Постанова № 7648135, 25.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2010                                                                                           № 31/64

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від Військової прокуратури Київського гарнізону: Лесько Г.Є. – старший помічник військового прокурора,

від позивача 1: Порайко А.М. – представник за довіреністю,

від позивача 2: представник не з’явився,

від відповідача : Лейка П.Д. – генеральний директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2009

у справі № 31/64 (суддя

за позовом                               Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства „Управління капітального будівництва та інвестицій”

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Совінвестбуд”

про                                                   визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

В січні 2009 року Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства „Управління капітального будівництва та інвестицій” звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним договору №46 від 25.12.2004р. про пайову (дольову) участь у будівництві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні та виконанні спірного Договору не були дотримані вимоги чинного законодавства України у зв’язку з чим, вона підлягає визнанню недійсною з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.06.2009р. у справі №31/64 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що прокурором та позивачем 1 у справі не надано до суду належних та допустимих доказів того, що оспорюваний Договір у момент його укладення суперечив нормам чинного законодавства України.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 202-204, 215, 216, 509, 626, 837, 875, 1130, 1134 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 207 Господарського кодексу України, ст.ст.20, 77, 84,125, 141, 142 Земельного кодексу України.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2004 року між ТОВ " Совінвестбуд " та ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" був укладений договір № 46 про пайову (дольову) участь у будівництві житлового комплексу із соціальною інфраструктурою (далі - Договір).

Предметом Договору є пайова (дольова) участь сторін у будівництві Об’єкту на земельній ділянці орієнтованою площею 4,39 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фучика, 7 (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.3.1 Договору сторони передбачили, що ТОВ "Совінвестбуд" вносить Пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва Об’єкту в порядку, передбаченому Договором.

В той же час, ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить Пай у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї Ділянки під будівництво Об’єкту в порядку, передбаченому Договором (п.2.3.2 Договору).

З пункту 3.2 Договору вбачається, що частки сторін та порядок розподілу загальної площі Об’єкту узгоджуються останніми в такому порядку: ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" -25% загальної житлової площі (на 3-7 поверхах) та 25% машиномісць підземної автостоянки Об’єкту; ТОВ " Совінвестбуд " – 75% загальної житлової площі (на 8-25 поверхах), 100% вбудовано-прибудованих приміщень та 75% машиномісць підземної автостоянки Об’єкту.

Судова колегія, проаналізувавши умови Договору, прийшла до висновку, що зазначений Договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Матеріалами справи підтверджується, що на час укладання спірного Договору земельна ділянка площею 4,39 га по вул.Фучика, 7 у м.Києві, майнове право, яке позивач 2 зобов’язався внести як Пай у будівництво житлового комплексу, знаходиться на території (в межах) військового містечка №110 та належить до земель оборони.

Колегія суддів вважає, що уклавши спірний Договір про пайову (дольову) участь у будівництві житлового комплексу на земельній ділянці, яка відноситься до земель оборони, сторони цього Договору порушили встановлений законом спеціальний правовий режим земель цієї категорії.

Відповідно до положень ч.1, 2 та 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони".

З статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" вбачається, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належність їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях, а саме, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Надання земель оборони в якості пайового внеску даною нормою не передбачено.

Частиною 4 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що землі оборони не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" органами, які здійснюють управління військовим майном, є Кабінет Міністрів та Міністерство оборони України.

Статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначені загальні норми щодо порядку відчуження військового майна.

Частиною 2 даної статті передбачено, що рішення про відчуження військового майна, котре є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Відповідно до ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування приймалися рішення про зміну цільового призначення зазначеної вище ділянки чи відведення її під забудову.

Згідно з пунктом б) статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Крім того, колегія суддів аналізуючи умови Договору приходить до висновку, що спірний Договір за своєю правовою природою є змішаним і містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно із ч.1 ст.1133 названого Кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Частиною 1 статті 1134 Цивільного кодексу України визначено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном.

Отже, судова колегія вважає, що спірна земельна ділянка, не може передаватися як Пай за Договором для спільного здійснення з ТОВ "Совінвестбуд" будівництва вказаного Об'єкту, оскільки має використовуватися для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово - навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорюваний Договір суперечить положенням ч.1 ст.6, ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статтям 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 77 Земельного кодексу України, частині 1 статті 1130, частині 1 статті 1134 Цивільного кодексу України та статті 20 Земельного кодексу України.

Разом з цим, Указом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" від 01.07.93 N 240/93 введено в дію Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України (надалі - Положення).

Цей Указ регулює питання визначення зобов'язань у договорах, за якими здійснюється інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, визначає частки житла, які передаються після закінчення будівництва інвестору та Міністерству оборони України.

Згідно із пунктом 6 зазначеного Указу кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньоквартальних інженерних комунікацій до них.

Комплексною програмою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.99 N 2166, передбачено, що для її фінансового забезпечення передбачено залучення, у тому числі інвестицій, згідно ізУказом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей".

Відповідно до пункту 1 Положення, джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво тощо.

За змістом пункту 3 Положення погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 % від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також забудованих за їх кошти споруд соціально - побутового і торговельного призначення. При цьому, дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 %. З наведених норм вбачається, що гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій - до 50 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

З урахуванням зазначених обставин колегія суддів вважає, що умови спірного Договору суперечать п.3 зазначеного вище Положення, тому ця обставина також є підставою для визнання вказаного Договору недійсним.

З огляду на вищезазначені правові норми та враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду є помилковим та необґрунтованим щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки Договір №46 від 25.12.2004р. про пайову (дольову) участь у будівництві не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявні чи відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства „Управління капітального будівництва та інвестицій” слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року у справі №31/64 скасувати.

3.          Позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства „Управління капітального будівництва та інвестицій” задовольнити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Совінвестбуд” (03150, м.Київ, вул..Предславинська, 51, к.204, МФО 300528, код ЄДРПОУ 33235180) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, 6) державне мито за подачу апеляційної скарги у сумі 42,50 грн..

5.          Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

6.          Матеріали справи №31/64 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.02.10 (відправлено)