Рішення № 77235820, 09.10.2018, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1606/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2018 м. Кам‘янка-Бузька

Кам‘янка-Бузький районний суд Львівської області у складі

головуючого-судді Котормус Т.І.;

за участі секретаря судового засідання Карпа Г.М.,;

Справа № 466/1606/17

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 місцева прокуратура

Львівської області

в інтересах держави,

представник прокуратури ОСОБА_2,

позивачі ОСОБА_3 сільська рада

Кам‘янка-Бузького району

Львівської області,

Львівська обласна державна адміністрація,

представники позивача ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

відповідачі ОСОБА_6 районна рада

Львівської області,

ОСОБА_7,

представник відповідача ОСОБА_8,

третя особа ОСОБА_9 господарство "Озеро",

представники третьої особи ОСОБА_10,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району Львівської області та Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_6 районної ради Львівської області та ОСОБА_7, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_9 господарство "Озеро" про визнання недійсним розпорядження, державного акту на землю та зобов’язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2017 року до суду надійшла позовна заява заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району Львівської області та Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_6 районної ради Львівської області та ОСОБА_7 в якій прокурор просить суд: 1. Визнати недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної ради від 17.12.2001р. №34 "Про затвердження технічного звіту по відведенню земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7Б."; 2. Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 22,3338 га., виданого ОСОБА_7 для ведення селянського (фермерського) господарства, серії IV-ЛВ №005539, зареєстрованого за №59 від 25.12.2001р.; 3. Зобов‘язати ОСОБА_11 повернути земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту на території ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району Львівської області площею 22,3338 га. в розпорядження держави в особі Львівської обласної державної адміністрації за Актом прийому-передачі.; 4. Вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що прокуратурою встановлено факт передачі земельної ділянки ОСОБА_7 площею 22,5 га. із земель запасу ОСОБА_3 сільської ради для ведення особистого селянського (фермерського) господарства згідно оскаржуваного розпорядження голови районної ради від17.12.2001р. №34. На підставі такого розпорядження ОСОБА_7 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Однак, прокурор вважає, що передача такої земельної ділянки ОСОБА_7 відбулась із порушенням вимог земельного законодавства, а саме: виділення спірної земельної ділянки повинно було відбутися за рішенням органу місцевого самоврядування, а не районною радою, так як така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту; ОСОБА_7 не надав необхідних документів, що підтверджують його досвід роботи, кваліфікацію тощо в галузі сільського господарства; у документації із землеустрою відсутній документ, на підставі якого виготовлено документацію, а саме рішення ОСОБА_6 районної ради від 15.11.2001р., а також позитивний висновок державної землевпорядної експертизи; ОСОБА_7 не можна було виділяти земельну ділянку водного фонду, так як законодавством надано право передачі таких земель водогосподарським підприємствам.

За таких обставин, прокурор вважає, що позов належить задовольнити, визнати недійсними рішення про передачу земельної ділянки, державний акт та повернути таку земельну ділянку на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України. Також прокурор обґрунтовує причини пропуску строку, які вважає поважними, проте у своїй позовній заяві не просить такий поновити.

Представники позивачів ОСОБА_3 сільської ради та Львівської обласної державної адміністрації підтримали такі доводи прокурора та вважали, що позовні вимоги необхідно задовольнити. Так, зокрема представник ОСОБА_3 сільської ради у відповіді на відзив вказав, що сільська рада в установленому законом порядку не реалізовувала свої повноваження щодо виділення земельної ділянки, а тому така земельна ділянка вибула з володіння сільської ради без згоди власника. Вказував, що передачу земель водного фонду не можна було здійснити ОСОБА_7 як фізичній особі.

Відповідач ОСОБА_7, третя особа ФГ "Озеро" та їх представник просили суд відмовити прокурору в позові, так як прокурор не має права на подачу даного позову, втручання прокурора є невиправданим. Прокурором не надано доказів того, що відбулась зміна статусу земельної ділянки, так як ОСОБА_7 виділялась заболочена земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а не як об’єкт водного фонду. Вважає, що рішенням виконкому ОСОБА_3 сільської ради від 31.05.2001р., а також протоколом засідання конкурсної комісії, де брав участь сільський голова від 31.10.2001р. спростовуються доводи прокурора про відсутність волевиявлення сільської ради. Окрім того вважає, що приймаючи щорічно податок на землю від ОСОБА_7 сільська рада фактично схвалила розпорядження голови районної ради. Зазначає, що ОСОБА_7 отримав всі необхідні дозволи та зібрав всю необхідну документацію для виділення йому земельної ділянки.

Окрім того, відповідач подав суду заяву про застосування строку позовної давності, яку обґрунтував тим, що виділення земельної ділянки мало місце ще в 2001 році, а в провадженні Кам‘янка-Бузького районного суду Львівської області була кримінальна справа, де предметом перевірки власне було розпорядження про надання ОСОБА_7 спірної земельної ділянки.

Представник ОСОБА_6 районної ради проти задоволення позовних вимог заперечила вважаючи, що в діях районної ради відсутні будь-які порушення закону.

Ухвалою суду від 05.10.2017р. відкрито провадження у даній справі, а справу призначено до судового розгляду.

13.11.2017р. ОСОБА_7 подав клопотання про залучення до участі у справі ФГ "Озеро" як третю особу та витребування з архіву суду матеріалів кримінальної справи №4-69/08.

Ухвалою суду від 13.11.2017р. залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_9 господарство "Озеро" та витребувано з архіву суду для огляду матеріали справи №4-69/08.

У судовому засіданні 19.02.2018р. представник ОСОБА_3 сільської ради подав клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог до сільської ради, як таке, що має ознаки господарського спору.

Ухвалою суду від 19.02.2018р. у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 сільської ради про закриття провадження у справі відмовлено.

У судовому засіданні 15.03.2018р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву та заяву про застосування строку позовної давності.

04.04.2018р. до суду надійшла відповідь на відзив зі сторони ОСОБА_3 сільської ради.

21.05.2018р. до суду надійшли пояснення на заперечення від ОСОБА_1 місцевої прокуратури Львівської області.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв’язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням виконкому ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району Львівської області від 31.05.2001р. №52, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_7, вирішено виділити заболочену земельну ділянку площею 22,5 га. в урочищі "За млином" в селі Старий Яричів, в постійне користування для створення фермерського господарства, вирощування риби – ОСОБА_7 (а.с. 126).

31.10.2001р. на засіданні Районної конкурсної комісії з питань виділення землі селянським (фермерським) господарствам вирішено, що є підстав для виділення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 22,5 га. в урочищі "За млином" із земель запасу ОСОБА_3 сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, що доводиться протоколом №1 від 31.10.2001р. (а.с. 121-123).

Відповідно до Рішенням ОСОБА_6 районної ради Львівської області від 15.11.2001р. вирішено затвердити протокол районної конкурсної комісії №1 від 31.10.2001р. про виділення землі селянським (фермерським) господарствам, зокрема ОСОБА_7 (а.с. 121).

Розпорядженням голови ОСОБА_6 районної ради у Львівській області від 17.12.2001р. №34-3/5 затверджено технічний звіт по відведенню земель та видачі державного акту на право постійного користування землею, для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7 та надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 22,5 га. з земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, що доводиться копією такого розпорядження (а.с. 17).

Рішенням двадцятої сесії ІІІ демократичного скликання №6 від 30 березня 2002 року вирішено затвердити розпорядження голови районної ради, зокрема №34-3/5 від 17.12.2001р. "Про затвердження технічного звіту по відведенню земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7Б.", що доводиться копією такого рішення (а.с. 120).

На підставі такого розпорядження, 25.12.2001р. ОСОБА_7 було видано державний акт на право постійного користування землею, а саме на земельну ділянку площею 22,3338 га., яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, що встановлено із копії такого державного акту (а.с. 22).

Як доводиться Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ОСОБА_12 А00 №457818, 21.07.2003р. було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства "Озеро" (а.с. 43). А як видно з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником та головою Фермерського господарства "Озеро" є ОСОБА_7

Даний спір виник між сторонами щодо правомірності набуття ОСОБА_7 права на постійне користування земельною ділянкою.

Суд вирішуючи питання про те, чи є він компетентним судом у даній справі виходив із наступного.

Так, суб’єктний склад по даній справі включає в себе відповідача – фізичну особу, а саме ОСОБА_7, третьої особою на стороні відповідача залучено ОСОБА_9 господарство "Озеро".

Із встановлених судом обставин видно, що спірна земельна ділянка передавалась ОСОБА_7 для ведення селянського (фермерського) господарства і право користування такою ділянкою він набув 15.12.2001р. на підставі спірного державного акту, а ОСОБА_9 господарство "Озеро" він заснував та здійснив його державну реєстрацію 21.07.2003р.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У ОСОБА_13 ОСОБА_14 Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №348/992/16-ц Верховний Суд дійшов до висновку, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

З таким висновком суд повністю погоджується, так як він відповідає положенням Закону України "Про фермерське господарство".

Разом з тим, у такій ОСОБА_13 ОСОБА_14 Верховного Суду дійшла висновку про необхідність закриття провадження у цивільній справі, так як такий спір виник між суб'єктами господарювання і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Зокрема ВП ВС зазначила: "Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи."

Проте, враховуючи такий висновок ОСОБА_14 Верховного Суду, суд при розгляді даної справи не знаходить підстав для закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, суд вирішує земельні спори в порядку цивільного судочинства, окрім випадку, якщо розгляд даного спору законом віднесено до іншого виду судочинства.

Чинна редакція ГПК України у статті 20 визначає, які справи відносяться до юрисдикції господарських судів і у пункті 6 частини 1 цієї статті передбачено, що господарські суди зокрема розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці

Відтак, критерієм розмежування справ господарської та цивільної юрисдикції є зокрема суб’єктний склад, де однією зі сторін у спорі цивільному є, як правило, фізична особа, водночас у спорі господарському фізична особа може бути стороною виключно у випадках, прямо визначених законом, а у випадку щодо спору про право власності чи інше речове право, фізична особа не може бути стороною.

Слід відзначити, що у межах даної справи позивач визначив особи відповідачів і до такого числа увійшла фізична особа ОСОБА_7, як особа, яка отримала державний акт на землю. І сам факт того, що відповідачем по вимозі щодо повернення такої земельної ділянки повинно бути фермерське господарство, а не фізична особа, яка отримувала земельну ділянку для його створення, не дає суду права для закриття провадження у справі, так як за правилами ЦПК України, виключно позивачу надається право визначати відповідачів за його вимогами. І у випадку, коли позов пред’явлено не до належного відповідача, то суд повинен відмовити у такому позові, а не закрити провадження з цих підстав.

Так, як зазначено у п. 8 ОСОБА_13 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009р. N 2, у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Такий самий підхід застосувала ОСОБА_14 Верховного Суду у ОСОБА_13 від 17 квітня 2018 року по справа № 523/9076/16-ц, де у п. 40,41 зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

При розгляді даної справи суд вважає, що слід застосовувати аналогічний процесуальних підхід, за яким, якщо позивач заявив позов до фізичної особи в порядку цивільного судочинства, а така вимога повинна бути заявлена до юридичної особи (в д.в. фермерського господарства) в порядку господарського судочинства, то необхідно приймати рішення про відмову у позові до фізичної особи, а не рішення про закриття провадження у справі.

Застосування у спірних правовідносинах процесуального підходу, який застосований у ОСОБА_13 ВС 13 березня 2018 року по справі №348/992/16-ц та закриваючи провадження у справі, суд фактично б позбавив позивача права на вирішення його матеріально-правової вимоги до відповідача, який на його переконання, є належним.

Тому, у даній справі суд хоч і враховує висновок ВП ВС у подібних правовідносинах, проте керуючись таким основним принципами цивільного судочинства як верховенство права, вважає за необхідне не закривати провадження у справі, а вирішувати спір по суті.

Вирішуючи ж вимогу позивачів до фізичної особи ОСОБА_7 суд, як констатовано раніше, вважає його неналежним відповідачам, так як належним відповідачем має бути саме ФГ "Озеро", до якого позовні вимоги не заявлено. А тому, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 суд відмовляє.

Водночас, позивачем заявлено позовні вимоги окрім як до ОСОБА_7, ще й до ОСОБА_6 районної ради Львівської області, що відповідно до ст. 32 ЦПК в редакції, яка була чинна на момент звернення до суду та відповідно до ст. 50 ЦПК в чинній редакції, є процесуальною співучастю за ознакою того, що предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох відповідачів.

Вирішуючи спір в частині щодо вимог до ОСОБА_6 районної ради Львівської області суд виходив із наступного.

Так, у своєму позові прокурор та у своїх поясненнях представник позивача – ОСОБА_3 сільської ради, як на підставу позову, вказували на те, що при виділенні спірної земельної ділянки було відсутнє волевиявлення ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району, як власника майна, а ОСОБА_6 районна рада Львівської області виділила таку ділянку із перевищенням своїх повноважень. Також відзначали, що така земельна ділянка належала до земель водного фонду, і її передача громадянам була заборонена.

Вирішуючи такі доводи суд керується положеннями чинного на час виникнення спірних правовідносин Земельним кодексом України в редакції від 18.12.1990р., який діяв до 01.01.2002р.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України в редакції від 18.12.1990р. до земель водного фонду належать зокрема землі, зайняті болотами.

З рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради від 31.05.2001р. №52, розробленої технічної документації по відведенні земель, Робочим проектом реконструкції (а.с. 110, 126, 128) видно, що ОСОБА_7 виділяли саме заболочену земельну ділянку площею 22,5 га. причому для вирощування риби.

Окрім того, як доводиться листом Відділу Держгеокадастру у Кам‘янка-Бузькому районі від 31.07.2017р. (а.с. 18) земельна ділянка на території ОСОБА_3 сільської ради загальною площею 22,3338 га., яка облікується за ОСОБА_7, відноситься до земель водного фонду – під ставками. Цільове призначення земельної ділянки – для ведення селянського (фермерського) господарства. А як видно із листа сільського голови ОСОБА_3 сільської ради від 27.10.2015р.така земельна ділянка належить до земель запасу цієї сільської ради (а.с. 13).

Таким чином, суд погоджується, що земля, яка виділена ОСОБА_7 належала та належить до земель водного фонду.

Відповідно до ст. 19 ЗК України в редакції від 18.12.1990р. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що виділення спірної земельної ділянки відбулося за рішенням компетентного органу, а саме за Розпорядженням Голови ОСОБА_6 районної ради від 17.12.2001р. №34-3/15, яке затверджене Рішенням ОСОБА_6 районної ради Львівської області від 30.03.2002р. №6.

Щодо посилань прокурора на відсутність у документації із землеустрою рішення ОСОБА_6 районної ради від 15.11.2001р., то суд вважає такі безпідставними, так як копія такого рішення міститься в матеріалах справи (а.с. 121) і як видно з обставин справи, таке рішення мало місце в об’єктивній дійсності. Водночас покликання прокурора, як на доказ відсутності такого рішення, на лист начальника архівного відділу від 14.03.2016р. (а.с. 16) є недостатнім, так як у такому листі мова йде не про рішення районної ради, а про розпорядження голови районної ради від 15.11.2001р.

Також, суд оцінив доводи позивачів та прокурора, щодо того, що на момент виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду не могли передаватися громадянам у постійне користування і з цього приводу відзначає наступне.

Із встановлених судом обставин видно, що виділення ОСОБА_7 у постійне користування спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, відбулося для ведення селянського (фермерського) господарства і в подальшому ОСОБА_7 створив ФГ "Озеро", яке використовує таку земельну ділянку.

Чинною на час виникнення спірних правовідносин, редакцією ст. 85 ВК України було передбачено, що у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", який діяв в період з 14.01.1992р. по 01.08.2003р. було передбачено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм права, які були чинні на час прийняття спірного розпорядження від 17.12.2001р. свідчить, що землі водного фонду могли передаватися громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, проте, такі земельні ділянки могли передаватися тільки у тимчасове, а не постійне користування.

Тому, суд вважає, що виділення спірної земельної ділянки у постійне користування було незаконним, а відтак доводи в цій частині заслуговують на увагу і право держави слід вважати порушеним внаслідок такого неправомірного виділення земельної ділянки ОСОБА_7

Разом з тим, у межах даної справи стороною відповідача було заявлено про необхідність застосування позовної давності до вимог позивачів.

Вирішуючи таку заяву суд виходив із того, що за правилами п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що оскаржувані розпорядження та державний акт були видані в грудні 2001р., то застосуванню підлягає ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р.

Як зазначено у ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Частина 1 ст. 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даній справі, прокурор захищаючи інтереси держави звернувся до суду із позовом 14.09.2017р.

Водночас, судом, із оглянутих в судовому засіданні матеріалів кримінальної справи №159-0081 щодо ОСОБА_12 встановлено, що 25.06.2008р. прокурором Кам‘янка-Бузького району було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_12 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України.

Як видно з даної постанови, така кримінальна справа була порушена відносно тодішнього голови ОСОБА_6 районної ради ОСОБА_12 саме через те, що на думку прокурора, ОСОБА_12 перевищила свої службові повноваження та всупереч інтересам служби, склала і видала розпорядження про надання ОСОБА_7 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 22,5 га. із земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, на підставі якого 25.12.2001р. незаконно видала державний акт серії IV-ЛВ №005539.

В подальшому, постановою Кам‘янка-Бузького районного суду Львівської області від 07.10.2008р., яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28.11.2008р. скасована така постанова, а в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_12 відмовлено. Згодом ОСОБА_13 судді Верховного Суду України від 01.04.2009р. відмовлено прокурору у витребуванні матеріалів цієї справи та їх перевірки у касаційному провадженні.

За таких обставин, прокурору, який захищає інтереси держави та державі в особі уповноважених нею органів, було відомо про існування оскаржуваного розпорядження голови районної ради та державного акту про право на постійне користування спірною земельною ділянкою ще з 25.06.2008р., однак до суду з даним позовом прокурор звернувся лише 14.09.2017р., тобто із пропуском визначеного законом строку позовної давності.

Як зазначено у ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому, суд відмовляє прокурору у задоволенні його позову в інтересах держави у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

І суд не вбачає будь-яких підстав для поновлення такого строку чи його переривання, а приходить до висновку про необхідність його застосування, так як позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу, що відзначено у пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» та пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Одночасно суд на підставі ч. 2 ст.141 ЦПК України покладає понесені судові витрати на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 141, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_3 сільської ради Кам‘янка-Бузького району Львівської області та Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_6 районної ради Львівської області та ОСОБА_7, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_9 господарство "Озеро" про визнання недійсним розпорядження, державного акту на землю та зобов’язання повернути земельну ділянку – відмовити повністю.

Судові витрати по справі покласти на позивачів.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Т.І. Котормус