Постанова № 77714428, 30.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 року м. Чернівці

справа №716/351/16

провадження №22-ц/794/875/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря: Собчук І.Ю.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1Ф та його представник ОСОБА_2,

відповідач ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

представника Служби у справах дітей Чернівецької міської ради - ОСОБА_5

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 червня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги – Служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації Чернівецької області про визначення місця проживання дитини, ухваленого під головуванням судді Стрільця Я.С.,

встановив:

У березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Посилається на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_3. 11 серпня 2008 року шлюб між сторонами розірвано. У вказаному шлюбі, 06 травня 2005 року народився син – ОСОБА_7, який після розірвання шлюбу та на даний час проживає з відповідачкою.

Позивач не погоджується з тим, щоб син проживав з матір’ю, оскільки остання не може забезпечити його належним вихованням та розвитком, а також нормальних та безпечних для здоров’я дитини умов проживання.

На підставі викладеного, просив суд визначити місце проживання ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем, в с. Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа,що не заявляє самостійні вимоги – Служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації Чернівецької області про визначення місця проживання дитини відмовлено .

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1 Ф, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

При цьому вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому в позові та не прийняв до уваги бажання сина проживати з батьком, що суперечить правам та інтересам дитини, визначеним Конвенцією про права дитини та Декларацією прав дитини.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що проживаючи з матір’ю остання зможе надати кращі матеріальні умови, кращі можливості для духовного та фізичного розвитку дитини, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини ОСОБА_7 Крім того, дитина проживатиме в повноцінній сім’ї, з молодшою сестрою, з якого у останнього наявна психологічна прив’язаність та любов.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. 11 серпня 2008 року шлюб між ними розірвано.

06 травня 2005 року у сторін народився син ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії 1-МИ №004744, виданого 27 травня 2005 року виконавчим комітетом Репужинецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області. Після народження дитини і до розірвання шлюбу сторони разом із сином проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після розірвання шлюбу син став проживати з відповідачкою.

Частиною 1 статті 141 Сімейного кодексу України, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Таким чином, сторонами було самостійно визначено місце проживання малолітньої дитини з матір’ю.

З 2011 року у батьків виникали суперечки і сварки з приводу участі кожного із них у вихованні дитини та порядку побачення з дитиною.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

На даний час відповідачка ОСОБА_3 проживає без реєстрації місця проживання, разом із сином та донькою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також із ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, з яким зареєструвала шлюб, АДРЕСА_1.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 201 року, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зобов’язано останню не чинити перешкоди ОСОБА_1, а також ОСОБА_10 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 та участі у його вихованні за місцем їх проживання. Також визначено спосіб та порядок спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_10 з малолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом також встановлено, що позивач одноособово, без погодження із відповідачкою, звернувся до адміністрації навчального закладу Чернівецького багатопрофільного ліцею №4 із заявою про відрахування дитини та передачу його особистих документів, а тому із травня 2018 року до вересня 2018 року син проживав із батьком в с. Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області. Перед початком навчального процесу, а саме у вересні 2018 року дитина знову продовжила проживати разом із відповідачкою в м. Чернівці, що не спростовується сторонами.

Згідно висновку органу опіки та піклування Заставнівської районної державної адміністрації Чернівецької області від 08 червня 2018 року №01-39/21-1011, доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір’ю.

11 квітня 2018 року за заявою відповідачки практичним психологом Чернівецького багатопрофільного ліцею №4 проведено психодіагностичне обстеження малолітнього ОСОБА_7, за результатами якого батько дитини не завжди може дотримуватись своїх обов’язків по відношенню до нього через постійні виїзди на заробітки, дитина і надалі прагне спілкуватись з батьком, але бажає жити разом з матір’ю, ОСОБА_3 (а.с.51).

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання відповідачки з дитиною від 09 лютого 2018 року АДРЕСА_1, квартира має всі необхідні зручності. Для виховання та проживання дитини створено всі умови, є ліжко та іграшки, зроблено ремонт.

Згідно трудового договору від 01 червня 2018 року відповідачка працює у ФОП ОСОБА_11, має стабільний дохід, позитивно характеризується по місцю проживання та роботи.

З довідки Репужинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області №106 від 17 січня 2018 року, характеристики на ОСОБА_1, акту обстеження житлово-побутових умов від 05 березня 2018 року вбачається, що позивач характеризується позитивно, ніде не працює, є власником домогосподарства в с. Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області, проживає один в літній кухні, яка складається з однієї житлової кімнати та коридору, який розділений шторою. Також знаходиться житловий будинок, який не введений в експлуатацію. Вказані обставини підтвердив в суді апеляційної інстанції позивач, зокрема, зазначив, що будинок не газифікований, для життя ще не придатний.

Зокрема, судом встановлено, що позивач періодично виїжджає за кордон, зокрема в Росію, на заробітки. Поки йдуть судові процеси із його колишньою дружиною, він знаходиться в України. Цього не заперечував і сам позивач, так і його матір ОСОБА_10, яка допитувалась як свідок в суді першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що наявні у справі докази свідчать, що мати малолітнього сина ОСОБА_3 має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Також в суді апеляційної інстанції було заслухано думку малолітнього ОСОБА_7, який виявив бажання проживати разом із матір’ю.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції помилково керувався принципом 6 Декларації прав дитини, при цьому не врахувавши, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України, у той час як Конвенція про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України,однак, це не вплинуло на вирішення вказаного спору.

Суд першої інстанції, встановивши наявність належних матеріально-побутових умов для проживання дитини у матері, постійне місце роботи та джерело існування, у неї створені всі умови для проживання, виховання та розвитку малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, її позитивні характеристики з місць проживання та роботи, прихильність дитини до обох батьків, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 разом із матір'ю ОСОБА_3

При цьому суд першої інстанції врахував, що доказами у справі не доведено, що ОСОБА_3 зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, суд першої інстанції надав першочергове значення та оцінку саме найкращими інтересами дитини, врахувавши обставини спору.

Помилковими є твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не врахована та не прийнята до уваги думка дитини ОСОБА_7, оскільки судом в рішенні надана оцінка особистим поясненням дитини, однак, суд прийшов до висновку, що проживаючи з матір’ю, остання зможе надати кращі матеріальні умови та можливості для духовного та фізичного розвитку дитини, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини.

Факт забезпечення відповідачкою стабільного і безпечного середовища для проживання її дитини також було підтверджено ОСОБА_7, який надав особисті пояснення в суді апеляційної інстанції. Зокрема, зазначив, що однаково добре ставиться як до батька, так і до матері, однак, враховуючи його навчання саме в ліцеї в м. Чернівці, наявність тут друзів, він хоче проживати з мамою. В той же час бажає відвідувати у вихідні та святкові дні батька.

Щодо твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10, з яких вбачається, що будинковолодіння позивача складається не тільки з літньої кухні, а й з житлового будинку, то з цього приводу слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази наявності у власності ОСОБА_1 житлового будинку. З усних пояснень останнього слідує, що такий будинок в експлуатацію ним не зданий, не газифікований, для життя не придатний, отже, останнє не може розцінюватись судом, як житло, в якому може проживати дитина.

Помилковими є доводи апелянта, про те, що відповідачка чинила ОСОБА_1 перешкоди у поїздці сина в дитячий спеціалізований клінічний санаторій «Хаджибей» м. Одеса, що свідчить про невиконання свого материнського обов’язку по оздоровленню дитини. З цього приводу судом встановлено, що така проїздка була запланована з 02 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, тобто в період, який суперечить рішенню Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2011року, оскільки відповідно до вказаного рішення період для вивозу сина за межі Чернівецької області позивачу визначено з 01 липня по 15 липня та з 01серпня по 15 серпня. Більше того, в період поїздки в санаторій в дитини тривав навчальний процес в школі. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не розцінює таку поведінку відповідачки як порушення прав та інтересів позивача чи нехтування своїми обов’язками як матері.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на стан здоров’я дитини, зокрема проблем із зором, то суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що такі вади в дитини не набуті, а вроджені, тобто не є наслідком неналежного виконання батьками своїх обов’язків. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що матір пройшла із сином офтальмологічне обстеження в клініці «Оптика Люксор» в січні 2018 року, в тому числі купила йому лінзи.

Щодо посилання в апеляційній скарзі про притягнення відповідачки до кримінальної відповідальності, то слід зазначити, що постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 01квітня 2009 року останню звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 166 КК України, у зв’язку із зміною обстановки. Зокрема, цією ж постановою встановлено, що матір приділяє дуже велику увагу вихованню дитини, дбає про його фізичний та психічний розвиток. В дитячий садочок хлопчик приходить чистий, охайний, доглянутий. Мати підтримує тісний зв’язок з педагогами, постійно цікавиться, чим дитина займається в садочку, була присутня на відкритих заняттях, батьківських зборах (а. с. 80).

Більше того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували притягнення відповідачки з 2009 року по даний час до будь-якої відповідальності за неналежне виконання нею батьківських обов’язків відносно сина ОСОБА_7

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив довідку Чернівецького багатопрофільного ліцею № 4 від 23 травня 2018 року № 185, оскільки заклад освіти не встановив місце знаходження та причину неявки ОСОБА_7 в школі з 02 травня 2018року по 23 травня 2018 року. З цього приводу судом встановлено, що дитина перебувала у батька, який не забезпечив відвідування нею навчального закладу в м.Чернівці. В свою чергу позивач намагався забрати документи з ліцею і влаштувати сина в школу в с. Репуженці, Заставнівського району, Чернівецької області.

Твердження апелянта про недоведеність проживання відповідача та членів її сім’ї в АДРЕСА_2 спростовується довідкою ОСББ «Ентузіаст» від 10 квітня 2018 року та актом обстеження матеріально-побутових умов від 09 лютого 2018 року, складеного Службою у справах дітей Чернівецької міської ради.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і апеляційний суд повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі. Фактично доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням відповідачем норм чинного законодавства та обставин справи, які були предметом дослідження судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено - 07 листопада 2018 року.

Головуючий М.І. Кулянда

судді: А.І. Владичан

ОСОБА_13