Рішення № 77313545, 18.10.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2273/18

Провадження № 2/210/1327/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"18" жовтня 2018 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сільченко В. Є.

секретаря судового засідання Семко Н. А.

за участі:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду 11.05.2018 року з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_5, перебуваючи на робочому місці 18.06.1998 року отримав ушкодження здоров’я у вигляді травми хребта.

Дане ушкодження здоров’я відбулось в результаті нещасного випадку, який стався на підприємстві відповідача-1. Первинним оглядом МСЕК 02.02.1999 року, позивачу було встановлено 35% втрати працездатності та третю групу інвалідності. При переогляді залишено 35% та група інвалідності: з лютого 2009 року безстроково. Внаслідок вищесказаного, позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування.

У зв'язку з ушкодженням здоров'я було порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Постійно виникають складнощі у зв'язку загальною слабістю, втомою, болями. Позивач не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху.

У зв’язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди по 35000 гривень.

В судовому засіданні, представник позивача, діюча на підставі Договору про надання правової допомоги №1-1904 від 19.04.2018 року в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_2 підтвердила, обставини, викладені у позові, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача-1, діюча на підставі довіреності від 02.01.2018 року ОСОБА_3, проти задоволення позову заперечувала, підтримала раніше поданий відзив, згідно якого вважала, що Відповідачем-1 були вжиті усі заходи, направлені на створення безпечних умов праці газозварювальнику ОСОБА_5, відповідно до вимог Закону України «Про охорону праці»; вина Підприємства, згідно акту про нещасний випадок, відсутня; позивачем пропущено строки позовної давності; заподіяння моральної шкоди не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 81 ЦПК України; звернуто увагу суду, що Позивач після отримання травми у 1998 році пропрацював у Відповідача протягом майже 19 років електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання, тобто, з власної волі продовжував виконувати важку роботу. У зв’язку з викладеним представник відповідача-1 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача-2, діяча на підставі довіреності від 05.02.2018 року №10 ОСОБА_4, проти задоволення позову заперечувала, підтримала раніше поданий відзив на позовну заяву, згідно якого вважала, що відповідач-2 є неналежним відповідачем, оскільки суб’єктом відшкодування моральної шкоди в даному випадку є Підприємство, на якому стався нещасний випадок.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

З письмових матеріалів справи, а саме відповідно до ОСОБА_6 про нещасний випадок № 9 від 20.06.1998 року встановлено, що 18.06.1998 року в.о. начальника дільниці № 3 ОСОБА_7 видав наряд електрогазозварювальнкам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо здійснення порізки бункеру відповідним обладнанням на проммайданчику ш. “Гігант”. Після видачі наряду ОСОБА_7 спустився у шахту. Об 11 год. 30 хв. електрогазозварювальник ОСОБА_5 після зрізу нижньої стойки бункеру відходив до балонів з різаком та шлангами в руках. В цей момент бункер просів у місці зрізу нижньої стойки, а верхньою стойкою бункера ОСОБА_5 був трамвований в області хребта (а.с. 11-12).

Пунктом 11.8 ОСОБА_6 про нещасний випадок вказано причини нещасного випадку: «Інші, відсутність досвіду різки металоконструкцій».

Первинним оглядом МСЕК 02.02.1999 року, позивачу було встановлено 35% втрати працездатності та третю групу інвалідності. При переогляді залишено 35% та група інвалідності: з лютого 2009 року безстроково. Внаслідок вищесказаного, позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування (а.с. 8-10).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Отже, до даних правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний - 744600,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Так, медичними виписками ОСОБА_5 підтверджуються відчуття дискомфорту, фізичного болю та страждань, особливості лікування (а.с. 13,14,15,16,17).

З вказаних обставин вбачається, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як було порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Постійно виникають складнощі у зв'язку загальною слабістю, втомою, болями. Позивач не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху.

Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, приймає до уваги те, що йому були спричинені моральні страждання, отримання професійного захворювання, безумовно, змінила його нормальний життєвий ритм.

Приймаючи рішення стосовно розміру суми відшкодування, слід звернути увагу на роз'яснення, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), де зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Тому при вирішенні питання щодо розміру грошової компенсації, суд виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, вважає можливим стягнути на його користь 35000 гривень з підприємства відповідача-1, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переживав протягом тривалого часу та які переносить на теперішній час.

При цьому, доводи відповідача-1 щодо застосування строків позовної давності не можуть бути прийняті судом, оскільки у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються. Дана норма також регламентується п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Водночас, суд погоджується з доводами представника відповідача-2 та вбачає підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, пов’язаних зі стягненням моральної шкоди з Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Законом України №717-У від 23.02.2007р. внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...", відповідно до яких всі норми даного закону якими передбачалося виплата моральної шкоди - виключено.

Згідно п.2 ч.44 Розділу 2 "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет на 2008р." - "У Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності": у пункті 3 розділу XI "Прикінцеві положення": після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту: "відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року".

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Згідно ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Крім того, згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», що набрав законної сили від 01.01.2015 року, відшкодування моральної шкоди не відносить до страхових виплат в розумінні ч. 7, 8 ст. 36. Тому відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції фонду обов'язку здійснювати таку виплату.

Таким чином, в частині позовних вимог до відповідача-2, суд доходить до висновку про їх безпідставність, тому відмовляє в їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141,259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», ЄДРПОУ 00191307, на користь ОСОБА_5, ІНН 18433220050, суму моральної шкоди, у зв’язку з ушкодженням здоров’я в розмірі 35000 (тридцять п’ять тисяч) гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», ЄДРПОУ 00191307, на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано суддею 22 жовтня 2018 року.

Суддя: В. Є. Сільченко