Рішення № 7729644, 03.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

03 лютого 2010 р.           Справа 2/16-10

за позовом:Малого приватного підприємства "Руслана", 21017, м.Вінниця, вул.Липовецька, 1

до: Підприємства "Рось-послуги", 23252, Вінницька область, Вінницький район, с.Іванівка, вул.Лисового, 43

про стягнення 2034,96 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Камінська О.Ю. - за довіреністю;

          відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Малого приватного підприємства "Руслана" до Підприємства "Рось-послуги" про стягнення заборгованості в сумі 2034,96 грн. за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.12.2009р. порушено провадження у справі №2/16-10 та призначено її до розгляду в засіданні на 03.02.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 03.02.2010 року не з"явився, витребуваних ухвалою суду від 18.12.2009 року документів не надав. При цьому, ухвалу про порушення провадження у справі від 18 грудня 2009 року було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною у позовній заяві. Слід зазначити, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 13/4/98 від 19.01.2010 року адресою місцезнаходження Підприємства "Рось-послуги" є 23252, Вінницька область, Вінницький район, с. Іванівка, вул. Лисового, 43, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Позов мотивовано тим, що МПП "Руслана" на підставі видаткової накладної № РУ-0001997 від 11.08.2009 року поставило, а Підприємство "Рось-послуги" згідно довіреності № 886491 від 07.08.2009 року отримало товар на загальну суму 2023,16 грн.

В свою чергу, відповідачем не було здійснено оплати за поставлений товар.

15.09.2009 року та 15.10.2009 року позивач надіслав на адресу відповідача відповідно лист № 301 та претензію № 340 з вимогою погашення заборгованості в сумі 2023,16 грн. за поставлений товар. Однак, зазначена вимога була залишена без відповіді відповідачем, а розрахунку з позивачем так і не було проведено.

В зв"язку з наведеним, за відповідачем утворився борг у розмірі 2023,16 грн., який в добровільному порядку останній не повертає позивачу.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду із даним позовом.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори, які можуть укладатися як письмово так і усно. Укладенням усної угоди є виконання сторонами певних зобов'язань у момент їх вчинення, зокрема, передача матеріальних цінностей, видача накладних тощо.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є видаткова накладна № РУ-0001997 від 11.08.2009 року та довіреність № 886491 від 07.08.2009 року.

Однак, відповідач в порушення норм закону не виконав свого обов"язку щодо розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 2023,16 грн., про що свідчить відсутність доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 2023,16 грн., оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11,80 грн. - 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з матеріалів справи, заявлені до стягнення позивачем 11,80 грн. - 3% річних підлягають задоволенню, оскільки нараховані відповідно до чинного законодавства та фактично відповідають матеріалам справи.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 18.12.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості в сумі 2023,16 грн., в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 610, 625, 629, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства "Рось-послуги", 23252, Вінницька область, Вінницький район, с. Іванівка, вул. Лисового, 43 (ідентифікаційний код - 33002701, р/р 26004035530302 в АКБ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО - 351005) на користь Малого приватного підприємства "Руслана", 21017, м. Вінниця, вул. Липовецька, 1 (ідентифікаційний код - 13337853, р/р № 26000000110216 в ВФ АТ "Укрексімбанк", МФО - 302429) 2023,16 грн. - боргу, 11,80 грн. - 3% річних, 102,00 грн.. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 04 лютого 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу- Малому приватному підприємству "Руслана" (21017, м.Вінниця, вул.Липовецька, 1);

3 - відповідачу- Підприємству "Рось-послуги" (23252, Вінницька область, Вінницький район, с.Іванівка, вул.Лисового, 43).