Рішення № 77689711, 07.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року м.Київ справа № 810/4227/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірною відмову Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 року № 94 з 01.01.2012 року по 14.06.2017 року;

- зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату недоотриманих сум пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 року № 94, починаючи з 01.01.2012 року по 14.06.2017 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 відкрито провадження у справі, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.06.1985 по 27.12.1993 перебував у трудових відносинах із Сквирським АТП 11033, правонаступником якого згодом стало ВАТ «Сквира-Авто» на посаді водія автобуса. Після подій на Чорнобильській АЕС, у період з 19.06.1986 по 25.06.1986 позивача було відряджено до зони відчуження для участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач зазначає, що облік часу у той період в зоні аварії на Чорнобильській АЕС не вівся. Через дану тяжку і небезпечну для життя та здоров'я роботу, з 10.03.2006 позивач втратив професійну здатність на 80 %, внаслідок чого став інвалідом 2 групи, захворювання пов'язано із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 по справі № 2-279/2005р встановлено факт перебування позивача у період з 19.06.1986 по 25.06.1986 у відрядженні в м. Прип'ять Київської області, тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 21 годину в зоні відчуження.

Згодом, на підставі частини 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громада які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно первинних документів про заробітну плату позивача, а також враховуючи факти, встановлені вищезазначеним рішенням суду, відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» було видано позивачу довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 № 94. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 19.06.1986 по 25.06.1986 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 849 (вісімсот сорок дев'ять) руб. 78 коп.

Відповідно до зазначеної вище довідки від 06.04.2006 № 94 позивач отримував пенсію починаючи з 01.03.2006 і до 01.01.2012, однак в подальшому дізнався, що пенсію було перераховано відповідачем, що в свою чергу призвело до значного її зменшення.

14.06.2017 позивач письмово звернувся до відповідача із заявою № 574 про проведення перерахунку та виплати йому пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94.

Однак, листом № 32/Г-01 від 30.06.2017 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за його заявою. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 по справі № 2-279/2005 не містить зобов'язань щодо перерахунку пенсії, а отже відсутні підстави для обчислення пенсії за довідкою від 06.04.2006 № 94.

Вищезазначене управлінське рішення відповідача було оскаржено позивачем до суду. За результатом судового розгляду вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, а саме постановою Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 по справі № 376/2747/17, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 19.06.1986 по 25.06.1986 в сумі 849,78 крб., відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 14.06.2017 року.

У даному позові позивач вказує, що оскільки незаконність дій відповідача щодо перерахунку та припинення виплати пенсії позивачу згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» № 94 від 06.04.2006 було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також проаналізувавши практику Верховного суду України, яка склалась в подібних правовідносинах, останній вважає, що його право на отримання законного, справедливого та достойного розміру пенсії було порушено відповідачем саме з 01.01.2012 року, а отже і поновлення його права повинно бути здійснено за весь час, оскільки такі вимоги не мають строку позовної давності.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач знав, або міг знати про порушення його права на справедливий розмір пенсійного забезпечення ще у 2012 році, оскільки пенсійні виплати є періодичним платежем. Вказує, що позивач був повідомлений про те, що з 01.01.2012 року його пенсія обчислюється в мінімальному розмірі, а отже ним пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.

Також, у відзиві відповідачем висловлена позиція про те, що позивачем не надано доказів на спростування відомостей, зазначених у довідці, що була видана позивачу при первинному призначенні пенсії, а відомості в довідці від 06.04.2006 № 94 не підтверджено жодними первинними документами.

На думку відповідача, оскільки заробітна плата, нарахована відповідно до довідки від 06.04.2006 № 94, фактично не була виплачена позивачеві, перерахунок пенсії не може проводитися на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам.

У судовому засіданні по справі 02.10.2018 та 09.10.2018 представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, а також встановити судовий контроль за виконанням рішення.

При цьому, 10.10.2018 представник позивача подав письмове клопотання про продовження розгляду справи № 810/4227/18 у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні 09.10.2018 представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 31.07.2001 (а.с. 6-7).

Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 з 04.04.1986 по 14.08.1986 працював водієм на Сквирському автомобільному підприємстві 1103 (а.с.83-85).

Згідно посвідчення № НОМЕР_2, виданого Київською обласною державною адміністрацією 17.03.2006 року, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.9).

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, виданим Сквирським управлінням праці та соціального захисту населення 27.03.2009 (а.с.10).

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки № 260069 від 10.03.2006, Обласної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлено 80% втрати професійної здатності з 01.03.2006 довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі №2279/2005 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Сквирське районне управління Пенсійного фонду України в Київській області про встановлення факту тривалості робочого часу під час відрядження в зоні відчуження, заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 з 19.06.1986 по 25.06.1986 перебував у відрядженні в м. Прип'яті Київської області і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 21 годину в зоні відчуження (а.с.89).

На підставі вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, ВАТ «Сквира-Авто» позивачу видано довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 06.04.2006 № 94. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 19.06.1986 по 25.06.1986 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 849 (вісімсот сорок дев'ять) руб. 78 коп. (а.с.90).

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, як пенсіонер та отримує пенсію по інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У 2006 році позивач звернувся до Сквирського районного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок та виплату йому пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94, яка в оригіналі була надана разом із даною заявою.

З 20.04.2006 перерахунок пенсії позивачу було проведено з врахуванням заробітної плати відповідно до довідки про заробітну плату № 94 від 06.04.2006, розмір пенсії позивача після перерахунку з 01.03.2006 становив 3 216,71 грн., що підтверджується протоколом від 20.04.2006 № 1695 (а.с.119)

Однак згідно листа відповідача від 07.08.2018 року № 112/Щ-01, на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2012 року позивачу здійснено перерахунок пенсії за матеріалами пенсійної справи. Враховуючи те, що довідка була видана на підставі рішення суду та не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсії, підстав для обчислення пенсії за довідкою про заробітну плату, видану на підставі рішення Сквирського районного суду з 01.01.2012 року немає (а.с.26). На даній підставі нарахування пенсії за цією довідкою було припинено, доказів повідомлення позивача про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем не надано.

14 червня 2017 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 12.06.2017 №574, в якій просив повідомити, коли та на якій підставі було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1, що призвело до значного її зменшення. Також представник позивача у вказаній заяві просив провести перерахунок та поновити виплати пенсії ОСОБА_1 із заробітку згідно довідки відкритого акціонерного товариства «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94, починаючи з дня, коли було припинено виплату пенсії за вказаною вище довідкою і по день отримання даної заяви, з урахуванням вже виплачених сум. Заява також містила прохання подальші пенсійні виплати проводити на підставі довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94 (а.с.16).

Листом від 32/г-01 від 30.06.2017, Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку та поновленні виплати пенсії на підставі вищевказаної довідки, оскільки перевіркою, проведеною спеціалістами Управління, не стверджується місце проведення робіт та кількість відпрацьованих годин в зоні. Окрім того вказано, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005 не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсій, отже підстав для обчислення пенсії за довідкою про заробітну плату, виданою на підставі рішення суду, немає. Також у листі зазначено, що з 01.01.2012 пенсія обчислюється в мінімальному розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 1210 (а.с.17).

Вищезазначене управлінське рішення відповідача було оскаржено позивачем до суду. За результатом судового розгляду вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, а саме постановою Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 по справі № 376/2747/17, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 зобов'язано Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 19.06.1986 по 25.06.1986 в сумі 849,78 крб., відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 14.06.2017.

Оскільки незаконність дій Відповідача щодо перерахунку та припинення виплати пенсії Позивачу згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» № 94 від 06.04.2006 було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач вважає, що його право на отримання справедливого та достойного розміру пенсії було порушено відповідачем з 01.01.2012, а отже і поновлення його права повинно бути здійснено за весь час фактичної недоплати пенсії за вищевказаною довідкою, тобто з 01.01.2012 по 14.06.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 796-XII) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Відповідно до частини 1 статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Згідно з приписами частини 4 статті 15 Закону № 796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вказаного Порядку, у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.

Суд встановив, що позивач для підтвердження факту тривалості робочого часу та місця виконання робіт в зоні відчуження звернувся до Сквирського районного суду Київської області із відповідною заявою, адже облік робочого часу на той момент в зоні аварії на ЧАЕС не вівся, внаслідок чого табелі обліку робочого часу на підприємстві були відсутні.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005 було встановлено факт перебування позивача з 19.06.1986 по 25.06.1986 у відрядженні в м.Прип'яті Київської області, і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 21 годин в зоні відчуження.

Таким чином, обставини щодо періоду роботи позивача у зоні відчуження з 19.06.1986 по 25.06.1986 в м. Прип'ять Київської області і тривалість робочого часу позивача за час відрядження встановлено судовим рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, яке не було оскаржено відповідачем та набрало законної сили.

На підставі вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» позивачу видано довідку про заробітну плату від 06.04.2006 № 94. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 19.06.1986 по 25.06.1986 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 849 (вісімсот сорок дев'ять) руб. 78 коп.

Окрім того, на підставі наказу від 19.06.1986, ВАТ «Сквира-Авто» було видано позивачу маршрутний лист, в якому зазначено, що ОСОБА_1 у період з 19.06.1986 по 25.06.1986 перебував у відрядженні в м. Прип'ять, опис виконаних робіт: перевезення вахтових працівників (а.с.115).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованої Президією Верховної Ради СРСР 31 січня 1961 року, яка є чинною в Україні, Україна прийняла на себе зобов'язання заробітною платою рахувати будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах за виконану роботу або послуги працівникові.

Статтею 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Правилами статті 49 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Тобто, за загальним правилом видача довідок про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється підприємствами, установами та організаціями або їх правонаступниками.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що з 01.03.2006 позивачу виплачувалась пенсія згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94. Проте, в подальшому, починаючи з 01.01.2012 року, виплата пенсії на підставі цієї довідки була припинена та призначено її в мінімальному розмірі.

В оскаржуваній відмові щодо проведення перерахунку пенсії на підставі довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94 та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005 не дає право на підвищену оплату праці в зоні відчуження та не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсій.

Суд наголошує, що за приписами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.

Так, наприклад, у рішенні від 09.11.2004 «Справа «Науменко проти України»» Європейський суд з прав людини вважає, що обставини даної справи схожі з обставинами справи «Рябих проти Росії» (заява №52854/99, рішення від 24.07.2003), де у відповідній частині було вирішено: «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи».

У справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України (рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002) Європейський Суд наголосив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд, зважаючи на принципи здійснення правосуддя, зокрема, обов'язковості судових рішень, відмічає, що відповідачем не надано доказів оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, чи інших допустимих і належних доказів щодо цього.

Більш того, суд акцентує особливу увагу на тому, що дане судове рішення було враховано при перерахунку та нарахуванні пенсії позивача з 01.03.2006 по 31.12.2011 включно, тобто більше 5 років поспіль.

Суд зазначає, що довідка відкритого акціонерного товариства «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94, яка видана з врахуванням фактів, встановлених рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, не була визнана судом незаконною, недійсною або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.

При цьому суд враховує, що відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували факт того, що відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» не було проведено доплату позивачу коштів згідно рішення Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005.

При цьому суд звертає увагу на інші беззаперечні докази перебування позивача у зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а саме:

- виписку з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки № 260069 від 10.03.2006, Обласної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлено 80% втрати професійної здатності з 01.03.2006 довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11-12);

- посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_2 від 17.03.2006 року, видане Київською обласною державною адміністрацією позивачу (а.с.9).

Суд наголошує, що відповідач, не будучи органом, який є компетентним та уповноваженим встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебирає на себе не властиві йому повноваження ставити під сумнів чинні, не скасовані, не визнані недійсними офіційні документи, які свідчать про особисту участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нехтуючи правом особи, яка жертвуючи власним здоров'ям, виконувала свій громадянський обов'язок перед державою.

Отже, суд переконаний, що обов'язок збереження всіх первинних бухгалтерських документів за 1986 рік, зокрема, документів щодо виплати заробітної плати та відрядження позивача у зону відчуження, за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров'я, причинний зв'язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентним органами, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання належного рівня пенсійного та соціального забезпечення як такого.

Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України про те, що невід'ємною складовою підстав та порядку перерахунку пенсії є беззаперечне підтвердження відомостей, що містяться в довідці про заробітну плату, відповідними первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання (постанови від 04.11.2015 у справі №539/4466/14-а та від 15.12.2015 у справі №2-а/576/29/14), суд наголошує, що тривалість робочого дня позивача та місце виконання роботи підтверджено рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005, яке набрало законної сили, не було оскаржено відповідачем у справі та застосовувалось при нарахуванні пенсії позивачу в період з 01.03.2006 по 31.12.2011.

У зв'язку з вищенаведеним, суд також відхиляє посилання відповідача і на постанову Держкомпраці СРСР і секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986, якою для працівників, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, встановлено 6 годинний робочий день при 6-денному робочому тижні.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачу була подана відповідна довідка для перерахунку (розрахунку) пенсії, з якої вбачається, що позивачу була виплачена заробітна плата за роботу в зоні ЧАЕС, а також установлений Сквирським районним судом Київської області від 03.03.2005 у справі № 2-279/2005 факт роботи позивача у зоні відчуження з 19.06.1986 по 25.06.1986 та відповідна кількість відпрацьованих щоденно годин, суд вважає, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії за довідкою ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 року № 94.

Підсумовуючи, суд зазначає, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 року по справі № 376/2747/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 року, вже було надано правову оцінку діям відповідача щодо відмови у розрахунку пенсії з врахуванням довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 06.04.2006 № 94, а саме визнано такі дії незаконними та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії починаючи з 14.06.2017, з врахуванням вже виплачених сум.

На думку суду, аналогічні порушення соціальних прав позивача були допущені відповідачем починаючи з 01.01.2012 року до 14.06.2017 року, внаслідок чого таке право підлягає поновленню.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду, суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу здійснювалося нарахування пенсії з урахуванням спірної довідки ВАТ «Сквира-Авто» № 94 від 06.04.2006, однак в подальшому з 01.01.2012 виплату пенсії на підставі цієї довідки було припинено.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що передбачено частиною 3 статті 122 КАС України.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права.

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх зокрема у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані а їх обмеження не допускаються, крім випадків передбачених Конституцією України.

Згідно частини 2 статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нарахування суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що оскільки позивач починаючи з 01.01.2012 року щомісячно недоотримував суми пенсії, на виплату яких він мав право з вини відповідача, то позивач в даному випадку не обмежений будь-яким строком щодо звернення до суду з позовом про виплату йому своєчасно не отриманої пенсії з врахуванням вже виплачених сум.

Дослідивши обставини спірних правовідносин по даній справі, суд дійшов висновку щодо необхідності застосовування положення частини 3 статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду слід керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, в Законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини 3 статті 122 КАС України в системному зв'язку з положеннями частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» випливає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17; адміністративне провадження № К/9901/2128/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відмова Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 № 94 з 01.01.2012 по 14.06.2017 є протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до довідки Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області вих.№1426 від 06.11.2018 борг по перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 14.06.2017 по 31.03.2018, проведеному на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017, становить 72765,98 грн., включено у відомість на квітень 2018 року та виплачено 04.04.2018.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що фактична виплата пенсії відповідачем позивачу на підставі судового рішення Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 була проведена 04.04.2018, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу компенсації втрати частини доходу з 14.06.2017 року по дату фактичної виплати сум недоотриманого доходу за постановою Сквирського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 р. у справі №376/2747/17, а саме по 04.04.2018.

Представником позивача було заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення по даній справі. Дане клопотання обґрунтоване обов'язковістю судових рішень для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Зазначає, що оскільки позивач є особо з 2-ю групою інвалідності то останній потребує значних коштів на належне підтримання стану свого здоров'я. Просить встановити Сквирському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Київської області 30-тиденний строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Згідно приписів статті 129 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, що передбачено положенням частини 1 статті 382 КАС України.

Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку про його задоволення з підстав та мотивів, вказаних позивачем.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною відмову Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 № 94 з 01.01.2012 по 14.06.2017.

3. Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату недоотриманих сум пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 06.04.2006 № 94, починаючи з 01.01.2012 по 14.06.2017, з урахуванням вже виплачених сум.

4.Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу з 14.06.2017 року по дату фактичної виплати сум недоотриманого доходу за постановою Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 у справі №376/2747/17, а саме по 04.04.2018.

4. Зобов'язати Сквирське об'єднане управлінню Пенсійного фонду України Київської області протягом 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 07.11.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.