Рішення № 7713002, 02.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 лютого 2010 р.           Справа 11/5-10

за позовом закритого акціонерного товариства «Словолія», м. Київ

до дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут»відкритого

акціонерного товариства «Вінніфрут», м. Калинівка

про стягнення 10141,74 грн..

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача П. Мастер за довіреністю б/н. від 02.02.2009р.;

від відповідача С. Марченко за довіреністю б/н. від 01.02.2009..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут» відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут»штрафні санкції за порушення умов мирової угоди, а саме не виконання умов п. 4 Мирової угоди у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення від суми невиконаних обов'язків згідно графіку платежів в розмірі 7800, 93 грн., трьох відсотків річних у розмірі 641, 17 грн., річні у сумі 548, 68 грн. та інфляційні нарахування 1150, 96 грн..

В процесі розгляду справи позивач заявою про уточнення позовних вимог б/н. та дати (вх. № 1011 від 02.02.2010р.) та заявою б/н. від 02.02.2010р. збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені до суми 9765,65 грн. та зменшив розмір трьох відсотків річних до суми 376,99 грн..

Заявою б/н. від 02.02.2010р. позивач відмовився від стягнення річних в сумі 548,68 грн. та інфляційних в сумі 1150,96 грн..

Судом роз’яснено процесуальні наслідки його дій.

Оцінивши подані докази, суд приймає дану відмову як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому провадження у справі в цій частині слід припинити по п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з покладенням судових витрат в цій частині на позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в провадженні господарського суду Вінницької області була справа № 9/107-09 про стягнення з дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут» відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» на користь ЗАТ «Славолія»суми боргу за поставлену продукцію в розмірі 235931,28 грн.. В процесі розгляду вказаної справи сторони уклали мирову угоду, яку суд затвердив ухвалою від 26.05.2009р.. за умовами мирової угоди відповідач зобов’язався погасити суму боргу згідно графіку наведеного в п. 4 мирової угоди. Водночас, фактично відповідачем сплачено лише частину боргу в розмірі 85000 грн., що дає підстави для нарахування у відповідності до п. 7 мирової угоди штрафних санкцій.

Відповідач у відзиві № 2-05/10 від 05.01.2010р. заперечує проти позову посилаючись на те, що після подання позовної заяви, останнім було сплачено на виконання мирової угоди 20000 грн.. Щодо нарахування пені в розмірі 0,1% від суми невиконаних обов’язків згідно графіку платежів відповідач зауважує, що п. 7 мирової угоди передбачає нарахування штрафних санкцій. Водночас, відповідно до п. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Тому відповідач вважає, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Відносно нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних, відповідач вказує, що дані нарахування є безпідставними з огляду на те, що мирова угода є одним з інструментів врегулювання спору, затверджується процесуальним документом, отже не є зобов’язанням в чистому вигляді, за невиконання якого передбачена відповідальність, зокрема ст. 625 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно вивчивши подані сторонами докази, судом встановлено наступне.

В провадженні господарського суду Вінницької області перебувала справа № 9/107-09 за позовом закритого акціонерного товариства «Славолія»про стягнення з Дочірнього підприємства «Торговий дім «Вінніфрут»235 931 грн. 28 коп. заборгованості за поставлений товар.

В процесі розгляду справи сторони дійшли згоди про вирішення спірного питання шляхом укладення мирової угоди, яку подали на затвердження суду.

Ухвалою від 26.05.2009р. судом затверджено мирову угоду за умовами якої відповідач зобов'язався сплатити позивачу суму заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних, що станом на 26 травня 2009 року складає 230 115,88 грн..

Пунктом 4. угоди визначено, що позивач та відповідач погоджуються на погашення грошової суми, вказаної в п. 3 Мирової угоди, шляхом безготівкового переказу відповідачем на розрахунковий рахунок позивача починаючи з 01 червня 2009 року за наведеним графіком.

Кінцевий термін сплати заборгованості у відповідності до п. 5 угоди є 18 вересня 2009 року. Мирова угода вважається невиконаною, в тому разі, якщо сума заборгованості станом на 18 вересня 2009 року не погашена в повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи відповідач сплатив частину боргу в розмірі 119 613,66 грн., що підтверджу ється банківськими виписками від 01.06.2009р., 03.06.2009р., 05.06.2009р., 11.06.2009р., 12.06.2009р., 18.06.2009р., 24.06.2009р., 30.06.2009р., 01.07.2009р., 02.07.2009р., 08.07.2009р., 15.07.2009р., 27.07.2009р., 30.07.2009р., 07.08.2009р., 29.09.2009р., 30.09.2009р., 01.10.2009р., 05.10.2009р., 06.10.2009р., 07.10.2009р., 09.10.2009р., 12.10.2009р., 18.12.2009р., 27.12.2009р..

Таким чином, станом на день розгляду справи, заборгованість за мировою угодою становить 110502,22 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Наведене свідчить про те, що відповідачем не виконані зобов’язання за мировою угодою.

Пунктом п. 7 мирової угоди визначено, що у випадку невиконання Відповідачем п.4 цієї угоди Позивач має право зверну тися до Господарського суду Вінницької обл. з позовною заявою про стягнення штрафних санк цій за невиконання умов п. 4 цієї Мирової угоди у розмірі 0.1 % за кожен день прострочення від суми невиконаних обов'язків згідно графіку платежів.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 цього Кодексу право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 статті 231 ГК України встановлено, що закон стосовно окремих видів зобов'я зань може визначати розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допуска ється.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо бов'язань»встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не мо же перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вчабається з розрахунку позовних вимог, позивач нараховує штрафні санкції виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши правильність проведення нарахування пені, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 9 765,64 грн. пені за період з 19.06.2009р. по 01.02.2010р. згідно графіку погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу три проценти річних.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 376,99 грн. трьох відсотків річних за період з 19.06.2009р. по 01.02.2010р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо нарахування пені та трьох відсотків річних не беруться судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та викладеним вище.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а тому позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут» відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут»(22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45, код 30807627) на користь закритого акціонерного товариства «Славолія»( 83059, м. Донецьк, пр. Ілліча, 99, код 00333569) 9765 (дев’ять тисяч сімсот шістдесят п’ять) грн. 64 коп. –пені; 376 (триста сімдесят шість) грн. 99 коп. –три відсотки річних; 102 (сто дві) грн. - витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Провадження у справі в частині стягнення річних в сумі 548,68 грн. та інфляційних в сумі 1150,96 грн. припинити.

5.          Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Рішення оформлено та підписано 03.02.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2-3 - позивачу - (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5)

(83059, м. Донецьк, пр. Ілліча, 99)

4 - відповідачу - (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45)