.с.16). Позивачка зареєстрована за вказаною адресою з 01 березня 1953 року, що підтверджується довідкою КЖРЕП №5 від 06 квітня 2016 року (т. 1, а.с.18).

Житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,0808 га відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 26 грудня 1995 року №915/28, що підтверджується листом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР від 08 квітня 2016 року (т. 1, а.с.19).

Станом на 1990 рік, між співвласниками житлового будинку, а, саме, власниками квартир №1, №2 та №3 був встановлений порядок користування земельною ділянкою (т. 1, а.с. 19, 20). Вказаний порядок користування передбачав, що власники квартири №1 (літ. «А») користувались частиною земельної ділянки №1, власники квартири №2 (літ. «Б») користувались частиною земельної ділянки №2, за квартирою №3 (літ. «В») значилась частина земельної ділянки №3, тобто ОСОБА_4 користувалась тією частиною земельної ділянки, яка зазначена на схемі під №3. Зазначені обставини також підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, правдивість показань яких відповідачами не спростовано.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів за №915/28 від 26 грудня 1995 року та додатку до нього (т. 1, а.с.33-34) передано безоплатно у приватну власність громадянці ОСОБА_11 земельну ділянку по вул. Н. Кобринської, 22 в м. Чернівці площею 224 кв. м.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2013 року (т. 1, а.с.134), укладеного між продавцем ОСОБА_12 та покупцем ОСОБА_2, остання прийняла у власність земельну ділянку площею 0,0224 га.

Також згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2013 року (т. 1, а.с.137) ОСОБА_2 набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно висновку судового експерта ОСОБА_13 №18008 від 22 березня 2018 року за результатами земельно-технічної експертизи (т. 1, а.с.219-227) накладання земельної ділянки площею 0,0253 га на земельну ділянку, що згідно зі Схемою порядку користування земельною ділянкою мешканцями будинку №22 по вул. Н. Кобринської, станом на 1990 рік (т. 1,а.с.20) знаходиться в користуванні власника квартири №3 в житловому будинку №22 по вул. Н. Кобринської м. Чернівці, наявне. Площу накладання визначити не надається можливим у зв'язку з відсутністю на вказаній Схемі порядку користування будь-яких геометричних розмірів досліджуваної земельної ділянки. Сарай літ. «Г» та вбиральня літ. «Д» (літерування відповідає Схемі порядку користування земельною ділянкою мешканцями будинку №22 станом на 1990 рік) на момент проведення експертизи розташовані в межах земельної ділянки площею 0,0253 га.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 42 ЗК України (у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норми ст. 42 ЗК України випливає, що у разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини.

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. ст. 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Судом першої інстанції встановлено, що між співвласниками житлового будинку за адресою м. Чернівці, вул. Халтуріна (тепер – вул. ОСОБА_8), буд. № 22 протягом тривалого часу склався певний порядок користування прибудинковою територією.

Оскільки сторони є власниками квартир у триквартирному житловому будинку, який розміщений на прибудинковій території, наданій для обслуговування вказаного домоволодіння за адресою м. Чернівці, вул. Н. Кобринської (колишня вул. Халтуріна), буд. №22, а користування прибудинковою земельною ділянкою здійснюється за її цільовим призначенням співвласниками приватизованих квартир, колегія суддів погоджується з правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для передачі відповідачам у їх спільну сумісну власність спірної земельної ділянки площею 0,0253 га на підставі рішення 48 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №1164 від 27 березня 2014 року та пункту 7 в додатку №2 до пункту 2 вказаного рішення.

Також, як вбачається із оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття стало рішення виконавчого комітету №915/28 від 26 грудня 1995 року, згідно п.3 додатку 2 якого передано у безоплатну власність ОСОБА_11 зовсім іншу земельну ділянку площею 224 кв. м, в той час як площа земельної ділянки, переданої ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_2, становить 0,0253 га.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що судом першої інстанції не повинен братися до уваги висновок експерта № 18008 від 22 березня 2018 року з тих підстав, що схема-план порядку користування земельною ділянкою між мешканцями даного будинку станом на 1900 рік є неналежним доказом, оскільки така схема не була оформлена належним чином, не було затверджено меж таких земельних ділянок та такий план не погоджувався з відповідачами є необґрунтованими, оскільки даний план на той час визнавався мешканцями будинку та ними не оспорювався. Клопотань про проведення додаткової експертизи на спростування встановлених вищевказаним висновком експерта обставин, відповідачами не заявлялися.

У справі встановлено, що позивачка на час приватизації відповідачами спірної земельної ділянки користувалася нею, вона не була фактично вільною, що унеможливлювало передачу спірної земельної ділянки у власність відповідачів без наявності згоди позивачки.

Посилання відповідачки ОСОБА_5 на наявність протоколу погодження меж земельної ділянки від 2013 року є безпідставними, зважаючи на те, що судом першої інстанції встановлено, що підписуючи даний протокол, позивач вважала, що підписує погодження на добудову та реконструкцію будинку та горища відповідачів.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі наявних у справі доказів, яким дав належну оцінку.

ОСОБА_5 також посилається на неоскарження позивачкою державного акту про право приватної власності на землю, виданої на імя ОСОБА_11 (т. 1 , ас. 81), проте ця земельна ділянка не є предметом спору у справі.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, в т.ч. щодо користування позивачкою нерухомим майном, що розташоване на спірній земельній ділянці, були предметом розгляду в суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Вимоги про зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку позивачкою стосуються покладення такого обов’язку на Відділ з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, який не брав участі у справі як відповідач.

Такий обов’язок на відповідача може бути покладено у випадку, коли відповідач відмовляється вчинити відповідну дію.

Проте на такі обставини позивачка не посилалася й вони у справі відсутні.

Представник ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_4, посилався на порушення судом першої інстанції норми п. 2 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, відповідно до змісту якої у підготовчому засіданні суд вирішує питання про залучення співвідповідача, чого на думку заявника суд не зробив.

Такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки згідно з ч. 3 ст. 198 ЦПК України залучення співвідповідача до участі у справі можливе лише за клопотанням учасника справи, а такого клопотання ні позивачка ні її представник не заявляли.

Вимог саме про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а не про зобов’язання скасувати таку реєстрацію, як фактично заявлено, позивачка до Чернівецької міської ради не заявляла, а тому підстави для задоволення відповідних вимог до Чернівецької міської ради, що йдеться в апеляційній скарзі, відсутні.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та встановивши, що надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_2 відбулося з порушенням вимог діючого земельного законодавства, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Оскаржуване судове рішення ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності і розумності та відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування чи зміни.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 375 ЦПК України, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_4, та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови – 28 вересня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Н. Лисак

ОСОБА_14