Рішення № 76963916, 25.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1288/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Федчун Т.В.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом

позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування акта, постанови

В С Т А Н О В И В:

18.04.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі - відповідач), відповідно до якої просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.06.2018):

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення з 12.04.2018 по 13.04.2018 заходу державного контролю на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 10.04.2018 № 49П та листа Карлівського об'єднаного УПФУ у Полтавській області від 26.03.2018 № 403/05-44;

- визнати протиправним та скасувати акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ від 13.04.2018;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД/ФС.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків при проведенні інспекційного відвідування інспектором щодо трудового характеру правовідносин з ОСОБА_4; проведення позапланової перевірки без дотримання порядку і вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання", що призвело до грубого порушення прав ФОП ОСОБА_1

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 816/1288/18, призначено підготовче засідання на 07.06.2018.

05.06.2018 до суду надійшов відзив, згідно з яким відповідач стверджує про укладення між позивачем та ОСОБА_4 цивільно-правової угоди, що має очевидні ознаки трудового договору, у зв'язку з чим перевіряючим встановлено порушення та винесено оскаржувану постанову. За доводами відповідача, ним дотримано вимоги щодо порядку проведення інспекційного відвідування, що підтверджено долученими документами /а.с. 50-53/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2018 клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання задоволено, відкладено підготовче засідання на 20.06.2018.

Ухвалою суду від 20.06.2018 клопотання позивача про продовження строку підготовчого провадження задоволено; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 12.07.2018.

25.07.2018 від відповідача надійшли доповнення до відзиву, відповідно до змісту яких останній наполягав на відсутності підстав для задоволення вимог позивача, оскільки, виходячи з системного аналізу діючих норм, диференційовано трудовий договір та цивільно-правову угоду за істотними умовами. Отже, за доводами відповідача, існують приховані трудові відносини між позивачем та ОСОБА_4, а саме: спрямовані не на досягнення кінцевого результату, а на процес - виконання функцій /а.с. 97-100/.

02.08.2018 позивачем надано до суду відповідь на доповнення до відзиву, згідно з якими позивач наголошує на укладанні між нею та ОСОБА_4 трудового договору, а також встановлення Машівським районним судом Полтавської області правомірності укладеного цивільно-правового договору та відсутності в останньому ознак трудового договору /а.с. 110-111/.

06.08.2018 до суду надійшли заперечення, згідно з якими відповідач звертає увагу суду, що в порушення вимог податкового законодавства позивачем, як платником єдиного внеску, своєчасно не подана звітність та станом на 05.04.2018 ФОП ОСОБА_1 до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості про найманих працівників за спірний період не подавала /а.с. 124-126/.

Відповідно до пояснень позивача, наданих до суду 07.08.2018, ФОП ОСОБА_1 подавався до контролюючих органів податковий розрахунок за І та ІІ квартал 2018 року, у якому відображено в якості осіб, які працювали за цивільно-правовим договором, саме ОСОБА_4 у першому кварталі, а в межах другого кварталу - указану особу віднесено до працівників за трудовим договором /а.с. 130-131/.

Ухвалою суду від 07.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.08.2018.

12.09.2018 від представника позивача надійшли пояснення, згідно з якими підсумовано вищевикладене на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі /а.с. 157-158/.

19.09.2018 до суду надійшла відповідь на пояснення представника позивача, відповідно до яких відповідачем наголошено на дотриманні Управлінням вимог у частині порядку та підстав проведення інспекційного відвідування та відсутності підстав для відкладення розгляду справи про накладення штрафу. Відповідачем зазначено про порушення вимог у частині нарахування та звітування позивача щодо єдиного внеску, що указує на відсутність факту укладення між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 навіть цивільно-правового договору, а також наголошено на наданні примірника останнього лише 20.04.2018 на вимогу суду /а.с. 161-164/.

21.09.2018 відповідачем надано до суду пояснення, у яких указано, що копію договору відповідачем отримано лише 10.07.2018 /а.с. 176-177/.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.04.2018 по 13.04.2018 інспектором праці ОСОБА_5 на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 10.04.2018 №49П /а.с. 38-39/ та направлення на перевірку від 12.04.2018 № 526 /а.с. 40/ проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1, яка використовує найману працю, за результатами якої складено акт від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ (надалі - акт перевірки) /а.с. 43-46/.

Перевіркою встановлено та в акті перевірки зафіксовано, що згідно з листом Карлівського ОУПФ України від 26.03.2018 № 403/05-44 та доданої довідки спостереження ФОП ОСОБА_1 від 23.03.2018 членами робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Машівської РДА проведено обстеження робочих місць на місці здійснення діяльності у ФОП ОСОБА_1 за адресою: смт. Машівка, вул. Павла Кудрявцева, 12.

В акті перевірки зазначено, що відповідно до довідки обстеження ФОП ОСОБА_1 здійснює торгівлю сільськогосподарською продукцією за фактичним місцем проживання із залученням найманого працівника ОСОБА_4, документи, що підтверджують легальну зайнятість, відсутні. ОСОБА_4 надані письмові пояснення, згідно з якими встановлено, що дана особа працює у ФОП ОСОБА_1 з 23.02.2018, отримує мінімальну заробітну плату.

Під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надано копію наказу про прийняття на роботу зазначеного працівника від 30.03.2018 № 1 з 02.04.2018. Підтвердження оформлення трудових відносин із працівником протягом періоду з 23.02.2018 по 01.04.2018 відсутнє, при проведенні відвідування не надано. По зазначеному вище факту під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та працівник ОСОБА_4 надати письмові пояснення відмовилися. Крім того, як свідчить лист Головного управління ПФ України від 05.04.2018 № 4748/06-23, станом на 05.04.2018 до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості на найманого працівника не подавалися.

Вищевикладене свідчить про допущення до роботи у позивача найманого працівника ОСОБА_4 без належного оформлення трудових відносин за період з 23.02.2018 по 01.04.2018.

З огляду на викладене в акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

13.04.2018 складено протокол про адміністративне правопорушення № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ про вчинення ФОП ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП), у частині порушення вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України /а.с.17-18/.

За результатами судового розгляду справи № 540/278/18 щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за вказаним протоколом Машівським районним судом Полтавської області прийнято постанову від 15.06.2018 у справі № 540/278/18, відповідно до якої провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 41 КУаАП - закрито, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення /а.с. 66-67/. Постанова суду набрала законної сили 26.06.2018 /а.с. 82-83/.

Також Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято рішення від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД про розгляд справи щодо накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про працю відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України на 20.04.2017 /а.с. 102/.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 111690,00 грн /а.с. 65/.

Не погодившись із діями відповідача щодо проведення з 12.04.2018 по 13.04.2018 заходу державного контролю, актом інспекційного відвідування та вказаною постановою, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення з 12.04.2018 по 13.04.2018 заходу державного контролю на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 10.04.2018 № 49П та листа Карлівського об'єднаного управління ПФУ у Полтавській області від 26.03.2018 № 403/05-44, а також визнання протиправним та скасування акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ від 13.04.2018, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі - Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

За приписами частини четвертої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

При цьому відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №295).

Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі об'єкт відвідування) (пункт 1 Порядку №295).

За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 6 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що 28.03.2018 (вх. № 3456/01-12) до Управління Держпраці у Полтавській області надійшов лист Карлівського об'єднаного УПФ України Полтавської області від 26.03.2018 № 403/05-44, до якого додана довідка спостереження робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Машівської РДА. Спостереженням виявлено: "фізична особа - підприємець ОСОБА_1 здійснює торгівлю сільськогосподарською продукцією за адресою: Машівський район, смт. Машівка, вул. Павла Кудрявцева, 12. Торгівля здійснюється за фактичним місцем проживання. Під час спостереження встановлено, що господарська діяльність здійснюється із залученням найманого працівника ОСОБА_4. Документи, що підтверджують легальну зайнятість (трудовий договір, договір ЦПХ), на момент спостереження відсутні" /а.с. 35-36/.

Отже, указаний лист містить інформацію, що є підставою для прийняття рішення про проведення інспекційного відвідування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність нормативно передбачених підстав для проведення заходів державного контролю ФОП ОСОБА_1

Частиною другою статті 8 Закону № 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані, зокрема: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом; дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Серед принципів здійснення державного нагляду (контролю) відповідно до статті 3 Закону зазначені, зокрема: гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій; здійснення державного нагляду (контролю) на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.

З урахуванням наведеного, відповідачем не порушені норми щодо проведення з 12.04.2018 по 13.04.2018 заходу державного контролю на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 10.04.2018 № 49П та листа Карлівського об'єднаного УПФУ у Полтавській області від 26.03.2018 № 403/05-44.

У даному випадку вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Суд також зазначає, що акт перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення уповноваженими органами відповідної перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства.

Такий акт не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, мають юридичне значення для позивача лише після того, як вони будуть відображені у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу, в основу якого покладені згадувані висновки акта, та яке може бути оскаржене ним у порядку і строки, визначені чинним законодавством.

Таким чином, дії відповідача під час проведення перевірки та акт, складений за результатами її проведення, у якому зафіксовані факти певних порушень, виявлених відповідачем, не мають обов'язкового характеру в сфері публічно-правових відносин, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень.

Визнання неправомірними дій щодо складання акта перевірки чи його окремих висновків може мати вплив виключно на загальні висновки перевірки, правове втілення яких відбувається шляхом прийняття відповідних рішень. Саме такі рішення і є рішеннями, що породжують для позивача відповідні обов'язки.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, діями по їх проведенню, закріпленими в акті, складеному за її результатами, та втіленими у відповідних рішеннях контролюючого органу, вимога про визнання неправомірними дій органу контролю під час проведення перевірки та щодо оформлення висновків в акті перевірки не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, оскільки таке право підлягає захисту шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено особі обов'язок щодо вчинення тих чи інших дій.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача також у частині визнання протиправним та скасування акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ.

З урахуванням викладеного, дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе постанова від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД/ФС, оскільки саме зазначене рішення має вплив на його права та інтереси.

Надаючи правову оцінку вимозі позивача про визнання протиправним та скасування постанови від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД/ФС, суд виходить з наступного.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

За змістом пункту 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Відповідно до акта перевірки та відзиву відповідача під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надано копію наказу про прийняття на роботу зазначеного працівника від 30.03.2018 № 1 з 02.04.2018. Підтвердження оформлення трудових відносин із працівником протягом періоду з 23.02.2018 по 01.04.2018 відсутнє, при проведенні відвідування не надано. По зазначеному вище факту під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та працівник ОСОБА_4 надати письмові пояснення відмовилися. Крім того, як свідчить лист ГУ ПФУ від 05.04.2018 № 4748/06-23 станом на 05.04.2018 до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості на найманого працівника не подавалися.

За доводами відповідача, вищевикладене свідчить про допущення до роботи ФОП ОСОБА_1 найманого працівника ОСОБА_4 без належного оформлення трудових відносин за період з 23.02.2018 по 01.04.2018.

Надаючи оцінку викладеному, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 21 КзпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 24 КзпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин третьої-четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наявної у матеріалах справи засвідченої копії договору про надання послуг від 23.02.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець), замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику визначені в пункті 2 цього договору послуги, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Виконавець за дорученням замовника від свого імені реалізує за винагороду товари, що надаються замовником у приміщенні, пристосованому для торгівлі, розташованого за адресою: смт. Машівка, вул. П.Кудрявцева, 12 /а.с. 79/.

За нормами цивільного законодавства України діє принцип свободи договору.

Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що відповідач не довів та не надав доказів на обґрунтування доводів щодо заборони відповідно до законодавства України укладення вищезазначених договорів.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з аналізу вказаних норм Цивільного кодексу України та положень статей 21, 24 КЗпП України можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин.

Так, згідно з трудовим договором: працівник виконує роботу за трудовою угодою; працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором: оплачується не процес праці, а його результат; результат визначається після закінчення роботи; результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг); оплата проводиться на підставі актів; фізична особа, виконують роботи (надають послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик; підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Враховуючи аналіз наведених норм, суд зазначає, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Так, суд зазначає, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження виконання ОСОБА_4 трудової функції, зокрема те, що працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, натомість укладеним договором її зобов'язано виконувати індивідуально-визначену роботу, що у разі її замовлення буде виконуватись і організовуватись такою особою самостійно та на власний ризик, без визначення кількості годин у день.

Залучення таких осіб до власної діяльності позивачем пояснена тим, що може виникнути потреба з виконання таких робіт.

На підтвердження виконання сторонами вище зазначено договору позивачем надано до суду акт здачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання послуг від 23.02.2018 /а.с. 80/.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договору про надання послуг ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цього договору недійсним.

Пунктом 11 Порядку №295 визначені права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, при цьому інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Крім того, постановою від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС накладено на позивача штраф за порушення частини третьої статті 24 КЗпП України щодо допущення до роботи працівника без укладення трудового договору, однак самого факту допуску до роботи ОСОБА_4 до суду надано не було і актом перевірки не зафіксовано.

Суд також зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України зроблено відповідачем на підставі довідки спостереження від 23.03.2018, яка направлена відповідачу листом Карлівського об'єднаного УПФУ від 26.03.2018 № 403/05-44.

У довідці від 23.03.2018 зазначено, що на момент спостереження ОСОБА_4 працює без трудового договору з 23.02.2018 /а.с. 38/. Водночас в акті інспекційного відвідування зазначено, що підтвердження оформлення трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за період з 23.02.2018 по 01.04.2018 відсутнє /а.с. 14 зворот/. При цьому відповідачем не заначено та не надано будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 працювала без укладення трудового договору в період з 23.03.2018 по 01.04.2018.

Також суд зазначає, що 18.04.2018 позивач подала до відповідача скаргу на припис про усунення виявлених порушень від 13.04.2018 №ПЛ855/159/АВ/П, у якій зазначила, що трудові відносини між позивачем та ОСОБА_4 у період з 23.02.2018 по 01.04.2018 підтверджувалися цивільно-правовою угодою, яку не було визнано недійсною чи неукладеною у встановленому законодавством порядку /а.с. 181-182/.

13.04.2018 відповідачем прийнято рішення № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД щодо розгляду справи про накладення штрафу, згідно з яким вирішено розгляд справи про накладення штрафу відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України на позивача за порушення законодавства про працю призначити на 20.04.2018 /а.с. 102/.

Супровідним листом від 13.04.2018 № 02-12/1744 указане рішення направлено позивачу /а.с. 103/.

У ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем направлялося клопотання до відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Проте листом Управління Держпраці у Полтавській області від 19.04.2018 № 10-12/1904 відмовлено позивачу у відкладенні розгляду справи на іншу дату.

Як зазначено у листі Управління Держпраці у Полтавській області від 19.04.2018 № 10-12/1904 та клопотанні, позивач, зокрема просила відкласти розгляд справи про накладення штрафу у зв'язку з неознайомленням у повній мірі з матеріалами справи.

Відповідно до пункту 5 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Надаючи оцінку діям державних органів у спірних правовідносинах, суд не може визнати їх такими, що відповідають принципу "належного урядування", оскільки відповідач не здійснив усіх заходів для встановлення дійсних обставин справи.

З урахуванням наведеного вище, висновок відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України здійснено при неповному та необ'єктивному дослідженні всіх фактичних обставин справи.

Отже, спірне рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим його належить визнати протиправним і скасувати, а позовні вимоги в цій частині - задовольнити.

Інші доводи відповідача не спростовують протиправність прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності прийняття рішення - постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, що є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача судового збору, сплаченого позивачем за позовну вимогу про скасування постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, б. 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування акта, постанови задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 20.04.2018 № ПЛ855/159/АВ/П/ПТ/ТД-ДФ.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій Управління Держпраці у Полтавській області щодо проведення з 12.04.2018 по 13.04.2018 заходу державного контролю на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 10.04.2018 № 49П та листа Карлівського об'єднаного управління ПФУ у Полтавській області від 26.03.2018 № 403/05-44 та визнання протиправним та скасування акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 13.04.2018 № ПЛ855/159/АВ від 13.04.2018 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, б. 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1116,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 05.10.2018.

Суддя Т.С. Канигіна