Рішення № 77043013, 10.10.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 р. № 1440/1605/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, вул. Центральна, 6-В, сел. Весняне, Миколаївський район, Миколаївська область, 57134 до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003 про:визнання протиправною та скасування постанови від 27.06.2018 № МК852/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС,

ВСТАНОВИВ:

Відділ освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 27.06.2018 р. № МК852/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки не є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, а тому підстави для накладення штрафу відсутні.

06.09.2018 р. відповідачем подано відзив на позов, де вказано, що в ході інспекційного відвідування, проведеного на підставі колективного звернення, встановлено факт невиплати працівнику грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Вказана грошова компенсація є компенсаційною виплатою, яка входить до структури заробітної плати, а, отже, є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

12.12.2017 р. відповідач отримав колективне звернення працівників технічної служби Веснянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з приводу невиплати заробітної плати.

Наказом від 25.05.2018 р. № 159 призначено проведення інспекційних відвідувань, у тому числі й позивача.

У ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що на порушення ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) 2 звільненим працівникам не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Виявлене порушення стало підставою для винесення постанови від 27.06.2018 р. № МК852/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 37230,00 грн.

Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295 (далі – Порядок № 295), передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів (п. 2).

Як вбачається з оскаржуваної постанови, порушення ст. 83 КЗпП України допущено позивачем стосовно ОСОБА_1, яка працювала у Веснянській ЗОШ двічі за строковим трудовим договором (у лютому та березні 2018 р.). За час роботи ОСОБА_1 у відпустці не перебувала, а грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в день звільнення не отримувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У той час як звільнення ОСОБА_1 відбувалося в лютому та березні 2018 р., грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки виплачена їй лише в червні 2018 р., що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Посилання позивача на те, що мінімальними державними гарантіями є саме оплата щорічних відпусток, а не грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку суд вважає хибним. Грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є компенсаційною виплатою, яка входить до структури заробітної плати. Така компенсація є альтернативою щорічної відпустки, оплата якої є мінімальною державною гарантією. Тобто, грошова компенсація має бути виплачена в обов’язковому порядку (за умови невикористання щорічної відпустки), а не за бажанням роботодавця.

Таким чином, порушення позивачем ч. 1 ст. 83 і ч. 1 ст. 116 КЗпП України суд вважає доведеним.

Згідно з абзацом 4 ч. 4 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі – Порядок № 509) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509.

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються, у тому числі, заступниками начальників територіальних органів Держпраці на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта складає постанову про накладення штрафу (п. 8 Порядку № 509).

Отже, передумовою для накладення на позивача штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, було порушення ним мінімальних державних гарантій, що мало місце при невиплаті грошової компенсації ОСОБА_1 за всі не використані нею дні щорічної відпустки. Оскаржувана позивачем постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів перед судом правомірність оскаржуваної постанови, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Центральна, 6-В, сел. Весняне, Миколаївський район, Миколаївська область, 57134, ідентифікаційний код 41292510) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 39787411) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 27.06.2018 р. № МК852/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П’ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10.10.2018 р.

Суддя Н.В. Лісовська