Постанова № 76869814, 25.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1660/17

Провадження № 22-ц/779/874/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

з участю секретаря Бойчука Л.М.,

апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом по справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене суддею Бейко А.М. 04 травня 2018 року в смт. Рожнятів, Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У жовтні 2017 року представник Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» подав позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обгрунтовуючи вимоги тим, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 8000 грн, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ними вказаний договір, що підтверджується підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг. Порушуючи умови договору, відповідач зобов’язання за договором належним чином не виконала, у зв’язку з чим станом на 30 вересня 2017 року виникла заборгованість в розмірі 19070,69 грн., яка складається з: 1397,05 грн-заборгованість за кредитом, 13489,32 грн-заборгованість по процентах за користування кредитом, 2800 грн.–заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг: 500-штраф (фіксована частина), 884,32 – штраф (процентна складова).

Просив стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» борг за кредитним договором в розмірі 19070,69 грн, а також судові витрати.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 04 травня 2018 року позов ПАТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 19 070,69 гривень заборгованості по кредитному договору. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необгрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду про наявність заборгованості за порушення умов договору в розмірі 19 017,69 грн, оскільки такий висновок є неправильним, необ’єктивним, грунтується виключно на позиції позивача та не відповідає обставинам справи. Вважає подані позивачем докази на обгрунтування позовних вимог такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: довідки про надання кредитної картки та про зміну умов кредитування, виписка із карткового рахунку виготовлені не на фірмовому бланку ПАТ КБ «ПриватБанк», без печатки банку та підпису уповноваженої особи. Крім того, необгрунтованим є твердження позивача про зазначений у довідці період дії банківської картки (з 23 квітня 2007 року по квітень 15 року ), оскільки період дії картки терміном 8 років є неможливим та не відповідає умовам договору. Належних доказів надання позичальнику нової картки під розписку, після закінчення терміну дії попередньої банк суду не надав.

Апелянт звертає увагу суду на п.3.3 договору, яким не передбачено зміни розміру кредитного ліміту на розсуд банку без попередження клієнта. В матеріалах справи міститься заява, з якої вбачається розмір кредитного ліміту 1000 грн. Інші докази по збільшенню кредитного ліміту та повідомлення кредитного позичальника на час дії картки відсутні, а твердження позивача про те, що збільшення кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що потребує документального підтвердження є помилковим, оскільки суперечить Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Апелянт зазначає також і те, що термін дії кредитної картки також закінчився ще в 2009 році, доказів продовження чи поновлення карти чи відповідного кредитного договору позивачем не надано, а відтак у банку відсутні підстави для нарахувань, наведених в поданому суду розрахунку після закінчення дії карти. Крім того, позов банку є надуманим та безпідставним, оскільки позивачем не підтверджено факт отримання нею грошових коштів та не надано до суду на підтвердження позовних вимог оригіналу кредитного договору від 27.10.2006 року з підписом позичальника, що свідчить про те, що такого кредитного договору взагалі не існує в природі. В позовній заяві банк не вказує ні номерів картки, ні рахунка, з якого начебто отримані чи іншим чином використані нею гроші та на який рахунок кошти мали б бути повернуті. Більше того, ОСОБА_5, долучені до позовної заяви, не містять жодного підтвердження про те, що позичальник ознайомлювалась саме з даними умовами, тарифами і вони нею визнавалися. ОСОБА_5 не містять ні підпису, ні реквізитів позичальника, ні дати такого підписання. Розрахунок, наданий позивачем, є необгрунтованим жодними належними та допустимими доказами, містить намагання стягнути з відповідача безпідставно нараховані кошти, а також притягнути відповідача до одного виду юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення.

Крім того, в даній справі були наявні підстави для застосування судом строку позовної давності за її заявою, наявною в матеріалах справи, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості.

З врахуванням наведеного просила рішення скасувати, постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст.ст. ст.ст.514, 516, 526, 530, 610, 611,1048 ЦК України, встановивши, що відповідач на підставі зазначеного договору отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8000 грн, однак умови договору належним чином не виконувала, у зв’язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З такими висновками суду першої інстанції не у повній мірі погоджується колегія суддів, оскільки висновки суду суперечать матеріалам справи і судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що 27 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 8000 грн, на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. (а.с.6, 7-14)

Підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає укладений між ним та Банком даний кредитний договір. (а.с. 6)

Позивач зазначає, що у такий спосіб між сторонами укладено кредитний договір.

Згідно з пунктом 6.5 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язалась погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 9.12 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується та такий самий термін.

Пунктом 8.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг вказано, що при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, що передбачені цим договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову.

У зв’язку з порушенням зобов’язань станом на 30 вересня 2017 року заборгованість відповідача становить: 19070,69 грн, яка складається з: 1397,05 грн - заборгованість за кредитом, 13489,32 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2800 –заборгованість за пенею та комісією, 500-штраф (фіксована частина), 884,32 – штраф (процентна складова).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У відповідності до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Поняття договору позики наведене у ст. 1046 ЦК України, відповідно до ч.1 якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України встановлений обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачем 27.10.2006 року була підписана заява-анкета про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, копія якої міститься у справі. Із цієї заяви виходить, що відповідач погодилась з тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді . При тому у заяві зазначено, що відповідач просить відкрити рахунки і надати послуги у вигляді кредитної карти: тип карти 414960535, валюта – гривня, тип кредитного ліміту – фінансовий фіксований, сума кредитного ліміту – 2 000 гривень; базова відсоткова ставка – 36% із розрахунку 360 днів на рік; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти; порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості по кредитному ліміту може здійснюватися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти. Вказано номер карти 4149605351661236 (а.с.6).

Із розрахунку заборгованості за кредитом та заяви ОСОБА_1 про надання банківських послуг встановлено, що сторони договору дійшли згоди про встановлення базової процентної ставки за кредитним лімітом 3% на місяць, тобто 36% річних. Розмір такої процентної ставки застосовувався банком з моменту укладення договору по 01.12.2012 р., коли був зменшений до 30% річних, з 01.09.2014 р. позивачем був збільшений розмір процентної ставки з 30% до 34,80% річних, з 01 квітня 2015 року знову позивачем збільшено процентну ставку по кредиту з 34.80% до 43.20%. (а.с.4-5 зворот.)

Також відповідачем 06.08.2007 року була підписана заява-анкета про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, у якій відповідач просить відкрити рахунки і надати послуги у вигляді кредитної карти: тип карти 414960535, валюта – гривня, тип кредитного ліміту – фінансовий фіксований, сума кредитного ліміту – 2 600 гривень; базова відсоткова ставка – 36% із розрахунку 360 днів на рік; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти; порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості по кредитному ліміту може здійснюватися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти. Вказано такий же номер карти 4149605351661236 (а.с.147).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що апелянт уклала з позивачем договір приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши грошові кошти на кредитну карту.

ОСОБА_1В в суді апеляційної інстанції надала пояснення про те, що в листопаді 2006 року отримала у банку 2000 грн, через 6 місяців повернула ці кошти в повному обсязі і ще отримала 2000 грн. і повернула їх через 6 місяців, тобто у 2007 році. У 2011 році знову отримала 3500 грн., які повернула до 2012 року, а у 2013 році вже отримала 8000 грн. (картка 4149 4377 3690 2766), які сплатила у жовтні 2014 року.

Таким чином, апелянт у судовому засіданні визнала отримання грошових коштів від позивача, зокрема у розмірі 2000 гривень у листопаді 2006 року, що відповідає відомостям, наявним у розрахунку заборгованості та виписці по рахунку (а.с.4, 151) про те, що 13.11.2006р. нею отримано кошти у розмірі 1998,20 грн у банкоматі 3121.

Доводи апелянта про те, що нею не був укладений договір з банком 27.10.2006 року не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи наявна заява апелянта від 27.10.2006р. про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг, підпис на якій вона визнала у судовому засіданні, а грошові кошти отримані нею після підписання цієї заяви, тобто після укладення з позивачем договору приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг і в розмірі, що не перевищував розміру кредитного ліміту на день отримання коштів.

Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що станом на 2006 рік банком не була запроваджена видача пластикових банківських карт, оскільки номер банківської карти зазначений у її заяві, а жодних доказів про те, що така карта їй не надавалася апелянт не представила.

Пунктом 9.12 ОСОБА_5 та правил визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк.

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти ОСОБА_1 (договір б/н) зазначено зміну кредитного ліміту за картковим рахунком, проведеним 27.10.2006 року за №4149605351661236. Так, 10.11.2006 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 2000 грн., в подальшому мало місце збільшення кредитного ліміту, а саме 06.08.2007 року до 2600 грн., 08.09.2007 року - до 3000 грн., 21.05.2008 року – до 4000 грн., 31.05.2013 року - до 8000 грн. З 14.05.2014 року відбувалось зниження кредитного ліміту до 6300 грн., 10.06.2014 року-5500 грн., 22.07.2014 року-2620 грн., 22.10.2014 року-1460 грн., 22.10.2014 року-1460 грн., 01.12.2014 року-150,93 грн. (а.с.145)

За кредитним договором, укладеного між АТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 №б/н було видано наступні кредитні картки: 27.10.2006 (дата відкриття)- 4149 6053 5166 1236, терміном дії 10/12 р.; 11.03.2011 року - 5577 2128 0021 2485, терміном дії 01/14 р.; 21.06.2013 року-4149 4377 3690 2766, терміном дії 07/16 р., 08.05.2014 -5211 5374 0805 4943, терміном 11.15 р. (а.с.146)

Оскільки апелянт отримувала кошти за збільшеним кредитним лімітом, в порівнянні з первісним, встановленим у листопаді 2006р., що не заперечується нею у судовому засіданні, користувалася кредитними картками, не заявила про припинення дії договору, тому її доводи щодо неправильності збільшення кредитного ліміту банком та відсутність елонгації(продовження) строку договору не приймаються.

Порядок нарахування процентів та наслідки невиконання умов договору визначено у пункті 8.6 розділу І та пункті 5.5 розділу ІІ Умов та правил.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг та тарифи банку, які стосуються зміни відсоткової ставки в сторону збільшення від 36% і більше не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки позивачем не надано доказів, що такі умови були складовою договору між банком та апелянтом 27.10.2006р.

Так, у заяві позичальника погоджена умова щодо 36 % річних на суму заборгованості за кредитом, тип кредитної карти у заяві не визначений, ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг не містять інформації про процентну ставку, тарифи банку під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи не надані.

Враховуючи зазначені обставини. а також те, що остання кредитна карта, видана апелянту, строком дії до листопада 2015 року містить позначку «UNIVERSAL», а позивачем надані відомості про встановлення різних тарифів для карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold», тому судом приймається до уваги погоджена умова сторонами щодо 36 % річних на суму заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 8.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов»язхань, передбачених даним договором, більш ніж на 120 днів, клієнт зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 гривень+5% від суми позову (а.с.10).

Згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків до кредитного договору № б/н від 30 вересня 2006 року останньою датою платежу зазначено - 28 квітня 2015 року, сума платежу – 1 грн. 10 коп., а попередньо 02.03.2015р. апелянт внесла на рахунок банку 260 грн (а.с.5) згідно вимоги банку згідно вимоги банку щодо простроченої заборгованості станом на 12.02.215 року, яку банк вимагав сплатити до 27.02.2015р. (а.с.158).

Термін дії кредитного ліміту пов'язано з терміном дії платіжної картки, строк дії останньої картки закінчився 30 листопада 2015 року, що є датою закінчення строку договору.

Оскільки відповідач з 28 квітня 2015 року припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, то з цього часу банк мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту.

З позовом до суду банк звернувся 27 жовтня 2017 року.

Законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У Постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі N 910/10156/17 (провадження N 12-14гс18) та від 28.03.2018 р.у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18) Велика палата Верховного Суду висловила таку позицію щодо застосування положень ст. 1048 ЦК України у боргових зобов»язаннях: відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 39 Постанови від 10.04.2018 р. ОСОБА_6 Верховного суду звернула увагу на визначення правомірної і неправомірної поведінки боржника, від якої залежить застосування положень ст.1048 та ч.2 ст.625 ЦК України.

Таким чином, заборгованість по кредиту складається із суми поточної та простроченої заборгованості у колонках №№ 3 та 5 розрахунку заборгованості та станом на 30 листопада 2015 року (період правомірного користування коштами) складає 1397,05 гривень (тіло кредиту). За цей час нараховані проценти як плата за користування коштами, виходячи із процентної ставки на рівні 36% складають 1104,38 грн (1205,66 грн – із ставки 43,20% річних -8,4% =36% (101,28 грн)).

Апелянт не представила доказів, що заборгованість по кредиту була нею сплачена у повному обсязі.

Відповідно до п. 8.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов»язхань, передбачених даним договором, більш ніж на 120 днів, клієнт зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 гривень+5% від суми позову (а.с.10).

Таким чином, розмір штрафу складає від заборгованості за кредитом 625,07 грн (500+5% (125,07 грн).

Оскільки ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг не містять положень про застосування у разі прострочення зобов»язання пені, заява позичальника про приєднання до умов та правил надання банківських послуг також не містить про погоджених умов щодо пені, у розрахунку заборгованості міститься інформація. Що на час укладення договору ставка пені була нульовою (колонка № 8 розрахунку(а.с.4), банком пеня стала нараховуватися лише з 30.06.2015 року і відсутні докази про те, що умова договору щодо пені була погоджена з позичальником, тому апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для стягнення пені на користь банку відсутні.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.

Апелянт вказує, що нею подано заяву про застосування строку позовної давності. Така заява, як письмова, так і усна згідно фіксації судового засідання, в матеріалах справи відсутня. Не порушено відповідачкою питання про застосування позовної давності ні в запереченні на позов (а.с.23), ні в заяві про перегляд заочного рішення (а.с.34-35), тому підстав для застосування позовної давності немає і доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Оскільки судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року станом на 30 листопада 2015 року, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 1397,05 гривень, заборгованості по процентам в розмірі 1104,38 гривень, штрафу в розмірі 625 грн 07 коп., а всього 3126,50 грн.

Починаючи з 01 грудня 2015 року банк не позбавлений права звернутися з позовом про застосування відповідальності за порушення грошового зобов’язання згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, судові витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за позовом та апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 04 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, вул.Грушевського 1Д, м. Київ, 01001 заборгованість за кредитним договором від 27.10.2006 року станом на 30 листопада 2015 року, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 1397,05 гривень, заборгованості по процентам в розмірі 1104,38 гривень, штрафу в розмірі 625 грн 07 коп., а всього 3126,50 (три тисячі сто двадцять шість гривень п»ятдесят копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського 1Д, м. Київ, 01001 компенсацію судових витрат за подання позову до суду в розмірі 262 грн 24 коп (двісті шістдесят дві гривні двадцять чотири копійки).

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570, вул.Грушевського 1Д, м. Київ, 01001 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 компенсацію судових витрат за подання апеляційної скарги в розмірі 2006,64 грн (дві тисячі шість гривень шістдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2018 року.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_7