Рішення № 77209064, 24.09.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14190/17

пр. № 2/759/2279/18

24 вересня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Шум Л.М.

за участю секретаря: Прокопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про захист прав споживача, стягнення коштів та пені,

В С Т А Н О В И В:

Позивач у вересні 2017 року звернувся до суду із зазначеним вище позовом до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк», Банк, відповідач), посилаючись на те, що останній не виконує своїх обов'язків за договором про надання банківських послуг та не виплачує його готівкові кошти з поточного рахунку, чим порушує його права як споживача на належну якість банківських послуг. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 1 300 000,00 грн. як суму коштів, що зберігається на поточному рахунку та пеню в розмірі 3% за кожен день просторочення в сумі 4 407 000,00 грн. як відповідальність за неналежне виконання банківських послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою суду від 06.11.2017 р. відкрито провадження у справі.

21.12.2017 р. до суду надійшов Відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю. Посилається на те, що він є суб'єктом первинного фінансового моніторингу і має право виявляти фінансові операції, що можуть наражати Банк на здійснення ризикової діяльності. З отриманням вимоги позивача про видачу йому 1 300 000,00грн. з його проточного рахунку, Банк за результатами фінансового моніторингу клієнта (позивача), здійсненого відповідачем на підставі Положення про застосування банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України від 26.06.2015 № 417, прийшов до висновку про неприйнятно високий ризик і відмову у підтриманні ділових відносин шляхом їх розірвання. Листом від 30.08.2017 Банк повідомив позивача про припинення ділових відносин на підставі Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Крім того, станом на 20.09.2017 всі банківські рахунки позивача були закриті за ініціативою Банку, а залишок коштів перераховано на рахунок відповідача 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками» для повернення власнику згідно його розпорядження. Зазначає, що до дати припинення ділових відносин з позивачем та закриття його рахунків у Банку, позивач мав право і можливість у будь-який час безперешкодно здійснити безготівковий переказ коштів у розмірі 1 300 000,00 грн. на рахунок в іншому банку, проте такою можливістю не скористався. Відтак відповідач вважає свої дії по відмові від підтримання ділових відносин із позивачем, шляхом їх розірвання та, зокрема відмову у виплаті позивачу готівкою його коштів, що зберігалися на поточному рахунку останнього, правомірними. Щодо позовних вимог по стягненню пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стверджує, що його зобов'язання повернути позивачу неотримані останнім після закриття рахунку кошти у розмірі 1 300 000,00 грн. не є банківською послугою у розумінні законодавства України. Вказує, що виплата коштів може бути виконана Банком у разі отримання від позивача реквізитів для здійснення безготівкового переказу цих коштів (ас. 130-132).

Ухвалою суду від 12.07.2018 р. розпочато підготовче провадження, проведено, закрито та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свої доводи, викладені у письмовому відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити. Підтвердив викладену у відзиві правову позицію відповідача та роз'яснив у судовому засіданні, що Банком як суб'єктом первинного фінансового моніторингу було прийнято рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику та відмову від підтримання ділових відносин шляхом їх розірвання, на підставі положень абз. 5, 7, 8 ч.1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Посилається на те, що запитувані Банком копії декларацій позивача про майновий стан і доходи (податкової декларації) з відміткою податкового органу про їх отримання за 2016 та 2017 роки або відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у 2016 та 2017 роках надані позивачем не були, що, серед іншого, не дало відповідачу можливості здійснити належний аналіз фінансової операції по зняттю позивачем готівкових коштів 1 300 000,00 грн. з його рахунку.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Одночасно зазначив, що дії відповідача по блокуванню банківського рахунку позивача (відмові у видачі готівкових коштів) є протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства у сфері банківської діяльності та зокрема вимогам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», яким передбачено умови, порядок та підстави здійснення фінансового моніторингу. Тривалість зупинення (блокування) фінансової операції протиправно триває майже 11 місяців із передбачених законом максимальних 30 днів. Про прийняття спеціально уповноваженим органом рішень про зупинення (продовження зупинення) фінансових операцій позивача не повідомлено. Відповідач ПАТ «ПроКредит Банк» як суб'єкт первинного фінансового моніторингу уповноважений самостійно зупинити фінансову операцію на два дні з дня зупинення (включно). Зазначає, що незважаючи навіть на розірвання відповідачем договору банківського рахунку, останній коштів позивачу не видає.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що 16.06.2015 позивач ОСОБА_1 шляхом підписання заяви про приєднання/про підтвердження приєднання до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в Публічному акціонерному товаристві «ПроКредит Банк» акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції Банку на укладення вказаного Генерального договору, чим приєднався до його умов, як клієнт.

Встановлено, що на час вказаного акцептування/підтвердження акцептування діяв з 08.06.2015 Генеральний договір із змінами та доповненнями в редакції, затвердженої наказом Голови Правлення АТ «ПроКредит Банк» № 146 від 22.05.2015, надалі - Генеральний договір (ас. 43-80).

Згідно із пп. 2.1.6 п. 2.1 глави 2 розділу І Генерального договору у порядку та на умовах цього Генерального договору Банк зобов'язується надавати Клієнту послугу/комплекс послуг, визначених цим Генеральним договором та замовлених Клієнтом шляхом укладення між Сторонами відповідної додаткової угоди до Генерального договору та в інших спосіб, передбачений умовами Генерального договору. У додаткових угодах до Генерального договору визначаються послуги Банку, якими Клієнт вирішив скористатись та базові умови їх надання, у тому числі, індивідуальні умови.

Встановлено, що 16.06.2015 між позивачем та відповідачем укладено дві додаткові угоди до Генерального договору від 16.06.2015 щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних рахунків та щодо надання послуги з відкриття та обслуговування карткових рахунків (ас. 10, 11).

За цими додатковими угодами Банк відкрив позивачу як клієнту поточний рахунок НОМЕР_2 та картковий рахунок НОМЕР_3 в валюті рахунків - гривня України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Пунктом 1.8 глави 1 затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» визначено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до пп. 7.1.1, 7.1.3 п. 7.1 глави 7 розділу ІІ вказаного Генерального договору картковий рахунок - поточний рахунок, платіжні операції за яким можуть здійснюватися з використанням банківської платіжної картки із додержанням вимог чинного законодавства України та цього Генерального договору. Картковий рахунок Клієнта обслуговується в режимі функціонування поточного рахунку, з урахуванням вимог та обмежень, встановлених нормативними актами Національного банку України, чинним законодавством України, правилами МПС (міжнародної платіжної системи) та Генеральним договором.

Підпунктом 7.8.4 п. 7.8 глави 7 розділу ІІ Генерального договору встановлено, що отримання готівки в касах банків здійснюється виключно при пред'явленні Клієнтом касиру паспорта або документа, що його замінює, для ідентифікації Клієнта як законного власника карткового рахунку.

Таким чином, як поточний рахунок НОМЕР_2, так і картковий рахунок картковий рахунок НОМЕР_3 позивача як клієнта Банка, є банківськими (поточними) рахунками у розумінні чинного законодавства.

Судом встановлено, що станом на 22.08.2017 на банківському картковому рахунку позивача НОМЕР_3 обліковувалась сума в розмірі 1 304 405,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку за період з 01.01.2017 по 04.09.2017 та з 01.01.2017 по 30.11.2017 (ас. 12-15, 120-123).

Встановлено, що 22.08.2017 р. позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою вільної форми, в якій просив повернути (видати) грошові кошти в сумі 1 300 000,00 грн. Заява прийнята Банком, про що свідчить відтиск штемпелю Банку 22.08.2017 та підпис працівника (ас. 16).

Також, позивачем 22.08.2017 р. подана заява про видачу готівки № 4-1/17/687, форма та зміст якої як видаткового касового документа відповідає вимогам затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 «Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні» (додаток 10), надалі - Інструкція № 174. Заяву також було прийнято банком, про що свідчить відповідний відбиток штемпелю 22.08.2017 та підпис працівника (ас. 17)

Відповідно до пп. 2) п. 3.2 глави 3 розділу IV цієї Інструкції банк видає з операційної каси готівку національної валюти з поточного рахунку фізичної особи за заявою про видачу готівки як видатковим касовим документом.

Згідно із п. 1.13 глави 1 розділу IV вказаної Інструкції у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штамп "вечірня" або "післяопераційний час". Виконані протягом операційного часу касові операції відображаються в бухгалтерському обліку в цей самий операційний день, а в післяопераційний час - не пізніше наступного операційного дня.

Враховуючи відсутність на поданих позивачем до Банку заявах від 22.08.2018 записів "вечірня" або "післяопераційний час" суд приходить до висновку, що такі заяви подано в операційний час Банку. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Пунктом 2.16 глави 2 затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України» (чинного на час спірних правовідносин) визначено, що під час приймання розрахункових документів відповідальний виконавець перевіряє правильність їх оформлення і засвідчує своїм підписом та відбитком штампа банку.

Частиною третьою ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

При цьому п. 8.2 ст. 8 наведеного Закону передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

Підпунктом 5.3.3.5 п. 5.3 глави 5 розділу ІІ Генерального договору встановлено, що Банк зобов'язується здійснювати приймання та видачу готівки протягом операційного дня Банку, згідно з затвердженим Банком Операційним регламентом.

Згідно із пп. 2.8.5 п. 2.8 глави 2 розділу І Генерального договору датою виконання розпорядження, документа на переказ коштів та платіжного доручення вважається день отримання такого документу Банком, за умови отримання такого розпорядження в операційний час Банку, який встановлений в Операційному регламенті. Якщо розпорядження, документ на переказ коштів або платіжне доручення отримано після закінчення операційного часу, воно виконується не пізніше наступного операційного дня.

Операційний регламент - внутрішній документ Банку, що встановлює операційний час роботи Банку протягом якого відбувається обслуговування Клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані Банком в день їх отримання (пп. 1.1.1 п. 1 глави 1 розділу І Генерального договору).

Таким чином Генеральним договором не встановлено інших, ніж передбачено нормами ч. 3 ст. 1068 ЦК або п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» строків видачі (отримання) готівки, за заявою про видачу готівки.

Враховуючи вищенаведені обставини та положення законодавства у сфері банківських операцій, умови укладеного сторонами Генерального договору суд вважає встановленим, що видача готівки в сумі 1 300 000,00грн. за заявою позивача від 22.08.2017 мала бути здійснена Банком відповідно до умов Генерального договору та положень законодавства саме 22.08.2017.

Проте, як встановлено в судовому засіданні та представником відповідача не спростовано, позивач ОСОБА_1 до теперішнього часу не отримав готівкові кошти з банківського картковому рахунку НОМЕР_3 в розмірі 1 300 000 грн.

Згідно з частинами 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положенням частини першої ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 4-6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Тобто, дії Банку, по обмеженню прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку повинні відповідати вимогам ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та відповідним правовим актам у цій сфері.

В обгрунтування своїх заперечень віповідач посилається на те, що листом від 23.08.2017 № 8-2/17/702 він звернувся до позивача, де посилаючись на Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон від 14.10.2014 № 1702-VII з метою всебічного аналізу фінансових операцій та джерел походження коштів на рахунку позивача, просив надати копії наступних документів:

- декларації позивача про майновий стан і доходи з відміткою контролюючого органу України про їх отримання за 2016 та 2017 роки або відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у 2016 та 2017 роках;

- копії рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «КГА-1» про зменшення розміру статутного капіталу.

Слід зазначити, що такий лист відповідача від 23.08.2017 (а.с. 133) про витребування інформації з обмеженим доступом не можна визнати належним, достовірним та достатнім доказом по справі у розумінні ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України. Крім того, докази направлення вказаного листа позивачу або його отримання в матеріалах справи відсутні та представником відповідача суду відповідних доказів не надано.

При цьому, судом встановлнео, що позивач до своєї заяви за вх. Банку № 4-1/17/699 від 28.08.2017 надав відповідачу додаткові документи, а саме:

- довідку ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.08.2014 № 4938/8/26591703 про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов'язань з такого податку), відповідно до якої позивачем отримано дохід в розмірі 120 000 000,00грн. і невиконані зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб в Україні відсутні;

- протокол № 2 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «КГА-1» від 14.07.2017 про зменшення розміру статутного капіталу юридичної особи та часткове повернення позивачу його частки у статутному капіталі в розмірі 18 426 000,00 грн. (ас. 18).

Встановлено, що листом від 30.08.2017 № 1-2/17/2312, отриманий позивачем 13.09.2017, Банк інформував останнього про проведений ним аналіз операцій і джерел походження коштів по його рахунку та повідомив про припинення ділових відносин. Відповідач запропонував позивачу надати реквізити для безготівкового перерахування коштів та звернутися до Банку для закриття рахунків. В іншому випадку, по закінченню 15-денного терміну рахунки будуть закриті Банком самостійно, а всі укладені договори вважатимуться розірваними (ас. 143)

Встановлено, що в подальшому, станом на 20.09.2017 всі банківські рахунки позивача були закриті за ініціативою Банку, а залишок коштів перераховано на рахунок відповідача 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками» для повернення власнику згідно його розпорядження.

Судом встановлено, що листом від 22.09.2017 № 1-2/17/2585 Банк повторно інформував позивача про припинення ділових відносин шляхом їх розірвання. (ас. 145).

Вищевказані обставини та відповідні ним правовідносини у їх взаємозв'язку із положеннями Закону від 14.10.2014 № 1702-VII дає підстави для обгрунтованого висновку суду про те, що:

- в період з 23.08.2017 по 29.08.2017 (три робочих дня, із урахуванням вихідних та святкових) фактично мало місце зупинення Банком фінансової операції з видачі позивачу готівкових коштів (правила такого зупинення регулюється ст. 17 Закону від 14.10.2014 № 1702-VII), а

- з 30.08.2017 встановлення позивачу як клієнту неприйнятно високого ризику і відмова Банка від підтримання ділових відносин з позивачем шляхом їх розірвання (правила такої відмови регулюється ст. 10 Закону від 14.10.2014 № 1702-VII).

Аналізуючи відповідність дій Банку вимогам ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та інших правових актів, що регулюють обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» встановлено, що спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» за відсутності рішення спеціально уповноваженого органу про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), суб'єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансових операцій третього робочого дня з дня зупинення фінансової операції у разі неотримання суб'єктом первинного фінансового моніторингу протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, рішення спеціально уповноваженого органу про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій).

Судом встанволено, що Банком було здійсно фактичне зупинення видаткової фінансової операції позивача для проведення фінансового моніторингу, в період з 23.08.2017 по 29.08.2017.

Враховуючи, що 24.08.2017 - 27.29.08.2017 були неробочими (святковими та вихідними) днями, ураховуючи два робочих дня зупинення (23.08.2017 та 28.08.2017) за нормами ч. 1 ст. 17 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суд вважає встановленим, що 29.08.2017 як на третій робочий день фінансова операція мала бути поновлена і позивачу повинна була видана в цей день готівка.

Проте, судом не встановлено поновлення фінансового операції та видачі готівки позивачу. Відсутні також докази інформування відповідачем спеціально уповноваженого органу про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу і про зупинення фінансової операції або отримання рішення цього органу (про подальше зупинення тощо). Не надано відповідачем й доказів інформування правоохоронних органів у разі наявності в нього підозри.

Суд, аналізуючи доводи відповідача щодо прийнятого ним рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику і відмову від підтримання ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, суд виходить з наступного.

Встанволено, що положення ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» або інших актів чинного законодавства не передбачають правової можливості, способу та порядку переходу від такого заходу обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку як зупинення фінансових операцій (ст. 17 вказаного Закону) до заходу відмови суб'єкта первинного фінансового моніторингу від проведення фінансової операції (ст. 10 цього Закону).

Правовим наслідком зупинення суб'єктом первинного фінансового моніторингу видаткових фінансових операцій клієнта, за відсутності іншого рішення спеціально уповноваженого органу, є тільки поновлення проведення таких фінансових операцій третього робочого дня з дня зупинення фінансової операції (ч. 5 ст. 17 вказаного Закону).

Встановлено, що 30.08.2017 р. відповідачем було прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем, шляхом їх розірвання. Відповідно до змісту відзива відповідача на позовну заяву та пояснень його представника в судовому засіданні, таке рішення було прийнято Банком на підставі положень абз. 5, 7, 8 ч. 1 ст. 10 Закону, згідно із якими - Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися (абз. 5 ч. 1 ст. 10 вказаного Закону) : від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику (абз. 7 ч.1 ст. 10 цього Закону).

У випадках, передбачених цією частиною статті, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про проведення операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про осіб, які мають або мали намір встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції (абз. 8 ч. 1 ст. 10 наведеного Закону).

Таким чином юридична конструкція статті 10 Закону в контексті із обгрунтуванням відповідача свідчить про те, що Банком в межах визначених абз. 5 ч. 1 ст. 10 цього Закону його прав прийнято рішення про припинення ділових відносин (у тому числі, шляхом їх розірвання) із позивачем.

Посилання відповідача про відсутність копій декларацій про майновий стан і доходи (податкової декларації) з відміткою контролюючого органу про їх отримання за 2016 та 2017 роки або відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у 2016 та 2017 роках, що не дало Банку можливості здійснити належний аналіз фінансової операції позивача по зняттю готівкових коштів 1 300 000,00грн. з його рахунку, то такі доводи не заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України для платників податку на доходи фізичних осіб податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу, тобто за 2017 рік декларації про майновий стан і доходи подаються з 01.01.2018 по 02.05.2018.

Відповідно до Податкового Кодексу України обов'язок подання декларації виникає у платника податку з доходів фізичних осіб лише у разі отримання ним протягом звітного періоду таких видів доходів (прибутків), які підлягають окремому оподаткуванню - при отриманні доходів від особи, яка не є податковим агентом (від інших фізичних осіб), згідно п.п. 168.2.1 п.168.2 ст. 168 вказаного Кодексу; при отриманні окремих видів доходів, що не підлягають оподаткуванню при виплаті (п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 ПК України; дохід від операцій з інвестиційними активами (п. 170.2 ст. 170 ПК України) тощо.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, у 2016 році позивач таких доходів не отримував, а тому обов'язок подання податкової декларації не виникав і вона, відповідно не подавалась.

Суд, аналізуючи доводи представника відповідача щодо встановлення позивачу як клієнту Банка неприйнятного високого ризику, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик.

Згідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»:

п. 36) ризики - небезпека (загроза, уразливі місця) для суб'єктів первинного фінансового моніторингу бути використаними з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення під час надання ними послуг відповідно до характеру їх діяльності.

п. 8) високий ризик - результат оцінки ризику суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що базується на результатах аналізу сукупності визначених критеріїв, який свідчить про високу ймовірність використання суб'єкта первинного фінансового моніторингу для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму;

п. 27) неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно із ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки як суб'єкти первинного фінансового моніторингу мають використовувати та ураховувати ці Критерії у своїй діяльності.

Аналіз наведених у вказаному додатку 1 критеріїв «високого» ризику дає підстави для висновку про те, що позивач не підпадає під такий критерій - ані за географічним розташуванням держави проживання (перебування, реєстрації) клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, ані за типом клієнта (відсутні докази включення позивача до Переліку осіб, пов'язаних із провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції; відсутні докази того, що позивач є публічним діячем, його близькою особою або пов'язаною з ним особою тощо).

Банк установлює рівень ризику клієнтам з урахуванням відповідних критеріїв ризиків, визначених у Програмі управління комплаєнс-ризиком згідно із ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», нормативно-правовими актами Міністерства фінансів України та цим Положенням № 417.

Посилаючись на встановлення позивачу як клієнту Банка неприйнятно високого рівня ризику відповідач жодним чином не обґрунтував підстави встановлення ним такого рівня ризику, не надав суду документів щодо оцінки ризику. Також відповідачем не надано суду внутрішніх документів банку (программ, положень тощо) з питань здійснення фінансового моніторингу, на підтвердження обгрунтованості встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.

Таким чином, в судовому засіданні відповідачем не доведено обгрунтованість встановлення ним позивачу як клієнту Банка неприйнятно високого ризику.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів того, що ділові відносини із позивачем і зокрема, спірна фінансова операція щодо видачу клієнту готівки створюють небезпеку (загрозу, уразливі місця) в діяльності Банку бути використаним з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Також, представник відповідача в судовому засіданні та у своєму відзиві на позовну заяву стверджує, що 31.08.2017 своїм листом за вих. № 1-2/17/2585 повідомив Державну службу фінансового моніторингу України про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику та відмову від підтримання ділових відносин шляхом їх розірвання.

Як вбачається з вказаного вище листа вих. № 1-2/17/2585 від 31.08.2017 р., що відповідач повідомляє Держфінмоніторинг про юридичну особу ТОВ «КГА-1» та пов'язану із нею фізичну особу ОСОБА_1, щодо яких на думку відповідача є підстави вважати їх причетними до фіктивної господарської діяльності - тобто злочин, передбачений ст. 205 КК України. Одночасно наводиться інформація щодо вказаних осіб (їх персональні дані) та повідомляється про прийняте щодо клієнтів рішення вжити заходи: встановлення неприйнятно високого рівня ризику та відмові від підтримання відносин, шляхом розірвання ділових стосунків (ас. 144).

Проте, підпис відповідального працівника банку ОСОБА_2 на цьому листі відсутній. Відповідачем суду не надано, а матеріали справи не містять будь-яких доказів надсилання цього листа до Держфінмоніторингу.

Також, суд вважає, що доказів того, що спірні кошти позивача в сумі 1 300 000,00грн., які останній намагався зняти готівкою з банківського рахунку, отримані злочинним шляхом або спрямовані на фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, представником відповідача не надані і такі обставини свого об'єктивного підтвердження в судовому засіданні не знайшли.

Відповідачем належним чином не доведено правомірність відмови у видачі позивачу готівкових коштів з відкритого на його ім'я рахунку, правомірність блокування цього поточного рахунку на здійснення готівкової касової операції. Відповідачем не надано доказів і того, що кошти на рахунок позивача надійшли злочинним шляхом. Також не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів звернення відповідача за наслідками блокування до правоохоронних органів, спеціально уповноваженого органу про спробу здійснення незаконної, на думку Банка, фінансової операції. Вимоги позивача про видачу йому готівкових коштів на даний час Банком не задоволена, кошти не видані.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 318 ЦК України, власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 1068 ЦК України, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Суд виходить з того, що самостійне визначення клієнтом напрямів використання своїх грошових коштів на поточному рахунку (безготівкові чи готівкові перекази), безперешкодна реальна можливість отримання таких коштів як у готівковій, так і безготіковій формі - власно і є реалізацію права клієнта на розпорядження коштами на свій власний розсуд.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем на виконання вимог ст. 81 ЦПК України в повному обсязі доведені позовні вимоги, які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача суми в розмірі 1 300 000,00грн.

Як було встановлено судом, станом на 20.09.2017 рахунок позивача НОМЕР_3 був закрит за ініціативою Банку, 18.09.2017 кошти з цього рахунку були перераховані відповідачем на свій рахунок 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками».

Судом встановлено, що 30.11.2017 позивач повторно звернувся до відповідача із письмовою вимогою (вх. Банка № 4-1/17/999), де стверджував про порушення його прав та враховуючи припинення за ініціативою Банку ділових відносин просив видати йому грошові кошти готівкою, призначивши день та час їх отримання (ас. 124-125)

Проте, доказів надання Банком відповіді на вказану вище вимогу позивача відповідачем суду не надано.

Відповідно до пунктом 5.5 глави 5 розділу ІІ Генерального договору врегульовано питання припинення надання послуги обслуговування банківського рахунку.

Підпунктами 5.5.2, 5.5.3 вказаного пункту визначено, що у разі припинення дії Додаткової угоди поточний рахунок закривається. Залишок коштів на поточному рахунку у випадку його закриття видається Клієнту за його вимогою готівковими коштами (крім інвестиційного рахунку) або перераховується Банком за відповідним розпорядженням Клієнта на інший банківський рахунок, реквізити якого доведені Клієнтом письмово Банку. Припинення дії Додаткової угоди не звільняє Сторони від здійснення розрахунків за зобов'язаннями, які виникли протягом строку дії Додаткової угоди.

Згідно ч. 3 ст. 1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановленому банківськими правилами.

З наведеного вбачається, що у разі розірвання договору банківського рахунку банк зобов'язаний за власним вибором клієнта видати йому залишок коштів на рахунку готівкою або перерахувати їх на інший вказаний клієнтом рахунок.

Проте, як було встановлено в судовому засіданні відповідач законну вимогу позивача на виконав, грошові кошти останньому не виплатив.

Суд, розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3% за кожен день просторочення в сумі 4 407 000,00 грн. як відповідальність за неналежне виконання банківських послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», виходить з наступного.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно до ст. 1-1 вказаного Закону, він регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію або послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими послугами вважаються банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно до п. 2 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; а клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

Згідно ст. 51 вказаного Закону для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Згідно ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що позивач є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного суду України - від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16 тощо.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов'язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом.

Судом встановлено, що у зв'язку із застосуванням Банком процедури фінансового моніторингу видача позивачу готівки повинна була здійснена 29.08.2017. Відтак, порушення права позивача на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами слід рахувати саме з цієї дати.

Як вбчається із змісту позовних вимог позивача, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог (ас. 38-39), останній просить стягнути з відповідача пеню за період з 29.08.2017 по 20.12.2017; цей період становить 113 днів.

З огляду на встановлену ст. 13 ЦПК України диспозитивність цивільного судочинства суд вважає такі вимоги обґрунтованими, а розмір пені є наступним: 1 300 000,00 грн. х 113 днів х 3% = 4 407 000,00 грн.

Суд виходить з того, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Саме такий висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Наведене також узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Наведене також кореспондується із затвердженою Кабінетом Міністрів України «Конценцією державної політики у сфері захисту прав споживачів на період до 2020 року», відповідно до якої споживачі в Україні не захищені державою і законом внаслідок декларативного характеру проголошених прав та відсутності механізмів їх реалізації та відновлення.

Суд має дотримуватися позиції стосовно пріоритету інтересів позивача як споживача, що також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, по справі «Сєрков проти України» (рішення від 07.07.2011) Європейський суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом, та, у зв'язку з тим, що судами всупереч національного законодавства не було застосовано підхід, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення. Той принцип, що суд має виходити із інтересів споживача, які гарантуються державою, враховуючи юридичну вразливість громадян порівняно із юридичними особами-контрагентами, слідує і з принципу верховенства права, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 ЦК України у вигляді таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, а також ст. ст. 5, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» про забезпечення захисту прав споживачів державою та здійснення такого захисту судом. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19.02.2009 року по справі «Христов проти України», зазначено: «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті б Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав».

За даних обставин суд, об'єктивно оцінивши докази по справі в їх сукупності та характер спірних правовідносин вважає, що такий розмір пені відповідає вимогами та меті Закону України «Про захист прав споживачів» і передбаченим п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права.

Посилання представника відповідача, що відповідач не є Публічним акціонерним товариством, а Акціонерним товариством, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до наданої в судовому засіданні 24.09.2018 р. представником відповідача Бенедюком С.С. копії довіреності від 22.06.2018 р. вбачається, що вказана Довіреність вчинена від імені Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» та скріплена печаткою саме Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (ас. 161).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином суд приходить до висновку що позивачем, на виконання вимог ст. 81 ЦПК України, доведені позовні вимоги, які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим підлягають повному задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 625, 629, 1058, 1060 ЦК України, ст. ст. 76, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про захист прав споживача, стягнення коштів та пені - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму коштів в розмірі 1 300 000 (один мільйон триста тисяч) грн. 00 коп., пеню в розмірі 4 407 000 (чотири мільйони чотириста сім тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 8 000 грн., а всього - 5 715 000 (п'ять мільйонів сімсот п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: