Рішення № 77087692, 28.09.2018, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/2094/17

Провадження № 2/316/250/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2018 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області

у складі головуючого судді: Бульби О.М.,

при секретарі: Черкашиній О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ спільно набутого майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2017 року ОСОБА_1 (далі – позивач), звернулась до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про поділ спільно набутого майна подружжя, з підстав передбачених ст.60-70 Сімейного кодексу України.

В обґрунтування позову зазначає, що в вересні 2011 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб про що видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області 12.01.2012 р. свідоцтво серія 1-ЖС №193204. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. В лютому 2012 року дитині була встановлена інвалідність до 18 років (діагноз - трисомія 21 хромосоми, вроджена вада серця).

Зазначає, що з квітня 2012 року по січень 2017 року вона знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, займаючись лікуванням та реабілітацією молодшої дитини, домашнім господарством та вихованням дітей – сина від першого шлюбу та доньки відповідача, яка проводила з ними багато часу.

Відповідач за цей період отримав другу вищу освіту та підвищення за посадою - з оператора хімічного цеху ВП «Запорізька АЕС» до заступника начальника цеху. Має у власності три земельних ділянки в с. Благовіщенка, де займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, має власну пасіку. Вони ощадливо витрачали кошти, збираючи на реабілітацію дитини та ремонт квартири, де мешкали, складаючи гроші на депозит у відділеннях банку.

Відповідач має грошові активи як у гривневому еквіваленті – в розмірі 332081 грн. так і доларах США - 5000, який в перерахунку на офіційний курс гривні за показником НБУ станом на 20.11.2017 рік, становить 132 495 грн., а загальний розмір становить 464576 грн.

В вересні 2017 року відповідач пішов з родини.

З підстав передбачених ст.ст.60-70 Сімейного кодексу України (далі – СК України), просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на її користь половину вартості грошових коштів, які знаходяться у власності та на депозитних рахунках відповідача в установах АТ «Сбербанк», АТ «Ощадбанк», АТ «ОСОБА_4 Аваль» в загальному розмірі 232288 грн., сплачений судовий збір в розмірі 2322,88 грн. та 320 грн. за забезпечення позову.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 надала суду пояснення, які фактично співпадають із змістом позову та змістом Відповіді на відзив відповідача (а.с.69-73), зазначивши, що з відповідачем сімейні відносини припинені приблизно 14 вересня 2017 року, позовні вимоги підтримала та просить суд їх задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з’явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності за присутності представника ОСОБА_5, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні (а.с.43)

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_5, яка діє на підставі письмової довіреності (а.с.44) надала пояснення, які фактично співпадають зі змістом письмового відзиву на позовну заяву (а.с.46-49) та письмовими запереченнями на відповідь на відзив позивача (а.с.76-78), зазначивши, що позивач майже з часу укладення шлюбу не працювала, знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до січня 2017 року, відповідач працював, самостійно клав грошові кошти на рахунок в банку, він утримував родину, дитину дружини від першого шлюбу, витрачав кошти на лікування. При цьому, грошові заощадження в розмірі 300000 грн. відповідачу передала на збереження його сестра ОСОБА_6, про що було відомо позивачу та які відповідач 19.09.2017 року повернув сестрі у присутності свідка - ОСОБА_7. Крім того, відповідач сплачує аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/2 частки свого заробітку. При цьому посилається на те, що позивачем не доведено участі в набутті майна своїми коштами або працею. Представник не заперечує, що грошові кошти у розмірі 53000 грн., які знаходяться на депозитному рахунку в АТ «Сбербанк», є спільною сумісною власністю подружжя і не заперечує щодо стягнення з відповідача 1/2 частки даного розміру на користь позивача. Отже, визнаючи лише зазначену суму грошових коштів як спільною сумісною власністю подружжя та їх поділ щодо розподілу інших грошових активів заперечує у повному обсязі. Разом з цим, представник відповідача на заперечувала факту наявності в сторін станом на 31.12.2016 року (на дату декларування) збережень готівкою у сумі 5000 тисяч доларів США та 17000 грн. на картковому рахунку, відкритому в АТ «Ощадбанк».

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6, яка є рідною сестрою відповідача ОСОБА_2, пояснила, що 18.07.2013 року для підтримки родини ОСОБА_2, за попередньої згоди із чоловіком, нею було надано 300000 грн., у присутності свідка, про що була написана розписка, кошти було покладено в цей же день на депозит в банку, щоб йшли відсотки. Гроші надавала на зберігання ОСОБА_2 з подальшим поверненням, ці кошти були її чоловіка та він працював генеральним директором ВП «ЗАЕС». На даний час чоловік помер. Їй не було відомо, що брат збирається розірвати шлюб. Десь рік назад, позивачка подзвонила їй та скаржилися на брата. В ході розмови, вона сказала ОСОБА_1 про кошти на рахунку в банку і вона бажає їх забрати, у відповідь почула, від ОСОБА_1, що нібито вони належать їй та ОСОБА_2

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7, пояснила, що знайома з ОСОБА_2, як з братом співробітниці, стосунків зі сторонами ніяких не має. Ій відомо, від співробітниці – ОСОБА_6 що вона збиралась дати своєму братові грошові кошти для підтримки, з подальшим поверненням. Вона була свідком передачі коштів в розмірі 300000 грн., про що була написана розписка ОСОБА_2 після передачі коштів. При передачі коштів ОСОБА_1 не була присутня. В вересні 2017 році грошові кошти ОСОБА_2 повернув ОСОБА_6 у її присутності. Ій відомо зі слів сестри ОСОБА_2, що вона йому періодично допомагала матеріально у тому числі купувала одяг.

Вислухавши пояснення позивача, сторони відповідача, свідків, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з’ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, а сторона відповідача як на підставу своїх заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач та відповідач з 02.09.2011 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим 03.09.2011 року Відділом ДРАЦС Енергодарського МУЮ Запорізької області (а.с.6 т.1), визнано та не оспорюються сторонами, що з вересня 2017 року сторони спільно не проживають.

Частина 6 статті 7 СК України передбачає, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, а ч.9 зазначеної статті передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (що узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Верховного Судом від 05.09.2018 року по справі №559/620/16-ц).

Згідно свідоцтва про народження, сторони мають спільну дитину – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7 т.1). Не оспорюються сторонами, що позивач перебувала з квітня 2012 року по січень 2017 року у відпустці по догляду за дитиною, яка також є інвалідом з дитинства, що підтверджується медичним висновком (а.с.8 т.1).

Сторона відповідача в обґрунтування заперечень зазначає як підставу, відсутність участі позивача у набутті майна своєю працею, однак, як зазначено вище, причиною напрацювання позивача було перебування її у відпустці по догляду за дитиною(ст.18 Закону України «Про відпустки»), а отже і перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами (ст.17 Закону України «Про відпустки»), тобто позивач була позбавлена можливості працювати враховуючи також наявність у дитини генетичного захворювання (а.с.8 т.1). Законодавець у ч.4 ст.76 СК України, визначає, якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу. Тобто, зазначена норма статті визнає як поважною обставиною відсутність роботи, у тому числі у зв’язку з виховання дитини. Крім того, у змісті ч.3 ст.18 Закону України «Про відпустки», визначено, що відпустка по догляду за дитиною до трьох років може бути використана також батьком дитини. Стороною відповідача не зазначалось, що відповідач виявив бажання перебувати у відпустці по догляду за дитиною, тим самим надавши можливість позивачу працювати, навчатися, а отже самій заробляти кошти та підвищувати свою кваліфікацію з метою збільшення доходу, при цьому, як встановлено та не заперечується стороною відповідача, за час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, відповідач отримав підвищення за посадою, а отже перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною стало підставою реалізації професійних можливостей відповідача, що у свою чергу мало наслідком підвищення його доходу, чого було позбавлено позивача. А як встановлено, до виходу у відпустку по догляду за дитиною, позивач працювала на ВП «Запорізька АЕС» та мала дохід. Отже, суд вважає безпідставним заперечення сторони відповідача щодо відсутності участі позивача у набутті майна своєю працею.

Статтею 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ч.1 ст.66 СК України).

Виходячи зі змісту зазначеної статті, домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах. Домовленість подружжя про встановлення порядку користування майном є лише попереднім договором про поділ майна.

Факт наявності у відповідача грошових коштів підтверджується інформацією зазначеною у декларації відповідача за 2016 рік (а.с.9-21 т.1), яка є загальнодоступною та розташована на державному сайті https://public.nazk.gou.ua/declaration/, виписками з рахунків установ банку ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» (а.с.87, 97-145 т.1), ПАТ «Сбербанк» (а.с.153-203 т.1).

В наведеній декларації, достовірність даних якої визнано представником позивача, позивач зазначав про наявність у його власності заощаджень у готівковій формі в розмірі 5000 доларів США, а також в безготівковій – на рахунках, відкритих в АТ «Сбербанк», АТ «Ощадбанк», АТ «ОСОБА_4 Аваль».

Як встановлено, домовленості між подружжям позивача та відповідача, щодо поділу грошових активів відповідача досягнуто не було.

Відповідно до п.п. 1-3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, визначено статтею 69 СК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України).

Згідно із частиною першою статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Розглядаючи питання щодо заперечення сторони відповідача щодо грошових коштів в розмірі 300000 грн., які були покладені відповідачем на депозитний рахунок відповідача 18.07.2013 року в ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», як вбачається із виписки (а.с.87 т.1), судом встановлено наявність у відповідача зазначених грошових коштів в період перебування з позивачем у шлюбі.

Заперечення сторони відповідача, щодо того, що ці кошти не підлягають поділу, оскільки не належали відповідачу, а належали сестрі відповідача – ОСОБА_6, яка і надала ці кошти відповідачу, що підтверджує свідок ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_7, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

З пояснень свідків вбачається, що грошові кошти в розмірі 300000 грн., відповідачу було надано ОСОБА_6 у зв’язку з матеріальними проблемами у відповідача пов’язаними з утриманням сім`ї, однак при цьому ні стороною відповідача не підтверджено доказами походження цих коштів саме від ОСОБА_6

Оцінюючи докази, надані сторонами, суд критично ставить до розписки відповідача про отримання у борг коштів від своєї сестри (а.с.60 т.1), а також пояснень останньої та її свідка ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_6 є близьким родичем відповідача, а отже є зацікавленими особами та ці докази суперечать даним декларації, достовірність даних якої визнала сторона відповідача.

Також, в разі, якщо сума, що надається як позика в розмірі, що у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, договір позики укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1047 ЦК України). Згідно пункту 5 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, неоподаткований мінімум доходів громадян у тому числі і у 2013 році, становив розмір 17 грн. 00 коп., отже, розмір грошових коштів в сумі 300000 грн. значно перевищує розмір у 10 неоподаткованих доходів громадян, а отже потребує нотаріального посвідчення, що відсутнє.

Враховуючи зазначене, а також, те, що з наданих документів встановлено, що саме відповідачем було відкрито депозитний рахунок в ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», що також підтвердили і свідки, саме відповідачем було покладено грошові кошти на депозитний рахунок, недоведеність належними доказами, стороною відповідача, походження спірних грошових коштів від ОСОБА_6, наявність сумнівів, щодо походження грошових коштів саме від ОСОБА_6, а також того, що як встановлено, у тому числі з пояснень, відповідач використовував отримані відсотки з депозиту саме на потреби сім`ї, суд вважає, що ці спірні кошти підлягають поділу між подружжям.

Частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 372 ЦК України, регламентується, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що у судовому засіданні встановлено та доведено належними, допустимими, достовірними доказами наявність у відповідача грошових активів, які є спільно набутим майном подружжя, у загальному розмірі 464576,00 грн., відсутність домовленості між позивачем та відповідачем щодо їх розподілу або шлюбного договору, зазначений розмір грошових активів підлягає розподілу між подружжям у рівних частках, а саме: по 232288,00 грн. за кожним, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума частки грошових коштів у спільно набутому майні подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з квитанцією від 21.12.2017 року, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2322,88 грн. (а.с.2)

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги АК КБ «ПриватБанк» та приписи в ст.141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачена сума судового збору у розмірі 2322,88 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 43, 76-83, 95, 133, 141, 259, 263-265, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 половину грошових коштів, набутих подружжям під час шлюбу в розмірі 232288 (двісті тридцять дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 сплачений судовий збір у розмірі 2322 (дві тисячі триста двадцять дві) грн. 88 коп.

Рішення в повному обсязі складено 05.10.2018 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. М. Бульба