Постанова № 7699249, 18.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2010                                                                                           № 13/330

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Сашин О.А. – представник за дов. б/н від 21.09.2009;

від відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільне Українсько-Американське підприємство у формі ТОВ "Інтернешенел Телеком"юнікешен Компані"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.10.2009

у справі № 13/330 (суддя

за позовом                               ТОВ "Рюміз"

до                                                   Спільне Українсько-Американське підприємство у формі ТОВ "Інтернешенел Телеком"юнікешен Компані"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 109362,55 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Рюміз” (далі – позивач) у вересні 2009 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” (далі - відповідач) про стягнення 109362,55 грн., з яких: основна сума боргу – 74997,90 грн., сума інфляції – 13634,42 грн., 3% річних – 2730,74 грн. та 17999,49 грн. – сума неустойки.

До прийняття рішення у справі, позивач уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача 74997,90 грн. основного боргу, 14459,39 грн. збитків від інфляції, 3186,89 грн. три відсотки річних та 22938,04 грн. неустойки. Вказане збільшення на підставі ст. 22 ГПК України було прийнято судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.09 у справі №13/330 позов задоволено частково: стягнуто з Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Рюміз” 74 997 грн. 90 коп. основного боргу, 14459 грн. 39 коп. збитків від інфляції, 3186 грн. 89 коп. трьох відсотків річних, 926 грн. 44 коп. державного мита, 189 грн. 16 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рюміз” в дохід Державного бюджету України 62 грн. 20 коп. недоплаченого державного мита.

Рішення мотивоване тим, що відповідач зобов’язання за договором належним чином не виконав, за виконанні позивачем роботи розрахувався частково, у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 74997,90 грн.

Також судом першої інстанції, на підставі ст. 267 ЦК України, було відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочку виконання зобов’язання, у зв’язку з тим, що позивачем пропущено строк позовної давності по даній вимозі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Спільне українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані”, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2009р., у справі №13/330 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення було неповно з’ясовано всі обставини справи, оскільки не було надано можливості відповідачу провести звірку взаєморозрахунків.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2009 у справі №13/330 апеляційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 23.12.2009.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2009 розгляд апеляційної скарги у справі №13/330 відкладався на підставі пунктів 1, 3 статті 77 ГПК України, зокрема, через нез’явлення представників апелянта в судове засідання суду апеляційної інстанції.

В судове засідання 18.01.2010 з’явився лише представник позивача. Представник відповідача (вдруге) в судове засідання 18.01.2010 не з’явився, хоча двічі був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про вручення кореспонденції суду №10311857 від 27.11.2009 та №10311954 від 27.11.2009 (за двома адресами вказаними в апеляційній скарзі), та реєстр на відправлення відповідачу за двома адресами заказної кореспонденції за 28.12.2009 (копія якого наявна в матеріалах справи).

          Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги у даній справі, але не надав доказів неможливості направлення в судове засідання повноважного представника, неподання документів з причин, що від нього не залежать. Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов’язковою, а також, що заяв, клопотань відповідача про відкладення розгляду справи до суду не надходило, Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу у справі №13/330 за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2010 просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно зазначено судом першої інстанції, 06.02.2007 між сторонами укладено договір підряду №06/2007 (надалі - договір), відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе зобов’язання виконати роботи по будівництву базових станцій згідно діючої технології та затвердженої документації в заданих об’ємах у встановлені строки, а відповідач взяв на себе зобов’язання прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Об’єми робіт та строки виконання переданих робіт визначаються додатковими угодами до договору та графіками виконання робіт, які є невід’ємною його частиною (п. 1.2 договору).

Як видно з матеріалів справи, пунктами 2.1, п. 2.2, п. 2.3 договору сторони узгодили, що ціна виконаної позивачем роботи є договірною; кожний переданий обсяг робіт оформляється додатковими угодами; у випадку виникнення необхідності внесення змін в порядок виконання робіт або вартості, ці питання регулюються додатковими угодами, по узгодженню з відповідачем.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що позивач виконує роботи згідно підписаних з відповідачем додаткових угод, як невід’ємною частиною цього договору.

Датою закінчення робіт є дата підписання акту виконаних робіт сторонами (п.4.3 договору).

Розділом 7 договору передбачений порядок здачі-приймання робіт, так згідно з п.7.1 договору після закінчення виконання робіт позивач складає акт приймання-здачі виконаних підрядних робіт.

Згідно з п.7.2 договору роботи вважаються виконаними та прийнятими позивачем після підписання акту приймання-здачі виконаних підрядних робіт уповноваженими представниками сторін.

З матеріалів справи вбачається, та не спростовується доводами апеляційної скарги, що сторонами по договору були укладені додаткові угоди до договору, а саме: додаткова угода № 1 від 02.03.2007 на виконання комплексу робіт по монтажу антенно-фідерних пристроїв відповідача за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Володарського, 2, договірна ціна яких склала 3 812,40 грн.; додаткова угода № 2 від 28.02.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: Миколаївська область, пгт. Ольшанске, вул. Промислова, 9, договірна ціна яких склала 50 378,40 грн.; додаткова угода № 3 від 25.09.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаковська, 1а, договірна ціна яких склала 53 241,60 грн.; додаткова угода № 4 від 25.09.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: м. Миколаїв, пр. Октябрський, телевежа ТОВ МСП НТ “Норма-Центр”, договірна ціна яких склала 54 224,40 грн.; додаткова угода № 5 від 25.09.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Академіка Тимирязева, 175, договірна ціна яких склала 67 689,60 грн.; додаткова угода № 6 від 25.09.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 15, договірна ціна яких склала 60 964,80 грн.; додаткова угода № 7 від 25.09.2007 на виконання комплексу робіт по будівництву базової станції відповідача за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Подгороднянське шосе, 13, договірна ціна яких склала 63 871,20 грн.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що сторонами без застережень були оформлені наступні акти здачі-приймання виконаних робіт: № 1 від 20.09.2007 на суму 3 812,40 грн., акт № 2 від 30.03.2007 на суму 50 378,40 грн., акт № 1 від 27.03.2008 на суму 60 964,80 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2008 на суму 60 964,80 грн., акт № 2 від 27.03.2008 на суму 53 241,60 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2008 на суму 53 241,60 грн., акт № 3 від 27.03.2008 на суму 54 224,40 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2008 на суму 54 224,40 грн., акт № 4 від 27.03.2008 на суму 67 689,60 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2008 на суму 67 689,60 грн., акт № 5 від 27.03.2008 на суму 63 871,20 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2008 на суму 63 871,20 грн., на загальну суму 354 182,40 грн., ці документи підписані представниками сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб замовника виконавця.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані документи підтверджують виконання робіт та прийняття їх відповідачем без претензій та зауважень, що є підставою для проведення розрахунків.

Умовами договору сторони погодили, що відповідач сплачує позивачу аванс в розмірі 50 % від загальної вартості робіт не пізніше 10-ти банківських днів після початку виконання робіт; кінцева оплата здійснюється відповідачем після виконання всіх робіт та усунення позивачем всіх недоліків не пізніше 10-ти календарних днів після підписання сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт (п.3.1, п.3.2 договору).

Як правомірно з’ясовано судом першої інстанції, відповідач не виконав власні зобов’язання належним чином за виконані позивачем роботи розрахувався лише по додатковим угодам № 1 та № 2.

Судом першої інстанції правильно з’ясовано, що за додатковими угодами №№ 3 - 7 роботи виконані повністю проте, оплата проведена відповідачем лише частково, а саме з передбачених угодою № 3 - 53241,60 грн. сплачено лише 39931,20грн., за угодою № 4 – 54224,40 грн. сплачено лише 40668,30 грн., за угодою № 5 - 67689,60 грн. сплачено лише 50767,20грн., за угодою № 6 - 60964,80 грн. сплачено лише 45723,60грн., за угодою № 7 - 63873,20 грн. сплачено лише 47903,40 грн.

Всього відповідач розрахувався з позивачем по додатковим угодам №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 в сумі 279 184,50 грн.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що заборгованість відповідача з врахуванням часткових сплат станом на день звернення позивача до суду з вказаним позовом становила 74 997,90 грн. Докази сплат, додані апелянтом, стосуються вже зарахованих оплат за додатковими угодами №1 та №2 та враховуючи часткову сплату за додатковими угодами №3-7.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з частинами. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням результату замовникові.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів (ч. 4 ст. 837 ЦК України).

За змістом статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.

Частиною 3 ст. 875 ЦК України передбачено, що до договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Суд першої інстанції правомірно встановив, що станом на день розгляду справи відповідач за виконані позивачем роботи розрахувався не у повному обсязі, доказів проведення розрахунків суду не надав.

Заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 74 997,90 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення основного боргу за договором підряду 06/2007 від 06.02.2007 та додатковими угодами до нього в сумі 74 997,90 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача 14 459,39 грн. збитків від інфляції, 3 186,89 грн. три проценти річних та 22 938,04 грн. неустойки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов’язання відповідача по оплаті виконаних робіт виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору підряду № 06/2007 від 06.02.2007 та вищевказаних додаткових угод до нього, відповідач не виконав своїх зобов’язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних робіт у повному обсязі, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 3 186,89 грн. за період з 06.04.2008 по 05.10.2009 та збитків від інфляції в розмірі 14 459,39 грн. за період з 06.04.2008 по 01.07.2009, зазначених позивачем в розрахунку (з урахуванням поданих уточнень позовних вимог), тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 3 186,89 грн. та збитків від інфляції в розмірі 14 459,39 грн. правомірні та підлягають задоволенню. Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Разом з цим, Київський апеляційний господарський суд, виходячи з повноважень, передбачених ч. 2 ст. 101 ГПК України, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені, з огляду на наступне.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони узгодили, що за порушення сторонами строку виконання зобов’язань по даному договору вина сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення зобов’язання (п.6.3 договору).

Нормами ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Позивач просив суд стягнути з відповідача 22 938,04 грн. пені.

Так дійсно, відповідно до ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зазначена норма встановлює єдину підставу, яка дає можливість суду застосувати позовну давність – заява сторони у спорі.

Матеріали справи не містять будь-якої заяви сторони у спорі про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені. Протоколи судового засідання у справі №13/330 від 29.09.2009, 15.10.2009, 27.10.2009 також не містять посилань щодо заяв сторони про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені, а отже відсутні правові підстави для її застосування судом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені через сплив позовної давності.

Київський апеляційний господарський суд перевірив розрахунок позивача щодо стягнення пені та здійснив свій перерахунок суми пені, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, та дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 22938,04 грн. підлягають частковому задоволенню – в сумі 8811,23 грн. за півроку, в межах заявленого позивачем періоду, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Виходячи з уточнення позовних вимог, та враховуючи що апелянтом було оскаржено рішення суду в повному обсязі, при подані апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено 577,91 грн. державного мита. Матеріали справи містять платіжне доручення №810730307 від 28.10.2009, відповідно до якого відповідачем сплачено 547,00 грн. за подання апеляційної скарги.

З огляду на викладене недоплачене державне мито в сумі 30,91 грн. підлягає стягненню з апелянта до Державного бюджету України.

З огляду на встановлене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч.1 статті 104 ГПК України, в частині відмови в стягненні з відповідача пені та в частині розподілу судових витрат. Вимога позивача до відповідача щодо стягнення пені задовольняється частково, з прийняттям в цій частині та в частині розподілу судових витрат нового рішення.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог), як за розгляд в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2009 у справі №13/330 скасувати в частині відмови у стягненні з Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рюміз” пені та в частині розподілу судових витрат, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині.

Стягнути з Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” (01021, м.Київ, спуск Кловський, 12-А; поштова адреса: 03115, м.Київ, вул. Ф.Пушиної, 27; код ДРПОУ 20057835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рюміз” (54052, м.Миколаїв, пр. Корабелів, 2/3; поштова адреса: 54046, м.Миколаїв, вул. Арх.Старова, 6-А, кв. 70; код ДРПОУ 31388363) пеню в сумі 8811,23 грн. (вісім тисяч вісімсот одинадцять грн. 23 коп.), 1014,55 грн. (одна тисяча чотирнадцять грн. 55 коп.) державного мита та 276,50 грн. (двісті сімдесят шість грн. 50 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рюміз” (54052, м.Миколаїв, пр. Корабелів, 2/3; поштова адреса: 54046, м.Миколаїв, вул. Арх.Старова, 6-А, кв. 70; код ДРПОУ 31388363) на користь Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” (01021, м.Київ, спуск Кловський, 12-А; поштова адреса: 03115, м.Київ, вул. Ф.Пушиної, 27; код ДРПОУ 20057835) 70,63 грн. (сімдесят грн. 63 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешенел Телеком’юнікешен Компані” (01021, м.Київ, спуск Кловський, 12-А; поштова адреса: 03115, м.Київ, вул. Ф.Пушиної, 27; код ДРПОУ 20057835) в дохід Державного бюджету України 30,91 грн. (тридцять грн. 91 коп.) недоплаченого державного мита за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2009 у справі №13/330 залишити без змін.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №13/330 повернути до господарського суду міста Києва.                    

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.01.10 (відправлено)