Рішення № 77576869, 30.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №521/6199/18

Провадження № 2/522/6779/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року м.Одеса

Приморський районний суд м.Одеси

в складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.04.2018 року звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 42 640,71 грн. за кредитним договором №б/н від 20.03.2008 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору №б/н від 20.03.2008 року, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 7 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на дані умови, що підтверджується тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов’язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти. Відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього станом на 28.02.2018 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 42 640,71 грн. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14.05.2018 року зазначену справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

08.06.2018 року зазначена справа надійшла до Приморського районного суду м. Одеси та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілена на суддю Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 12.06.2018 року справу було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження на 13.07.2018 року.

У судове засідання 13.07.2018 року учасники справи не з’явилися, розгляд справи було відкладено на 06.09.2018 року.

Ухвалою суду від 13.07.2018 року закрите підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті на 06.09.2018 року.

05.09.2018 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4, згідно якої просив застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності. Додатково зазначив, що строк дії платіжної картки сплив в 2011 році, а позов заявлений в 2018 році.

У судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_5 позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк» підтримала, просила їх задовольнити. Надала до суду відповідь на заяву сторони відповідача про застосування строків позовної давності. Посилалась на те, що згідно умов договору, а саме, п.9.12 УіП договорів діє впродовж12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі вказаного строку одна із сторін не проінформує іншу, про припинення дії кредитного договору, він автоматично лонгується на такий же строк. У задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, представник позивача просила відмовити.

На питання головуючого по справі представник ПАТ «ПриватБанк» пояснила, що ОСОБА_2 отримав кредит і не здійснив жодного платежу. Також зазначила, що картка дійсно надавалася на 3 роки, тобто до 31.03.2011 року, проте сторони не проінформували один одного про припинення договору, тобто зазначений договір весь час пролонговувався кожного року.

У судове засідання з’явився представник відповідача ОСОБА_4 просив у задоволенні позову ПАТ «ПриватБанк» відмовити. Також у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав пропущеного строку позовної давності, зазначив, що картка була видана на строк три роки і цей строк сплив у 2014 році, однак зазначений позов був пред’явлений лише у 2018 році, також вказав, що з цього приводу є судова практика, а саме, постанови Верховного Суду України від 19.03.2014 року та 18.06.2014 року по платіжним карткам, та постанова ОСОБА_6 Верховного Суду від 28.03.2018 року. На питання представника ПАТ «ПриватБанк», представник відповідача зазначив, що кінцевий термін повернення відповідає терміну дії картки. Строк позовної давності застосовується до зобов’язань по договору, а не до строку дії договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, які були присутні у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 20.03.2008 року у вигляді заяви ОСОБА_2, позивач отримав кредит у розмірі 7 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк свої зобов’язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти, які були отримані позичальником.

Відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього станом на 28.02.2018 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої склала 42 640,71 грн., яка складається з наступного:

- 6 993,70 грн. – заборгованість за кредитом;

- 25 125,48 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом;

- 8 252,92 грн. – заборгованість за пенею та комісією;

А також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 250 грн. – штраф (фіксована частина);

- 2018,61 грн. – штраф (процентна ставка).

ОСОБА_7 відповідач від добровільного виконання зобов’язань за кредитним договором ухиляється, банк 13.04.2018 року звернувся до суду з дійсним позовом.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на три роки – 20 березня 2011 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 20.03.2011 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Починаючи з 20 березня 2011 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

ОСОБА_6 Верховного Суду у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12 висловила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Між тим, із розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позову, суд вбачає, що банком нараховані проценти за користування кредитом до 28.02.2018 року (включно), незважаючи на те, що строк дії картки закінчився 20.03.2011 року.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність щодо неустойки (пені та штрафу).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У цій справі сторони погодились, що строк дії договору відповідає строку дії картки, до 20.03.2011 року.

Позовна заява була підписана представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_8 23.03.2018 року та отримана судом 13 квітня 2018 року.

Дія кредитної картки закінчилася в останній день 20.03.2011 року, доказів про те, що відповідач отримав нову картку на новий строк позивачем не надано.

Представника позивача заявив до суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України (ст. 60 ЦПК України 2004 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-2469цс16, у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

У цій справі, позивач (ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») повною мірою володів необхідною інформацією стосовно клієнта (відповідача по справі), який уклав з Банком відповідний договір, у т.ч. стосовно строку дії кредитної карти, розміру непогашеної заборгованості тощо. А відтак, з 20 березня 2011 року ОСОБА_7 довідався про закінчення строку дії банківської карти, виданої відповідачу, і порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_7 з 20 березня 2011 року мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту, проте до суду звернувся лише у квітні 2018 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування якої просив відповідач, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

З урахуванням викладеного, згідно ст. 141 ЦПК України і підстав для стягнення судових витрат з відповідача також не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 15-16, 251-253, 256-261, 266, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625, 626, 629, 631, 638, 639, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 01.11.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.