Постанова № 76869466, 25.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16240/17

Провадження № 22-ц/779/947/2018

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

з участю секретаря Бойчука Л.М.

сторони ОСОБА_1 (апелянт) та ОСОБА_2 не з»явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Островським Л.Є. 31 травня 2018 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 10 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру стягнених аліментів, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.09.2003 року розірвано шлюб між сторонами, неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено проживати з матір’ю, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 в розмірі ? частини всіх видів його заробітку, але не менше ? неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відповідач з часу ухвалення рішення судом аліменти не платить. Оскільки ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, тому стягувати аліменти в розмірі ? частини всіх видів його заробітку є неможливим. Вважає, що слід змінити спосіб присудження аліментів. Просила змінити розмір аліментів та щомісячно стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а у випадку навчання до досягнення нею 23-річного віку (а.с.1-2).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 травня 2018 року позов задоволено. Змінено розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на стягнення в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 гривень щомісячно до досягнення нею повноліття, а у випадку навчання, то до досягнення нею 23-річного віку. Стягнення аліментів у зміненому розмірі розпочати з дня набрання рішенням законної сили. Стягнуто з ОСОБА_1 640 гривень судового збору (а.с.24-27).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначив, що твердження суду щодо повторної неявки в судове засідання належно повідомленого відповідача є безпідставним, оскільки з 09.05.2018 року по 29.05.2018 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській міській клінічній лікарні. З виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 29.05.2018 року визначено, що в дану лікарню відповідач поступив, оскільки із ним стався ішемічний інсульт. З цих підстав не міг ні отримати судові повістки, ні повідомити суд про причину неявки.

Також зазначив, що судом при визначенні розміру стягнення аліментів у твердій грошовій сумі визначено однією з підстав, яка передбачена ст.182 СК України, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів. Однак, на даний час стан його здоров’я є вкрай незадовільним, через перенесений ішемічний інсульт апелянт залишається практично лежачим хворим, потребує щоденного стороннього догляду. Із виписки від 29.05.2018 року визначено, що реабілітаційний період триватиме протягом чотирьох місяців, після чого буде засідати спеціальна комісія щодо визначення стану його здоров»я та можливості визнання його особою з інвалідністю. За таких обставин необгрунтованим є встановлення судом стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 гривень, так як не може бути більшим від розміру пенсії, призначеної по інвалідності.

З цих підстав просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити (а.с.34-36).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

У судове засідання сторони не з’явилися, апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив розглядати справу без його участі у зв’язку із неможливістю прибути в судове засідання за станом здоров’я. Про причини неявки ОСОБА_2 не повідомила, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов’язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. При цьому суд констатував, що з урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи матеріальне становище відповідача та стан його здоров’я, розмір стягуваних аліментів в розмірі 1500 гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, а у випадку навчання, то до досягнення нею 23-річного віку буде достатнім та справедливим для належного утримання дитини.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду колегія суддів не може з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі і від даного шлюбу 15.01.2002 року народилася дочка ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження, батьками якої є сторони по справі. (а.с.6).

На підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 29 вересня 2003 року, яке набрало законної сили 30.10.2003 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати з матір’ю. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти в розмірі ? частини всіх видів його заробітку, але не менше ? частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і проводити до досягнення дитиною повноліття (а.с.3).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної ОСОБА_4 України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні «М.С. проти України» повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси (див. справу «Нойлінґур і Шурук», № 41615/07, § 135, 6 липня 2010 року, і «X проти Латвії», заява №. 27853/09, § 96, ЄСПЛ 2013 р.). Найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків (див. справу «Сахін проти Німеччини»).

Згідно ч. 8 ст. 7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ч. 1ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства",на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Виконання передбачених статтею 150 СК України, обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов'язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізичного, так і духовно.

У статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини статті 195 СК України в редакції Закону, чинній на час подання позову, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Ця норма у такій редакції прийнята згідно із Законом N 2677-VI від 04.11.2010 та набрала чинності з 08.03.2011 року

Аналогічна норма діє і на час розгляду справи. Так, в силу частини 2 статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Середня заробітна плата працівників для даної місцевості розраховується Державною службою статистики України і вона визначена, зокрема з січня по серпень 2018 року по Івано-Франківській області відповідно 6665 грн, 6727 грн, 6956 грн, 7170 грн, 7562 грн, 8222 грн, 8011 грн, 7792 грн.

Отже якщо апелянт не працював і не сплачував аліменти на утримання дитини, а йому державним виконавцем обчислюється заборгованість по аліментах, то ? частка від середньої заробітної плати працівника для даної місцевості перевищує 1500 гривень, тобто розмір аліментів, який просить визначити позивач у твердій грошовій сумі щомісячно, фактично є меншим від обчислюваного розміру заборгованості по аліментах.

Сам же апелянт не звертається із відповідним позовом про зменшення розміру аліментів.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначається рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України).

У частині 1 статті 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним, він може бути змінений за позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров’я когось із них а також може бути змінений спосіб стягнення аліментів на тверду грошову суму за позовом одержувача аліментів.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 не працевлаштований. Із долученої апелянтом виписки Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні № 6179/18 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 вбачається, що хворий поступив в стаціонар 10.05.2018 року із діагнозом гострий розлад мозкового кровообігу по типу ішемічного інсульту, виписаний 29.05.2018 року (а.с.42). Докази про встановлення групи інвалідності апелянту матеріали справи не містять.

Крім того. апелянтом не представлено суду жодних доказів про його матеріальний стан та про розмір його доходу.

Встановивши, що неповнолітня дитина проживає разом із матір'ю і перебуває на її утриманні, а батьки в добровільному порядку не домовились про участь в утриманні дитини, відповідач має нерегулярний дохід, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення способу стягнення аліментів із ОСОБА_1 на утримання дитини у твердій грошовій сумі, оскільки таке волевиявлення позивача мало місце і не може заперечуватись. При тому розмір аліментів у твердій грошовій сумі не перевищує розміру, визначеного судом у рішенні від 29 вересня 2003 року.

Той факт, що на даний час стан здоров’я ОСОБА_1 є незадовільним через перенесення ішемічного інсульту та що матеріальний стан останнього не змінився, не є достатньою підставою зменшення розміру аліментів, оскільки платник аліментів з таким позовом не звертався.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 у випадку навчання до досягнення нею 23-річного віку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Передумови права на пред’явлення позову — обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення суб'єктивного права певної особи на пред'явлення позову з конкретної справи.

Якщо такі передумови є в наявності, це означає, що в даної особи є право на судовий розгляд її цивільно-правової вимоги. Якщо будь-яка із передумов відсутня, то немає і самого цього права; звернення до суду в такому випадку не може викликати судового розгляду зазначеного спору.

Як вбачається із свідоцтва про народження, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. Тобто, на даний час їй виповнилося 16 років.

Згідно ст.199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з яким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Отже, для реалізації права на пред'явлення позову необхідно: а) наявність чи відсутність певних обставин (умов); б) додержання встановленого законом порядку пред'явлення позову.

Оскільки умовами для пред’явлення позову про стягнення аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання, є досягнення повноліття дочкою, її навчання у навчальному закладі за денною формою, потреба у матеріальній допомозі та можливість надання такої допомоги платником аліментів, тому апеляційний суд дійшов висновку, що позов в цій частині є необґрунтованим, оскільки у позивача ще не виникло право на стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, тому у суду були відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

У контексті наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні через неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цілому та скасуванню в частині стягнення аліментів у випадку навчання до досягнення дитиною 23-річного віку з відмовою у задоволенні позову в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2018 року змінити, скасувавши його в частині задоволення позову ОСОБА_2 у повному обсязі та стягненні аліментів у випадку навчання до досягнення дитиною 23-річного віку.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на випадок навчання до досягнення дитиною 23-річного віку відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_6

ОСОБА_7