Рішення № 77573475, 01.11.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 01.11.2018

Справа № 320/5376/18

Провадження № 2-о/320/636/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Редько О.В.

за участі:

секретаря – Колеснікової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, ОСОБА_2 ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов’язку військової служби 14 червня 2014 року у м. Луганськ Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 проти України.

Заяву мотивовано тим, що її чоловік ОСОБА_4 загинув при виконанні обов’язку військової служби 14 червня 2014 року у м. Луганськ Луганської області Україна. Вважає, що внаслідок саме військової агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 на території Луганської області було порушено невід’ємне право на життя її чоловіка, передбачене ст. 27 Конституції України та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Встановлення юридичного факту загибелі чоловіка саме у результаті збройної агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3, породжуватиме для неї юридичні наслідки - виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора, якою є ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Заявник у судове засідання не з’явилася, суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні заяви наполягає.

Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Посольства ОСОБА_2 ОСОБА_3 в Україні) в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному з’ясування обставин справи, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому у цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Між заявницею та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований 14.02.1998 року відділом РАГС м. Мелітополя Запорізької області, актовий запис №79, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії 1-ЖС №025079 /а.с.22/

28.07.2014 ОСОБА_1 за №372 видана довідка ТВО командира військової частини А3840 про те, що її чоловік ОСОБА_4 у період з 30.05.2014 по 14.06.2014 приймав участь у антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей /а.с.71/.

ОСОБА_4 помер 14.06.2014 у м. Луганськ Луганської області, Україна про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії І-ЖС №302223 від 25.07.2014 /а.с.99/.

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть № 398/ЛЕ-29 від 24.07.2014 року, ОСОБА_4 помер 14.06.2014 року в м. Луганськ, Луганської області, Україна /а.с.100-101/.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку з захворюванням, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2106 від 29.07.2014 травми та причина смерті ОСОБА_4 14.06.2014 року дійсно пов’язані з виконанням обов’язків військової служби /а.с.102/.

Згідно копії витягу з наказу Командира військової частини А 3840 від 25.07.2014 року № 169, старшого лейтенанта ОСОБА_4, старшого техніка обслуги обслуговування радіоелектронного обладнання інженерно – авіаційної ескадрильї, який 14 червня 2014 року загинув в бою під час виконання спеціального бойового польоту на аеродромі Луганськ, виключено зі списків особового складу частини 14 червня 2014 року, призначено виплатити премію, надбавку та грошову винагороду та грошову допомогу на поховання /а.с.23/.

ОСОБА_1 видано посвідчення серії С №056913 від 29.08.2014, згідно якого надано право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни /а.с.103/.

Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події розвивались за таким сценарієм:

Збройна агресія ОСОБА_2 ОСОБА_3 проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_2 ОСОБА_3. Всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням ОСОБА_2 ОСОБА_3, порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_2 ОСОБА_3 про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_2 ОСОБА_3 на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 ОСОБА_3 захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_2 ОСОБА_3, а Чорноморський флот ОСОБА_2 ОСОБА_3 заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» ОСОБА_5 у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента ОСОБА_2 ОСОБА_3 «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_2 ОСОБА_3, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради ОСОБА_3 Федеральних зборів ОСОБА_2 ОСОБА_3 , яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_2 ОСОБА_3. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу ОСОБА_2 ОСОБА_3, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_2 ОСОБА_3, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».

17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом ОСОБА_2 ОСОБА_3 Путіним «Договір про прийняття до ОСОБА_2 ОСОБА_3 Республіки Крим і створення у складі ОСОБА_2 ОСОБА_3 нових суб'єктів».

Друга фаза збройної агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_2 ОСОБА_3 озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_2 ОСОБА_3, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 ОСОБА_3, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_2 ОСОБА_3 батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою.

Як наслідок, Україною, у зв'язку із збройною агресією ОСОБА_2 ОСОБА_3, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_2 ОСОБА_3 та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_2 ОСОБА_3 та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із пунктом 4 Будапештського меморандуму ОСОБА_2 ОСОБА_3, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України, а саме Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_2 ОСОБА_3, Договір між Україною і ОСОБА_2 ОСОБА_3 про українсько-російський державний кордон, ОСОБА_2 ОСОБА_3 вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Резолюція Парламентської асамблеї Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України кожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною другою статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд не бере до уваги додані до заяви роздруківки статей засобів масової інформації, які не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити та лист начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України №310/1/467 від 16.06.2015 та повідомлення Генеральної прокуратури України №10/1/2-32917-14 від 09.06.2015, оскільки це матеріали досудового розслідування, а згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_4 загинув 14.06.2014 в місті Луганськ Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 проти України, та те, що встановити даний юридичний факт необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора ОСОБА_2 ОСОБА_3, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,5,19,315,319 ЦПК України,Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, ОСОБА_2 ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби 14 червня 2014 року у м. Луганськ Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 ОСОБА_3 проти України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення (ухвала), якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду

Запорізької області: ОСОБА_6