Постанова № 77376575, 18.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1087/18

Номер справи місцевого суду: 522/477/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, представника відповідача ТОВ «Український лізинговий фонд» - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 березня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу,-

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Український лізинговий фонд» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23.08.2013 року між ТОВ «Український лізинговий фонд» та ОСОБА_4 був укладений договір фінансового лізингу №1778/08/13-В, відповідно до умов якого лізингодавець передав позивачу у лізинг автомобіль PORSHE Cayenne S, 2013 року випуску, шасі №WP1ZZZ92ZELA87188, двигун №ТЕ00913, реєстраційний №АА2000ОВ на строк у 60 місяців.

Вказаний договір нотаріально посвідчено не було, а тому він є нікчемним.

На підставі зазначеного ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Український лізинговий фонд» позов не визнав, та надав суду письмові заперечення на позов та заяву про застосування строку позовної давності.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30 березня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Український лізинговий фонд» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та вирішити питання про судові витрати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. ч. 1,2 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом встановлено, що 23 серпня 2013 року року між ТОВ «Українські лізинговий фонд» та ОСОБА_4 був укладений догові фінансового лізингу №1778/08/13-В.

Згідно п.1.1. Загальних умов Договоруфінансового лізингу (Додаток №3 до Договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (далі - предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору) а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору відповідно до Графіку платежів (Додаток №1 до Договору).

Свої зобов'язання відповідач своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, зокрема, придбав предмет лізингу, а саме РОRSСНЕ Сауеnnе S, 2013 року випуску; шасі №WР1ZZZ92ZЕLА87188; двигун №ТЕ00913, реєстраційний №АА2000OВ та передав його позивачу ОСОБА_4 за актом прийому-передачі від 04 вересня 2013 року.

Відповідно до статті 2 спірного договору ОСОБА_4 повинен був сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

Позивач оплатив авансовий та черговий лізинговий платежі належним чином, але згодом порушив умови договору щодо своєчасної оплати згідно договору фінансового лізингу та з березня 2016р. позивач взагалі припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно договору фінансового лізингу в повному обсязі, продовжуючи незаконно експлуатувати предмет лізингу на безоплатній основі, включно до 28 квітня 2016 року.

Відповідно до умов Договору та Закону України «Про фінансовий лізинг», в зв'язку із порушенням умов договору щодо оплати лізингових платежів своєчасно та в повному обсязі лізингодавець, скористався своїм правом та відмовився від Договору фінансового лізингу та повернув предмет лізингу з фінансового лізингу, про що був складений відповідний акт.

Таким чином, Договір фінансового лізингу №1778/08/13-В від 23 серпня 2013 року розірваний з 28 квітня 2016 року.

14.09.2016р. ТОВ «Український лізинговий фонд» звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості в сумі 328 995,26 гривень.

В свою чергу, 10.01.2017р. ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з даним позовом про визнання нікчемним договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності.

Так у своїй апеляційній скарзі ТОВ «Український лізинговий фонд» зазначає, що договір про фінансовий лізинг №1778/08/13-В був укладений сторонами 23 серпня 2013 року, сторони приступили до виконання своїх зобов’язань, а саме відповідач придбав та передав позивачу предмет лізингу, а позивач сплачував лізингові платежі до березня 2016 року. Відповідно з моменту укладення договору ОСОБА_4 знав про всі істотні умови викладені в договорі лізингу, ніяких заперечень проти умов викладених в договорі не заявляв на протязі часу який передував зверненню ним з позовом до суду. Оскільки позивач на протязі трьох років не звертався з даним позовом то відповідно пропустив строк позовної давності. Зазначені обставини є підставою для відмови у позові на підставі ст. 257 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції перевіривши зазначені обставини дійшов до висновку, що доводи ТОВ «Український фінансовий лізинг», стосовного того, що ОСОБА_4 пропустив строки звернення до суду з вказаним позовом, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що Договір лізингу було укладено 23 серпня 2013 року, сторони приступили до виконання своїх зобов’язань, а саме відповідач придбав та передав позивачу предмет лізингу, а позивач оплатив авансовий платіж та сплачував лізингові платежі до березня 2016 року, з позовом про встановлення нікчемності договору фінансового лізингута застосування наслідків його нікчемності ОСОБА_4 звернувся до суду лише 11 січня 2017 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» заявляли про пропущення позивачем ОСОБА_4 строків звернення до суду із зазначеним позовом (а.с. 35-36).

Позивачем ОСОБА_4 не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що про зазначені обставини які викладені ним у позовній заяві йому стало відомо в межах трирічного строку перед зверненням до суду з вказаним позовом.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги встановлені обставини дійшов висновку, що ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом, заяв про поновлення строку позовної давності до суду він не надавав, поважності причини пропуску строку для звернення з позовом до суду не навів, відповідно у задоволенні позову ОСОБА_4 необхідно відмовити з наведених правових підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингувідмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН 281813876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (код ЄДРПОУ 37859096) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 8 855 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 24 жовтня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3