Постанова № 77140770, 16.10.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/4112/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б.,

секретар: Костюк Л.С.,

позивач: ОСОБА_1,

відповідачі: Чернівецький міський голова, Чернівецька міська рада, КМУ «Міська стоматологічна поліклініка»,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 липня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., повний текст якого складено 13 липня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом та вимоги мотивував тим, що розпорядженням Чернівецького міського голови від 15.03.2004 року №190-к його було призначено на посаду головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора територіального медичного об'єднання «Стоматологія», що належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці.

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 29.03.2018 року №240-к припинено дію трудового контракту та звільнено з роботи з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» в зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України).

Вважав зазначене розпорядження протиправним та незаконним, а також таким, що підлягає скасуванню.

Трудовий договір з ним на виконання обов'язків головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора ТМО «Стоматологія» був укладений Чернівецьким міським головою як представником територіальної громади м. Чернівці і Чернівецький міський голова видавав розпорядження як про призначення його на посаду, так і про звільнення від займаної посади (звільнення з роботи).

Відповідно до розпорядження Чернівецького міського голови від 15.03.2004

Провадження №22-ц/794/917/18 Категорія 54

року №190-к з ним було укладено контракт на термін з 16.03.2004 року по 15.03.2005 року, в подальшому розпорядженнями Чернівецького міського голови були внесені зміни в трудовий контракт, який було продовжено по 31.03.2018 року.

Всі трудові контракти укладались не з часу закінчення дії попереднього трудового контракту, а з 16.03.2004 року, тобто з моменту укладення першого трудового контракту. Трудові договори (контракти) між ним та міським головою неодноразово переукладалися впродовж більше десяти років і за правилами ст.39-1 КЗпПУ вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Починаючи з дня призначення на посаду в порядку переведення, а саме з 16.03.2004 року, він не писав ні міському голові, ні секретарю ЧМР заяви про укладення з ним строкового трудового договору, після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, дія трудового договору є продовженою на невизначений строк.

Відповідно до Статуту установи в редакції від 28.09.2001 року, чинній на день укладення контракту 16.03.2004 року, пунктом 7.3 визначалось, що головний лікар призначається та звільняється міським головою за поданням управління охорони здоров'я. Вказаним Статутом установи не передбачалось, що умови праці і діяльності головного лікаря регламентуються трудовим контрактом.

Згідно роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України від 03.02.2003 року №06/2-4/13, строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановленими на невизначений термін з урахуванням характеру роботи, умов її виконання або інтересів працівника.

В силу ч.9 ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.12.1992 року №2801-ХІІ в редакції, яка діяла на час укладення з ним трудових договорів у вигляді контракту, укладення контрактів передбачалося лише з керівниками державних закладів охорони здоров'я. Що стосується призначення на такі посади керівників комунальних закладів охорони здоров'я, то керівники таких закладів призначалися на посади шляхом укладення з ними трудового договору на невизначений строк, а в укладеному 16.03.2004 року строковому договору, який неодноразово переукладався, в основному визначалися умови матеріального забезпечення.

Обов'язкове укладення контракту передбачене тільки із новопризначеним керівником комунального закладу охорони здоров'я при призначенні його на таку посаду лише 16.10.2014 року відповідно до постанови КМУ №642 від 16.10.2014 року.

Розпорядженням міського голови від 04.08.2014 року №720-к внесено зміни в трудовий контракт Чернівецького міського голови, виклавши його в поточній редакції від 01.08.2014 року №1479, на термін з 01.08.2014 року по 31.03.2015 року. Він не писав жодної заяви до роботодавця про укладення з ним строкового контракту, не вказував строк, на який прийняти його на роботу, так як із 16.03.2004 року діяв трудовий договір, укладений на невизначений строк.

Окрім того, станом на 01.08.2014 року діяв трудовий контракт від 01.01.2014 року №1447, укладений із секретарем міської ради Михайлішиним В.М., в який не були внесені зміни розпорядженням від 04.08.2014 року № 720-к, а в подальшому міський голова своїм розпорядженням від 16.03.2015 року №178-к дію трудового контракту в редакції від 01.08.2014 року №1479 припинив у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту з 31.03.2015 року.

Трудовий контракт в редакції від 01.01.2014 року №1447 (який паралельно діяв із трудовим контрактом від 01.08.2014 року) діяв з 01.09.2004 року, в нього не були внесені зміни, він не був припинений, та враховуючи, що він декілька разів в силу ст.39-1 КЗпП України переукладався, вважається укладеним на невизначений строк.

Він ознайомився із розпорядженням від 16.03.2015 року № 178-к лише 18.05.2015 року, коли й отримано його установою. В порушення вимог ст.39-2 КЗпП України, без попередження його за два місяці про його звільнення, цим розпорядженням припинено дію трудового контракту в редакції від 01.08.2014 року, укладеного на невизначений строк на підставі п.2 ст.36 КЗпП України з ініціативи роботодавця, чим також грубо порушено його трудові права.

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 18.03.2015 року №191-к його було призначено на посаду головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» за трудовим контрактом по 31.03.2018 року.

Вказує, що з 16.03.2004 року по 31.03.2018 року безперервно виконував обов'язки головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія».

30.01.2018 року, за два місяці до 31.03.2018 року, він звернувся до Чернівецького міського голови із письмовою заявою, в якій просив його продовжити з ним дію трудового договору (контракту) на виконання обов'язків головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» та вважати його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк.

Листом від 30.01.2018 року №01/02-06/221 (вх. № 74 від 31.01.2018 року), міський голова повідомив, що з 31.03.2018 року буде припинено дію трудового контракту (строкового трудового договору) від 01.04.2015 року №1523 та звільнено його з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» в зв'язку із закінченням дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України). Вказаним листом міським головою повідомлено, що відповідно до вимог ст.16 ЗУ «Про Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року №2801, постанови КМУ від 27.12.2017 року №1094 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров'я», він може брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія».

Листом від 30.03.2018 року №с-772-01/10 заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Паскар О. зазначив, що його було завчасно повідомлено про намір припинити контракт від 01.04.2015 року, термін дії якого з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, у зв'язку із закінченням дії трудового контракту.

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 29.03.2018 року №240-к припинено дію трудового контракту та звільнено його з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» в зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України). Вказане розпорядження, відповідно до вх.№235, надійшло до установи 03.04.2018 року, про що також свідчить запис на ньому.

Однак, починаючи з 30.03.2018 року за станом здоров'я він перебуває на лікарняному, про що повідомлено роботодавця, в той час як відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України звільнення працівника з роботи в період тимчасової непрацездатності не допускається.

Вважає, що його звільнення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а тому його слід поновити на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» та директора МТМО «Стоматологія».

На підставі викладеного просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови ОСОБА_6 від 29.03.2018 року №240-к «Про звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія»;

- поновити його на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора міського територіального медичного об'єднання «Стоматологія» з 31 березня 2018 року;

- визнати його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк на виконання обов'язків головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія»;

- стягнути з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 959,65 грн. одноденної заробітної плати та допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати середнього заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 липня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Чернівецького міського Голови ОСОБА_6 від 29.03.2018р. № 240-к «Про звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора міського територіального медичного об'єднання «Стоматологія».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора міського територіального медичного об'єднання «Стоматологія» з 31.03.2018 року.

Стягнуто з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60457,95 грн. за вирахуванням суми податку та інших обов'язкових платежів.

В позові ОСОБА_1 до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання розпорядження незаконним та скасування, поновлення на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» відмовлено.

В позові ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради, КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк відмовлено.

В позові ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 60457,95 грн. відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора міського територіального медичного об'єднання «Стоматологія».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, ОСОБА_2 від імені позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове про задоволення зазначеної вимоги.

Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що всі трудові контракти укладалися не з часу закінчення дії попереднього трудового контракту, а з 16.03.2004 року, тобто з моменту укладення першого трудового контракту, що підтвердженням того, що трудові договори (контракти) між ОСОБА_1 та міським головою неодноразово переукладалися впродовж більше десяти років, і за правилами ст.39-1 КЗпП України вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Починаючи з 16.03.2004 року, з дня призначення на посаду в порядку переведення, ОСОБА_1 не писав та не подавав ані міському голові, ані секретарю ЧМР заяви про укладення із ним строкового трудового договору, а враховуючи, що після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, дія трудового договору є продовженою на невизначений строк.

Окрім того, відповідно до дослідженого в судовому засіданні Статуту установи в редакції від 28.09.2001 року, чинній на день укладення контракту 16.03.2004 року, встановлено, що відповідно до п.7.3 - головний лікар призначається та звільняється міським головою за поданням управління охорони здоров'я. Вказаним Статутом установи не передбачалося, що умови праці і діяльності головного лікаря регламентуються трудовим контрактом.

Також вказує, що починаючи з 16.03.2004 року по сьогоднішній день, позивач безперервно виконував обов'язки головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає в повному об'ємі.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, працюючи на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», не оспорював умови контракту і не заперечував проти форми укладення трудового договору, в зв'язку з чим відсутні передбачені ч.2 ст.39-1 КЗпП України підстави для визнання його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розпорядженням Чернівецького міського голови від 15.03.2004 року №190-к позивача ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка», директора територіального медичного об'єднання «Стоматологія», що належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці, на термін з 16.03.2004 року по 15.03.2005 року включно, в порядку переведення п.5 ст.36 КЗпП України (а.с.29 т.1).

В подальшому розпорядженнями Чернівецького міського голови були внесені зміни в трудовий контракт, який було продовжено, а саме: розпорядженням від 03.02.2005 року №93-к дію трудового контракту було продовжено по 31.12.2007 року, розпорядженням від 28.12.2007 року № 923-к дію трудового контракту було продовжено по 31.12.2010 року, розпорядженням від 14.12.2010 року № 943-к дію контакту було продовжено по 31.12.2013 року, також розпорядженням секретаря Чернівецької міської ради від 26.12.2013 року № 925-к дію трудового контракту продовжено по 31.03.2015 року, а згодом розпорядженням №191-к від 18.03.2015 року дію трудового контракту було продовжено на термін з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року (а.с.35,39, 44,56,61,65,69,73 т.1).

31.03.2015 року припинено дію трудового контракту строкового трудового договору, увільнено ОСОБА_1 з обійманої посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України), підстава - розпорядження від 16.03.2015 року №178-к (а.с.43 т.1).

Наведене вище зазначено в трудовій книжці, запис 15 (а.с.28 т.1).

01.04.2015 року призначено головним лікарем КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директором МТМО «Стоматологія», за трудовим контрактом (строковим трудовим договором) по 31.03.2018 року, підстава розпорядження від 18.03.2015 року №191-к (а.с.44-48 т.1).

Розпорядженням Чернівецького міського голови від 29.03.2018 року №240-к припинено дію трудового контракту (строкового трудового договору), звільнивши позивача ОСОБА_1 з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» 31 березня 2018 року в зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.30 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В силу ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як роз'яснив судам Пленум ВСУ у п.7 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).

Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно із ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до п.3 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою КМУ від 19 березня 1994 року №170, прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом, громадянином може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законами.

Відповідно до ч.8, 9 ст.16 ЗУ «Основ законодавства України про охорону здоров'я» у редакції, чинних станом на 01.04.2015 року, призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства. Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров'я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п'яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров'я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я, а також типова форма такого контракту затверджуються КМУ.

Постановою КМУ від 16 жовтня 2014 року №642 затверджено порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я, ч.1 якого передбачає, що цей Порядок визначає механізм укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я (далі - контракт). Укладення контракту є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника державного, комунального закладу охорони здоров'я на посаду з дня, зазначеного у контракті.

Положеннями п.8 ст.36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Нормами частин першої, четвертої статті 65 ГК України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна й участі в управлінні трудового колективу.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

З аналізу зазначених норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на заклади охорони здоров'я поширюються права та обов'язки юридичних осіб, а керівники закладів охорони здоров'я, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади, відповідними органами управління охорони здоров'я за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Посилання позивача на дію при вирішенні спору розпорядження Чернівецького міського голови № 191-к від 18.03.2015 (а.с.44,т.10) про продовження дії контракту до 31.03.2018 року та, внаслідок цього, нікчемність трудового контракту від 01.04.2015 року (а.с.45-48.т.1) не заслуговують на увагу, оскільки наявність трудових відносин за правилами трудового законодавства встановлюється трудовим договором, а не розпорядженням. ОСОБА_1 не оскаржував своє звільнення від 31.03.2015 року, підписав трудовий контракт (строковий трудовий договір) від 01.04.2015 року №1523, згідно якого він діяв з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, отже погодився з його умовами та не заперечував про регулювання між сторонами трудових відносин не розпорядженням №191-к про продовження дії договору від 2004 року, що при звільненні 31.03.2015 року припинило свою дію, а строковим трудовим договором від 01.04.2015 року. В зв'язку з чим відсутні передбачені ч.2 ст.39-1 КЗпП України підстави для визнання його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк.

З роз'яснення Конституційного Суду України щодо запровадження контрактної форми трудового договору стосовно керівників закладів охорони здоров'я України 01.08.2013 N 22-14-17/1749 вбачається, що укладання трудових договорів у формі контракту є обов'язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров'я після 1 січня 2012 року, і не поширюється на керівників цих закладів, призначених до цієї дати.

Таким чином, ОСОБА_1 прийнятий на посаду за трудовим договором від 01.04.2015 року, на час укладення якого вже діяли встановлені законом обов'язкові умови укладення з такою категорією осіб контракту у формі строкового трудового договору, отже невідповідність закону визначення строку в контракті за трудовими відносинами з 2004 втратили свою актуальність на момент припинення таких 31.03.2015 року.

Що стосується заяви представника Чернівецької міської ради від 14.09.2018 року про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 та позовних вимог, за якою остання просить задовольнити вимоги ОСОБА_1 та визнати його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, колегія суддів зазначає, що згідно абз.2 ч.4 ст.364 ЦПК України визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.10,20 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування» міський голова призначає та звільняє з посад керівників комунальних установ відповідної територіальної громади, через що право визнання позову щодо вимог трудового контракту належить йому, а не Чернівецькій міській раді.

Крім того, реалізація права відповідача на визнання позовних вимог, визначена п.1 ч.2 ст.49 та ч.2 ст.206 ЦПК України, допускається на будь-якій стадії судового процесу до ухвалення судового рішення, та за правилами ч.2 ст.12, ч.3 ст.13 з обмеженнями, визначеними в ч.4 ст.206 ЦПК України, може бути підставою для ухвалення рішення про задоволення вимог, які не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Хоча за обставинами справи порушення прав та інтересів інших осіб визнанням позову не встановлюється, про те визнання трудових відносин між сторонами, які виникли від 01.04.2015 року, на умовах безстрокового трудового договору суперечить закону.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання його таким, що працює на умовах безстрокового трудового договору, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, І.Б. Перепелюк/