Постанова № 77161461, 17.10.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/522/15-ц

Провадження № 22-ц/772/1700/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 рокуСправа № 136/522/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Рибчинського В.П.,

за участі секретаря судового засідання - Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5,

треті особи: орган опіки і піклування Липовецької районної державної адміністрації, Турбівська селищна рада Липовецького району Вінницької області, Липовецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року, ухваленого у складі судді Олексієнка О.Ю. о 10:01 год. у приміщенні Іллінецького районного суду, повний текс судового рішення складено 14 червня 2018 року,

встановив:

У березні 2015 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства та визнання права на частку у спадщині за законом.

В обґрунтування вимог заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син ОСОБА_7, біологічним батьком якого є ОСОБА_8, з яким вона підтримувала близькі відносини з 2001 року.

При реєстрації народження дитини запис про батька проводився за її вказівкою, так як ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер.

Посилаючись на те, що, факт батьківства може бути встановлений лише за рішенням суду, ОСОБА_3 просила суд встановити факт, що батьком ОСОБА_7 є ОСОБА_8.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина за законом, оскільки особистого розпорядження на випадок своєї смерті він не робив.

З заявами про прийняття спадщини звернулися дружина померлого - ОСОБА_4, його мати - ОСОБА_5 та вона, як законний представник малолітнього сина ОСОБА_7.

Ураховуючи те, що всі особи, які прийняли спадщину є спадкоємцями першої черги і їх частки відповідно до закону є рівними, ОСОБА_3 просила суд визнати за ОСОБА_7 право на 1/3 частки від усієї спадщини по закону, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8

ОСОБА_4 подала зустрічний позов до ОСОБА_3 про встановлення неправильності актового запису та внесення змін.

Позовні вимоги мотивувала тим, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було припинено 27 січня 2004 року. ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, відтак запис про батька ОСОБА_7 в актовому записі про народження від 01 квітня 2004 року № 23 було вчинено з порушенням приписів ч. 2 ст. 122 СК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд встановити неправильність запису, а саме пунктів 11-17 щодо відомостей про батька в актовому записі про народження №23 від 01 квітня 2004 року, який складено виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області на громадянина ОСОБА_7 та внести виправлення і зміни до пунктів 11-17 актового запису про народження щодо відомостей про батька дитини у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 122 СК України.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області 03 серпня 2015 року первісний та зустрічний позови об'єднанні в одне провадження для спільного розгляду.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 січня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Так, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів щодо встановлення факту батьківства, однак в частині вирішення зустрічних позовних вимог вказав, що вирішуючи спір суди не визначились з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка їх регулює та підлягає застосуванню, не встановили в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_4 та чи підлягають вони судовому захисту, обраним нею способом.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року позов ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 задоволено.

Встановлено факт, що батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер в місті Вінниці ІНФОРМАЦІЯ_4.

Визнано за ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, право на 1/3 частки від усієї спадщини за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Вінниці.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено неправильність запису пунктів 11-17 щодо відомостей про батька в актовому записі про народження № 23 від 01 квітня 2004 року, який складено виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області на громадянина ОСОБА_7

У задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 серпня 2008 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 648 грн 80 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 243 грн 60 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, спільне виховання та утримання дитини - ОСОБА_7, якого ОСОБА_8 за життя визнавав своїм сином, підтверджуються зібраними у справі доказами, які у їх сукупності свідчать про походження ОСОБА_7 від ОСОБА_8 Крім того, висновком експерта № 119/06-і (справа № 2-14/07), молекулярно-генетичним аналізом якого встановлено, що громадянин ОСОБА_8 є біологічним батьком дитини - ОСОБА_7, народженого громадянкою ОСОБА_3, з імовірністю 99,97 %, що за даними K.Hummel відповідає формулюванню "батьківство практично доведене".

Оскільки суд встановив факт батьківства ОСОБА_8, його малолітній син ОСОБА_7 вважається таким, що прийняв спадщину, що узгоджується з положенням ч. 4 ст. 1268, ч. 4 ст. 1269 ЦК України. Частка ОСОБА_7 в спадковому майні становить 1/3 частки від усієї спадщини по закону, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8

Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що запис про батька ОСОБА_7, який народився до спливу десяти місяців після припинення шлюбу, у розумінні статті 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, було здійснено з порушенням приписів ч. 2 ст. 122 СК України, тому запис у пунктах 11-17 щодо відомостей про батька в актовому записі про народження № 23 від 01 квітня 2014 року, який складено виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області є неправильним.

Однак, з урахуванням того, що батьком ОСОБА_7 є ОСОБА_8, що виключає можливість внесення змін до вказаного актового запису у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 122 СК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 щодо внесення змін та виправлень до актового запису.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд вирішив питання про розподіл судових витрат.

У липні 2018 року ОСОБА_4 подала до Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалене у справі рішення й ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та про повне задоволення її позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції здійснено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, якій суд першої інстанції визнав встановленими; не призначено повторної судової експертизи та порушено норми процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову зазначеним вимогам не відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлено, що 23 листопада 1997 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6.

Цей шлюб рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 червня 2002 року було розірвано (т. 1, а.с.20).

Як слідує зі свідоцтва про розірвання шлюбу (справа № 2-14/07, а.с.14), 27 січня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було припинено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7, батьками якого в свідоцтві про народження записані ОСОБА_8 та ОСОБА_3.

З актового запису про народження від 01 квітня 2004 року № 23 (т. 1, а.с.192) слідує, що відомості про батька ОСОБА_7 були внесені виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області на підставі заяви матері від 01 квітня 2004 року, яка згідно листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області (т. 1, а.с.191) знищена по закінченню строків її зберігання.

Згідно з ч. 2 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Статтею 7 Конвенції «Про права дитини» визначено, що дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

На підтвердження обставин про те, що позивач та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю ще до народження ОСОБА_7 та до смерті ОСОБА_8 і останній визнавав його своїм сином, виховував та утримував, позивач посилалась на показання свідків, світлини, акт органу місцевого самоврядування, а також його особисті письмові пояснення.

Зазначені обставини знайшли підтвердження при розгляді справи в суді першої інстанції та ОСОБА_4 не спростовані.

Висновком експерта № 119/06-і, дослідженого у справі № 2-14/07, молекулярно-генетичним аналізом якого встановлено, що громадянин ОСОБА_8 є біологічним батьком дитини - ОСОБА_7, народженого громадянкою ОСОБА_3, з імовірністю 99,97%, що за даними K.Hummel відповідає формулюванню «батьківство практично доведене», та який сумнівів у колегії суддів не викликає. Спростувань цього висновку або інших висновків експертів, сторонами не надано, а тому доводи заявника про отримання матеріалів (зразків крові) експертною установою без додержання вимог законодавства є помилковими.

Указані докази щодо факту батьківства узгоджуються із зазначенням у свідоцтві про народження позивача його по батькові саме «Олександрович», а також на думку колегії суддів доводять факт батьківства ОСОБА_8 щодо ОСОБА_7 та підтверджують правильний висновок суду у цій частині.

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Вінниця ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилася спадщина за законом.

Після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_5 та ОСОБА_3, яка діє від імені свого малолітнього сина ОСОБА_7, які є спадкоємцями першої черги.

Оскільки встановлено факт батьківства ОСОБА_8, то в силу положень ч. 4 ст. 1268 ЦК України його син ОСОБА_7 вважається таким, що прийняв спадщину, а тому з урахуванням ст. ст. 1261, 1267 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_7 права на 1/3 частку спадщини за законом, яка відкрилась після смерті його батька.

При вирішенні первісного позову, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Окрім цього, судом встановлено, що запис про батька ОСОБА_7, було вчинено з порушенням приписів ч. 2 ст. 122 СК України відповідно до якої, дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

У зв'язку із наведеним суд дійшов висновку про неправильність запису пунктів 11-17 щодо відомостей про батька в актовому записі про народження № 23 від 1 квітня 2014 року, який складено виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області.

Однак, вирішуючи суд не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка їх регулює та підлягає застосуванню, не встановили в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_4 та чи підлягають вони судовому захисту, обраним нею способом.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України (в редакції 2004 року) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК, в редакції 2004 року).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою:

- особи, щодо якої складено запис;

- одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини;

- опікуна недієздатної особи;

- спадкоємця померлого;

- представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

Зазначені норми містить також пункт 2.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону, пункту 2.1 Правил органами державної реєстрації актів цивільного стану, уповноваженими розглядати заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану та приймати відповідні рішення, є відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану вивчає предмет звернення та документи, подані заявником на обґрунтування внесення змін та виправлень до актових записів. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 22 Закону внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів та оцінки достатності наявних підстав орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому (абзац другий частини першої статті 22 Закону). У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку (пункт 2.12 Правил). Таким чином, зазначений висновок є формою прийняття рішення органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, виходячи зі змісту ст. 22 Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» можна дійти висновку, що з заявами до суду можуть звертатися особи щодо якої складено запис, один з батьків, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, спадкоємець померлого, представник органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви та у разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану.

Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було призначено повторної судової експертизи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке клопотання при розгляді справи в суді першої інстанції не заявлялося.

Інші доводи апеляційної скарги щодо встановлення факту батьківства в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів, власного тлумачення характеру спірних правовідносин, та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки ОСОБА_4 не довела в чому саме полягає порушення її прав, а також не входить до кола осіб, які мають право звертатися до суду з вимогами про неправильність актового запису та внесення в нього змін у цій справі, то в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Турбівська селищна рада Липовецького району Вінницької області, Липовецький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_6, про встановлення неправильності актового запису та внесення змін відмовити.

В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції віднести за рахунок ОСОБА_4.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С.К. Медвецький

Судді: С.Г. Копаничук

В.П. Рибчинський