Рішення № 77224886, 23.08.2018, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/1221/14-ц

23 серпня 2018 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Грипіч Л. А.

з участю секретаря Федас І. О.

представник позивача - відповідача ОСОБА_1 "ОТП Факторинг Україна" - ОСОБА_2

відповідач -позивач ОСОБА_3

представник відповідача - позивача - адвокат ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 «ОТП Факторинг Україна, звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №RML-008/250/2007 від 14.06.2007 року, яка станом на 13.03.2014 року склала 68751,21 доларів США, 2329318,18 грн. і 3654,00 грн. судових витрат по справі. В свою чергу, відповідач звернувся в суд із зустрічним позовом про встановлення юридичного факту - неукладання кредитного договору.

В обґрунтування первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивачем зазначено, що відповідно до укладеного договору № RML-008/250/2007 від 14.06.2007 року відповідач ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 63282,00 доларів США зі сплатою відповідної плати за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, а також повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснювати щомісячно у розмірі та строки визначені у графіку платежів, що є додатком №1 до кредитного договору. В порушення норм закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 13.03.2014 року становить 68751,21 доларів США і складається з наступного: 62540,91 доларів США заборгованість по тілу кредиту; 5048,05 доларів США нарахованих та не сплачених відсотків за кредитним договором; 2329318,18 грн. пені, нарахованої за порушення прийнятих на себе зобов’язань в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочки, згідно з п.3.1.1 ст.3 частини 2 кредитного договору.

В зв’язку з порушенням умов договору, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та норми чинного законодавства, з врахуванням Заяви про зміну розміру позовних вимог від 15.10.2015 року, позивач просить позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 67623,24 доларів США ( 62575,19 доларів США - заборгованість за кредитом, 5048,05 доларів США заборгованість за нарахованими відсотками) та 173306,45 грн. (розмір штрафних санкцій за порушення боргових зобов'язань) .

Також представник позивача за первісним позовом вказував про пропуск відповідачем строків позовної давності, про що 16.12.2015 року подав письмову заяву про застосування позовну давність і в задоволенні позову відмовити у зв'язку з її спливом.

Відповідач ОСОБА_3, скориставшись своїм правом, 26.08.2015 року подав зустрічний позов про встановлення юридичного факту - неукладання кредитного договору.

Ухвалою Костопільського районного суду від 19.10.2015 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 "ОТП Факторинг Україна.

15.11.2017 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 змінив предмет зустрічного позову в порядку ст.31 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), подавши відповідну письмову заяву.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсним кредитного договору обґрунтовано тим, що умови спірного кредитного договору № RML-008/250/2007 від 14.06.2007 року, щодо видачі та погашення кредиту є недійсними, які неможливо виконати, та такі, що суперечать вимогам чинного законодавства, положенням постанов НБУ, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та є недійсними, оскільки не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України. Зазначає, що недійсність пунктів кредитного договору щодо видачі та погашення кредиту тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів видачі та погашення кредиту кредитний договір неможливо виконати та виконувати. Також зазначає, що перед підписанням 14.06.2007 року кредитного договору із зазначенням суми щомісячного платежу 142,33 долара, і під час його підписання, і до та під час підписання додаткового договору від 21.06.2007 року, уповноважена особа Банку ввела його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, приховала інформацію з чого саме складається щомісячний розмір платежу, а саме - яка сума кредиту буде погашатися при сплаті щомісячного платежу, і яка сума відсотків буде нараховуватись і сплачуватись протягом дії кредитного договору. Також, як на підставу зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 посилається на порушення банком вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: на неповідомлення банком перед укладенням договору про надання споживчого кредиту у письмовій формі всіх умов кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту та ін.

В судове засідання представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2, не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі, первинні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові, проти зустрічного позову заперечував на підставі наданих заперечень та відзиву на зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору від 13.03.2018 року.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_4, в судовому засіданні проти первісного позову банку заперечували в повному обсязі, зустрічну позовну заяву підтримали та просили її задовольнити, на підставі зібраних по справі доказів, з урахуванням раніше наданих пояснень та документів.

Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_5 та його представника, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами 1-5 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім цього, ч. 2, 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме п.16, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності).

Судом встановлено, що 14.06.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником прав та обов’язків якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_3, було укладено кредитний договір № RML-008/250/2007 відповідно до якого відповідачем було надано кредит в розмірі 63 282,00 доларів США на споживчі цілі строком на 25 років з кінцевою датою погашення 14.06.2032 року зі щомісячною сплатою ануїтет них платежів із застосуванням плаваючої процентної ставки, що складається з незмінної частини у вигляді фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % та перемінної частини у вигляді ставки FIDR. Розмір платежу складав 142,33 долара США, дата платежу – 14 (чотирнадцятого) числа кожного календарного місяця.

14.06.2007 року за заявкою ОСОБА_3 видано перший транш в сумі 13 354 доларів США.

21.06.2007 року за другою заявкою виданий другий транш в сумі 49 928 доларів США.

21.06.2007 року стороними укладено Додатковий договір №RML-008/250/2007/1 зггідно якого, розмір щомісячного платежу становить 673,23 долара США.

Графік погашення кредиту(щомісячних платежів) не складався , як під час укладання договору від 14.06.2007 року так і довлру від 21.06.2007 року.

21.12.2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі ОСОБА_1 «ОТП Факторинг Україна» ) було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н, за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ОСОБА_1 «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов’язання за кредитним договором № RML-008/250/2007 від 14.06.2007 року, тобто перейшли всі права щодо права вимоги до боржника за спірним кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За статтями 526, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд зазначає, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець,виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Суд приходить до висновку про відсутність ознайомлення ОСОБА_3 у кредитному договорі з повною інформацією про умови кредитування, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що в свою чергу є порушенням банком пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою суду від 29.12.2014 року, з метою повного та всебічного розгляду справи, перевірки доводів сторін про надання та отримання кредитних коштів, встановлення документального оформлення кредитних операцій за оскаржуваним кредитним договором, перевірки відображення проведених кредитних операцій на відповідних рахунках та суми заборгованості за кредитним договором, документального підтвердження операцій зі сплати кредиту та відсотків, було призначено по справі судово-економічну експерту.

З відповіді на перше питання висновку судово-економічної експертизи №1210/1211/15-15 від 30.07.2015 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, вбачається, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_3 (по сплаті процентів за кредит, погашення основної суми боргу та нарахування пені) перед Банком не відповідає умовам Кредитного договору №RML-008/250/2007 від 14.06.2007 року зі змінами та додатками, та розрахунковим документам, щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором , станом на 13.03.2014 року.

З відповіді на друге питання цього висновку вбачається, що за результатами дослідження сума кредитної заборгованості по кредитному договору, станом на 13.03.2014 року становить 67 623,24 доларів США (в тому числі 62575,19 доларів США за основним боргом та 5048,05 доларів США за нарахованими процентами), заборгованість по сплаті неустойки в розмірі 173306,45 грн. (в тому числі 105953,52 - пеня за прострочення сплати процентів; 67352,92 - пеня за прострочення сплати основного боргу).

При відповіді на третє питання експертом зазначено, що позивачем не розкрито інформацію про метод нарахування процентів за кредитним договором та не надано Положення Банку про застосування ставок FIDR при наданні кредитів та Положення Банку про застосування ануїтету при наданні кредитів з визначенням порядку розрахунку ануїтетних платежів, що позбавило експерта можливості оцінити їх відповідність.

При відповіді на четверте питання експертом зазначено, що штрафні санкції, застосовані до позичальника за кредитним договором, а саме сума пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 2 329 318,18 грн. є необгрунтованою.

При відповіді на п'яте та шосте питання експертом було встановлено невідповідність нарахованих позивачем сум заборгованості, а саме: нарахована позивачем сума заборгованості по процентах - 6210,30 доларів США, станом на 13.03.2014 року за кредитним договором є відмінною від суми, визначеною дослідженням - 5 048,05 доларів США; нарахована позивачем сума заборгованості по тілу кредиту - 62 540,91 доларів США , станом на 13.03.2014 року за кредитним договором є відмінною від суми, визначеною дослідженням - 62 575, 19 доларів США.

Висновок судово-економічної експертизи №1210/1211/15-15 від 30.07.2015 є обґрунтованим, наявні відповіді на всі питання поставлені на вирішення експерта, відповіді чіткі та не мають припущень чи двозначного тлумачення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України та відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Для договорів про надання споживчого кредиту у іноземній валюті, існують особливі істотні умови, встановлених: Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір с укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із змісту ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», в їх системному зв'язку вбачається, що банк, як фінансова установа при укладанні споживчого кредиту зобов'язаний надати споживачу усю необхідну інформацію, визначену законом як істотну.

Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся банком, а тому відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на банк, та що всі зазначені розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, можна зробити переконливий висновок про те, що підписання оспорюваного кредитного договору ОСОБА_3 було здійснено під впливом обману з боку банку. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях банку у даному випадку.

Окрім того, приховання під час укладання кредитного договору банком від ОСОБА_3 повної та об'єктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки, що призводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку ОСОБА_3 сплатив би банку, є беззаперечним обманом з боку банку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Згідно із ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1, 2ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Ще однією істотною умовою споживчого кредитного договору в іноземній валюті є відкриття фізичній особі відповідного банківського (2620) рахунку для зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту, його обслуговування і погашення.

Кошти фізичних осіб обліковуються в банках України за відповідними балансовими рахунками груп 262, 263 розділу 2 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України згідно з їх призначенням, визначеним Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Згідно із статтею 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам на договірної основі вкладні (депозитні), поточні, а банкам - кореспондентські рахунки (лист НБУ від 07.06.2007 року № 25-118/1100-5821).

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (лист НБУ від 13.05.2008 року № 25-115/1114-6311).

Постанова Національного Банку України № 492 від 12.11.2003 «Про затвердження Інструкції про прядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає порядок відкриття та закриття поточних рахунків фізичним особам.

За змістом п.6 Інструкції однією із умов відкриття фізичній особі поточного рахунку є заповнення нею заяви про відкриття поточного рахунку, встановленого зразка.

До інших істотних умов, визначених для кредитних договорів забезпечених іпотекою як істотні, слід віднести обов'язкові істотні умови які урегульовують дані правовідносини, зокрема Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Судова практика виходить з того, що Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення кредитних договорів забезпечених іпотекою однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 року у справі № 6-30641св11).

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.76-115 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, ОСОБА_3 під час розгляду справи надано належні та допустимі докази у розумінні ст.76-81 ЦПК України на підтвердження недійсності оспорюваних договорів кредиту та іпотеки.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Суд також відзначає, що хоч позивачем виконувалися умови кредитного договору, однак, це не є підставою вважати, що вона погодилася на умови кредитування, які у подальшому виявилися такими, що не відповідали волевиявленню сторін, оскільки згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається ОСОБА_3, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, суд вважає безпідставними доводи представника позивача про пропуск відповідачем ОСОБА_3 строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК України) та обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 ЦК України).

Згідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначене свідчить, що за змістом цієї норми, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення його прав. При цьому, момент обізнаності Позивача про порушення його прав або можливість такої обізнаності, слід розглядати через призму його фактичної обізнаності оскільки, норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав. (Правовий висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14).

Представник позивача та сам позивач зазначали, що лише після ознайомлення з висновком судово-економічної експертизи №1210/1211/15-15 від 30.07.2015, яка була проведена в межах даної цивільної справи, стало відомо та зрозуміло про порушення прав ОСОБА_3, у зв'язку з чим і 26.08.2018 року був поданий зустрічний позов.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд погоджується з доводами відповідача-позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 про дотримання позовної давності та у зв'язку із цим, приходить до висновку про відхилення заяви представника ОСОБА_1 "ОТП Факторинг Україна" ОСОБА_2 про застосування спливу позовної давності та про відмову на цій підставі у задоволенні позову.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором і віднесення судових витрат за цими вимогами за рахунок позивача, та задоволені зустрічних позовних вимог про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 12,13, 229, 258, 265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсним кредитного договору - задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк", від 14.06.2007 року за №RML-008/250/2007.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Рівненської області

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" ( Київ, Фізкультури 28 д, Київська обл.), код 21685166 .

Відповідач:

ОСОБА_3, (житель Костопіль, Степанська 39, Костопільський р-н, Рівненська обл.) код НОМЕР_1.

Повне рішення складено

03 вересня 2018 року.

СуддяОСОБА_6