Постанова № 77714425, 31.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року м. Чернівці

Справа №713/1133/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Андрушків С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження, заінтересована особа: боржник – ОСОБА_3, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2018 року, (головуючий у 1-й інстанції Пилип`юк І.В.),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Скаргу мотивовано тим, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року в справі №713/1455/17 усунуто перешкоди ОСОБА_1 щодо його участі у вихованні сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено ОСОБА_1 способи участі у житті сина, а саме: зобов’язано ОСОБА_5 надавати ОСОБА_1 можливість бачитися та спілкуватися з сином щотижня у вівторок з 16:00 год. до 19:00 год.; у четвер з 16:00 год. до 19:00 год. та у неділю з 11:00 год. до 14:00 год. у межах та поза межами місця проживання дитини.

На виконання вказаного рішення суду 8 травня 2018 року Вижницьким районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист №713/145/17, який ОСОБА_1 пред'явлено до примусового виконання, оскільки ОСОБА_5 продовжувала чинити перешкоди у спілкуванні з сином.

_____________

Провадження 22ц/794/1043/18 Категорія 59

Постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 24 травня 2018 року відкрито виконавче провадження №56465694 на виконання виконавчого листа №713/145/17.

У цей же день, 24 травня 2018 року державний виконавець здійснила виїзд за місцем фактичного проживання боржника й склала акт про те, що при виконанні виконавчого листа боржника зобов’язано усунути перешкоди скаржнику щодо участі у вихованні сина ОСОБА_4 Копія виконавчого листа вручена ОСОБА_5

Вказував, що державний виконавець Басюк А.В. не звернула увагу на те, що боржник не приховувала свого агресивного ставлення до нього як батька дитини, який має право на спілкування з нею відповідно до рішення суду й відкрито вчиняла дії, які демонструють її небажання виконувати остаточне судове рішення. Після неодноразових наполягань й переконань з боку державного виконавця Близнюк А.В. пообіцяла виконувати рішення суду.

29 травня 2018 року та 3 червня 2018 року відбулися його зустрічі з сином за місцем його проживання.

Постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 7 червня 2018 року закінчено виконавче провадження №56465694 по виконанню виконавчого листа №713/145/17.

Вважає вказану постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки державним виконавцем не було здійснено належного ефективного контролю за виконанням рішення суду з боку боржника. Фактичного виконання у повному обсязі рішення суду не відбулося, державний виконавець була відсутня під час його зустрічей з дитиною, хоча зобов’язана була здійснити виїзд на місце й контролювати хід виконання боржником виконавчого листа задля забезпечення дотримання його батьківських прав.

На даний час він не має можливості бачитися з сином та займатися його духовним та фізичним розвитком.

Просив визнати незаконною й протиправною постанову старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 7 червня 2018 року про закінчення виконавчого провадження №56465694 по виконанню виконавчого листа №713/145/17, виданого Вижницьким районним судом Чернівецької області 8.05.2018 року.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Посилається на те, що державний виконавець була відсутня при його зустрічах із сином, тобто неналежно здійснювала контроль за виконанням рішення суду, хоча зобов’язана була це зробити. Таким чином, державним виконавцем не було вжито всіх заходів для забезпечення фактичного виконання рішення суду, що призвело до систематичної неможливості реалізовувати свої батьківські права щодо спілкування з дитиною.

Також вказує, що при вирішенні даного спору пріоритетним є застосування норм міжнародного договору, яким є Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод», а не Закон України «Про виконавче провадження», який не відповідає положенням ст. 8 Конвенції.

Судом першої інстанції також неправильно застосовано положення ст. 452 ЦПК України, оскільки безпідставно стягнуто з нього в дохід держави судовий збір.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_5 та Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін як закону та обґрунтовану.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга

підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги на постанову про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця вчинені у межах його повноважень відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року по цивільній справі №713/1455/17 (провадження №2/713/616/17) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки і піклування Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області, про усунення перешкод щодо участі батька у вихованні дитини, який проживає окремо від неї.

Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_1 щодо його участі у вихованні сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначивши йому такі способи участі у житті сина: зобов'язано ОСОБА_5 надавати ОСОБА_1 можливість бачитися та спілкуватися з сином ОСОБА_4 щотижня у вівторок з 16.00 год. до 19.00 год.; у четвер з 16.00 год. до 19.00 год. та у неділю з 11.00 год. до 14.00 год. у межах та поза межами місця проживання дитини.

8 травня 2018 року Вижницьким районним судом видано виконавчий лист по вказаній цивільній справі.

На підставі даного виконавчого листа та заяви стягувача ОСОБА_1 від 22 травня 2018 року (надійшла до відділу ДВС 23.05.2018 року вх. №7294) постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 24 травня 2018 року відкрито виконавче провадження.

24 травня 2018 року старший державний виконавець Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 склала акт державного виконавця про те, що у присутності ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 нею зобов’язано боржника усунути перешкоди останньому щодо його участі у вихованні сина. Копія виконавчого листа вручена ОСОБА_5

Постановою державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 7 червня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №713/145/17 від 8.05.2018 року закінчено у зв’язку з повним фактичним виконанням. Копію постанови 7.06.2018 року за вих. №5694 надіслано сторонам виконавчого провадження та до Вижницького районного суду Чернівецької області.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов’язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, - і за її межами (ч. 1 ст. 18 ЦПК України).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано розділом VII ЦПК України.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 2 статті 448 ЦПК України cкарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону).

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 1 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 року №2832/5 станом на час винесення оскаржуваної постанови (07.06.2018 року)) передбачено, що виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.

Частиною першою ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як встановлено судом та не заперечується скаржником, державний виконавець після відкриття виконавчого провадження здійснила виїзд за місцем фактичного проживання боржника та склала акт, відповідно до якого повідомила боржника про необхідність усунення перешкод скаржнику щодо участі у вихованні сина. У подальшому періодично відбувалися його зустрічі з сином.

Виходячи із системного аналізу зазначених вище вимог закону, апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 винесена відповідно до закону та в межах його повноважень.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець у порушення вимог закону не була присутня при його подальших зустрічах із сином, на яких ОСОБА_5 продовжувала чинити перешкоди у їх спілкуванні, оскільки норми Закону України «Про виконавче провадження» не містять таких вимог до дій державного виконавця. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звертання скаржника письмово чи в іншому вигляді до державного виконавця у зв’язку з невиконанням боржником судового рішення.

Посилання апелянта на неналежне виконання ОСОБА_5 батьківських обов’язків та вчинення нею злочину по відношенню до дитини не стосуються предмета доказування у даній справі та обґрунтовано не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Разом з тим, судом першої інстанції з порушенням вимог закону вирішено питання щодо стягнення зі скаржника в дохід держави 704 грн 80 коп. судового збору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтями 3 і 4 Закону України «Про судовий збір» визначено об'єкти справляння судового збору, його розміри та перелік позовних заяв чи інших заяв, передбачених процесуальним законодавством, за подання яких судовий збір не справляється.

Слід зазначити, що провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід'ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, у якій провадження за скаргою не відкривається. За подання позовної заяви позивачем сплачено відповідний судовий збір.

У розділі VII ЦПК України та в Законі України «Про судовий збір» не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС позивачем, який є стягувачем.

Таке врегулювання є логічним з урахуванням того, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду, а позивачем уже сплачено судовий збір при зверненні до суду з позовом, або він мав пільги зі сплати такого збору.

Отже, судом необґрунтовано стягнуто судовий збір із ОСОБА_1 на користь держави.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням рішення про віднесення судових витрати по справі за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2018 року в частині стягнення судового збору скасувати, віднести судові витрати по справі за рахунок держави.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 9 листопада 2018 року.

Головуючий

Судді: