Рішення № 77043007, 10.10.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 р. № 814/1438/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл", АДРЕСА_1,54030 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 11.04.2018 № 24114-17; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 № 00020424005; зобов’язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку з акцизного податку; зобов’язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків про відображення заборгованості по розрахункам з бюджетом по сплаті акцизного податку; зобов’язання відповідача здійснити перерахунок сплачених коштів без зарахування їх сплати в погашення пені та зарахування суми в погашення основного платежу з акцизного податку; зобов’язання відповідача повернути на розрахунковий рахунок платника податку суму акцизного податку та штрафних (фінансових санкцій) 6027,50 грн.; зобов’язання відповідача повернути на розрахунковий рахунок платника податку суму пені, нарахованої за несвоєчасну сплату акцизного податку в сумі 21040,60 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» (надалі – Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, що, з урахуванням заяви від 02.07.2018 (арк. спр. 72-73), містив вимоги:

визнати протиправним та скасувати надіслану 11.04.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (надалі – Управління або відповідач) податкову вимогу № 24114-17 на суму 31 428,31 грн. про сплату акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів;

визнати протиправним та скасувати прийняте 22.03.2018 Управлінням податкове повідомлення-рішення № 00020424005 в частині визначення суми основного зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6 027,50 грн. за січень та лютий 2015 року;

зобов’язання Управління внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку з акцизного податку шляхом відображення сплати сум вказаного податку за платіжним дорученням № 4648 від 19.03.2015 у розмірі 13 000 грн.;

зобов’язання Управління внести зміни до інтегрованої картки платника податків про відображення заборгованості по розрахункам з бюджетом по сплаті акцизного податку з урахуванням сплаченої платіжним дорученням № 4648 від 19.03.2015 суми, у розмірі 13 000 грн., здійснити перерахунок сплачених коштів без зарахування їх сплати в погашення пені та зарахувати вказані суми в погашення основного платежу з акцизного податку;

зобов’язати Управління повернути на розрахунковий рахунок платника податку суму акцизного податку та штрафних (фінансових) санкцій, сплачених платіжним дорученням № 1359 від 03.04.2018, в розмірі 6 027,50 грн.;

зобов’язати Управління повернути на розрахунковий рахунок платника податку суму пені, нарахованої за несвоєчасну сплату акцизного податку, сплачену платіжним дорученням № 1418 від 02.05.2018, в розмірі 21 040,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство вказало, що, за відсутності податкового боргу, у відповідача не було законних підстав для надіслання податкової вимоги. Так, як зазначив позивач, невиконання обслуговуючим банком платіжного доручення Товариства від 19.03.2015 № 4648 на суму 13 000 грн. (акцизний податок з нафтопродуктів за лютий 2015 року) призвело до того, що в подальшому, при погашенні податкового зобов’язання за інші податкові періоди, частина коштів направлялася на погашення основного боргу за лютий 2015 року та погашенні пені за його несвоєчасну сплату. Також, на думку позивача, відповідач визначив суми податкового зобов’язання Товариства за січень та лютий 2015 року та застосував відповідні штрафні санкції після спливу строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. Оскільки позивач сплатив вказані у податковій вимозі суми, він заявив вимоги про їх повернення на розрахунковий рахунок.

Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов’язав відповідача надати детальні письмові пояснення щодо суми податкового боргу, зазначеної у податковій вимозі, в яких вказати податковий період, за який виник податковий борг в сумі 3 208,96 грн., та навести розрахунок суми пені.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 84-85) Управління заперечило доводи Товариства, зазначивши, що податковий борг, що виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає сплаті до бюджету. Крім того, відповідач зазначив, що нарахування у березні 2018 року податкових зобов’язань та застосування штрафних санкцій за січень та лютий 2015 року (6 027,50 грн.) відбулося в межах 1095-денного строку, оскільки за вказані періоди Товариство подало у квітні 2015 року уточнюючі декларації.

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 99-108), в якій погодився з доводами Управління щодо законності визначення основного зобов’язання та застосування штрафних санкцій в загальній сумі 6 027,50 грн. Інші доводи Управління Товариство визнало безпідставними.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 113), в яких зокрема вказав на сплив строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, в частині вимог про внесення змін до інтегрованої картки платника податків. Крім того, відповідач повідомив, що із загальної суми пені, що вказана у податковій вимозі (21 040,60 грн.), пеня, що була нарахована внаслідок неврахування Управлінням суми 13 000 грн., складає 3 289,56 грн.

В судовому засіданні представники Товариства вимоги позову підтримали, представник Управління просила у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

18.03.2015 Товариство подало Декларацію акцизного податку за лютий 2015 року (арк. спр. 27-28), відповідно до якої, згідно з підпунктом 222.1.1 пункту 222.1 статті 222 та підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, мало не пізніше 30.03.2015 сплатити до бюджету суму 17 344 грн.

Як пояснив позивач, на частину цієї суми, а саме на 13 000 грн., 19.03.2015 він подав до ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» платіжне доручення № 4648 (арк. спр. 29). Відповідно до виписки по особовому рахунку (арк. спр. 30), залишок коштів на рахунку Товариства станом на початок дня 19.03.2015 складав 114 199,46 грн., тобто був достатнім для виконання платіжного доручення № 4648. Проте, банк доручення позивача не виконав. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 було прийнято рішення № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ».

Про введення з 20.03.2015 тимчасової адміністрації як про підставу для звільнення від відповідальності за несплату податкових зобов’язань Товариство 24.03.2015 листом № 84 (арк. спр. 31) повідомило керівника Березнегуватського відділення Баштанської ОДПІ.

Решту – 4 344 грн. Товариство платіжним дорученням від 27.03.2015 № 281 (арк. спр. 82, 114) сплатило до бюджету через іншу банківську установу.

Згідно з наданою відповідачем інформацією з інтегрованої картки платника (ІКП), 31.03.2015 було відображено недоїмку позивача з акцизного податку в сумі 13 000 грн. (арк. спр. 114).

Суму недоїмки (13 000 грн.) та нараховану в зв’язку з її існуванням суму пені відповідач послідовно відображав в ІКП позивача (арк. спр. 114-120), при цьому, згідно з пунктом 87.9 статті 87 та пунктом 131.2 статті 131 Податкового кодексу України, суми, що їх сплачував позивач відповідно до задекларованих в наступних податкових періодах податкових зобов’язань, Управління зараховувало в погашення податкового боргу та пені.

З урахуванням частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та висновків Верховного Суду, що містяться зокрема у постанові від 03.05.2018 у справі № 826/11432/17 (адміністративне провадження №К/9901/4671/17), суд визнав обґрунтованими вимоги Товариства, що пов’язані з відображенням Управлінням 31.03.2015 податкового боргу позивача в сумі 13 000 грн., та з наслідками такого відображення.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив таке: «… підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг (редакція Податкового кодексу станом на 31.03.2015) – сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання … згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації. Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк … положеннями статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що переказ коштів (далі – переказ) – рух певно суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження …».

Платіжне доручення позивача № 4648 було прийнято банком до виконання 19.03.2015. Згідно з чинною станом на 19.03.2015 редакцією пункту 22.4 статті 22 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Далі у вказаній вище постанові Верховний Суд дійшов таких висновків: «… виконання платником податкового обов’язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов’язання та його сплати, пов’язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов’язань, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов’язання відповідальність несе банк. Відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Таким чином, враховуючи, що визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося невнесення чи неповне внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред’явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку …».

На підставі наведеного, суд встановив, що позовні вимоги в частині зобов’язання Управління відкоригувати облікові показники ІКП з урахуванням відсутності станом на 31.03.2015 податкового боргу Товариства в сумі 13 000 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вказано у пункті 5 розділу І затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 «Порядку ведення органами державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов’язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Відповідно до висновків акта від 28.02.2018 № 463/14-29-14-02/32612133 (арк. спр. 45-59), Управління 22.03.2018 прийняло податкове повідомлення-рішення № 00020424005 (надалі – Рішення, арк. спр. 20-21), яким, на підставі зокрема підпунктів 54.3.2 та 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, збільшило суму грошового зобов’язання Товариства за акцизним податком на 35 893,75 грн., з яких: 28 715 грн. – за податковими зобов’язаннями, 7 178,75 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

У позові Товариство заявило вимогу про визнання частково протиправним Рішення та про його часткове скасування, а саме в сумі 6 027,50 грн., з яких: 4 822 грн. – за податковими зобов’язаннями (податкові період січень та лютий 2015 року, 2 270 грн. та 2 552 грн. відповідно), 1 205,50 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (арк. спр. 21). Крім того, оскільки суму, зазначену у Рішенні, позивач сплатив платіжним дорученням від 03.04.2018 № 1359 (арк. спр. 22), позивач просив суд зобов’язати відповідача повернути на розрахунковий рахунок Товариства суму 6 027,50 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що Управління, при визначенні 22.03.2018 суми податкових зобов’язань Товариства за січень та лютий 2015 року (та застосуванні відповідних штрафів), порушило статтю 102 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Останній день граничного строку для подання декларації за січень 2015 року – 20.02.2015, за лютий 2015 року – 20.03.2015.

Управління доводи позивача заперечило, вказавши у відзиві, що 07.04.2015 Товариство подало уточнюючі декларації акцизного податку за січень та лютий 2015 року (арк. спр. 87-90).

Останнім абзацом пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно, Рішення було прийнято в межах 1095-денного строку, що розпочався 08.04.2015.

На підставі викладеного суд визнав, що вимоги Товариства, пов’язані з нарахуванням відповідачем суми 6 027,50 грн., задоволенню не підлягають.

Як вказано вище, відповідно до Рішення, позивач мав сплатити 35 893,75 грн. (28 715 грн. – за податковими зобов’язаннями, 7 178,75 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

В матеріалах справи відсутня інформація щодо дати отримання позивачем Рішення, проте, як свідчить платіжне доручення № 1359 (арк. спр. 22), 03.04.2018 Товариство сплатило до бюджету суму 35 893,75 грн., що відповідає сумі, вказаній у Рішенні.

11.04.2018 відповідач надіслав позивачу податкову вимогу № 24114-17 (надалі – Вимога, арк. спр. 18) про сплату податкового боргу з акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в сумі 31 428,31 грн., з яких:

3 208,96 грн. – основний платіж;

7 178,75 грн. – штрафні (фінансові) санкції, згідно з Рішенням;

21 040,60 грн. – пеня.

Як зазначено вище, ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов’язав Управління надати детальні письмові пояснення щодо суми податкового боргу, зазначеної у Вимозі; у поясненнях вказати податковий період, за який виник борг в сумі 3 208,96 грн., навести розрахунок суми пені.

Відповідач ухвалу суду не виконав.

Так, до відзиву Управління додало розрахунок податкової заборгованості з акцизного податку станом на 29.08.2018 (арк. спр. 91), згідно з яким сума нарахованого, відповідно до Рішення, податкового зобов’язання, складає 56 934,35 грн., сума нарахованої за період з 06.04.2018 по 01.05.2018 пені складає 105,95 грн.; до заперечень (арк. спр. 113) Управління додало відомості з ІКП, згідно з якими недоїмка станом на 05.04.2018 складає 3 208,96 грн. (опис операції – «актом перевірки(поточний рік) Податкове повідомлення-рішення (форма «Р») № 00020424005 від 22.03.2018»).

Враховуючи наявні розбіжності, ненадання відповідачем пояснень щодо суми основного платежу, суд погодився з Товариством в тому, що відображення в ІКП в якості недоїмки станом на 05.04.2018 (арк. спр. 120) та включення до Вимоги суми основного платежу – 3 208,96 грн. є результатом того, що відповідач відобразив 31.03.2015 податковий борг позивача в сумі 13 000 грн., і таке відображення, як вказано вище, було безпідставним.

Згідно з відомостями, що містяться в ІКП (арк. спр. 120), пеню в сумі 21 040,60 грн. Управління відобразило 05.04.2018 (опис операції – «Податкове повідомлення-рішення (форма «Р») № НОМЕР_1 з 22.03.2018 по 28.02.2018 на Акт про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавстива № 463/14-29-14-02/32612133 від»).

Ця інформація не відповідає дійсності, оскільки Рішенням відповідач нарахування пені не здійснив; єдиний документ, в якому вказана сума пені – це Вимога.

Управління не надало суду належних, допустимих та достовірних доказів (із зазначенням підстави для нарахування, суми грошового зобов’язання, на яку була нарахована пеня, дат початку та закінчення нарахування, періоду нарахування, розміру пені тощо) того, що у позивача станом на 11.04.2018 (дата Вимоги) виник обов’язок зі сплати пені в сумі 21 040,60 грн., в зв’язку з чим суд визнав безпідставними вимоги відповідача про сплату вказаної суми.

Крім того, суд, при наданні оцінки правомірності Вимоги, врахував таке.

Податкова вимога, згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, надсилається (вручається) платнику податків у разі виникнення податкового боргу. Відповідно до визначення, що міститься у підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Товариство, як вказано вище, сплатило суму 7 178,75 грн. (застосований Рішенням штраф) 03.04.2018. Отже, у відповідача не було підстав для включення 11.04.2018 цієї суми до Вимоги.

З урахуванням наведеного суд визнав такими, що підлягають задоволенню, вимоги Товариства про визнання протиправною та про скасування Вимоги.

Платіжним дорученням від 02.05.2018 № 1418 Товариство сплатило до бюджету суму 21 040,60 грн., призначення платежу – сплата пені за актом перевірки від 28.02.2018 № 463/14-29-14-02/32612133.

Цим актом відповідач суму пені не визначив.

Суд встановив, що відповідач не довів обґрунтованість нарахування пені в зазначеній сумі та правомірність включення цієї суми до Вимоги. Відповідно, сплата Товариством суми 21 040,60 грн., за відсутності відповідної заборгованості, надає позивачу право вимагати її повернення.

Повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання здійснюється з дотриманням певних умов, що передбачені статтею 43 Податкового кодексу України. Товариство не надало суду доказів виконання цих умов та доказів допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

З урахуванням цього суд визнав, що вимога про зобов’язання відповідача повернути на розрахунковий рахунок Товариства суму пені, сплачену платіжним дорученням від 02.05.2018 № 1418, є передчасною, тому не може бути задоволена.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл" (АДРЕСА_1, 54030, ідентифікаційний код 32612133) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати надіслану 11.04.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкову вимогу № 24114-17 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» податкового боргу з акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в сумі 31 428,31 грн.

3. Зобов’язати Головне управління ДФС у Миколаївській області внести зміни до інтегрованої картки платника – Товариства з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» за платежем «Акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» шляхом видалення інформації про недоїмку в сумі 13 000 грн., що виникла 31.03.2015.

4. Зобов’язати Головне управління ДФС у Миколаївській області відкоригувати показники інтегрованої картки платника – Товариства з обмеженою відповідальністю «Премьера-Ойл» за платежем «Акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів», починаючи з 31.03.2015, з урахуванням видалення інформації про недоїмку в сумі 13 000 грн., що виникла 31.03.2015.

5. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл" (АДРЕСА_1, 54030,ідентифікаційний код 32612133) судовий збір у сумі 3524 грн., що був сплачений платіжним дорученням від 12.06.2018 № 1496 на суму 1762 грн. та від 27.06.2018 № 1528 на суму 1762 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна