Рішення № 76867718, 19.09.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1033/18

Провадження № 2/761/3820/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Рибака М.А.

з участю секретаря Малашевського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору,-

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору, відповідно до вимог якого просив визнати п. 44 кредитного договору № 211, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Мрія» від 01.12.2006 року недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування комісії в розмірі 2% від суми кредиту у гривнях по курсу НБУ, що діяла в день сплати комісії в оплату тіла кредиту та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01 грудня 2006 року між позивачем та АКБ «Мрія», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» було укладено Кредитний договір № 211, згідно умов якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 130 903, 37 доларів США строком користування до 1 грудня 2021 року зі сплатою 12% річних. Позивач посилається на те, що відповідач в односторонньому порядку та на власний розсуд включив в зазначений договір умови, які є несправедливими, що призвело до збільшення суми комісії за кредитним договором.

Зазначені положення кредитного договору позивач вважає несправедливими та такими, що суперечать вимогам закону, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 17 січня 2018 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 10.00 год. 01 червня 2018 року.

14 травня 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що доводи позивача про невідповідність положень оспорюваного договору в частині сплати комісії не відповідають ЗУ «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу, оскільки позивачем була сплачена зазначена комісія та під час підписання договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Окрім того, посилання позивача на неправомірність включення до умов кредитного договору положень п.4.4 спірного договору умови про сплату комісії є необґрунтованими, оскільки дані умови не суперечать чинному законодавству. При цьому, протягом усього часу користування кредитом позивач не зверталась до банку щодо отримання додаткової інформації за договором або за роз'ясненням кредитного договору. Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 01.06.2018 року судом, із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача та замінено відповідача ПАТ «ВТБ Банк» на його правонаступника АТ «ВТБ Банк».

Ухвалою суду від 01 червня 2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 19.09.2018 року о 09.00 год.

01 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

Разом з тим, у зв'язку з надходженням вищевказаної заяви після закінчення підготовчого провадження у справі, заяву ОСОБА_3 залишено без задоволення на підставі ч. 1 ст. 53 ЦПК України, згядно з якою треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача надав заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вислухавши представника позивача, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2006 року між ОСОБА_4 та АКБ «Мрія», правонаступником якого є АБ «ВТБ Банк» був укладений кредитний договір № 2И відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 130093, 37 доларів США, строк кредитування до 01.12.2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 12 відсотків річних. Відповідно до п. 4.4 вказаного договору за управління кредитом, позичальник зобов'язується сплатити банку грошові кошти в розмірі 2% від суми кредиту в гривнях по курсу НБУ, що діє в день сплати комісії на рахунок № 611109000533 в день підписання кредитного договору (в т.ч. у випадку відмови позичальника від одержання кредиту частково або у повному обсязі.) Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно зі ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені статтями 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з положеннями ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Як вбачається з п. 11.1 кредитного договору, перед укладенням кредитного договору позичальник повідомлений про особу і місцезнаходження банку та кредитні умови у формі та обсягах, що визначені чинним законодавством, про що засвідчує позичальник підписанням цього договору.

Тому відсутні підстави вважати, що позивачу при укладенні договору, не було надано інформацію відповідно до ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також відсутні і підстави вважати, що кредитний договір, укладений сторонами містить несправедливі умови до позивача, виходячи з таких обставин.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до ч. 5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, здійснив сплату, передбаченої п. 4.4 договору комісії, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України. Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (ст.1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм статей 536, 638, 1056-1 ЦК України.

На виконання п. 2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п. 2.1. Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» до підписання кредитного договору позичальнику ОСОБА_1 було надано інформацію, яка передбачена вищезазначеними нормативно-правовими актами в письмовому вигляді, про що свідчить підпис позивача в договорі.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами та даний договір підписаний позивачем власноруч, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами.

Як на підставу позову позивач посилалася на недотримання банком Постанови НБУ "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" № 168 від 10.05.2007 р., а також послається на Правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-1746цс16.

Стаття 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

До правового договору застосовуються норми законодавства, які діють на час їх виникнення, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії. У зв'язку з чим, до спірних правовідносин сторін Постанова НБУ №168 від 10.05.2007 р. не застосовується, оскільки вона прийнята після укладення договору.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним п. 4.4 у кредитного договору, то не підлягає і задоволенню вимога про застосування наслідків недійсності правочину шляхом перерахування комісії у розмірі 2% від суми кредиту у гривнях по курсу НБУ, що діяла в день сплати комісії в оплату тіла кредиту.

Окрім того, згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16: Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Разом із тим, в процесі розгляду даної справи судом встановлено, що позивач здійснив оплату одноразово за управління кредитом в сумі 2 % від суми кредиту, а не здійснював сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір в частині встановлення комісії у розмірі 2,0% за управління кредитом несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 4, 10, 11, 13, 57-61, 208, 209, 212-215, 218, 258, 259, 268, 354, 355 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Акціонерне товариство «ВТБ Банк»: 01004, м .Київ. бул. Т.Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено 01.10.2018 року.