Постанова № 7758684, 14.01.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.01.10Справа №2а-10446/09/8/0170 (13:52)

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі МалярК.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована організація "Автобитгаз"

до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача: Ключник Олександр Степанович, довіреність № б/н від 11.01.10

від відповідача: Крекотинь Ганна Миколаївна, довіреність № 50 від 15.09.09

Сутність спору: Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована організація «Автобитгаз» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Феодосії, в якому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Феодосії № 0001172301/0 від 25.08.2009р.

Позивач вважає, що він обґрунтовано та правомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2008 року 20179,60грн. за податковими накладними, які надійшли із запізненням, а саме: № 06-12-12 від 06.12.2007р. від ПВГП «Автотранс» та № 1343 від 31.01.2008р. від ТОВ «ТНК-ВР-Комерс», оскільки за ним, як за платником податків, відповідно до п. 5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., закріплено право уточнення показників податкових декларацій протягом 1095 днів. Крім того, позивач вказує, що згідно із роз’ясненнями, що містяться у листі ДПА України від 10.08.2006р. №8799/6/16-1515-10, суми ПДВ по податковим накладним, отриманим із запізненням (за умов виконання норм п.п. 7.4.1 Закону), включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримані податкові накладні.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.09.2009р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10446/09/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (а.с. 74-75). На думку ДПІ в м. Феодосії, включення сум ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненнями, до складу податкового кредиту звітного періоду, на який припадає дата отримання податкової накладної, є порушенням норм п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до яких датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На думку ДПІ в м. Феодосії, з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. слідує, що податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобов’язань продавця, тобто в момент її складання.

Відповідач також стверджує, що від ТОВ «Спеціалізована організація «Автобитгаз» відповідно до встановленого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» порядку до ДПІ не надходило заяви про включення сплачених сум до складу податкового кредиту, а Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, на думку відповідача, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (у тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, вважається, що ним ухвалено рішення не формувати податковий кредит з використанням відмічених сум податку.

06.01.2010р. позивач надав суду пояснення, в яких зазначив, що у період з 04.07.2008р. по 31.07.2008р. ДПІ у м. Феодосії була проведена перевірка позивача, за результатами якої складено акт перевірки № 2140/23-1/31997426 від 07.08.2008р., де відображено, що у порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «СО «Автобитгаз» безпідставно, без наявності податкових накладних включило до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість за придбаний товар саме по податковій накладній ПВГП «Автотранс» № 06-12-12 від 06.12.2007р. на суму 16230грн. та по податковій накладній ТОВ «ТНК-ВР-Комерс» № 1343 від 31.01.2008р. на суму 3949,60грн. За результатами вказаної перевірки позивача було притягнуто до відповідальності за те, що на час перевірки податкові накладні були відсутні. Але у зв’язку з тим, що в наступному вказані накладні були знайдені, позивач вважає, що він правомірно, на підставі вимог п.п. 7.4.5, 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та листів ДПА України від 10.08.2006р. № 8799/6/16-1515-10 і № 15155/7/16-1517-10 включив вказані накладні до складу податкового кредиту. (а.с. 83)

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована організація «Автобитгаз» має статус юридичної особи з 05.08.2002р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 № 440293, виданим виконавчим комітетом Феодосійської міської ради АР Крим (а.с. 14) та Статутом ТОВ «Спеціалізована організація «Автобитгаз» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 05.12.2008р., номер запису 11451050005000257 (а.с. 5-13).

23.07-05.08.2009р. ДПІ в м. Феодосії АР Крим проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Спеціалізована організація «Автобитгаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 1958/23-1/31997426 від 10.08.2009р. (а.с. 20-55).

Як зазначено в акті, перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, зі змінами і доповненнями, яке виразилося у заниженні чистої суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 20180,00грн., в тому числі за жовтень 2008р. на суму 20180,00грн. (а.с. 40).

Даний акт перевірки було покладено ДПІ в м. Феодосії в основу податкового повідомлення-рішення № 0001172301/0 від 25.08.2009р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 30270,00грн., в тому числі 20180,00грн. основного платежу та 10090,00грн. штрафних санкцій (а.с. 19).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Спеціалізована організація «Автобитгаз» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У п. 3.2.3 акту перевірки № 1958/23-1/31997426 від 10.08.2009р., покладеного в основу спірного податкового повідомлення-рішення, зазначено, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р. встановлено його заниження на суму 20180,00грн., у тому числі за жовтень 2008р. на суму 20180,00грн. внаслідок порушень, описаних у п. 3.2.2 даного акту перевірки (а.с. 32).

В свою чергу, у п. 3.2.2 акту перевірки відображено, що за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р. ТОВ «Спеціалізована організація «Автобитгаз» задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 2266009,00грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2008р. по 31.03.2009р. встановлено його завищення за жовтень 2008р. на суму 20179,60грн. (а.с. 30).

За висновками ДПІ в м. Феодосії, вказане порушення полягає у неправомірному включенні до податкового кредиту за жовтень 2008р. сум ПДВ по податковим накладним №06-12-12 від 06.12.2007р. від ПВГП «Автотранс» на суму 97380,00грн., в тому числі ПДВ 16230,00грн., а також № 1343 від 31.01.2008р. від ТОВ «ТНК-ВР-Комерс» на суму 23697,60грн., в тому числі ПДВ 3949,60грн.

На думку ДПІ в м. Феодосії, позивачем при цьому порушено п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., відповідно до якого податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Таке звернення дає право отримувачу товарів (послуг) на включення сплачених постачальнику сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідач також вважає, що законом не передбачена можливість для платника приймати самостійне рішення про відстрочку свого права на отримання податкового кредиту після дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, на думку ДПІ, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Суд вважає вказані висновки ДПІ безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства України з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2006р. між ТОВ «ТНК-ВР Комерс» (Постачальник) та ТОВ «СО «Автобитгаз» (Покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 0119-06/П, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов’язався передати, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити нафтопродукти на базисі поставки, в кількості, за номенклатурою, цінам та строкам поставки згідно з умовами Договору та Додатків до нього, що є невід’ємною частиною договору (а.с. 121-126).

В силу п. 7.1 даного договору Покупець зобов’язався здійснити стовідсоткову попередню оплату Товару (в тому числі ПДВ) не пізніше 2-х робочих днів з моменту отримання від Постачальника рахунку-фактури, виставленого на підставі відповідного Додатку до даного Договору.

Як свідчать матеріали справи, до даного договору сторонами були укладені додаткові угоди від 23.03.2007р., № 1 від 31.12.2006р., від 25.12.2007р., додаток № 33 від 08.01.2008р. та № 34 від 10.08.2008р. (а.с. 127-131).

Банківськими виписками за 10.01.2008р. та за 11.01.2008р. підтверджується перерахування позивачем коштів ТОВ «ТНК-ВР-Комерс» за вказаним договором (а.с. 118-119).

З матеріалів справи також слідує, що 31.01.2008р. ТОВ «ТНК-ВР-Комерс» виписана податкова накладна № 1343 на суму 23697,60грн., в т.ч. ПДВ 3949,60грн. (а.с. 62).

Крім того, 20.02.2007р. між ПВГП «Автотранс» (Продавець) та ТОВ «СО «Автобитгаз» (Покупець) укладено договір № 20-02-1, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов’язався передати Покупцю, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ скраплений на умовах даної угоди (а.с. 132)

На день підписання договору газ скраплений відпускається за ціною 2133,33грн. за тону, крім того ПДВ 426,67грн. Всього відпускна ціна газу скрапленого складає 2560,00грн. за тону. (п. 4.1 договору).

У п. 5.1 даного договору сторони дійшли згоди про те, що оплата здійснюється на підставі рахунків-фактур Продавця протягом 2 днів після відвантаження кожної партії.

Банківською випискою за 10.12.2007р. підтверджується перерахування позивачем коштів ПВГП «Автотранс» за вказаним договором (а.с. 120).

З матеріалів справи слідує, що 06.12.2007р. ПВГП «Автотранс» виписана податкова накладна № 06-12-12 на суму 97380,00грн., в т.ч. ПДВ 16230,00грн. (а.с. 63).

Судом встановлено, що 04.07-31.07.2008р. ДПІ в м. Феодосії АР Крим була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р., за результатами якої складено акт перевірки № 2140/23-1/31997426 від 07.08.2008р. (а.с. 84-110).

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, яке виразилося у заниженні податку на додану вартість на суму 20180грн., в тому числі у грудні 2007р. на суму 16230грн. та січні 2008р. на суму 3950грн. (а.с. 110).

При цьому, як зазначено у п. 3.1.5 вказаного акту, перевіркою встановлено, що у порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «СО «Автобитгаз» включені до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість за придбаний товар: у ПВГП «Автотранс» (податкова накладна № 06-12-12 від 06.12.2007р. на суму 97380грн, в т.ч. ПДВ 16230грн., операція була відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за грудень 2007р. під № 4) та у ТОВ «ТНК-ВР-Коммерс» (податкова накладна № 1343 від 31.01.2008р. на суму 23697,60грн., у т.ч. ПДВ 3949,60грн., операція відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2008р. під № 6), в той час як вказані накладні у позивача на момент проведення перевірки були відсутні (а.с. 102).

П.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вказаний акт перевірки було покладено в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Феодосії № 0001092301/0 від 18.08.2008р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 30270,00грн., в тому числі 20180,00грн. основного платежу та 10090,00грн. штрафних санкцій (а.с. 111).

В судовому засіданні позивач пояснив, що визначене у даному податковому повідомленні-рішенні податкове зобов’язання з ПДВ було своєчасно та в повному обсязі ним сплачено, що не заперечувалось відповідачем по суті.

Ч. 3 ст. 72 КАС України визначає, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З вищенаведеного слідує, що попередньою перевіркою (акт № 2140/23-1/31997426 від 07.08.2008р.) ДПІ в м. Феодосії дійшла висновки про неправомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за спірними податковими накладними № 06-12-12 та № 1343 у грудні 2007р. на суму 16230грн. та січні 2008р. на суму 3950грн. внаслідок їх фактичної відсутності на підприємстві позивача, що не заперечувалось і позивачем по суті.

В той же час, судом встановлено, що згідно з Реєстром отриманих та виданих податкових накладних № 10 за жовтень 2008р., який ведеться позивачем, вищевказані податкові накладні отримані ним тільки 01.10.2008р. – від ПВГП «Автотранс» № 06-12-12 (ПДВ 16230,00грн.) та від ТОВ «ТНК-ВР-Комерс» № 1343 (ПДВ 3949,60грн.) (а.с. 76).

Їх фактичне отримання у жовтні 2008р., як слідує з матеріалів справи та пояснень позивача, і стало підставою для включення сплачених сум ПДВ в загальному розмірі 20180,00грн. до податкового кредиту саме у жовтні 2008р.

В той же час, при проведенні ДПІ в м. Феодосії перевірки позивача 23.07-05.08.2009р., висновки якої покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту за жовтень 2008р. суми ПДВ в розмірі 20180,00грн. у зв’язку з тим, що підприємство формувало податковий кредит у податковому періоді, в якому отримувало від контрагентів податкову накладну, час отримання якої не співпадав з датою її складання, тобто формування податкового кредиту відбувалось не за правилом першої події, встановленим у п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд вважає, що вказані висновки ДПІ в м. Феодосії є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

Так, у п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної – вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Аналогічне положення закріплено і в листі ДПА України від 10.08.2006р. №15155/7/16-1517-10.

При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить.

Не навів такої норми і відповідач по справі.

В той же час, п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків.

Відповідно до п. 2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч.2 ст.19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст.13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, оцінивши доводи відповідача про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач до податкової декларації з ПДВ відповідний звітний період (жовтень 2008р.) не надавав заяви до ДПІ в м. Феодосії зі скаргою на постачальників за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Ч. 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обов’язок платника податків – отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.

До того ж, виходячи з даної норми, вона подається до податкової декларації за той звітний податковий період, коли до податкового кредиту включені суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.

В даному ж випадку позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту того звітного періоду, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні (жовтень 2008р.), у зв’язку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що факт отримання спірних податкових накладних саме у тому звітному періоду, в якому на їх підставі було сформовано податковий кредит (жовтень 2008р.), підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром отриманих податкових накладних, а отже, суд вважає, що позивачем податковий кредит сформовано правильно – датою отримання податкових накладних, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В той же час, як свідчать матеріали справи та відображено в акті перевірки, в даному випадку спірна сума податкового кредиту в розмірі 20180,00грн. підтверджується належним чином оформленими та складеними платниками ПДВ податковими накладними №1343 від 31.01.2008р. та № 06-12-12 від 06.12.2007р. (а.с. 62-63).

Вказані податкові накладні були досліджені працівниками контролюючого органу, але неправомірно не були прийняті до уваги у зв’язку тим, що звітний період, в якому вони були отримані позивачем та на їх підставі було сформовано податковий кредит, не співпадає зі звітними періодами, коли вони були складені.

Як встановлено судом, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, ДПІ в м. Феодосії була встановлена неправомірність формування податкового кредиту (акт перевірки № 2140/23-1/31997426 від 07.08.2008р.) і донараховане позивачу податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі 30270,00грн., в тому числі 20180,00грн. основного платежу та 10090,00грн. штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням ДПІ в м. Феодосії № 0001092301/0 від 18.08.2008р., сплачено ним в повному обсязі, що свідчить про відсутність подвійного включення позивачем спірної суми ПДВ до податкового кредиту різних звітних періодів.

Доказів зворотного ДПІ в м. Феодосії суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму 20180,00грн. на підставі податкових накладних № 06-12-12 від 06.12.2007р. та № 1343 від 31.01.2008р. фактично позбавляють позивача на формування податкового кредиту на підставі належно оформлених та отриманих ним податкових накладних, що не ґрунтується на чинному податковому законодавстві України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Враховуючи повноваження суду, визначені ст.162 КАС України, суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, а не визнати його недійсним.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх дій суду не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.

У зв’язку зі складністю справи, судом 14.01.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 19.01.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Феодосії Автономної Республіки Крим №0001172301/0 від 25.08.2009р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована організація «Автобитгаз» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Геологічна. 20, код ЗКПО 31997426) 3,40грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                         Кушнова А.О.