Постанова № 7699400, 28.01.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2010 р.Справа № 30-34/65-09-1833

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Волощук О. О.,

за участю представників:

ТОВ „Емпілс - Україна” –Кулева О.В.,

ТОВ „Реал - Одеса” –Прохода Ю.Л.,

ТОВ „Гідрекс”- не з’явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Емпілс - Україна”, м. Одеса, на рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2009 р.

по справі №30-34/65-09-1833

за позовом ТОВ „Емпілс - Україна”, м. Одеса, до ТОВ „Реал - Одеса”, м. Іллічівськ, про виселення та стягнення 193155,81 грн.,

та

за зустрічним позовом ТОВ „Реал - Одеса”, м. Іллічівськ, до ТОВ „Емпілс - Україна”, м. Одеса, про визнання частково недійсним договору оренди,

та

за позовом 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – ТОВ „Гідрекс”, м. Біляївка, до ТОВ „Реал - Одеса”, м. Іллічівськ, та ТОВ „Емпілс - Україна”, м. Одеса, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИЛА:

14.04.2009 р. (вх. №2591) у господарському суді Одеської області ТОВ „Емпілс - Україна” пред’явлено позов до ТОВ „Реал - Одеса” про зобов'язання відповідача звільнити та повернути об'єкти оренди, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди №15-юр від 01.07.2008 р.; стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 78872,00 грн., з яких 68600,00 грн. - сума боргу та 10272,00 грн. - штрафні санкції. Позивач також просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача у розмірі позовних вимог (а.с. 2-5, т.1). Свої вимоги позивач мотивував наступним.

Правовідносини між позивачем та відповідачем були врегульовані договором оренди №15-юр від 01.07.2008 р., згідно п.1.1. якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежилі приміщення (загальною площею 975 кв.м.) та площадку у вигляді твердого покриття (загальною площею 100 кв.м.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. 6 Лінія-1 (Лиманчик 2) (надалі - об'єкти оренди), з метою здійснення своєї статутної діяльності. Згідно п.3.2.5 договору, відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату в розмірі, що передбачений договором. Відповідно до п.4.2 договору, орендна плата за місяць складає 12900 грн. і сплачується відповідачем до 10 числа поточного місяця за поточний місяць. Згідно акту звірки взаєморозрахунків відповідач не вніс орендну плату за жовтень 2008 р. та листопад 2008 р., чим порушив умови договору. Договором передбачено, а саме п.п.6,2,6.4,6.5, що в разі порушення строків оплати орендної плати відповідач сплачує позивачу: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен календарний день прострочки виконання зобов'язання; штраф в розмірі 2% від своєчасно неоплаченої суми за кожен факт порушення стоків оплати орендних платежів; штраф в розмірі 200 грн. за кожен факт порушення строків виконання зобов'язань. 14.11.2008 р. на адресу відповідача позивач надіслав лист з вимогою погасити заборгованість у розмірі 27046 грн., де 25800 грн. - сума орендних платежів, 330 грн. - пеня, 916 грн. - штрафні санкції. Відповідач з вказаної суми боргу сплатив лише 10000 грн., про що свідчить відповідна банківська виписка. Згідно п.7.1 договору, строк його дії закінчився 30.11.2008 р. Згідно п.2.4 договору, відповідач зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу протягом одного робочого дня з моменту закінчення строку оренди. Але, незважаючи на багаторазові попередження та повідомлення, зокрема лист від 14.11.2008 р., відповідач не сплатив заборгованість, не звільнив та не передав позивачу об'єкти оренди. Згідно п.7.1 договору, закінчення його строку дії не звільняє відповідача від виконання зобов'язань по розрахунках, не виключає відповідальності, передбаченої договором і не припиняє нарахування орендних платежів (у випадку не повернення об'єктів оренди по закінченні строку дії договору). 03.02.2009 р. позивач повторно надіслав на адресу відповідача лист з вимогою звільнити об'єкти оренди та сплатити борг у сумі 55700 грн. Таким чином, позивач продовжує нараховувати відповідачу орендні платежі та відповідно до акту звірки станом на 31.03.2009 р. заборгованість становить суму у розмірі 68600 грн. Всього пеня по несплаченій орендній платі складає суму у розмірі 6847,23 грн. Штраф за кожен факт порушення строків оплати орендних платежів у розмірі 2% від своєчасно несплаченої суми (згідно п.6.4 договору) та штраф у розмірі 200 грн. за кожен факт порушення строків виконання зобов'язань (згідно п.6.5 договору) становить загальну суму у розмірі 2572 грн. Всього 3% річних від простроченого зобов'язання становить загальну суму у розмірі 852,77 грн. В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст.ст. 193,283,284,291 ГК України, ст.ст. 610,625,759,762,785 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.04.2009 р. за вказаним позовом порушено провадження (а.с. 1, т.1).

Надалі позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги (а.с. 21-23, т.1; а.с. 60-62, т.1; а.с. 77-79, т.1; а.с. 91-93, т.1; а.с. 49-51, т.2; а.с. 67-71, т.2; а.с. 113-117, т.2; а.с. 150-154, т.2; а.с. 13-17, т.3;) та остаточно просив суд виселити відповідача за первісним позовом з об'єктів оренди, загальною площею1075 кв. м., а саме - нежилі приміщення (площею 975 кв.м.) та площадки у вигляді твердого покриття (площею 100 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2); стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованість з орендної плати у розмірі 170600,00 грн., пеню, передбачену договором, у розмірі 19877,46 грн., та 3% річних, у порядку ст. 625 ЦК України, у розмірі 2678,35 грн. та покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 1931 грн.55коп. та на ІТЗ судового процесу в розмірі 118,00 грн. (а.с. 50-54, т.3)

24.07.2009 р. (вх. №18499) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 102-105, т.1), в якому просив в частині позовних вимог щодо його виселення з орендованих приміщень провадження припинити, а в частині позовних вимог про стягнення заборгованості - позов задовольнити частково, оскільки відповідач вважає, що в частині позовних вимог про виселення з об'єктів оренди позов не підлягає задоволенню з таких підстав. Строк дії договору оренди від 01 червня 2008 року №15-юр, укладеного між сторонами, згідно п.7.1., закінчувався 30.11.2008 р. Листом від 14.11.2008 р. №21 позивач попередив відповідача про те, що у зв'язку із систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди, договір не буде продовжений на новий строк і буде розірваний 30.11.2008 р., причому право на таке розірвання договору встановлено п.7.5. договору, а згідно п.7.3. договору в такому випадку договір є розірваним з моменту отримання орендатором (відповідачем) відповідного письмового повідомлення орендодавця (позивача). Складення акту прийому-передачі майна в такому випадку не передбачене, а факт відсутності такого акту не є доказом триваючих правовідносин найму, особливо беручи до уваги, що акт приймання-передачі орендованого приміщення, передбачений п.2.2. договору, сторонами також не складався. Таким чином, згідно повідомлення позивача від 14.11.2009 р. договір є припиненим. Слід зазначити, що фактичне користування об’єктом оренди було припинено, після 30.11.2008 р. не продовжувалося, у зв’язку з тим, що позивач не давав відповідачеві можливості користуватися зазначеними приміщеннями, що підтверджується доданим актом щодо неможливості доступу до приміщення. Відтак, відповідача фактично виселено з об'єкта оренди, користування об'єктом оренди не здійснювалося відповідачем після 30.11.2008 р. з незалежних від нього підстав, зважаючи на що, в даній частині предмет спору відсутній, а провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України. Строк користування майном за плату визначається у вигляді строку, встановленого договором, відтак, і плата за найом (оренду) сплачується за строк оренди, встановлений договором, і не сплачується після припинення строку оренди, визначеного договором. Відтак, оскільки, згідно з договором, строк оренди закінчився 30.11.2008 р., орендна плата могла нараховуватися виключно за період до 30.11.2008 р. Слід зазначити, що правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку оренди, встановлені ст. 764 ЦК України, в даному випадку наступити не могли, оскільки згідно ч.1 ст. 764 ЦК України, в разі продовження користування майном після закінчення строку найму, договір, за відсутності заперечень наймодавця, є поновленим на строк, який встановлено договором. Однак, листом від 14.11.2009 р. позивач повідомив відповідача про заперечення проти поновлення договору на новий строк, що також є підтвердженням припинення строку оренди з 30.11.2008 р. і відповідного припинення нарахування орендної плати. Враховуючи ч.6 ст. 762 ЦК України, з обставин, за які відповідач не відповідає, а саме, через припинення строку договору і недопущення позивачем до орендованих приміщень, відповідач не міг користуватися орендованими приміщеннями після припинення строку оренди, що зумовлює припинення нарахування орендної плати в день припинення строку оренди згідно з договором. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення орендної плати можуть бути обґрунтованими лише щодо орендної плати за жовтень та листопад 2008 року в сумі, що дорівнює, відповідно до позовної заяви, 25 800,00 грн. Дана заборгованість з орендної плати була частково погашена відповідачем 16.12.2008 р. в сумі 10 000,00 грн., звідси, основна сума боргу відповідача не може становити більше, ніж 15800,00 грн. Розмір штрафних санкцій може бути визначений лише в одному з розмірів, в той час як договором встановлено штрафні санкції в трьох видах - певна грошова сума (п.6.5.), відсоткове відношення до суми зобов'язання (п.6.4. та п.6.2.). За таких підстав, договір в частині п.6.2.,6.4.,6.5., підлягає визнанню недійсним. У такій ситуації, у зв'язку з тим, що умови п.6.2.,6.4.,6.5. не породжують правових наслідків, окрім пов'язаних з їх недійсністю, підлягає застосуванню п.6 ст. 231 ГК України, відповідно до якого штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, у логічному взаємозв'язку із п.6 ст. 232 ГК України. Загалом пені - 1076,48 грн., 3% річних - 382,74 грн., основного боргу - 15800,00 грн.

24.07.2009 р. (вх. №5557) у господарському суді Одеської області ТОВ „Реал - Одеса” пред’явлено зустрічний позов до ТОВ „Емпілс - Україна” про визнання недійсним частково договору оренди від 01.06.2008 р. №15-юр в частині положень щодо розміру штрафних санкцій, визначених в п.6.2.,6.4.,6.5. договору, та в частині положень щодо того, що припинення договору не зупиняє нарахування орендної плати, визначених п.7.1. договору (а.с. 1-3, т.2). Свої вимоги воно мотивувало наступним.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що частина договору щодо розміру штрафних санкцій, визначена у п.6.2.,6.4.,6.5., протерічить акту цивільного законодавства - ст. 231 ГК України, з огляду на те, що розмір штрафних санкцій може бути визначений лише в одному з розмірів: або у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У договорі ж встановлено три види розмірів штрафних санкцій, перелічених в ч.4 ст. 231 ГК України, - у певній грошовій сумі (п.6.5.), у відсотковому відношенні до невиконаної частини зобов'язання (п.6.2.), у відсотковому відношенні до суми зобов’язання (п.6.4.). За таких підстав, договір в частині п.6.2.,6.4., 6.5. протирічить ст. 231 ГК України і підлягає визнанню недійсним частково. Крім того, договір повинен бути визнаний недійсним і в частині визначених у п.7.1. положень про те, що припинення договору не припиняє нарахування орендної плати за використання орендованого майна як таких, що протирічить актам цивільного законодавства - ст.ст. 759,762,763 ЦК України, так як строк користування майном за плату визначається у вигляді строку, встановленого договором, відтак, і плата за найом (оренду) сплачується за строк оренди, встановлений договором, і не сплачується після припинення строку оренди, визначеного договором. Відтак, орендна плата не може нараховуватися після припинення договору. Оскільки можна припустити, що договір був би укладений і без включення тих частин, яких стосуються наведені позовні вимоги, недійсність даних частин веде тільки до того, що вони не породжують будь-яких юридичних наслідків, але ведуть до визнання договору недійсним частково.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.07.2009 р. (а.с. 12-13, т.2) зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

24.07.2009 р. (вх. №5556) у господарському суді Одеської області ТОВ „Гідрекс” пред’явлено позов до ТОВ „Реал - Одеса” та ТОВ „Емпілс - Україна” про витребування з чужого незаконного володіння позивача і відповідача за первісним позовом майна, що належить на праві власності ТОВ „Гідрекс” - лінію зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000,00 грн. Також, ТОВ „Гідрекс” просило винести ухвалу про його вступ у справу в якості 3-ї особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору (а.с. 14-16, т.2). Свої вимоги воно мотивувало наступним.

3-я особа уклала з відповідачем договір зберігання від 03.11.2008 р. №10/1 (далі –договір - 2), згідно якого 3-я особа передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання лінію для зашивки мішків, інвентарний номер П-11/1, вартістю 24000,00 грн. (майно). Відповідно до п.1.2. даного договору, відповідач прийняв зазначене майно на зберігання на території нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. 6 лінія, 1 (Ліманчик 2), орендованих ним відповідно до договору-1, засвідчена копія якого була надана 3-й особі на посвідчення своїх правомочностей зберігати поклажу на зазначеній території. Після закінчення строку зберігання 3-я особа звернулася до відповідача про повернення майна із відповідального зберігання, однак відповідач письмово повідомив, що дане майно не видається, а доступ до нього забороняється позивачем, який є власником зазначених приміщень. Згодом відповідач письмово повідомив 3-ю особу про те, що позивач звернувся до відповідача із позовом про виселення з орендованих приміщень, внаслідок чого майно не може бути повернуто відповідачем як таке, що знаходиться у володінні позивача. Відповідач зобов’язаний повернути майно 3-й особі, незважаючи на спір щодо виселення з орендованих приміщень із позивачем. Припинення строку договору-1 не є підставою для набуття ним права власності на підставі ст. 328 ЦК України, відтак володіння позивачем майном слід вважати чужим незаконним володінням., а відмова позивача та відповідача повернути майно є неправомірною. В обґрунтування свого позову 3-я особа також послалася на ст.ст. 321,387,936,949 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.07.2009 р. (а.с. 32-33, т.2) позов ТОВ „Гідрекс” прийнято до розгляду та ТОВ „Гідрекс” залучено до участі у справі в якості 3-ї особи з самостійними вимогами на предмет спору.

31.07.2009 р. (вх. №19195) позивач за первісним позовом надав суду заперечення на відзив (а.с. 34-37, т.2), в якому просив задовольнити його позов та зазначив, що за умовами договору оренди, строк оренди встановлюється з моменту передачі об'єкта в оренду і до моменту його повернення з оренди. Відповідно до банківської виписки по рахунку 16.12.2008 р. відповідачем була внесена орендна плата у сумі 10000,00 грн., де у призначенні платежу зазначалось: орендна плата згідно договору. Таким чином, навіть після закінчення дії договору, як про це зазначає відповідач у зустрічному позові, відповідачем була внесена сума орендної плати, хоч і частково (не в повному об'ємі), проте це свідчить, що відповідач підтвердив орендні правовідносини. У зв'язку з тим, що об'єкти оренди відповідачем не звільнені та позивачу не передані (акт приймання - передачі від орендаря до орендодавця не складений, як того вимагають умови договору та норми чинного законодавства), позивач не має можливості користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому на праві приватної власності та зазнає значних втрат, що безпосередньо відображається на його господарській діяльності. Таким чином, підстав для припинення провадження у справі не має, а предметом спору є виселення відповідача з об'єктів оренди та стягнення заборгованості, яка розраховано вірно, як і штрафні санкції. Також, п.6.2 договору передбачена домовленість сторін не застосовувати ч.6 ст. 232 ГК України, отже нарахування штрафних санкцій не обмежується шестимісячним терміном. Умовами договору чітко визначено, а саме п.4.2, що орендна плата сплачується відповідачем до 10 числа поточного місяця за поточний місяць, що виключає будь-яку двозначність у строках внесення відповідачем орендної плати, тому в разі порушення даних строків є підстави стверджувати про неналежне виконання господарських зобов'язань, а тому застосування штрафу в даному випадку є цілком правомірним. Штраф, передбачений п.6.5 договору, стосується порушення строків виконання зобов'язань відповідачем щодо строків повернення об'єктів оренди від відповідача позивачу. Отже, розрахунки позивача відповідають чинному законодавству. Таким чином, підстав для визнання п.п.6.2,6.4 та 6.5 договору недійсними немає, а тому розрахунки, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву, є хибними.

31.07.2009 р. (вх. №19194) позивач за первісним позовом надав суду відзив на зустрічний позов (а.с. 38-41, т.2), в якому просив задовольнити його позов, відмовити у зустрічному та зазначив аналогічне вищенаведеному ним у запереченні на відзив та те, що закінчення строку договору не є підставою для невиконання своїх договірних зобов'язань та в разі їх неналежного виконання передбачена відповідальність, а тому п.7.1. договору цілком відповідає вимогам чинного законодавства.

25.08.2009 р. (вх. №21322) позивач за первісним позовом надав суду відзив на позов 3-ї особи (а.с. 75-77, т.2), в якому просив відмовити у позові 3-ї особи, визнати ТОВ „Емпілс –Україна” неналежним відповідачем за позовом 3-ї особи про витребування майна з чужого незаконного володіння та зазначив, що між 3-ю особою та відповідачем за первісним позовом був укладений договір складського зберігання №10/1 від 03.11.2008 р., відповідно до якого 3-я особа зобов'язалася передати, а відповідач за первісним позовом зобов'язався прийняти майно - лінію зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000,00 грн., і повернути це майно (надалі - поклажа) у схоронності. Згідно п.3.1 договору складського зберігання, відповідач за первісним позовом зобов’язаний прийняти поклажу на зберігання і забезпечити належне і схоронне зберігання поклажі протягом визначених у даному договорі строків. 3-я особа не надала документів, які засвідчили б факт дотримання умов чинного законодавства, доказів належного виконання нею умов договору стосовно проведених розрахунків. 3-я особа в позовній заяві вказує на звернення до відповідача за первісним позовом про повернення поклажі та на те, що відповідачем були надані письмово відповіді, але знову ця переписка не надана. На підставі вищевикладеного, реальність даного договору підпадає під сумнів взагалі. Відповідач за первісним позовом не довів того факту, що позивач за первісним позовом чинить йому перешкоди у користуванні об'єктами оренди, а тому невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язання щодо повернення поклажі зі спливом дії договору складського зберігання є неналежним виконанням останнім своїх договірних зобов'язань. Позивач за первісним позовом звернув увагу суду на той факт, що з 3-ю особою ніколи в договірних відносинах не перебував, а тому не може вважатися належним відповідачем. Посилання відповідача за первісним позовом на ч.6 ст. 762 ЦК України є безпідставними та необґрунтованими, так як позивач за первісним позовом не чинив відповідачу за первісним позовом перешкод у користуванні об'єктами оренди та останній не надав суду належного та допустимого доказу неможливості користування об'єктами оренди.

31.08.2009 р. (вх. №21807) 3-я особа надала суду заяву про уточнення позову (а.с. 81, т.2), в якій просила її позов задовольнити, витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ „Емпілс-Україна”, ТОВ „Реал-Одеса” майно, що належить на праві власності 3-й особі - лінію зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000,00 грн.

31.08.2009 р. (вх. №21805) відповідач за первісним позовом надав суду заяву про уточнення зустрічного позову (а.с. 86, т.2), в якій просив визнати недійсним частково договір оренди, укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом 01.06.2008 р. №15-юр, в частині положень щодо розміру штрафних санкцій, визначених в п.6.2.,6.4.,6.5. договору, та в частині положень щодо того, що припинення договору не зупиняє нарахування орендної плати, визначених п.7.1. договору.

03.09.2009 р. (вх. №22263) 3-я особа надала суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 88-90, т.2), в якій просила її позов задовольнити, витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ „Емпілс-Україна”, ТОВ „Реал-Одеса” майно, що належить на праві власності 3-й особі - лінію зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000,00 грн., вертикальний навантажувач Норія, укомплектований вартістю 19580,00 грн., інвентарний номер П-1; вертикальний навантажувач Норія, вартістю 10420,00 грн., інвентарний номер П-2; ємність на 25 т., вартістю 25000,00 грн., інвентарний номер П-3; дозатор ДВС-301, вартістю 22500,00 грн., інвентарний номер П-4; мішалку в комплекті 2 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 75000,00 грн., інвентарний номер П-5; мішалку в комплекті 1 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 62500,00 грн., інвентарний номер П-6; ленточний транспортер 4 м, вартістю 6700,00 грн., інвентарний номер П-7; ленточний транспортер 6 м, вартістю 10000,00 грн., інвентарний номер П-8; зварювальний апарат ВДУ, вартістю 2000,00 грн., інвентарний номер П-9; зварювальний апарат вартістю 2000,00 грн., інвентарний номер П-10; лінію зашивки мішків, вартістю 20000 грн., інвентарний номер П-11/2; електронний пульт управління, вартістю 10000,00 грн., інвентарний номер П-12; шафу розподілення, вартістю 3350,00 грн., інвентарний номер П-13; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/1; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/2; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/3; електролічильник, вартістю 250,00 грн., інвентарний номер П-15/1; електролічильник, вартістю 250,00 грн., інвентарний номер П-15/2; компресор, вартістю 6700,00 грн., інвентарний номер П-16.

07.09.2009 р. (вх. №22312) відповідач за первісним позовом надав суду письмові пояснення (а.с. 97-101, т.2), в яких зазначив, що господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі договору, існують впродовж дії договору. Відтак, і домовленість сторін про незастосування ч.6 ст. 232 ГК України може застосовуватися виключно протягом строку дії договору і не може застосовуватися щодо орендної плати, яка нараховується позивачем за первісним позовом за період після закінчення строку договору. Не є зрозумілим, чому розмір штрафу збільшується в кожній редакції позовних вимог позивача за первісним позовом, оскільки факт неповернення орендованого майна міг бути лише один. Доданий акт є ще одним доказом того, що відповідач за первісним позовом орендованими приміщеннями не користується через перешкоди з боку позивача за первісним позовом, а провадження в даній частині первісних позовних вимог підлягає припиненню. Як справедливо зазначив позивач за первісним позовом, закінчення строку дії договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення договору, тому оплату відповідачем орендної плати за жовтень 2008 року, хоча й з простроченням, в будь-якому випадку не можна вважати підтвердженням продовження орендних відносин між сторонами після 30.11.2008 р. Плата за оренду (найом) приміщення, яка в силу ч.1 ст. 762 ЦК України сплачується за користування майном протягом строку договору, нараховуватися не може, а відповідне положення договору є недійсним. Факт направлення листа №002а в жодній мірі не може свідчити про те, що відповідач за зустрічним позовом продовжує користуватися орендованим приміщенням, і правового значення для вирішення зустрічних позовних вимог не має. Як вже зазначалося, договором одночасно встановлено декілька видів штрафних санкцій. Щодо фіктивності договору складського зберігання, дані посилання не спростовують обґрунтованості позовних вимог 3-ї особи, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 234 ЦК України, фіктивний договір визначається судом недійсним. Таким чином, якщо позивач за первісним позовом вважає договір складського зберігання фіктивним, він не позбавлений можливості звернутися із відповідним позовом до суду. Без такого рішення зазначені висновки позивача за первісним позовом є безпідставними. Також, предметом спору в даній справі не є виконання зобов'язань за договором складського зберігання, а ст. 957 ЦК України стосується лише правовідносин щодо зберігання на товарному складі. Крім того, майно підлягає витребуванню у тієї особи, яка фактично ним володіє, незалежно від наявності у неї договірних відносин із власником, тобто у позивача за первісним позовом.

07.09.2009 р. (вх. №22511) відповідач за первісним позовом надав суду відзив на позов 3-ї особи (а.с. 102, т.2), в якому зазначив, що з ним дійсно було укладено договір складського зберігання від 03.11.2008 р. №10/1, відповідно до якого було передано на зберігання лінію для зашивки машин і дане майно зберігалося на площах, орендованих у позивача за первісним позовом. Майно підлягає витребуванню у тієї особи, яка фактично ним володіє. Станом на розгляд справи майном, про витребування якого просить 3-я особа, володіє позивач за первісним позовом, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову 3-ї особи до позивача за первісним позовом та відмови в позовних вимогах до відповідача за первісним позовом. 18.11.2009 р. (вх. №29817) 3-я особа надала суду письмові пояснення (а.с. 65-66, т.3), в яких зазначила, що, відповідно до п.2.2. Положення про організацію охорони позивача за первісним позовом, документом, що дає право проходу та проїзду на територію, де знаходиться належне 3-й особі майно, є перепустка і документ встановленого зразка за підписом керівника позивача за первісним позовом, для отримання якого слід звернутися до відповідного відділу позивача за первісним позовом, і лише після відповідного повідомлення начальнику караулу стороння особа (якою в даному випадку є власник майна –3-я особа). Відповідно до п.3.7. того ж Положення, вивіз матеріальних цінностей третіми особами здійснюється відповідно до товаросупровідних документів із резолюцією посадової особи позивача за первісним позовом, відповідно до переліку осіб, визначених директором останнього (п.3.11. Положення). Відповідно до п.3.13. Положення, при вивезенні матеріальних цінностей постовий охорони звіряє кількість матеріальних цінностей, вказаних у документах, із фактичною їх наявністю, відповідність дозвільних підписів. Вищезазначене доводить, що 3-я особа позбавлена можливості вивезти належне їй майно з території позивача за первісним позовом без волевиявлення та дозволу останнього.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2009 р. (підписаним суддею Рогою Н.В. 01.12.2009р.) позовну заяву ТОВ „Емпілс-Україна” задоволено частково, а саме виселено ТОВ „Реал-Одеса” з нежилих приміщень (площею 975 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2) на користь ТОВ „Емпілс-Україна”, стягнено з ТОВ „Реал-Одеса” на користь ТОВ „Емпілс-Україна” витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн., у задоволенні іншої частини позову відмовлено; зустрічний позов ТОВ „Реал-Одеса” задоволено, а саме визнано недійсним частково договір оренди №15-юр від 01.06.2008 р., укладений між ТОВ „Емпілс-Україна” та ТОВ „Реал-Одеса”, в частині положень щодо розміру штрафних санкцій, визначених в п.6.2.,6.4.,6.5. договору, та в частині положень щодо того, що припинення договору не зупиняє нарахування орендної плати, визначених п.7.1. договору, стягнено з ТОВ „Емпілс-Україна” на користь ТОВ „Реал-Одеса” судові витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн.; позов ТОВ „Гідрекс” задоволено, а саме витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ „Емпілс-Україна” та ТОВ „Реал-Одеса” майно, що належить ТОВ „Гідрекс” - лінія зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000,00 грн., вертикальний навантажувач Норія, укомплектований вартістю 19580,00 грн., інвентарний номер П-1; вертикальний навантажувач Норія, вартістю 10420,00 грн., інвентарний номер П-2; ємність на 25 т., вартістю 25000,00 грн., інвентарний номер П-3; дозатор ДВС-301, вартістю 22500,00 грн., інвентарний номер П-4; мішалку в комплекті 2 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 75000,00 грн., інвентарний номер П-5; мішалку в комплекті 1 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 62500,00 грн., інвентарний номер П-6; ленточний транспортер 4 м, вартістю 6700,00 грн., інвентарний номер П-7; ленточний транспортер 6 м, вартістю 10000,00 грн., інвентарний номер П-8; зварювальний апарат ВДУ, вартістю 2000,00 грн., інвентарний номер П-9; електронний пульт, вартістю 10000,00 грн., інвентарний номер П-12; шафу розподілення, вартістю 3350,00 грн., інвентарний номер П-13; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/1; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/2; рубильник, вартістю 1250,00 грн., інвентарний номер П-14/3; електролічильник, вартістю 250,00 грн., інвентарний номер П-15/2; витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ „Реал-Одеса” майно, що належить ТОВ „Гідрекс”, а саме зварювальний апарат, вартістю 2000 грн., інвентарний номер П-10; лінію зашивки мішків, вартістю 20000 грн., інвентарний номер П-12; компресор, вартістю 6700 грн., інвентарний номер П-16; стягнено з ТОВ „Емпілс-Україна” на користь ТОВ „Гідрекс” витрати по сплаті держмита у сумі 42,50 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.; стягнено з ТОВ „Реал-Одеса” на користь ТОВ „Гідрекс” витрати по сплаті держмита у сумі 42,50 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн. (а.с. 92-97, т.3). Своє рішення суд обґрунтував тим, що, відповідно до п.4.5 договору оренди №15-юр від 01.07.2008 р., орендна плата за цим договором нараховується з моменту фактичного надання об'єкта оренди. При цьому, моментом фактичного надання об'єкта оренди сторони вважають підписання акту приймання-передачі. З матеріалів справи суд не вбачив і представники сторін за договором оренди №15-юр від 01.07.2008 р. у судових засіданнях підтвердили, що акт приймання-передачі об'єкта не складався. Отже, визначений договором момент, з якого орендодавець починає нараховувати оренду плату ще не настав. За таких обставин, неправомірною є вимога позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по орендній платі у сумі 170600 грн. У зв'язку з тим, що штрафні санкції у вигляді пені та 3% річних позивач за первісним позовом нараховує саме за невиконання зобов'язання щодо оплати орендної плати, а судом встановлено відсутність правових підстав для нарахування орендної плати, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення пені у розмірі 19877,46 грн. 46 та 3% річних у розмірі 2678,35 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Згідно наявного у матеріалах справи акту обстеження об'єктів оренди від 22.09.2009 р., складеного комісією у складі представників усіх учасників процесу, що був складений на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 16.09.2009 р., в об'єкті оренди виявлено майно відповідача за первісним позовом. За таких обставин, суд вбачив всі підстави для виселення останнього з об'єкту оренди, а саме нежилих приміщень (площею 975 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2). Що стосується виселення відповідача за первісним позовом з площадки у вигляді твердого покриття (площею 100 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2), то, на думку місцевого суду, термін „виселення” не може бути застосовано до цього об'єкту. Як суд вбачив з тексту договору оренди №15-юр від 01.07.2008 р., п.6.2. передбачає відповідальність за порушення строків уплати орендних платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Згідно п.6.4. договору, за кожний факт порушення строку уплати орендних платежів орендар сплачує орендодавцю штраф у вигляді 2% від своєчасно несплаченої суми. Отже, договором визначено одночасно два види штрафних санкцій за одне і те саме правопорушення, як у вигляді пені, так і у вигляді штрафу у відсотковому відношенні до суми зобов'язання. Згідно ж ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За таких обставин, на думку суду, сторони за договором оренди №15-юр від 01.07.2008 р. мали визначити лише один вид неустойки (штраф або пеню) за порушення строку уплати орендних платежів. Враховуючи зазначене, суд вбачив всі підстави для визнання п.6.2. та п.6.4. договору оренди №15-юр від 01.07.2008 р. недійсними. Пункт 6.5. договору визначає розмір штрафних санкцій у певній грошовій сумі за порушення строків виконання зобов'язань. Але, як вбачається з тексту самого п.6.5., сторони за договором не дійшли згоди щодо розміру цієї штрафної санкції, а саме 200 грн. або триста грн. Отже, суд дійшов висновку, що у цій частині договір оренди №15-юр від 01.07.2008 р. є неукладеним. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що орендна плата - це плата за користування об'єктом оренди, розмір якої та порядок оплати визначені договором найму (оренди). За таких обставин, орендна плата може нараховуватися лише за період дії договору найму (оренди), так як цей вид плати передбачає наявність між сторонами саме орендних правовідносин. З дати припинення договору оренди відсутні правові підстави для нарахування орендної плати. Згідно п.7.1 договору оренди №15-юр від 01.07.2008 р., він діє до 30.11.2008 р., тобто з цієї дати зазначений договір оренди припинився і не має підстав для нарахування орендної плати за цим договором після 30.11.2008 р., з урахуванням відмови позивача за первісним позовом від продовження договору. Позов 3-ї особи, на переконання місцевого суду, є обґрунтованим, підтверджений матеріалами справи, тому задоволений, адже, згідно наявного у матеріалах справи акту обстеження об'єктів оренди від 22.09.2009 р., складеного комісією у складі представників усіх учасників процесу, що був складений на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 16.09.2009 р., при обстеженні складу, площею 974,47 кв.м., та відкритого майданчика, за адресою: м. Одеса, вул.6 Лінія,1, було виявлено майно, власником якого є 3-я особа, а саме: лінія зашивки мішків, інвентарний №П-11/1, вартістю 24000 грн.; вертикальний навантажувач Норія, укомплектований, вартістю 19580 грн., інвентарний номер П-1; вертикальний навантажувач Норія, вартістю 10429 грн., інвентарний номер П-2; ємність на 25т, вартістю 25000 грн., інвентарний номер П-3; дозатор ДВС-301, вартістю 22500 грн., інвентарний номер П-4; мішалка в комплекті 2 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 75000 грн., інвентарний номер П-5; мішалка в комплекті 1 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 62500 грн., інвентарний номер П-6; ленточний транспортер 4м, вартістю 6700 грн., інвентарний номер П-7; ленточний транспортер 6м вартістю 10000 грн., інвентарний номер П-8; зварювальний апарат ВДУ, вартістю 2000 грн., інвентарний номер П-9; електронний пульт вартістю 10000 грн., інвентарний номер П-12; шафа розподілення, вартістю 3350 грн., інвентарний номер П-13; рубильник, вартістю 1250 грн., інвентарний номер П-14/1; рубильник, вартістю 1250 грн., інвентарний номер П-14/2; рубильник, вартістю 1250 грн., інвентарний номер П-14/3; електролічильник, вартістю 250 грн., інвентарний номер П-15/1; електролічильник, вартістю 250 грн., інвентарний номер П-15/2. Зазначене майно було передано відповідачу за первісним позовом на відповідальне зберігання, згідно договорів складського зберігання №10/1 від 03.11.2008 р. та №10/2 від 05.11.2008 р., що були укладені між відповідачем за первісним позовом та 3-ю особою. За таких обставин, на думку місцевого суду, враховуючи матеріали справи, вимога 3-ї особи щодо витребування з чужого незаконного володіння позивача та відповідача за первісним позовом майна, що належить на праві власності 3-й особі є обґрунтованою та підлягає задоволенню, але, що стосується такого майна як зварювальний апарат, вартістю 2000 грн., інвентарний номер П-10; лінія зашивки мішків, вартістю 20000 грн., інвентарний номер П-12; компресор, вартістю 6700 грн., інвентарний номер П-16, яке 3-я особа також просить витребувати у відповідачів, то суд звернув увагу на те, що зазначене майно не виявлено в ході проведення акту обстеження від 22.09.2009 р. За таких обставин, 3-я особа може вимагати витребування цього майна лише у відповідача за первісним позовом, який несе відповідальність за збереження майна, відповідно до ст. 950 ЦК України. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 11,203, ч.1 ст. 215, ст.ст. 387,509,525,526,610,626,627,750,949 ЦК України, ч.2 ст. 79 ЗУ „Про виконавче провадження”, ст. 2 ЗУ „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 283,284,286,291ГК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач за первісним позовом –ТОВ „ЕМПЛІС –Україна” звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати частково та прийняти нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги до відповідача за первісним позовом в частині виселення останнього з площадки у вигляді твердого покриття (площею 100 кв.м.), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2); стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості з орендної плати у розмірі 170600,00 грн., пені, передбаченій договором у розмірі 19877,46 грн., та 3% річних, у порядку ст. 625 ЦК України, у розмірі 2678,35 грн. та визнання дійсними п.6.2 та п.7.1 договору оренди №15-юр від 01.06.08р., укладеного між позивачем і відповідачем за первісним позовом, в іншій частині –залишити рішення без змін, з тих підстав, що грубо були проігноровані господарським судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, зі змінами та доповненнями, і роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 р. №02-5/422 „Про судове рішення”. З метою здійснення своєї статутної діяльності орендар почав використовувати об'єкти оренди одразу та здійснював розрахунки з орендодавцем, згідно укладеного договору. Проте, починаючи з жовтня 2008 року, орендар припинив сплачувати орендну плату, незважаючи на те, що строк дії договору закінчувався 30.11.2008 р., при цьому об'єкти оренди орендодавцю не повертав, а навпаки продовжував використовувати їх з метою здійснення своєї діяльності (про що свідчить наданий до справи договір №10/1 складського зберігання від 03.11.2008 р., укладений між відповідачем за первісним позовом та 3-ю особою). Відсутність підписаного акту приймання-передачі не спростовує наступних фактів: 1. в справі наявні і не спростовані відповідачем за первісним позовом банківські виписки здійснених ним оплат орендної плати, згідно дійсного договору за період з липня 2008 р. по вересень 2008 р. включно, а також банківська виписка від 16.12.2008 р. на підставі виставлених рахунків орендодавця; об'єкти оренди використовуються відповідачем протягом всього часу, починаючи з моменту укладення договору до моменту винесення оскаржуваного рішення. Підтвердженням є складений на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 22.09.2009 р. акт, в якому чітко зазначено про знаходження на території об'єктів оренди майна відповідача за первісним позовом; більше того, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги апелянта, а саме виселив відповідача за первісним позовом з нежилих приміщень (площею 975 кв.м.), що безпосередньо засвідчує факт існування орендних відносин між сторонами. Таким чином, правових підстав для відмови у задоволенні вимог Позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 170600,00 грн., пені в сумі 19877,46 грн. та 3% річних у розмірі 2678,35 грн. у суду не було, та, виходячи зі змісту ст. 218 ЦК України, якщо одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин є дійсним. Тобто відповідач за первісним позовом, здійснюючи проплати, підтвердив виставлені рахунки позивача за первісним позовом по орендній платі, згідно вказаного договору, вказуючи в призначенні платежу: „орендна плата, згідно договору №15-юр”, як підставу здійсненої оплати. Більше того, судом не надана правова оцінка наявним в справі доказам, а саме розрахунку заборгованості, рахункам на сплату орендної плати, банківським випискам здійсненних оплат відповідача за первісним позовом, що є підставою для скасування винесеного рішення. Суд першої інстанції не прийняв до уваги навіть того факту, що відповідач за первісним позовом визнавав частково заборгованість, а саме заборгованість по орендним платежам у сумі 15800,00 грн., пені - 1076,48 грн., 3% річних - 382,74 грн., що наведено у відзиві відповідача за первісним позовом на позовну заяву. Всупереч положень ст. 65 ГПК України суд першої інстанції не зобов'язав сторони звірити розрахунки та зі свого боку не вчинив дій, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Судом першої інстанції первісні позовні вимоги в частині виселення з площадки у вигляді твердого покриття, площею 100 кв.м., яка також, згідно договору, входить до складу об'єктів оренди та використовується відповідачем за первісним позовом, не вирішені, зокрема у резолютивній частині рішення немає висновку з цього питання. Пункт 6.2 договору визначає відповідальність орендаря, у разі порушення строків оплати орендних платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен календарний день прострочки виконання зобов'язання, що не суперечить нормам ч.1 ст. 231 ГК України та повністю відповідає приписам ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. №542/96-ВР зі змінами і доповненнями. Сторонами було досягнуто згоди щодо всіх викладених в договорі умов, про що свідчить відсутність протоколу розбіжностей до договору, як того вимагає чинне законодавство в разі наявності заперечень. Закінчення строку договору не слід ототожнювати з припиненням обов'язків сторін. Положення п.7.1. договору прямо вказує, що закінчення строку договору не є підставою для невиконання своїх договірних зобов'язань та в разі їх неналежного виконання передбачена відповідальність, а тому даний пункт договору цілком відповідає вимогам чинного законодавства. Згідно п.2.3. договору, об'єкти оренди підлягають поверненню по закінченню дії договору. Як встановлено в ході судового розгляду і відображено в рішенні об'єкти оренди орендарем не звільнені та орендодавцю не передані (акт приймання-передачі від орендаря до орендодавця не складений, як того вимагають умови договору та норми чинного законодавства), тобто орендар продовжує користуватися об'єктами оренди, тому, відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, є всі підстави для нарахування орендної плати за весь час користування об'єктами оренди. До такого висновку прийшла і колегія суддів ВГСУ у Постанові №36/225 від 19.06.2008 р., зазначивши наступне: „закінчення строку дії договору оренди не позбавляє орендаря обов'язку здійснювати оплату орендованого майна, яке не було повернуто орендодавцю”. У пункті 8.1. договору зазначено, що в питаннях, не врегульованих дійсним договором, сторони керуються діючим законодавством України, сторони домовились, що до відносин, що витікають з даного договору, не застосовуються положення ЗУ „Про оренду державного і комунального майна” від 10.04.1992 р. Проте, не зважаючи на це застереження, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення вказує на поняття „оренди”, визначене ст. 2 вказаного Закону. Більше того, суд застосовує правову норму, яка взагалі не регулює дані правовідносини, а саме ст. 750 ЦК України (обов'язок набувача забезпечити відчужувача житлом). Також, 21.10.2009 р. через канцелярію господарського суду представником апелянта було подане клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, проте, всупереч нормам процесуального права з даного питання, суд першої інстанції ані виніс ухвали, яка скасовувала чи задовольняла дане клопотання, ані зазначив про дане клопотання в рішенні, тобто судом фактично було проігнороване дійсне клопотання. Як зазначено в Інформаційному листі ВГСУ „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.08р. №01-8/164, результати розгляду таких клопотань (з викладенням стислого змісту останніх) мають відображатися у відповідних рішеннях та ухвалах господарського суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2009 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 28.01.2010 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмових відзивах на апеляційну скаргу ТОВ „Рела –Одеса” та ТОВ „Гідрекс”, просили залишити її без задоволення ,а рішення місцевого суду без змін.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник ТОВ „Гідрекс” у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Представник скаржника (позивача за первісним позовом) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник відповідача за первісним позовом просив суд відмовити у задоволенні скарги.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи, в т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Для всебічної оцінки рішення місцевого суду та зроблених ним висновків судова колегія вважає за необхідне встановити наступний порядок оцінки висновків місцевого суду:

1).оцінка, в порядку ч.2 ст.101 ГПК України, висновків місцевого суду (які не оскаржувались), щодо задоволення позову 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – ТОВ „Гідрекс”;

2).оцінка висновків місцевого суду, щодо задоволення зустрічного позову ТОВ „Реал - Одеса”, оскільки від обґрунтованості цих висновків, залежить обґрунтованість висновків , щодо відмови в задоволенні частини вимог позивача за первісним позовом;

3).оцінка висновків місцевого суду , щодо вимог позивача за первісним позовом ТОВ „Емпілс - Україна”.

Оцінка, в порядку ч.2 ст.101 ГПК України, висновків місцевого суду, щодо задоволення позову 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору –ТОВ „Гідрекс”.

Як свідчать матеріали справи та вбачається з усних та письмових пояснень учасників процесу, апелянт та інші учасники процесу не оспорюють рішення місцевого суду в частині задоволення позову 3-ї особи, а навпаки всі просили залишити рішення місцевого суду цієї частині без змін.

Проаналізувавши обставини справи та наявні у ній докази судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд ретельно дослідивши обставини справи, а наявні у справі докази, в цієї частині, дав їм вірну оцінку і дійшов вмотивованого висновку, щодо обґрунтованості позову 3-ї особи, оскільки матеріали справи безумовно свідчать, що майно яке зазначене 3-ю особою в позові належить цій особі на праві власності і воно знаходиться в чужому незаконному володінні позивача та відповідача за первісним позовом і саме з їх вини 3-я особа не може користуватись цим майном.

Оцінка висновків місцевого суду, щодо задоволення зустрічного позову - ТОВ „Реал - Одеса”.

Проаналізувавши як повний зміст договору оренди №15-юр від 01.07.2008р. та і окремі його положення , визнання недійсними яких є предметом спору за зустрічним позовом судова колегія дійшла висновку, що висновки місцевого суду , щодо обґрунтованості всіх зустрічних позовних вимог, є помилковими, з огляду на таке.

Дійсно розмір штрафних санкцій передбачений п.6.5.вказаного договору, у зв’язку з розбіжністю розміру штрафу визначеного в цифрах та словами (прописом) встановити не можливо, а тому слід вважати, що сторони договору не узгодили конкретних розмір штрафу за порушення зазначені в цьому пункті договору, а відтак місцевий суд обґрунтовано прийшов висновку, зазначивши в мотивувальній частині судового рішення, що договір в цієї частині є неукладеним.

Проте в резолютивній частині свого рішення місцевий суд зазначив, що визнає цей пункт договору недійсним, тобто має місце суперечність висновків суду (неукладений - недійсний) в річних частинах судового рішення.

Судова колегія вважає, що висновок місцевого суду, зроблений в резолютивній частині рішення, щодо недійсності цього пункту (цієї умови) договору помилковий, оскільки неукладена умова договору не може визнаватись недійсною.

За таких обставин рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню, а зустрічний позов ТОВ „Реал - Одеса” в частині визнання недійсним п.6.5. вказаного договору - не підлягає задоволенню, оскільки зазначені в цьому пункті умови договору є неукладеними і відповідно не породжують будь-яких правових наслідків, що до речі, не впливає на дійсність решти частини договору.

Судова колегія також не погоджується з висновком місцевого суду щодо визнання недійсними п.6.2 та 6.4. та 7.1 цього договору з огляду на таке.

Щодо п.7.1. Договору.

Так сторони узгодили п.7.1. Договору в такій редакції :

„Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.11.2008р. Закінчення строку дії договору не звільняє Орендатора від виконання зобов’язань по розрахункам, не виключає відповідальність передбачену цім договором, та не припиняє нарахування орендних платежів (у випадку не передачі об’єкта оренди по закінченню строку оренди по цьому Договору).”

На думку судової колегії положення цього пункту, тобто волевиявлення сторін з цього питання, ніяким чином не суперечать чинному законодавству.

Так сторони передбачили, що за користування майном після закінчення договору, тобто у разі неналежного виконання орендарем його зобов’язань за договором, щодо повернення майна і до реального його повернення майна орендарем орендодавцю, орендар повинен сплачувати платіж за це користування в розмірі орендної плати .

Така умова, на думку судової колегії, є обґрунтованою, оскільки надає орендодавцю право компенсувати неможливість (з вини орендаря) використовувати належне йому майно після закінчення дії договору і стимулює орендаря своєчасно повернути майно власнику.

Слід зазначити, що положення вказаного пункту співзвучні за своєю суттю та відповідають (не суперечать) приписам ч.2 ст.785 ЦК України, хоча там така плата зветься неустойкою і стягується в подвійному розмірі.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що положення вказаного пункту не суперечить чинному законодавству, відповідають вимогам ст.203 ЦК України, а відтак передбачені ч.1 ст.215 ЦК України підстави визнання цьому пункту недійсним відсутні.

За таких обставин рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню, а зустрічний позов ТОВ „Реал - Одеса” в частині визнання недійсним п.7.1. вказаного договору - не підлягає задоволенню.

Щодо п.6.2 та п.6.4 Договору

Як вірно встановив місцевий суд п.6.2 та 6.4 Договору передбачають стягнення двох видів неустойки (пеню і штраф) за одне і теж саме порушення договірних зобов’язань, тобто сторони, в т.ч. орендар, при укладанні (підписанні) договору погодили (встановили) що за несвоєчасну сплату орендних платежів сплачується як пеня так і штраф.

Відповідно до приписів ст.11 ЦК України підставами виникнення прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Такі ж положення щодо укладення господарських договорів містяться в ст.179 ГК України.

Можливість встановлення неустойки (у вигляді пені і штрафу) за неналежне виконання зобов’язань за договором, в тому числі грошових, передбачена ст.ст.549,550, 611ЦК України та ст.230 ГК України.

Слід зазначити, що ні ЦК України ні ГК України ні будь-якими іншими законами та нормативними актами не заборонено встановлювати одночасно за несвоєчасне (неналежне) виконання будь-якого зобов’язання за договором декілька видів неустойки. За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що встановлення сторонами у п.6.2 та 6.4 Договору відповідальності за одне і теж саме порушення умов договору двох видів неустойки, а саме пені і штрафу одночасно не суперечить чинному законодавству , а є реалізацією ними вищезазначених положень ЦК і ГК України.

Посилання місцевого суду на ст.61 Конституції України на думку судової колегії є хибними та не можуть прийматись до уваги та бути підставою для визнання вказаних пунктів недійсними з огляду на таке. Дійсно ст.61 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Однак місцевий суд, на переконання колегії суддів, помилково ототожнює поняття „правопорушення” з поняттям „порушення договірних зобов’язань (умом договору)”.

Правопорушенням (згідно теорії права та практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції) визнається протиправне діяння, що спричиняє шкоду суспільству і карається за законом, а порушенням договірних зобов’язань є неналежне їх виконання, тобто невиконання умов договору. З викладеного вбачається, що для визнання діяння правопорушенням необхідна наявність встановлення законодавством правил (обмежень) та заборони їх порушувати, тобто здійснювати це діяння (протиправність діяння) і за це передбачена кара за законом.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що неналежне виконання стороною договору його умов є порушенням договірних зобов’язань, а не правопорушенням у розумінні ст.61 Конституції, а відтак правові підстави передбачені чинним законодавством для визнання зазначених умов договору (п.6.2. та 6.4.) недійсними відсутні.

За таких обставин рішення місцевого суду в цієї частині також підлягає скасуванню, а зустрічний позов ТОВ „Реал - Одеса” в частині визнання недійсними п.6.2 та п.6.4. вказаного договору - не підлягає задоволенню. З викладеного вбачається, що рішення місцевого суду частині задоволення зустрічного позову ТОВ „Реал - Одеса” підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні зустрічного позову ТОВ „Реал - Одеса” .

Оцінка висновків місцевого суду , щодо вимог позивача за первісним позовом ТОВ „Емпілс - Україна”.

Місцевий суд задовольнив вказаний позов (з у рахуванням останніх уточнень –а.с.50, т.3) частково, а саме задовольнив вимогу позивача про виселення ТОВ „Реал-Одеса” з зазначених у позові нежитлових приміщень, однак відмовив у:

а). виселенні з розташованих за тією ж адресою площадок у вигляді твердого покриття;

б). стягненні заборгованості по орендній платі у розмірі 170600 грн.;

в). стягненні пені у розмірі 19877,46 грн. та 3% річних у розмірі 2678,35 грн.

Судова колегія вважає за необхідне дати оцінку кожній позиції місцевого суду окремо.

Щодо вимоги позивача та висновків місцевого суду про виселення ТОВ „Реал-Одеса” з зазначених у позові нежитлових приміщень.

Як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень учасників процесу всі учасники процесу, в т.ч. відповідач ТОВ „Реал-Одеса”, якого виселено з вказаних приміщень, не оспорюють рішення місцевого суду в цієї частині .

Проаналізувавши обставини справи та наявні у ній докази судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд ретельно дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, в цієї частині, дав їм вірну оцінку і дійшов вмотивованого висновку, щодо обґрунтованості позову ТОВ „Емпілс - Україна”, оскільки матеріали справи безумовно свідчать, що договір оренди на підставі якого ТОВ „Реал-Одеса” користувалась майном –нежитловими приміщеннями закінчив свою дію і відповідач - ТОВ „Реал-Одеса” у порушення вимог чинного законодавства та умов договору оренди не звільнив їх на момент ухвалення судового рішення чим порушив права орендодавця (власника майна) - ТОВ „Емпілс - Україна”.

Щодо вимоги позивача та висновків місцевого суду про виселення ТОВ „Реал-Одеса” з розташованих за тією ж адресою, що і нежитлові приміщення, площадок у вигляді твердого покриття .

Як свідчать матеріали справи і ці обставини також встановив та дослідив місцевий суд, зазначені у позові площадки у вигляді твердого покриття є складовою частиною майна (одним із об’єктів), яке орендувало ТОВ „Реал-Одеса” у ТОВ „Емпілс - Україна” і відповідно враховуючи що договір оренди закінчив дію, а відповідач не звільнив їх, як і нежитлові приміщення, у позивача були правові підстави вимагати звільнення цих площадок, а у суду для задоволення цих вимог.

Суд відмовив в задоволенні позову в цієї частині пославшись на те, що позивач просив висилити відповідача з площадок, а виселення можливе лише з приміщень.

Судова колегія не може погодитись з цим висновком з огляду на таке.

Дійсно під поняттям „виселення” розуміється наслідок добровільного або примусового припинення права користування приміщенням, тобто словосполучення (позовна вимога) про виселення з площадок дійсно з лінгвістичної сторони не зовсім вдала і не повністю відповідає змісту. Проте виселення в кінцевому результаті приводить до бажаного для позивача результату –звільненню приміщень, тобто в даному випадку виселення ототожнюється з поняттям звільнення, а термін звільнення можливо використовувати як відносно приміщень так і площадок. За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд формально давши тлумачення поняттю „виселення” необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його вимог про виселення ( тобто фактично звільнення) з площадок чим порушив (не захистив) право позивача і лише вказана неточність у формулюванні позивачем своїх вимог (інших підстав місцевий суд не зазначив і судова колегія не вбачає) не може бути підставою для відмові у задоволенні цих вимог.

З огляду на викладене рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення цієї вимоги.

Щодо вимоги позивача та висновків місцевого суду про стягнення з ТОВ „Реал-Одеса” заборгованості по орендній платі.

Відмовляючи в задоволені цих вимог місцевий суд послався на відсутність (не складання сторонами) акту приймання передачі майна в оренду з яким у договорі пов’язується момент нарахування орендної плати і дійшов висновку, що момент з якого починає нараховуватись орендна плата не настав.

Судова колегія не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.

Дійсно п.2.2 договору передбачено обов’язкове складання акту прийому передачі майна в оренду. У п.4.5.договору визначено, що:” Орендна плата по цьому договору нараховується з моменту фактичної передачі Об’єкта оренди. Моментом фактичного надання Об’єкту оренди сторони вважають підписання Акту прийому –передач.”

Як свідчать матеріали справи акт прийому передачі, у порушення умов договору, дійсно не складався і цю обставину визнає позивач за первісним позовом. Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач, незважаючи на те, що акт не складався фактично передав відповідачу у користування об’єкт оренди. Користування відповідачем об’єкту оренди, підтверджується фактом знаходження на ньому відповідача, що визнав місцевий суд задовольняючі позов в частині виселення з об’єкту та фактом сплати відповідачем орендних платежів, починаючи з моменту укладання договору. Крім того слід зазначити, що позивач просив стягнути заборгованість по орендній платі не з моменту укладання договору, а починаючи з жовтня 2008р., а факт користування відповідачем об’єктів оренди в жовтні та в наступному безперечно підтверджується матеріалами справи і визнається відповідачем у письмових поясненнях на позов, а ці пояснення згідно ст.32 ГПК України визнаються доказами які підтверджують вказані обставини.

Оцінюючи, відповідно до приписів ст.43 ГПК України у сукупності всі вищезазначені докази судова колегія дійшла висновку, що відповідач користувався об’єктом оренди і відповідно повинен був сплачувати плату за це користування, оскільки оренда (найом) майна згідно чинного законодавства та умов договору передбачає саме платне користування майном. Крім того, умовами договору встановлені строки щомісячного здійснення платежів за оренду, які не залежать від складання акту приймання передачі і повинні дотримуватись, а тому відсутність акту приймання передачі майна не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за користування майном за жовтень 2008р. та наступні місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості ( з урахуванням остаточних уточнень) судова колегія дійшла висновку, що його зроблено правильно з урахування здійснених відповідачем платежів, в т.ч. в сумі 10000грн. від16.12.2008р.

Посилання відповідача на те, що після закінчення строку дії договору оренда плата нараховуватись не може, а тому вимоги позивача про стягнення плати починаючи з 30.11.2008р. необґрунтовані не можуть прийматись судом до уваги з огляду на таке.

Як зазначалось вище, судова колегія дійшла висновку, що п.7.1. договору оренди не суперечить чинному законодавству і підстав для визнання його недійсним немає, тобто умови викладені в цьому пункту обов’язкові для виконання сторонами договору. Зазначеним пунктом договору сторони визначили, що закінчення строку дії договору не звільняє Орендатора від виконання зобов’язань по розрахункам, не виключає відповідальність передбачену цім договором, та не припиняє нарахування орендних платежів (у випадку не передачі об’єкта оренди по закінченню строку оренди по цьому Договору). З викладеного вбачається, сторони передбачили, що за користування майном після закінчення договору, тобто у разі неналежного виконання орендарем його зобов’язань за договором, щодо повернення майна і до реального його повернення майна орендарем орендодавцю, орендар повинен сплачувати за це користування в розмірі орендної плати .

Як встановлено апеляційною інстанцією при розгляді питання щодо законності цієї умови, вона за своєю суттю відповідає (не суперечать) приписам ч.2 ст.785 ЦК України.

З огляду на викладене та враховуючи той факт, що відповідач не звільнив об’єкт оренди на час розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за користування майном яка виникла за час дії договору (за жовтень –листопад 2008р.) та після його закінчення ( заборгованість після закінчення дії договору розрахована з 1.12.2008р. до 09.11.2009р.) обґрунтована.

За таких обставин рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за користування майном в розмірі 170600грн.

Щодо вимоги позивача та висновків місцевого суду про стягнення з ТОВ „Реал-Одеса” пені та 3% річних

Місцевий суд відмовив в стягненні пені та 3% річних, лише тільки з цієї підстави, що не можливо встановити момент виникнення права нарахування орендної плати, а відносно пені ще з огляду на те що пунктом 6.2. договору визнано недійсним.

Проте, як встановлено апеляційною інстанцією і зазначено вище така позиція місцевого суду є помилковою, а відтак нарахування пені за невиконання (не належне виконання) умов по сплаті орендної плати передбачена умовами договору (п.6.2.) та вимога про її стягнення обґрунтовані.

Слід зазначити, що у п.6.2 договору сторони чітко встановили розмір пені яка підлягає стягненню за неналежне виконання умов договору щодо сплати орендних платежів та визначили що пеня нараховується з моменту прострочки до моменту оплати орендних платежів, а приписи п.6 ст.232 ГК України не застосовуються, тобто що нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, можливість чого передбачена вказаною статтею.

Умови вказаного пункту, як зазначалось вище, не суперечить приписам чинного законодавства і відповідно повинні застосовуватись до відносин сторін за цим договором . Крім того п.6.3. договору сторони встановили, що позовна давність до вимог про стягнення пені становить три роки, тобто збільшена, можливість чого передбачена ч.1 ст.259 ЦК України, а п.7.1.договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє Орендатора від виконання зобов’язань по розрахункам та не виключає відповідальність передбачену цим договором.

З викладеного вбачається, що у позивача були передбачені умовами договору підстави нарахувати пеню за прострочення строків платежів за користування майном, як в період дії договору ( на заборгованість за жовтень –листопад 2008р.) та після його закінчення ( на заборгованість після закінчення дії договору з 1.12.2008р. до 09.11.2009р.).

Можливість стягнення 3% річних з прострочення грошового зобов’язання передбачена ст.625 ЦК України. Враховуючи, що у відповідача є заборгованість перед позивачем по сплаті платежів за користування майном , то у позивача були правові підстави вимагати стягнення 3% річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру пені та 3% річних судова колегія дійшла висновку, що його зроблено правильно.

За таких обставин рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні пені та 3% річних підлягає скасуванню, а позов в цієї частині - задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивач за первісним позовом в уточнених позовних вимогах не вимагав стягнення з відповідача штрафів передбачених п.6.4. та 6.5 договору цім вимогам апеляційної інстанцією оцінка не надавалась, крім встановлення апеляційним судом факту, що умови п.6.5 слід вважати неукладеними, про що зазначалось вище.

З огляду на викладене апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню (крім вимоги про визнання пунктів договору дійними, оскільки такі вимоги не розглядались в суді першої інстанції ) рішення місцевого суду частковому скасуванню та зміні в обсягу визначеному в мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1). Апеляційну скаргу ТОВ „Емпілс - Україна”- задовольнити частково.

2). Рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2009 р. у справі №30-34/65-09-1833 в частині відмові у задоволенні позову ТОВ „Емпілс - Україна” до ТОВ „Реал - Одеса” в частині вимог про: виселення з об'єкту оренди - площадки у вигляді твердого покриття (площею 100 кв.м.), що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лиманчик 2); стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 170600,00 грн., пені у розмірі 19877,46 грн., 3% річних у розмірі 2678,35 грн. та витрат по сплаті державного мита у розмірі 1931 грн.55коп. та на ІТЗ судового процесу в розмірі 118,00 грн. та в частині задоволення зустрічного позову ТОВ „Реал - Одеса” до ТОВ „Емпілс - Україна” - скасувати та ухвалити нове рішення, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„ 1. Позов ТОВ „Емпілс - Україна” до ТОВ „Реал - Одеса” - задовольнити.

а). Виселити ТОВ „Реал - Одеса” (м. Іллічівськ, Одеської області) з об'єктів оренди, загальною площею1075 кв. м., а саме нежитлових приміщень (площею 975 кв.м.) та площадки у вигляді твердого покриття (площею 100 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лінія-6, буд.1 (Лимончик-2)

б). Стягнути з ТОВ „Реал - Одеса” (Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 34944178, р\р 26000515411 в АКБ „Морський транспортний банк", МФО 388498) ) на користь ТОВ „Емпілс - Україна” ((м. Одеса, вул.. Лінія-6 (Лиманчик 2), б.1, код ЄДРПОУ 32835704, р\р 26003321.002301 в АБ „Південний", МФО 329209) заборгованість з орендної плати у розмірі 170600,00 грн. за період з жовтня 2008р. по 09.11.2009р. ; пеню у розмірі 19877,46 грн., та 3% річних у розмірі 2678,35 грн. та витрати по сплаті державного мита у розмірі 1931 грн.55коп. і на ІТЗ судового процесу в розмірі 118,00 грн. (а.с. 50-54, т.3)

2. ТОВ „Реал - Одеса” в зустрічному позові до ТОВ „Емпілс - Україна” про визнання недійсним договору оренди від 01.06.2008 р. №15-юр, в частині положень щодо розміру штрафних санкцій, визначених в п.6.2.,6.4.,6.5. договору, та в частині положень щодо того, що припинення договору не зупиняє нарахування орендної плати, визначених п.7.1. договору

- відмовити.

3. Позов ТОВ „Гідрекс” до ТОВ „Реал - Одеса” та ТОВ „Емпілс - Україна”- задовольнити.

а). Витребувати з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПІЛС-УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 32835704 ) та товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-ОДЕСА" (код ЄДРПОУ 34944178) майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Гідрекс" (код ЄДРПОУ 36170839, Одеська обл., м. Біляївка, вул.Костіна, 68, р\р26009000008853 у ВАТ „СЕБ Банк", м. Київ. МФО 300175), а саме: лінію зашивки мішків інвентарний №П-11/1 вартістю 24000грн.; вертикальний навантажувач Норія укомплектований вартістю 19 580 грн., інвентарний номер П-1; вертикальний навантажувач Норія вартістю 10 429 грн., інвентарний номер П-2; ємність на 25т, вартістю 25 000 грн., інвентарний номер П-3; дозатор ДВС-301 вартістю 22 500 грн., інвентарний номер П-4; мішалка в комплекті 2 ред,+2 електричні двигуни, вартістю 75 000 грн., інвентарний номер П-5; мішалка в комплекті 1 ред. + 2 електричні двигуни, вартістю 62 500 грн., інвентарний номер П-6; ленточний транспортер 4м вартістю 6 700 грн., інвентарний номер П-7; ленточний транспортер 6м вартістю 10000 грн., інвентарний номер П-8; зварювальний апарат ВДУ вартістю 2 000 грн., інвентарний номер П-9; електронний пульт вартістю 10 000 грн. , інвентарний номер П-12; шафа розподілення вартістю 3350 грн. інвентарний номер П-13; рубильник вартістю 1 250 грн., інвентарний номер П-14\1; рубильник вартістю 1 250 грн., інвентарний номер П-14\2; рубильник вартістю 1 250 грн., інвентарний номер П-14\3; електролічильник вартістю 250 грн., інвентарний номер П-15М; електролічильник вартістю 250 грн., інвентарний номер П-15\2.

б). Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-ОДЕСА" (код ЄДРПОУ 34944178) майно, що належить Товариству з обмеженою відальністю „Гідрекс" (код ЄДРПОУ 36170839, Одеська обл., м. Біляївка, вул. Костіна, 68, р\р26009000008853 у ВАТ „СЕБ Банк", м. Київ, МФО 300175), а саме: зварювальний апарат вартістю 2 000 грн., інвентарний номер П-10; лінія зашивки мішків вартістю 20 000 грн., інвентарний номер П-12; компресор вартістю 6 700 грн., інвентарний номер П-16.

в). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПІЛС-УКРАЇНА" (м. Одеса, вул.. Лінія-6 (Лиманчик 2), 6.1, код ЄДРПОУ 32835704, р\р 26003321.002301 в АБ „Південний", МФО 329209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Гідрекс" (код ЄДРПОУ 36170839, Одеська обл., м. Біляївка, вул. Костіна, 68, р\р26009000008853 у ВАТ „СЕБ Банк", М.Київ, МФО 300175) витрати по сплаті держмита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.

г). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-ОДЕСА" (Одеська обл.., м. Іллічівськ, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 34944178, р\р 26000515411 в АКБ „Морський транспортний банк", МФО 388498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гідрекс" (код ЄДРПОУ 36170839, Одеська обл., м.Біляївка, вул..Костіна, 68, р\р26009000008853 у ВАТ „СЕБ Банк", м.Київ, МФО 300175) витрати по сплаті держмита у сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 грн.”

4).Стягнути з ТОВ „Реал - Одеса” (Одеська обл.., м. Іллічівськ, вул..Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 34944178, р\р 26000515411 в АКБ „Морський транспортний банк", МФО 388498) на користь ТОВ „Емпілс –Україна”( м. Одеса, вул.. Лінія-6 (Лиманчик 2), б.1, код ЄДРПОУ 32835704, р\р 26003321.002301 в АБ „Південний", МФО 329209) понесені витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в розмірі -966,00 грн.

5).Доручити господарському суду Одеської області видати накази відповідно до цієї постанови.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                             Мирошниченко М. А.

Судді:                                                             Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 28.01.2010 р.