Ухвала суду № 7771062, 18.11.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

                                                            Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

                                                                                Справа № 2а-3514/09/9/0170

18.11.09 м. Севастополь

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Омельченка В. А.,

суддів           Дадінської Т.В. , Дугаренко О.В.                      секретар судового засідання          Антонова Н.В.

за участю сторін:

представник позивача - Виробничого кооперативу "Скіф - 88"- не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. представник відповідача - Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК- не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК на постанову Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С. ) від 12.06.09 року по справі №2а-3514/09/9/0170

за позовом           Виробничого кооперативу "Скіф - 88" (вул. Павленко, 44, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95051)

до           Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК (вул. Бєлова, 2, с.Мирне, Сімферопольський район, Автономна РеспублікаКрим,97503)

Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2009р. по справі № 2а-3514/09/9/0170 позов Виробничого кооперативу «Скіф»до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сімферопольському районі АР Крим від 09.12.2008р. № 0001092301/1 та від 24.02.2009р. № 0001092301/2 про визначення Виробничому кооперативу «Скіф-88»податкового зобов’язання в розмірі 1444391,00 грн.

В основу постанови суду покладені висновки про те, що позивачем була здійснена уцінка основних фондів (тобто їх зменшення за самостійним рішенням), яку не можна розглядати як їх продаж та включати до податкових зобов’язань, адже ця уцінка не свідчить про ліквідацію нерухомого майна, знищення, розібрання або перетворення основного фонду, що розглядається як продаж таких основних фондів відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд також виходив з того, що у разі застосування даних бухгалтерського обліку для визначення розміру податкових зобов'язань платника податку на додану вартість, такі дані (в обов'язковому порядку) повинні бути порівняні із даними регістрів податкового обліку: книгами обліку продажу товарів (робіт, послуг), - для визначення розміру податкових зобов'язань платника податку; книгами обліку придбання товарів (робіт, послуг) - для визначення розміру податкового кредиту, на суму якого такий платник податків отримує право зменшити свої податкові зобов'язання за відповідний звітний період. У зв’язку з цим, суд дійшов висновку про те, що дані регістрів бухгалтерського обліку не можуть бути достатнім підтвердженням факту заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Не погодившись з вказаною постановою, Державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим по даній справі та ухвалити нове рішення, яким в позові Виробничому кооперативу «Скіф-88» відмовити повністю.

Апелянт вважає, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального права, зокрема п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Апелянт стверджує, що позивачем у порушення п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»не проведено донарахування податкових зобов’язань у сумі 737472,32грн. в результаті самостійно прийнятого рішення (згідно з експертною оцінкою ринкової вартості об’єкту) «Продбаза смт. Гвардійське», об’єкту незавершеного будівництва «Мотель на 300 місць, водолікувальні та цеху розливу мінеральної води»в с. Красна Зорька Сімферопольського району, що була виконана інститутом «Крим ГІІНТИЗ», а також згідно з наказом ВК «Скіф-88»№ 62 від 26.12.2007р.) про часткове списання у грудні 2007 року з балансу вартості об’єкту «Продбаза смт. Гвардійське»суми 3381231,62грн., та часткове списання у вересні 2006 року з балансу вартості об’єкта незавершеного будівництва «Мотель на 300 місць, водолікувальні та цеху розливу мінеральної води в с. Красна Зорька»суми 306330,00грн.

При цьому апелянт вказує, що у зв’язку з відсутністю прямої норми у Законі України «Про податок на додану вартість», яка б передбачувала списання або часткове списання балансової вартості об’єктів першої групи, було вказано саме п. 4.9 ст. 4 даного Закону як часткова ліквідація (списання) об’єкту, так як фактично відбулося зменшення балансової вартості об’єкту (як при списанні, так і при ліквідації). У зв’язку з цим, апелянт вважає, що зменшення балансової вартості об’єктів, будь то списання, ліквідація, уцінка за власним рішенням підприємства, необхідно розцінювати як реалізацію об’єкту, яка підлягає включенню до податкових зобов’язань.

          Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2009 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 18.11.2009 року о 10 годині 30 хвилин.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 18.11.2009 року, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що представник ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим приймає участь в іншому судовому засіданні.

Однак, судова колегія вважає, що не явка представника відповідача з причини участі в іншому судовому засіданні не може бути поважною причиною, оскільки Державна податкова інспекція в Сімферопольському районі АР Крим мала можливість забезпечити явку іншого представника.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

При розгляді справи в порядку ст.. 195 КАС України, судова колегія встановила наступне.

29.08 –16.09.2008р. Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим проведена планова виїзна перевірка Виробничого кооперативу «Скіф-88» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 30.06.2008р., за результатами якої складено Акт перевірки №1457/23-2/13776966 від 23.09.2008р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, яке виразилося у не проведенні корегування податкового кредиту на суму уцінки вартості об’єкту “Продбаза в пгт.Гвардійське” та водолікувального комплексу у с. Красна Зорька.

В акті перевірки зазначено, що оскільки ДПІ не має можливості встановити питому вагу матеріальних витрат у загальній вазі вартості уцінених об’єктів (документи до перевірки не надано), за даними перевірки проведено коригування податкового кредиту на загальну суму проведених уцінок:

листопад 2006 року –306330,00 грн. х 20% = 61266,00 грн.

грудень 2007 року –3381231,62 грн. х 20% = 676246,32 грн.

Вказані висновки ДПІ в Сімферопольському районі були покладені в основу податкового повідомлення-рішення №0000732301/0 від 03.10.2008р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1475024,00 грн., в тому числі 737512,00грн. основного платежу та 737512,00грн. штрафних санкцій.

Як свідчать матеріали справи, не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ в Сімферопольському районі.

За результатами розгляду даної скарги відповідачем винесено Рішення за №4907/10/31-0 від 05.12.2008р., яким скаргу позивача задоволено частково та скасовано штрафні санкції в сумі 30633,00 грн., що були застосовані на підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (а.с.31-35).

У даному рішенні ДПІ в Сімферопольському районі АРК також зазначено, що Виробничим кооперативом “Скіф-88” порушено п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає у не проведенні донарахування податкових зобов’язань у сумі 737472,32грн. в результаті самостійно прийнятого рішення про часткове списання у грудні 2007р. з балансу вартості об’єкту «Продбаза смт. Гвардійське»суми 3381231,62грн. та часткове списання у вересні 2006р. з балансу вартості об’єкту незавершеного будівництва «Мотель на 300 місць, водолікувальні та цеху розливу мінеральної води в с. Красна Зорька»суми 306330,00грн.

У зв’язку з цим, 09.12.2008р. ДПІ в Сімферопольському районі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001092301/1 про визначення позивачу податкового зобов’язання на суму 1444391,00грн., в тому числі 737512,00грн. основного платежу та 706879,00грн. штрафних санкцій (а.с.12).

В якості підстав його винесення у ньому вказано порушення позивачем п.п.7.4.1., 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 та п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до Державної податкової адміністрації в АР Крим, за результатами розгляду якої рішенням №346/10/25-023 від 11.02.2009р. ДПА в АРК залишила скаргу без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 09.12.2008р. –без змін (а.с.36-41).

У даному рішенні Державна податкова адміністрація в АР Крим зазначила про помилкове не відображення в акті перевірки порушення позивачем п.4.9. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим не було здійснено нарахування податку на додану вартість на загальну суму 737512,00 грн. (а.с.38).

У зв’язку з цим, за порушення Виробничим кооперативом “Скіф-88” пп.7.4.1., 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 та п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», 24.02.2009р. ДПІ в Сімферопольському районі винесено податкове повідомлення-рішення №0001092301/2 про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1444391,00грн., в тому числі 737512,00грн. основного платежу та 706879,00грн. штрафних санкцій (а.с.44).

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Виробничого кооперативу “Скіф-88” № 62 від 26.12.2007р. “Про оціночну вартість виробничої бази ВКО “Скіф-88” проведена уцінка об’єкту “Продбази в смт.Гвардійське в сумі 3381231,62 грн., вартість уцінки віднесено на зменшення додаткового капіталу ВКО “Скіф-88” (а.с.20).

Підставою для проведення уцінки стали данні Звіту про оцінку майна, складеного Базовим територіальним проектно-дослідницьким інститутом “КримГІІНТИЗ”, відповідно до якого ринкова вартість виробничої бази ВК “Скіф-88” по вул. Промисловій, 1 в смт. Гвардійське Сімферопольського району, визначена затратним шляхом, складає на 31.10.2007 з урахуванням ПДВ –3568000,00 грн.

Уцінка бази відображена в бухгалтерському обліку у грудні 2007 року: Д-т 10 “основні засоби” К-т 410/3 “пайовий капітал” - 3381231,62 грн. (а.с.24-25).

Згідно акту державної прийомної комісії з прийому в експлуатацію незавершеного будівництвом об’єкта – виробничої бази ВКО “Скіф-88”, об’єкт був прийняти в експлуатацію у 1996 році (а.с.68-72).

Також Базовим територіальним проектно-дослідницьким інститутом “КримГІІНТИЗ” проведено оцінку незавершеного будівництва мотелю на 300 міст, водолікувальні та цеху розливу мінеральної води в с.Красна Зорька Сімферопольського району. В результаті оцінки ринкова вартість майна без ПДВ склала 130446,00 грн. (а.с.26-28).

Уцінка об’єкту проведена в бухгалтерському обліку у вересні 2006 року: Д-т 33/25 “Незавершене будівництво” К-т “Інший капітал” - 306330,00 грн. (а.с.29-30).          Будівельні роботи по водолікарні в с.Красна Зорька припинені у листопаді 1992 року.

За визначенням пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке відповідно до п.1.11 ст. 1 Закону про ПДВ застосовується і для цілей цього Закону, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до положень ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. за N 288/4509), з наступними змінами і доповненнями (основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання) експлуатація/яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу (п. 16 ПБО 7).

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки – до складу витрат, крім випадків, наведених у п. 20 ПБО 7 (п. 19 ПБО 7).

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об'єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку) (п. 19 ПБО 8).

Втрати від зменшення корисності об'єктів основних засобів включаються до складу витрат звітного періоду із збільшенням у балансі суми зносу основних засобів, а щодо об'єктів основних засобів, відображених в обліку за переоціненою вартістю, – відображаються у порядку, передбаченому абзацом другим п. 20 ПБО 7 (п. 31 ПБО 7).

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі – Закон про ПДВ) встановлено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Згідно з п. 1.4 ст. 1 наведеного Закону продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. При цьому товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій емісії та погашення (п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

З наведеного вище вбачається, що проведення дооцінки (уцінки) основних фондів за власним рішення платника податків з метою приведення вартості об’єкта до відповідності з ринковою вартістю не може вважатися операцією, що підлягає оподаткуванню у розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджується судова колегія і з доводами відповідача про те, що таку уцінку, відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розцінювати як реалізацію об’єкту, вартість якої підлягає включенню до податкових зобов’язань.

При цьому судова колегія виходить з того, що відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Таким чином, даний пункт Закону містить вичерпний перелік господарських операцій, які для цілей оподаткування прирівнюються до поставки, а саме: 1) ліквідація основних виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням платника податку, 2) безоплатна передача особі, не зареєстрованій платником податку, 3) переведення основних фондів до складу невиробничих фондів.

Уцінка основних фондів до вказаного переліку не відноситься.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскільки вищенаведений перелік операцій, які для цілей оподаткування прирівнюються до поставки, є вичерпним, то розширеному тлумаченню він не підлягає, у зв’язку з чим вважає необґрунтованими висновки відповідача про те, що уцінка основних фондів прирівнюється до поставки та є підставою для нарахування податкових зобов’язань.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, в силу ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Так, як зазначено у п. 3.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України № 253 від 21.06.2001р. (в редакції наказу ДПА України № 247 від 27.05.2003р.) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758, податковий орган здійснює розрахунок суми податкового зобов'язання (визначає суму бюджетного відшкодування ПДВ) та складає податкове повідомлення, зокрема, у випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Отже, підставою для визначення податкового зобов’язання платнику податків та винесення податкового повідомлення-рішення законодавчо визначено акт перевірки.

Вказане підтверджується також тим, що відповідно до п. 1.6 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. N 327, акт –це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства (п. 1 5 Порядку).

В той же час, як свідчить акт перевірки №1457/23-2/13776966 від 23.09.2008р., при перевірці порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»ДПІ в Сімферопольському районі АРК не встановлювалось і податкове повідомлення-рішення №0000732301/0 від 03.10.2008р. виносилося відповідачем за виявлене порушення позивачем п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Про порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону ДПІ в Сімферопольському районі АРК зазначено лише у винесеному за результатами розгляду скарги позивача Рішенні за №4907/10/31-0 від 05.12.2008р.

Однак, відповідно до п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України № 93 від 03.03.1998р. (в редакції наказу ДПА України № 82 від 02.03.2001р.) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001р. за № 238/5429, Державна податкова адміністрація (інспекція) при розгляді скарги (заяви) платника податків перевіряє законність і обґрунтованість рішення (податкового повідомлення), що оскаржується.

Повноваженнями по виявленню нових порушень під час розгляду скарги платника податків державна податкова адміністрація (інспекція) не наділена, у зв’язку з чим судова колегія вважає безпідставними твердження відповідача про порушення ВК «Скіф-88»п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, перевіривши висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1 та 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судова колегія з ними не погоджується.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В свою чергу, в силу п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Посилаючись на вказані норми, ДПІ в Сімферопольському районі АРК дійшла висновку про те, що у зв’язку з уцінкою вартості об’єктів «Продбаза в смт. Гвардійське»та водолікувального комплексу у с. Красна Зорька у вересні 2006 року та грудні 2007, позивач повинен був у відповідних податкових періодах відкорегувати податковий кредит на суму уцінки, адже у попередніх періодах до податкового кредиту біли включені суми ПДВ виходячи з повної вартості вказаних об’єктів.

Судова колегія з даними висновками ДПІ не погоджується, оскільки, по-перше, згідно з абз. 2 п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначальним фактором для формування податкового кредиту при придбанні основних фондів та інших товарів є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Жодних доказів того, що вищевказані основні фонди не будуть використовуватися у господарській діяльності ВК “Скіф-88”, відповідачем не надано.

По-друге, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону визначає єдиний наслідок, якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів. В цьому разі, з метою оподаткування, такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною.

Проте, жодних положень про те, що у випадку уцінки основних фондів податковий кредит підлягає корегуванню у бік зменшення, даний Закон не містить.

Крім того, судова колегія виходить з того, що відповідно до п. 1.6., п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податкове зобов'язання –це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

За п. 1.7 даного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В свою чергу, відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі застосування даних бухгалтерського обліку для визначення розміру податкових зобов'язань платника податку на додану вартість, такі дані (в обов'язковому порядку) повинні бути порівняні із даними регістрів податкового обліку: книгами обліку продажу товарів (робіт, послуг), - для визначення розміру податкових зобов'язань платника податку; книгами обліку придбання товарів (робіт, послуг) - для визначення розміру податкового кредиту, на суму якого такий платник податків отримує право зменшити свої податкові зобов'язання за відповідний звітний період. А тому дані регістрів бухгалтерського обліку не можуть бути достатнім підтвердженням факту заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість, доказів правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не надано.

В силу ст.. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст..200, п.1 ч.1 ст.205, ст..ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2009р. по справі № 2а-3514/09/9/0170 – залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 листопада 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              В.А.Омельченко

Судді           підпис                               Т.В. Дадінська підпис                               О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя                                                                       В.А.Омельченко