Рішення № 7699071, 25.08.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.08.2009 Справа № 9/6-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група «Мартекс»,

м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопласт", м.Херсон

про стягнення 288329 грн. 30 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Гончаров М.В. –дов.№25-12/2 від 25.12.2008 р., представник, в судове засідання 25.08.09. - не прибув;

від відповідача: Літвінова Т.В. –дов.б/н від 23.07.2009 р., представник.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Мартекс»(позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопласт»(відповідач) 200000,00 грн. основного боргу, 55620,00 грн. –відсотків за користування товарним кредитом, 2285,75 грн. –3% річних, 12137,52 грн. інфляційних втрат, 18286,03 грн. пені та судових витрат.

15 січня 2009 року позивач у відповідності до ст.22 ГПК України звернувся з заявою про уточнення суми позову (а.с.67) і просить стягнути з відповідача 58820,00 грн. –відсотків за користування товарним кредитом, 2285,75 грн. –3% річних, 12137,52 грн. інфляційних втрат, 18286,03 грн. пені та судові витрати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву №19 від 13 січня 2009 р. (а.с.49) посилається на повне погашення основного боргу в сумі 200000,00 грн.; вважає, що не існує фактичних підстав для стягнення відсотків за користування товарним кредитом, пені, інфляційних та річних; просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 20 серпня 2009 року оголошувалась перерва до 25.08.2009 р. до

12-30 для виготовлення повного тексту рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Мартекс»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопласт»(відповідач) укладено договір поставки №214-ОП від 19.03.2008 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов''язується передати у власність, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію (далі –товар) у кількості, асортименті, по ціні та в строки відповідно до умов Договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки товару виконав в повному обсязі на загальну суму 932400,00 грн., що підтверджено матеріалами справи (а.с.22-31), а саме:

-          видатковою накладною №3030908 від 03.09.08. та довіреністю №124 від 02.09.08. на суму 186480,00 грн.;

-          видатковою накладною №10040908 від 04.09.08. та довіреністю №128 від 03.09.08. на суму 186480,00 грн.;

-          видатковою накладною №10090908 від 09.09.08. та довіреністю №141 від 08.09.08. на суму 186480,00 грн.;

-          видатковою накладною №11090908 від 09.09.08. та довіреністю №143 від 09.09.08. на суму 186480,00 грн.;

-          видатковою накладною №4100908 від 10.09.08. та довіреністю №145 від 09.09.08. на суму 186480,00 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.5.1. Договору товар за даним договором продається з відстрочкою платежу і на умовах надання відповідачу товарного кредиту. Під товарним кредитом сторони розуміють товар, який передається у власність відповідача на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк. Строк товарного кредиту становить 7 календарних днів.

Згідно з вимогами п.5.3. Договору у разі несвоєчасного погашення товарного кредиту на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом по ставці 0,2% за кожний день користування. Сплата відсотків здійснюється в строк протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

Відповідно до ст..694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути оплачений до дня його фактичної оплати.

Матеріалами справи підтверджується несвоєчасна оплата відповідачем товару, отриманого за двома останніми накладними:

-          видатковою накладною №11090908 від 09.09.08. на суму 186480,00 грн.;

- видатковою накладною №4100908 від 10.09.08. на суму 186480,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав несвоєчасно, повне погашення основного боргу в сумі 200000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №33 від 24 грудня 2008 р. на суму 50000,00 грн. та платіжним дорученням №53 від 25 грудня 2008 р. на суму 150000,00 грн.

Посилання відповідача на те, що позивачем безпідставно нараховано відсотки за користування товарним кредитом, не приймаються судом до уваги, оскільки, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 ГК України погодився з його умовами, у тому числі і з умовою, що товар, отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку визнається товарним кредитом. Ця форма правовідносин передбачена ст..694 ЦК України. Відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 ГК України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 ГК України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення розміру штрафних санкцій за порушення зобов»язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог Господарського кодексу України.

Суд перевірив розрахунок відсотків за користування товарним кредитом, зроблений позивачем (а.с.69), і дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума 58820,00 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

          Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 12137,52 грн. та 3 % річних в сумі 2285,75 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

          Відповідно до п.8.2. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Посилаючись на п.8.2. договору, позивач просить стягнути з відповідача 18286,03 грн. пені. Суд перевірив розрахунок пені, але дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог щодо стягнення пені з огляду на наступне.

Частина 3 ст.83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.

Отже, враховуючи добросовісну поведінку відповідача щодо повного погашення основного боргу в сумі 200000,00 грн. 25.12.2008 р., та той факт, що позивачем нараховано відповідно до умов договору відсотки за користування товарним кредитом в сумі 58820,00 грн., - суд вважає за доцільне скористатися ч.3 ст.83 ГПК України та зменшити розмір належної до сплати пені на 50%. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 9143,02 грн.

                    Оскільки позивач на підставі ч.4 ст.22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив на 3200,00 грн. позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом (заявлено 55620,00 грн.; уточнено 58820,00 грн.), суд, відповідно до п.4.2. Роз»яснення ВАСУ від 04.03.98. №02-5/78 та п.38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. №15 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.93. №50), - дійшов висновку щодо стягнення з позивача в доход державного бюджету 32,00 грн. державного мита.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Позивачу на підставі ст.49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625, ст..712 ЦК України, ст..ст.173, 174, 175, 193, ч.1 ст.230, ст..265 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, ч.3 ст.83, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопласт»(73000, м.Херсон, вул..Чорноморська, 53, р/р 2600502692792 в ХФ ВАТ «Укрексімбанк», МФО 352639, код ЄДРПОУ 32125782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Мартекс»(49083, м.Дніпропетровськ, вул..Собінова, 1, п/р 26006001048619 в ЗАТ «Хоум Кредит Банк», МФО 307213, код ЄДРПОУ 33771647) 58820,00 грн. –відсотків за користування товарним кредитом, 9143,02 грн. пені, 12137,52 грн. збитків від інфляції, 2285,75 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 2915,30 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Мартекс»(49083, м.Дніпропетровськ, вул..Собінова, 1, п/р 26006001048619 в ЗАТ «Хоум Кредит Банк», МФО 307213, код ЄДРПОУ 33771647 в доход державного бюджету України, код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095 - 32,00 грн. державного мита.

4.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська