Рішення № 77219335, 09.10.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2421/16-ц

2/214/247/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Євтушенка О.І.,

секретарі судового засідання – Петренко К.І., Джемерчук О.В., Бєлікова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/2421/16-ц

за позовною заявою ОСОБА_1

до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОСОБА_2 Аваль» (в особі Криворізького регіонального відділення),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Акціонерне товариство «КРИСТАЛ БАНК»,

про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору,-

Представники сторін:

від позивача – ОСОБА_3,

від відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_6, ОСОБА_7

За участю:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_3,

представників відповідача – ОСОБА_4,

представника третьої особи – ОСОБА_6

СУТЬ СПОРУ:

Представник позивача ОСОБА_3, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою 20.04.2016 року в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» (т.1 а.с.1-6), в якій просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/03-03/416 від 30.05.2007 року, укладений між ним та ВАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 30.05.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір №014/03-03/416, за яким позичальник отримав кредит в сумі 118 000 доларів США строком до 29.05.2017 року. Договір було укладено в Криворізькій філії банку. Зазначений договір було укладено між сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів – фізичних осіб. На час укладення договору ОСОБА_1 як клієнт надав банку достовірну інформацію про його фінансово-майновий стан, а саме довідку про отримання доходу в національній валюті України за останні 6 місяців, що передували зверненню за отриманням кредиту. Умовами договору було визначено надання кредиту позичальникові на умовах сплати процентів за користування ним за ставкою 13% річних. На думку представника позивача, надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті суперечило ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України «Про ОСОБА_8 України», адже імперативними приписами вказаних норм визначено, що грошовою одиницею в Україні є гривня, яка є єдиним законним засобом платежу. Оскільки надання банком позичальнику кредиту у вигляді кредитної лінії та проведення останнім дій відносно виконання своїх зобов’язань в іноземній валюті за своєю природою є валютною операцією, то вона повинна проводитись в Україні на підставі відповідної ліцензії НБУ. Керуючись положеннями Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», представник вважає, що банк не мав права використовувати іноземну валюту для розрахунків за кредитним договором зі ОСОБА_1 Крім того, на момент укладення кредитного договору курс долару США по відношенню до національної валюти – гривні України становив 5,05 грн. за 1 долар США, в той час як на момент пред’явлення позову він зріс до 25,47 грн. за 1 долар США, що є свідченням істотної зміни становища щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, а саме з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, що призвело до погіршення фінансового становища позичальника. Разом з тим, представник вважав, що банком включено до кредитного договору несправедливі умови щодо надання кредиту саме в доларах США, як і погашення кредиту, процентів за користування ним в цій же валюті, що він розцінює як спосіб зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк покладає виключно на позичальника, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Вказані умови є такими, що суперечать принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Такі обставини представник розцінює за достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Не погоджуючись з пред’явленими вимогами, ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» подано відзив на позов ОСОБА_1 (т.1 а.с.16-17), в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Свою позицію мотивував тим, що 22.05.2007 року ОСОБА_1 особисто звернувся до банку із заявою про отримання кредиту в іноземній валюті в розмірі 118 000 доларів США для ведення господарської діяльності, попередньо заповнивши заяву для отримання кредиту суб’єкта малого та мікробізнесу, що отримує доходи від підприємницької діяльності за програмою малого бізнесу «Комерційна іпотека та розвиток бізнесу СМ-03». Під час вирішення питання про надання ОСОБА_1 кредиту, ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» обов’язково бралися до уваги документи, підтверджуючі здійснення ним господарської діяльності, рівень його доходів від такої діяльності. Кредит надано ОСОБА_1 саме в рамках програми кредитування суб’єктів малого бізнесу, та дотримання цільового використання кредитних коштів позичальник підтверджував актами перевірки. За даних обставин, віднесення ОСОБА_1 отриманого ним кредиту до споживчого є безпідставним та суперечить п.п.22, 23 ч.1 ст. Закону України «Про захист прав споживачів». Представник зазначив, що під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та підписав договір на запропонованих банком умовах. Під час укладення договору сторони погодили всі істотні умови. Підписуючи договір, ОСОБА_1 достовірно знав, що отримує кредит в іноземній валюті, та зобов’язаний виплачувати тіло кредиту та проценти саме в доларах США. Таким чином, ОСОБА_1 були відомі та зрозумілі усі умови кредитного договору та не існувало жодних обставин, які примусили б його прийняти їх на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, тривалий час ОСОБА_1 належним чином виконував взяті на себе зобов’язання, погашаючи кредит та проценти за користування ним саме в доларах США. Представник також зазначив, що з огляду на наявність у ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» ліцензії та відповідного дозволу НБУ на здійснення операцій в іноземній валюті, укладення кредитного договору зі ОСОБА_1 саме в іноземній валюті було правомірним. Законодавством України не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, як і не заборонено визначення та виконання зобов’язань в іноземній валюті. Посилання представника позивача на включення до кредитного договору несправедливих умов щодо видачі кредиту та його повернення в доларах США з огляду на різке коливання курсу долару США та його істотне зростання представник відповідача вважав безпідставними та не доведеними належними доказами. В сукупності всі доводи та загалом пред’явлення позову ОСОБА_1, представник відповідача розцінював як намір позичальника уникнути відповідальності за його кредитними зобов’язаннями та визнати договір недійсним виключно на підставі здійснення ним маніпулювання матеріально-правовими нормами за відсутності для цього об’єктивних, дійсних та доведених підстав.

Крім того, представник відповідача подав заяви про застосування правових наслідків недійсності правочину в порядку ст.1057-1 ЦК України у випадку, якщо суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а також просив застосувати строк позовної давності, який пропущений ОСОБА_1, адже сплив терміну позовної давності для нього почав відлік з дати укладення оспорюваного кредитного договору – 30.05.2007 року, в той як з позовом до суду він звернувся в 2016 році (т.1 а.с.29, 64).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «КРИСТАЛ БАНК» - ОСОБА_6 подала письмові пояснення стосовно заявлених ОСОБА_1 вимог, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову (т.2 а.с.133-135, 164-166). Представник зазначила, що дійсно 30.05.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір №014/03-03/416, за яким позичальник отримав кредит в сумі 118 000 доларів США строком до 29.05.2017 року. Підписанням договору сторони висловили свою цілковиту згоду з тим, що визначення порядку плати за кредит, встановлене в п.1.4 договору, повністю відповідає волевиявленню сторін, які підтвердили своїми підписами, що повністю ознайомлені з порядком визначення плати за кредит та окремими елементами порядку, згодні з ним, що визначено в п.1.2 договору. Таким чином, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підстав, які б визначали можливість визнання оспорюваного договору недійсним немає. Доводи позивача щодо застосування кредитування в іноземній валюті всупереч вимогам закону, на переконання представника, не відповідають дійсності, оскільки надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата тіла та процентів за користування ним в цій же валюті, є зрозумілими, попередньо погодженими, а наявність у ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті та дозвіл до неї, видані НБУ, в черговий раз підтверджують правомірність надання кредиту в іноземній валюті та визначення порядку повернення його в тій же валюті. Аргументи позивача про зміни курсу гривні по відношенню до курсу долару США, знецінення валюти України, погіршення його матеріального становища, не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими в розумінні вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В ході розгляду справи заявлялись наступні клопотання та вчинялись судом процесуальні дії:

-заява про забезпечення позову від 20.10.2017 року, яку ухвалою суду від 23.10.2017 року повернуто заявникові (т.2 а.с.61-62, 71); про забезпечення позову від 04.05.2018 року, в задоволенні якої ухвалою суду від 08.05.2018 року відмовлено (т.2 а.с.77-78, 92);

-представником позивача: про зупинення провадження по справі, в задоволенні якого ухвалою суду від 30.05.2016 року відмовлено (т.1 а.с.33-34, 44-45); про витребування доказів, яке ухвалою суду від 18.08.2016 року задоволено (т.1 а.с.46-47, 86-87); про витребування доказів, яке ухвалою суду від 02.12.2016 року задоволено частково (т.1 а.с.97-100, 102-103); про призначення судово-економічної експертизи, яке ухвалою суду від 09.03.2017 року задоволено частково, а провадження по справі на час проведення експертизи зупинено (т.1 а.с.147-148, 152-153); заява про зміну підстав позову, в прийнятті якої судом відмовлено (т.3 а.с.1-2), про виклик експерта ОСОБА_9, притягнення його до кримінальної відповідальності, в задоволенні яких судом відмовлено (т.3 а.с.3, 23-33), про перехід в загальне позовне провадження, в задоволенні якого ухвалою суду від 09.10.2018 року відмовлено (т.3 а.с.4-5), про витребування доказів, в задоволенні яких судом відмовлено (т.3 а.с.6-13, 16-17), про збільшення позовних вимог, в прийняття якої судом відмовлено (т.3 а.с.88-138);

-представником відповідача про витребування доказів, яке ухвалою суду від 02.12.2016 року задоволено частково (т.1 а.с.96, 102-103); про залучення до участі у справі ПАТ «КРИСТАЛ БАНК» та здійснення процесуального правонаступництва відповідача, яке в подальшому знято з розгляду (т.1 а.с.177-178, т.2 а.с.90);

-ПАТ «КРИСТАЛ БАНК» про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, яке ухвалою суду від 05.06.2018 року задоволено (т.2 а.с.96-97, 121 (оригінал), 125);

-судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, яке ухвалою суду від 29.06.2017 року задоволено частково, витребувано додаткові докази та провадження зупинено (т.1 а.с.157, 191-192).

Присутні в судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні. ОСОБА_1 додатково суду пояснив, що він дійсно спочатку погашав кредит, однак в подальшому банк самостійно підмінив графік погашення кредиту, чим здійснив шахрайство. У зв’язку з цим він взагалі заперечує, що отримував кредит. Крім того, банком в односторонньому порядку було збільшено процентну ставку за користування кредитом в 23 рази. На думку сторони позивача, склалася ситуація, коли під час підписання договору споживач не мав можливості зняти та вибрати, які саме умови кредитування є для нього прийнятними та якими він повинен керуватися. В додатках банку є анкета від 04.02.2008 року, яку ОСОБА_1 не підписував, а тому вона є підробленою. Траншів на перерахунок кредитних коштів банком не було проведено. Фактично ОСОБА_1 погасив кредит в сумі 223 000 доларів США, однак банк пред’явив до нього позов про стягнення заборгованості ще в сумі 65 000 доларів США. Позивач вважав, що свої зобов’язання банк не виконав перед ним в повному обсязі. Можливості провести почеркознавчу експертизу він не має, оскільки оригінали всіх документів стосовно кредитної справи знищено.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог. Суду пояснила, що кредит було надано ОСОБА_1 в іноземній валюті в сумі 118 000 доларів США шляхом окремих траншів для здійснення господарської діяльності, тобто кредит був цільовий та повинен був використовуватись позичальником виключно за цільовим призначенням. Кредитний договір ОСОБА_1 дійсно підписував.

Представник третьої особи ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог, підтримавши попередньо викладену письмову позицію.

Враховуючи позицію учасників справи, дослідивши письмові докази, надавши їм оцінку в сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2007 року ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» стосовно надання йому кредиту. В анкетні-заяві на отримання кредиту суб’єкта малого та мікробізнесу, заповненій ним власноруч, він зазначив, що має намір отримати кредит в іноземній валюті – доларах США в сумі 118 000 доларів США строком на 120 місяців на споживчі потреби за програмою малого бізнесу «Комерційна іпотека та розвиток бізнесу СМ-03» (т.1 а.с.24). Фактично ОСОБА_1 мав намір отримати кредит на розвиток малого бізнесу, оскільки будучи зареєстрованим як ФОП, від здійснював підприємницьку діяльність (свідоцтво серії В02 №528024 від 23.08.2000 року, т.1 а.с.25). За результатами розгляду поданої ним заявки, банком погоджено надання кредиту.

Зі змісту програми малого бізнесу «Комерційна іпотека та розвиток бізнесу СМ-03» (т.1 а.с.62-67) слідує, що дана програма прийнята в ОСОБА_2 Аваль та регламентує порядок, умови надання кредиту на розвиток бізнесу за об’єктами кредитування – фінансування споживчих потреб та на розвиток бізнесу. Валютою кредиту визначена гривня, Євро або долар США.

Так, 30.05.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» (т.1 а.с.68-80), як банком та ОСОБА_1 (фізичною особою) як позичальником було укладено кредитний договір № 014/03-03/416, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 118 000 доларів США шляхом проведення окремих траншів (перший в сумі 35 000 доларів США) зі строком повернення до 29.05.2017 року та визначенням ставки процентів за користування кредитом в розмірі 13% річних, яка є фіксованою.

Згідно умов частини №1 договору, кредитний договір складається з 2-х частин, які нероздільно пов’язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин договору, включаючи всі додатки до нього, які складають невід’ємну частину договору.

Сторонами погоджено, що кредит погашається позичальником шляхом внесення ануїтетних платежів щомісячно протягом всього строку дії кредитного договору. Щомісячне погашення відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту.

Відповідно до п.1.4.1.5 частини №2 кредитного договору, у разі порушення позичальником своїх зобов’язань, фіксована процентна ставка підвищується на 2% річних, з розрахунку річної бази нарахування процентів. Підвищення процентної ставки не звільняє позичальника від виконання умов договору.

Як визначено в п.1.5 частини №2 кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та в строки, визначені Графіком повернення кредиту та сплати процентів (Додаток №1) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок, вказаний в частині №1 договору.

Положення п.1.11 частини №2 кредитного договору містять застереження щодо валюти платежів, а саме: усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах, встановлених договором. Інші платежі згідно з умовами договору (зокрема пеня) розраховуються у валюті кредиту і підлягають сплаті в валюті України, виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати.

Додатковою угодою №014/03-03/416/3 від 29.09.2014 року внесено зміни до кредитного договору, зокрема, до п.2 частини №1 «Базові умови кредитування, визначення термінів», викладено в новій редакції: остаточною датою погашення кредиту визначено – 29.05.2018 року, кредит надається в 7 траншів в розмірі 35 000 доларів США – І, 50 000 доларів США – ІІ, 26 000 доларів США – ІІІ, 7 000 доларів США – ІV, 17 000 доларів США – V, 10 000 доларів США – VI, 25 000 доларів США – VII. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 13,09% річних. Крім того, сторони домовились викласти Додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів» в новій редакції (т.1 а.с.48-52).

Додаток №1 – Графік підписано позивачем ОСОБА_1, що спростовує його посилання відносно умисної зміни банком Графіку та його заміни іншим, які в даному випадку є безпідставними та недоведеними.

Звертаючись до суду, позивач та його представник посилалися на те, що ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» не вправі був надавати кредит в іноземній валюті, визначати порядок його повернення також в іноземній валюті, а також включив до договору умови, що суперечать принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів представника позивача та заявлених нею вимог щодо визнання кредитного договору недійсним, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

За змістом ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами ОСОБА_8 банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору №014/03-03/416 від 30.05.2007 року вбачається, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначені суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, порядок повернення. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання ним договору без будь-яких зауважень чи заперечень.

До того ж, в п.1.12 частини №2 кредитного договору визначено гарантії сторін, серед яких: п.1.12.1) при одержанні кредиту позичальник усвідомлював та гарантував, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин, спроможний здійснити цей договір і виконання зобов’язань по ньому; п.1.12.2) сторони погодили, що з укладенням договору сторони досягли згоди з усіх умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Крім того, на укладення договору дружина ОСОБА_1 – ОСОБА_10 надала письмову згоду, що відповідає п.1.12.6 договору та в черговий раз свідчить про дотримання всіх вимог під час укладення кредитного договору (т.1 а.с.26).

Посилання ОСОБА_1 на те, що кредит він не отримав в заявленому розмірі, оскільки банком не було проведено всіх обумовлених договором траншів суд оцінює критично, адже вони спростовуються довідкою про використання кредитних коштів від 14.05.2008 року, підписаною особисто ОСОБА_1, з якої слідує, що кредитні кошти в сумі 118 000 доларів США за кредитним договором №014/03-03/416 від 30.05.2007 року він дійсно отримав та використав за обумовленими цілями (т.1 а.с.27). Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 визнав той факт, що протягом окремого періоду часу кредит він погашав.

Факт здійснення ОСОБА_1 внесення платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором також підтверджується випискою по його позичковому рахунку (т.1 а.с.117-128).

Враховуючи, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди, у зв’язку з чим суд приходить до висновку про дійсність укладення між сторонами кредитного договору із погодженням всіх його істотних умов, з дотриманням вимог законодавства України.

Згідно зі ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Норма ч.2 ст.32 Закону України «Про ОСОБА_8 України» містить заборону щодо випуску та обігу інших грошових одиниць на території України як нерозривної сукупності дій по їх випуску та подальшому обігу, а не як двох різних операцій - випуску або обігу. Адже стаття 44 цього ж закону закріплює за НБУ повноваження у сфері валютного регулювання, тим самим містить презумпцію правомірності використання валютних цінностей на території України у порядку, встановленому законодавством України.

Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.

Так, неспроможними є доводи позивача та його представника щодо неможливості надання ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» кредиту в іноземній валюті, оскільки на момент укладення оспорюваного кредитного договору 30.05.2007 року ВАТ «Райффайзен Банк» мало ліцензію №10 від 11.10.2006 року, та відповідні дозволи до неї, видані ОСОБА_8 Банком України на здійснення банківських операцій, у тому числі в іноземній валюті (т.1 а.с.19-22), в той час як мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті, введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22.09.2011 року на момент укладення оспорюваного договору не діяв.

Враховуючи правомірність надання ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті, погодження сторонами виконання зобов’язань в іноземній валюті з відкриттям окремих рахунків, що не суперечить положенням законодавства України, на переконання суду не існує правових підстав ставити під сумнів право ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов’язань зі ОСОБА_1 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов’язань в валюті надання кредиту.

Щодо доводів позивача та його представника про включення до умов кредитного договору положень, що є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та інтересів на шкоду ОСОБА_1 як споживача, суд вважає їх помилковими, недостатньо аргументованими та недоведеними з огляду на наступне.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов’язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві.

Враховуючи те, що при укладенні кредитного договору як правочину, що базується на волевиявленні обох учасників правочину, ОСОБА_1 на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішив оформити кредит саме в іноземній валюті – доларах США, про що зазначив в попередньо поданій заяві-анкеті, що не суперечить положенням ст.ст.6, 627, 638 ЦК України, будучи належним чином обізнаним та повідомленим про наявність ризиків отримання кредиту в іноземній валюті, які він як позичальник несе сам, тому суд приходить до висновку про відсутність дій з боку відповідача, які б свідчили про включення до договору завідомо несправедливих умов.

Самі по собі аргументи ОСОБА_1 стосовно зміни курсу гривні по відношенню до долару США, його різке збільшення в порівнянні з діючим на момент укладення договору, не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, на чому також акцентує увагу Верховний Суд в постанові від 01.03.2018 року у справі №642/1408/17.

Окрім того, позивачем та його представником також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що кредитний договір містить положення, які були б несправедливими для ОСОБА_1 чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду як позичальника. За даних обставин, всі наведені представником позивача твердження з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту інтересів його довірителя від наслідків, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Посилання представника позивача на висновки судово-економічної експертизи №1567/1568-17 від 31.01.2018 року, які він тлумачить на власний розсуд з наданням суб’єктивної оцінки в розріз з дійсними висновками експерта, які ґрунтуються на вимогах закону та відповідають дійсним обставинам справи, є недоречними, оскільки в ході розгляду справи представник не міг конкретно визначити свою позицію та неодноразовою зміною своїх пояснень та висловленням незгод з висновками експерта, мав намір ввести суд в оману та заплутати в дійсних обставинах справи.

До того ж більша частина висновків, викладених в судовій експертизі (т.2 а.с.5-21), стосується перевірки суми заборгованості, порядку її нарахування, правомірності збільшення процентної ставки тощо, що не стосується предмету даного спору, в рамках якого суд перевіряє дійсність оспорюваного правочину в межах заявлених позивачем вимог. З огляду на те, що в рамках даного спору зустрічних вимог про стягнення заборгованості не заявлялось, суд залишає поза увагою висновки експерта.

Надані ОСОБА_1 квитанції судом не оцінюються як докази, оскільки вони не несуть в собі інформацію стосовно предмету доказування в аспекті характеру спору. При цьому, в ході проведення експертизи встановлено, що вказані квитанції містять невідповідність у датах та відтисках банку, в той час як достовірність господарських операцій, зафіксованих в них як первинних документах не вирішувалась.

Різниця в процентній ставці, застосованій банком під час проведення розрахунків, також не може бути визначальним при вирішенні спору щодо недійсності кредитного договору, оскільки жодних змін в односторонньому порядку банком до кредитного договору відносно її зміни, які б могли вплинути на його недійсність, не вносилось, в той час як перевірка правильності застосування процентної ставки є предметом вирішення у спорі про стягнення заборгованості, що до даної справи не відноситься.

Позаяк, протягом строку дії кредитного договору ОСОБА_1 укладав з банком додаткові угоди, погоджуючи зміни до кредитного договору, проте не звертався за роз’ясненням положень, які були йому незрозумілими, а так само не наводив своїх заперечень в додаткових угодах, тим самим погоджуючись зі всіма умовами договору та беручи на себе зобов’язання його виконувати й надалі.

Втім, суд також вважає за необхідне окремо акцентувати увагу, що позивачем пред’явлено вимоги до Криворізького регіонального відділення ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», яке не є самостійних структурним підрозділом та не може самостійно відповідати за зобов’язаннями, що виникли у ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», яке фактично є стороною за кредитним договором.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх недоведеність, безпідставність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 року №4909/04 у справі «Серянін та інші проти України).

Інші доводи та посилання позивача та його представника, у тому числі на наявність в провадженні правоохоронних органів кримінального провадження, суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору та відсутність доказів, які б визначали необхідність їх врахування судом.

Підстав для застосування строку позовної давності за заявою представника відповідача суд не вбачає у зв’язку з відмовою у задоволенні позову по суті пред’явлених вимог, адже як визначено в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення в цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, положення ЦК України про позовну давність застосовується у випадку обґрунтованості позовних вимог (ст.267 ЦК України) та може бути підставою для відмови в задоволенні позову лише в разі його доведеності, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, що зроблено до ухвалення ним рішення; недоведеність вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення ст.141 ЦПК України, звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» та ухвалення рішення на користь відповідача, у зв’язку з чим витрати по сплаті судового збору підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОСОБА_2 Аваль» (в особі Криворізького регіонального відділення), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Акціонерне товариство «КРИСТАЛ БАНК», про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОСОБА_2 Аваль», код ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса: вул. Лєскова 9, м. Київ.

Акціонерне товариство «КРИСТАЛ БАНК», код ЄДРПОУ 39544699, юридична адреса: Кудрявський узвіз 2, м. Київ.

Повне судове рішення складено 16.10.2018 року (з урахуванням вихідних та святкових днів).

Суддя Євтушенко О.І.