Рішення № 7713437, 28.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.01.10 р.                     Справа № 9/168                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Мельничук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м. Макіївка

до відповідача Державного підприємства „Артемвугілля”, м. Горлівка

про стягнення 65326грн.85коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Романенко В.І. – генеральний директор (згідно протоколу загальних зборів №4 від 22.05.2003р.);

від відповідача: Ошуркова І.Б. – помічник директора з правових питань (за довіреністю №1-12/12-41 від 28.12.2009р.).

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м. Макіївка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства „Артемвугілля”, м. Горлівка про стягнення заборгованості в розмірі 65326грн.85коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 35216грн.30коп., пені в розмірі 4225грн.96коп. та інфляційних витрат в розмірі 25884грн.59коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір про закупівлю №02-01/1-260 від 02.11.2006р., специфікацію до даного договору, видаткову накладну №Т-00000042 від 08.12.2006р., акти приймання-передачі обладнання до вказаної накладної, товарно-транспортну накладну від 08.12.2006р., рахунок-фактуру №Т-00000069 від 08.12.2006р., податкову накладну №66 від 08.12.2006р., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМЯ №535991 від 08.12.2006р., банківські виписки, претензію №144 від 22.09.2009р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №12-12/15-39 від 28.01.2010р., відповідно з яким останній визнає факт здійснення поставки та існування боргу в розмірі 35216грн.30коп. Крім того, відповідачем у відзиві заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, про що також надане клопотання б/н та дати.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №4787139 Державне підприємство „Артемвугілля”, м. Горлівка станом на 24.12.2009р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстроване як юридична особа.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

02.11.2006р. між Міністерством вугільної промисловості України (замовник), Державним підприємством „Артемвугілля”, м. Горлівка (платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м. Макіївка (виконавець) укладений договір про закупівлю №02-01/1-260 від 02.11.2006р. по результатам відкритих торгів, які відбулись 10.10.2006р.

Відповідно до п.3.1 даного договору виконавець (позивач) передає у власність платника (відповідача) продукцію – комплекс аерогазовий інформаційний КАГІ – 1 (один) комплект, надалі товар, а платник приймає товар і сплачує за нього. Вид, ціна, кількість товару та умови оплати за нього викладені у специфікації (додаток 1).

Сторонами підписана специфікація до договору №02-01/1-260 від 02.11.2006р., якою визначено найменування продукції, одиниця виміру, кількість та ціна товару, а також умови постачання та умови оплати товару.

Загальна вартість товару по договору складає 522000грн.00коп., в т.ч. ПДВ 87000грн.00коп. (п.3.2 договору).

Відповідно до п.13.1 договору, даний договір діє з дати його підписання до 31.12.2006р. або до повного виконання сторонами умов договору.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором про закупівлю №02-01/1-260 від 02.11.2006р.

Відповідно до п.4.1 договору та п.1 специфікації, доставка продукції здійснюється на умовах DDP (склад платника) протягом 30 календарних днів з моменту повідомлення про наявність бюджетних грошових коштів на р/р платника і готовності платника до прийому та оплати продукції.

Датою поставки вважається дата, яка вказана платником на товаросупроводжувальних документах, наданих виконавцем при його прийманні (п.4.3 договору).

За твердженням позивача, на виконання умов договору та у відповідності до специфікації, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 522000грн.00коп., що підтверджується видатковою накладною №Т-00000042 від 08.12.2006р., актом приймання-передачі обладнання до вказаної накладної, товарно-транспортною накладною від 08.12.2006р., податковою накладною №66 від 08.12.2006р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Належність зазначених документів до предмету спору перевірена судом.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом представника відповідача на видатковій накладній №Т-00000042 від 08.12.2006р., актах приймання-передачі обладнання до вказаної накладної та печаткою підприємства, а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМЯ №535991 від 08.12.2006р. (копія довіреності додана до матеріалів справи).

На сплату отриманого товару позивачем на адресу відповідача виставлений рахунок-фактура №Т-00000069 від 08.12.2006р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Пунктом 7.2 договору та п.3 специфікації сторони передбачили, що оплата товару здійснюється протягом 20-ти банківських днів з моменту постачання товару.

За приписом ч.1 ст530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату товару на загальну суму 486783грн.70коп., що підтверджує відповідними банківськими виписками. Одночасно позивач зазначає, що всупереч вимогам договору та закону, на момент подання позовної заяви до суду, відповідач не оплатив залишкову вартість отриманого товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 35216грн.30коп.

У зв`язку з несплатою залишку боргу позивачем на адресу відповідача 22.09.2009р. була направлена претензія №144 від 22.09.2009р. з вимогою про погашення заборгованості за поставлений товар, яка отримана представником відповідача 24.09.2009р. (докази направлення вимоги та її отримання відповідачем наявні в матеріалах справи).

На вказану претензію відповідачем надіслана відповідь вих.06/3089 від 14.10.2009р., відповідно з якою останній визнає суму основного боргу в розмірі 35216грн.30коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 35216грн.30коп.

Одночасно, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав факт існування суми основного боргу в розмірі 35216грн.30коп., про що також представником відповідача було зазначено у судовому засіданні 28.01.2010р. (протокол судового засідання від 28.01.2010р.).

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині основного боргу, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 35216грн.30коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, враховуючи визнання відповідачем вказаної заборгованості, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м. Макіївка в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 35216грн.30коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4225грн.96коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію згідно п.7.2 цього договору платник сплачує виконавцю пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежів.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 4225грн.96коп. за період прострочення з 01.12.2008р. по 30.11.2009р.

Наразі, як було зазначено вище, відповідач проти стягнення пені заперечує, посилаючись на сплив строку позовної давності.

Дослідивши у сукупності матеріали справи, враховуючи заперечення відповідача, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають залишенню без задоволенню з огляду на наступне:

Як вбачається згідно умов договору та специфікації до нього, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором - 05.01.2007р. (про що також сторонами зазначено у судовому засіданні 28.01.2010р. – протокол судового засідання від 28.01.2010р.), у зв'язку з чим право на нарахування пені у позивача виникло 06.01.2007р. Позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення пені 10.12.2009р. та наполягає на стягненні пені за період з 01.12.2008р. по 30.11.2009р.

Підставою застосування господарських санкцій, до яких віднесена у тому числі пеня, є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання (ст.216, ч.1 ст.218, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України). Як зазначено вище, відповідальність за несвоєчасну оплату поставленої продукції встановлена пунктом 10.1 договору у вигляді пені в розмірі однієї ставки НБУ від суми неоплаченої продукції за кожний день прострочення.

Згідно з п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема і до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Обчислення позовної давності, за умовами ст.260 ЦК України, здійснюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За приписом ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пункт 10.1 договору, що узгоджений між сторонами, містить такий же порядок обчислення пені.

З огляду на наведене та враховуючи, що пеня підлягає нарахуванню за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання, строк позовної давності підлягає обчисленню відповідно до вищенаведених приписів Цивільного кодексу України щодо кожного дня окремо, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення пені, яка нарахована останнім за період з 01.12.2008р. по 30.11.2009р. є такою, що заявлена поза межами річного строку позовної давності з огляду на ст.ст.260, 261, 253, 258 ЦК України та факт надходження позову по цій справі 10.12.2009р., а також з врахуванням шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано згідно умов п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Однак поважних причин пропущення строку позовної давності позивачем не заявлено, судом не встановлено.

З огляду на зазначене, враховуючи наявність клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м.Макіївка в частині стягнення пені в розмірі 4225грн.96коп. підлягають залишенню без задоволення.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 25884грн.59коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума індексу інфляції становить 25884грн.59коп. за період прострочення з січня 2007р. по листопад 2009р. включно.

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача, суд встановив, що останнім допущено арифметичну помилку, в результаті чого належний до стягнення розмір інфляційних витрат за період прострочення з січня 2007р. по листопад 2009р. становить 20577грн.95коп.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 25884грн.59коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 20577грн.95коп.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 253-261, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз”, м. Макіївка до відповідача, Державного підприємства „Артемвугілля”, м. Горлівка про стягнення заборгованості в розмірі 65326грн.85коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 35216грн.30коп., пені в розмірі 4225грн.96коп. та інфляційних витрат в розмірі 25884грн.59коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” (за адресою: пр. Леніна, 13, м. Горлівка, Донецька область, 84601, р/р 26001000788001 у філії ВАТ КБ „Надія”, МФО 335719, код ЄДРПОУ 32270533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комерційного підприємства „Техно-Сіз” (за адресою: вул.Лихачова, 60, м. Макіївка, Донецька область, 86108, р/р 26008410300000 в ПАО „ПроФинБанк”, м. Донецьк, МФО 334594, код ЄДРПОУ 32087543) суму основного боргу в розмірі 35216грн.30коп., інфляційні витрати в розмірі 20577грн.95коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 557грн.94коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 201грн.56коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У судовому засіданні 28.01.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                               

Текст рішення підписано 29.01.2010р.